Справа № 607/14300/20Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/152/21 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ст.390-1 КК України
12 травня 2021 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Тернопільського апеляційного суду в складі:
Головуючого - ОСОБА_2
Суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю - секретаря - ОСОБА_5
Прокурора - ОСОБА_6
Обвинуваченого - ОСОБА_7
Захисника - ОСОБА_8
Потерпілої - ОСОБА_9
Представника потерпілої - адвоката ОСОБА_10
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020215010000103 від 28 липня 2020 про обвинувачення ОСОБА_7 за ст.390-1 КК України, за апеляційними скаргами захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 , потерпілої ОСОБА_9 на вирок Тернопільського місьрайонного суду Тернопільської області від 25 лютого 2021 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, із середньою освітою, не працюючого, не одруженого, не судимого
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 390-1 КК України та призначено йому за даним кримінальним правопорушенням покарання у виді 1 (одного) року обмеження волі.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_9 кошти в сумі 15 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Вирішено питання речових доказів.
Згідно вироку суду ОСОБА_7 , будучи належним чином ознайомленим з із обмежувальним приписом Тернопільського міськрайонного суду № 607/10347/20 від 24 червня 2020 року, яким останньому заборонено перебувати в приміщенні квартири АДРЕСА_1 , в місці його спільного проживання з ОСОБА_9 , строком на два місяці, нехтуючи обов'язками, приписами та обмеженнями суду, переслідуючи умисел, спрямований на порушення нормальної діялності органів правосуддя по забезпеченню виконання рішення суду, всупереч вимог ч.4 ст.350-6 ЦПК України, відповідно до яких видача обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання, 21 липня 2020 року близько 10 години зайшов у приміщення квартири АДРЕСА_1 , де перебував протягом календарного дня та систематично влаштовував конфлікт із ОСОБА_9 .
Окрім цього, 24 липня 2020 року близько 10 години, ОСОБА_7 , будучи належним чином ознайомленим із обмежувальним приписом Тернопільського міськрайонного суду № 607/10347/20 від 24.06.2020, яким, останньому заборонено перебувати в приміщенні квартири АДРЕСА_1 в місці його спільного проживання з гр. ОСОБА_11 строком на 2 місяці, нехтуючи обов'язковими приписами та обмеженнями суду, переслідуючи умисел, спрямований на порушення нормальної діяльності органів правосуддя по забезпеченню виконання рішення суду, всупереч вимог ч. 4 ст. 350-6 ЦПК України, відповідно до яких видача обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання, зайшов у приміщення квартири АДРЕСА_2 ,, де перебував протягом календарного дня та систематично влаштовував конфлікт із ОСОБА_11 .
Також, 11 серпня 2020 року, близько 10 години, ОСОБА_7 , будучи належним чином ознайомленим із обмежувальним приписом Тернопільського міськрайонного суду № 607/10347/20 від 24.06.2020, яким, останньому заборонено перебувати в приміщенні квартири АДРЕСА_1 , в місці його спільного проживання з гр. ОСОБА_11 строком на 2 місяці, нехтуючи обов'язковими приписами та обмеженнями суду, переслідуючи умисел, спрямований на порушення нормальної діяльності органів правосуддя по забезпеченню виконання рішення суду, всупереч вимог ч. 4 ст. 350-6 ЦПК України, відповідно до яких видача обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання, зайшов у приміщення квартири АДРЕСА_1 , де перебував протягом календарного дня та систематично влаштовував конфлікт із ОСОБА_11 .
Крім цього, 13 серпня 2020 року близько 23 години ОСОБА_7 , будучи належним чином ознайомленим із обмежувальним приписом Тернопільського міськрайонного суду № 607/10347/20 від 24.06.2020, яким, останньому заборонено перебувати в приміщенні квартири АДРЕСА_1 , в місці його спільного проживання з гр. ОСОБА_11 строком на 2 місяці, нехтуючи обов'язковими приписами та обмеженнями суду, переслідуючи умисел, спрямований на порушення нормальної діяльності органів правосуддя по забезпеченню виконання рішення суду, всупереч вимог ч. 4 ст. 350-6 ЦПК України, відповідно до яких видача обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання, зайшов у приміщення квартири АДРЕСА_1 , де перебував протягом календарного дня та систематично влаштовував конфлікт із ОСОБА_11 .
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8 , не оспорюючи доведеності вини його підзахисного у вчиненні інкримінованого йому злочину та юридичної кваліфікації його дій, вважає, що призначене вироком покарання є занадто суворим та не відповідає меті кримінального законодавства.
Вважає, що вирок суду не відповідає вимогам ст.370 КПК України, оскільки призначене судом покарання за своїм видом та розміром є явно несправедливим через суворість.
На думку апелянта, при призначенні покарання ОСОБА_7 не враховано, що він є несудимою особою, а відповідно до характеристики за місцем його проживання встановлено, що скарг від сусідів та інших мешканців на нього не поступало, а тому він не є особою, яку необхідно ізолювати від суспільства.
Просить змінити вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 лютого 2021 року, застосувати ст.75 КК України та звільнити обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням та призначеити іспитовий строк 1 рік, з покладенням на нього обов'язків, визначених ст.76 КК України.
Потерпіла ОСОБА_12 подала апеляційну скаргу, відповідно до якої вирок суду першої інстанції вважає незаконним та необґрунтованим, у зв'язку з призначенням надімрно м'якого покарання та неправильно визначеного розміру відшкодування моральної шкоди.
Вказує, що незважаючи на рішення суду про заборону перебувати за місцем спільного проживання за адресою АДРЕСА_3 , обвинувачений ОСОБА_7 , не виконував рішення суду та постійно вчиняв домашнє насильство відносно неї.
Вказує, що вона постійно перебуває у стресовому стані, переживає за своє життя та відчуває стан тривоги.
Вважає, що визначений судом розмір призначеного покарання обвинуваченому є явно м'яким і тому не буде сприяти його виправленню, а призначений розмір моральної шкоди значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань і принципу розумності, виваженості і справедливості.
Звертає увагу на значну кількість злочинних епізодів, вчинених ОСОБА_7 ; відсутність каяття та визнання вини; вчинення злочину щодо особи похилого віку; вчинення обвинуваченим злочину в стані сп'яніння, а також його систематичну протиправну поведінку.
Просить вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 лютого 2021 року відносно ОСОБА_7 скасувати та постановити новий, яким призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки та стягнути з ОСОБА_7 в її користь моральну шкоду в розмірі 150 000 грн.
На апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 потерпіла ОСОБА_11 подала заперечення, в якому, навівши доводи аналогічні викладеним у поданій нею апеляційній скарзі, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги сторони захисту.
До початку апеляційного розгляду прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_13 від поданої апеляційної скарги, відповідно до ст.403 КПК України, відмовився.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду; обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали подану апеляційну скаргу і, з наведених у ній мотивів просять змінити вирок суду першої інстанції, застосувавши до обвинуваченого статтю 75 КК України і звільнивши його від відбування покарання з випробуванням; потерпілу ОСОБА_11 та її представника адвоката ОСОБА_10 , які ставлять питання про скасування вироку місцевого суду, у зв'язку з необхідність призначення більш суворого покарання та збільшення розміру відшкодування моральної шкоди; міркування прокурора, який рішення місцевого суду вважає законним та обґрунтованим і тому просить залишити його без зміни та відмовити в задоволенні апеляційних скарг; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону.
Відповідно до з ч.2 ст.65 КК України та роз'яснень, наведених в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 “Про практику призначення судами кримінального покарання”, призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження нових злочинів.
Аналіз матеріалів кримінального провадження, дає колегії суддів підстави для висновку, що покарання ОСОБА_7 призначено судом відповідно до положень Загальної частини Кримінального кодексу України, з дотриманням вимог ст.ст.50, 65 КК України, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, даних про особу винного, а також всіх обставин справи.
Зокрема, судом враховано, що ОСОБА_7 , який не визнав своє вини у вчиненні кримінального правопорушення та не розкаявся у вчиненому, неодноразово порушував вимоги обмежувального припису суду, яким йому заборонено перебувати в приміщенні квартири АДРЕСА_1 , де він систематично вчиняє конфлікти зі своєю матір'ю ОСОБА_11 ..
Також, судом прийнято до уваги пояснення потерпілої ОСОБА_11 , яка засвідчила, що обвинувачений, порушуючи встановлену судом заборону перебувати за місцем їх спільного проживання, постійно вчиняв відносно неї домашнє насильство.
Колегія суддів вважає, що обране покарання, як за видом та строком, так і за формою його відбування, про зміну якої ставить питання в апеляційній скарзі сторона захисту, повністю узгоджується з приписами статей 50, 65 КК України і є достатнім та співмірним для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.
Доводи захисника ОСОБА_8 щодо наявності підстав для звільнення обвинуваченого ОСОБА_14 від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст.75 КК України, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Відповідно до роз'яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року “Про практику призначення судами кримінального покарання”, рішення суду про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивованим.
При цьому, необхідно враховувати не тільки дані про особу обвинуваченого і обставини, які пом'якшують покарання і свідчать про можливість його виправлення без відбування покарання, але й ступінь тяжкості вчиненого злочину, виходячи із особливостей і обставин його вчинення.
За змістом ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Зважаючи на умисний характер вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, його багатоепізодність, а також посткримінальну поведінку обвинуваченого, який не жалкує про вчинене, не бажає виправити ситуацію, що склалася, не демонструє готовність понести заслужене покарання, колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що виправлення ОСОБА_7 можливо лише в умовах ізоляції від суспільства та обрав йому покарання у виді обмеження волі, в межах санкції статті обвинувачення, строком наближеним мінімального.
Колегія суддів вважає, що саме така форма відбування покарання, обрана судом першої інстанції ОСОБА_7 , повністю відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, і є достатньою та необхідною для його виправлення та запобігання вчинення нових злочинів.
Також, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду щодо виду призначеного ОСОБА_7 покарання, повністю узгоджується з критерієм “справедливості”, правову позицію щодо якого висловив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі N 1-33/2004, зазначивши, що “окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного та особою винного”.
Це рішення належним чином умотивоване і відповідає вимогам кримінального закону, а тому підстав для зміни вироку через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі винного і пом'якшення обвинуваченому покарання, про що він ставить питання в апеляційній скарзі, а також про призначення більш суворого покарання, як про це ставить питання потерпіла, колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст.129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
За змістом ч.5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Вирішуючи цивільний позов потерпілої ОСОБА_11 , суд першої інстанції обґрунтовано виходив з положень ст.ст.23, 1167 ЦК України у відповідності до яких розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Колегія суддів вважає, що місцевий суд, приймаючи рішення про часткове задоволення цивільного позову в частині відшкодування моральної шкоди, належним чином мотивував своє рішення; обґрунтовано прийняв до уваги характер вчиненого злочинного діяння відносно потерпілої; ступінь вини особи, яка заподіяла моральну шкоду; особу потерпілої; негативні наслідки, спричинені кримінальним правопорушенням, та, врахувавши вимоги розумності, виваженості і справедливості, дійшов правильного висновку про задоволення моральної шкоди в розмір 15 000 грн.
На думку колегії суддів, визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди є адекватною компенсацію перенесених потерпілою ОСОБА_11 моральних страждань, заподіяних неправомірними діями обвинуваченого ОСОБА_7 ..
Доводи потерпілої ОСОБА_11 щодо щодо визначеної судом суми відшкодування морально шкоди, викладені нею в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і отримали належну правову оцінку, з якою колегія суддів погоджується.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що вирок суду є обґрунтованим і законним. Будь-яких передбачених ст.ст.408, 409 КПК України підстав до його зміни чи скасування не виявлено при перевірці справи в апеляційному порядку, а тому в задоволенні апеляційних скарг захисника ОСОБА_8 та потерпілої ОСОБА_11 слід відмовити.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_8 та потерпілої ОСОБА_11 залишити без задоволення, а вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 лютого 2021 року відносно ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.