Справа № 127/11367/20
Провадження № 22-ц/801/822/2021
Категорія:
Головуючий у суді 1-ї інстанції Бессараб Н. М.
Доповідач:Якименко М. М.
13 травня 2021 рокуСправа № 127/11367/20м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача: Якименко М.М.,
суддів: Голоти Л.О., Рибчинського В.П.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Вінницького міського центру зайнятості на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 лютого 2021 року, ухвалене суддею Вінницького міського суду Вінницької області Бессараб Н.М.,
В травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Держави України в особі Вінницького міського центру зайнятості та Головного управління державної казначейської служби України у Вінницькій області (далі - ГУ ДКСУ у Вінницькій області) про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що постановою Вінницького окружного адміністративного суду (далі ВОАС) від 14.01.2015 у справі № 802/4166/14-а визнано протиправними дії заступника начальника відділу організації працевлаштування населення Лівобережного міжрайонного центру зайнятості міста Вінниці Шабанової Т.Г. щодо внесення запису "одержання допомоги обманним шляхом" до трудової книжки позивача. Зобов'язано Лівобережний міжрайонний центр зайнятості міста Вінниці (далі Лівобережний МЦЗ) видалити з трудової книжки позивача ОСОБА_1 запис "одержання допомоги обманним шляхом". На виконання даної постанови видано виконавчий лист та 25.03.2015 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
Позивач вказує, що 08.02.2016 державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника в розмірі 680 грн. та надано додатковий строк для виконання рішення суду. Однак рішення суду відповідачем не було виконано, тому 03.03.2016 відділом примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Вінницькій області було надіслано до ВВП ГУНП у Вінницькій області повідомлення про кримінальне правопорушення посадовими особами Лівобережного міжрайонного центру зайнятості. Після чого, 16.03.2016 ВВП ГУНП у Вінницькій області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування.
ОСОБА_1 зазначає, що такою бездіяльністю відповідача йому заподіяна моральна шкода, яка полягає у душевних переживаннях та порушує його право на честь та гідність, оскільки запис в трудовій книзі "одержання допомоги обманним шляхом" дискредитує позивача, висвітлюючи його з негативної сторони перед роботодавцями.
Враховуючи наведене, позивач просив суд стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь 100000,00 грн. відшкодування моральної шкоди.
Представники Вінницького міського центру зайнятості та ГУ ДКСУ у Вінницькій області надали відзиви на позов до суду, в яких просять відмовити в задоволені позову, у зв'язку із безпідставністю.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 лютого 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, Вінницький міський центр зайнятості оскаржив його в апеляційному порядку. Пославшись на його незаконність і необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування усіх обставин справи, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволені позову.
В якості основного доводу зазначав, що суд безпідставно стягнув моральну шкоду, оскільки позивачем не доведено факту існування причинно-наслідкового зв'язку між внесеним записом та відмовою у прийнятті на роботу. Будь-якого рішення, яке б підтверджувало незаконність дій або бездіяльності відповідача по невиконанню судового рішення, позивачем не надано. Також суд не звернув увагу на те, що Лівобережний МЦЗ звертався до управління держпраці у Вінницькій області з роз'ясненням щодо виконання рішення суду, на що було зазначено, що рішення може бути виконано шляхом видачі дубліката трудової книжки позивачу, однак позивач не звертався із такою заявою до центру зайнятості.
В свою чергу позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги та в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам рішення суду відповідає.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що рішенням ВОАС від 14.01.2015, яким зобов'язано Лівобережний міжрайонний центр зайнятості м. Вінниці видалити з трудової книжки позивача запис "одержання допомоги обманним шляхом", по даний час не виконано. При цьому, відповідачем не доведено належними доказами, що вичерпано всі необхідні дії щодо належного та своєчасного виконання рішення суду та неможливості виконання рішення суду з поважних причин. Тому, позивач має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає у психологічному напруженні, розчаруванні та незручностях, які виникли внаслідок тривалого невиконання рішення суду, навіть якщо це не потягло за собою вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я позивача.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Судом встановлено, що постановою ВОАС від 14.01.2015 у справі №802/4166/14-а, яка набрала законної сили, визнано протиправними дії заступника начальника відділу організації працевлаштування населення Лівобережного міжрайонного центру зайнятості м. Вінниці Шабанової Т.Г. щодо внесення запису "одержання допомоги обманним шляхом" до трудової книжки позивача - ОСОБА_1 . Зобов'язано Лівобережний міжрайонний центр зайнятості міста Вінниці видалити з трудової книжки позивача запис "одержання допомоги обманним шляхом".
Відповідно до наказу Державної служби зайнятості (Центрального апарату) від 29.05.2018 №56 «Про створення Вінницького міського центру зайнятості» у Вінницькій обласній службі зайнятості, 03.09.2018 створений Вінницький міський центр зайнятості. Вінницький міський центр зайнятості є правонаступником майна, прав та обов'язків Правобережного районного центру зайнятості м. Вінниці та Лівобережного міжрайонного центру зайнятості м. Вінниці, що не заперечується сторонами та є загально відомою інформацією.
З листа Управління забезпечення примусового виконання рішень у Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 12.11.2020 слідує, що у відділі примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Вінницькій області на виконанні перебував виконавчий лист №802/4166/14-а, виданий 02.02.2015 ВОАС про зобов'язання Лівобережний міжрайонний центр зайнятості міста Вінниці видалити з трудової книжки позивача - ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) запис "одержання допомоги обманним шляхом" (а.с. 134-135).
В ході проведення виконавчих дій боржнику надіслано 22.01.2016 вимогу державного виконавця, на яку отримано відповідь, що оскільки законодавством не встановлено можливостей видалення запису з трудової книжки, Лівобережний міжрайонний центр зайнятості міста Вінниці звернувся до ВОАС із заявою про встановлення способу і порядку виконання рішення суду.
08.02.2016 та 17.02.2016 постановами державного виконавця на боржника двічі накладено штраф за невиконання рішення суду.
У зв'язку з невиконанням рішення суду, 03.03.2016 державний виконавець направив до Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області повідомлення про вирішення питання щодо притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб Лівобережного міжрайонного центру зайнятості міста Вінниці за ухилення від виконання рішення ВОАС від 14.01.2015 по справі №802/4166/14-а (а.с. 110-112).
Постановою державного виконавця 10.03.2016 закінчено виконавче провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 49, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 135).
З Витягу кримінального провадження №12016020010001957 від 16.03.2016 вбачається, що за фактом невиконання постанови ВОАС від 14.01.2015 працівниками Лівобережного міжрайонного центру зайнятості міста Вінниці, відкрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 382 КК України (а.с. 13).
Ухвалою ВОАС від 23.03.2016 у задоволенні заяви Лівобережного міжрайонного центру зайнятості міста Вінниці про встановлення способу і порядку виконання вищевказаного рішення суду по справі №802/4166/14-а - відмовлено (а.с. 113-117).
22.06.2016 ухвалою ВОАС відмовлено у задоволенні заяви стягувача ОСОБА_1 про встановлення терміну виконання судового рішення.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 09.01.2019 по справі №127/9751/18, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23.10.2018 в частині розміру відшкодування моральної шкоди завданої ОСОБА_1 неправомірними діями посадової особи Лівобережного міжрайонного центру зайнятості м. Вінниці - заступника начальника відділу організації працевлаштування населення Лівобережного міжрайонного центру зайнятості міста Вінниці Шабанової Т.Г. - змінено. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000 грн. В решті рішення залишено без змін (а.с. 42-48).
Ухвалою ВОАС від 16.03.2020 , яка залишена без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28.05.2020, відмовлено у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду - відмовлено.
Згідно ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що внаслідок тривалого невиконання рішення суду відповідачем, йому завдана моральна шкода, яка полягає у душевних переживаннях та порушено його право на честь та гідність, оскільки запис в трудовій книзі "одержання допомоги обманним шляхом" висвітлює його з негативної сторони перед роботодавцями.
Ч.1 ст. 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Положеннями ст. 56 КУ визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Серед заподіювачів шкоди законодавець виокремлює особливого суб'єкта - органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян.
Стаття 11 ЦК України передбачає, що однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно із статтею 23 цього Кодексу особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Так, відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Як уже зазначалося, відповідно до положень статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».
З матеріалів справи вбачається, що постановою ВОАС від 14.01.2015 визнано протиправними дії заступника начальника відділу організації працевлаштування населення Лівобережного міжрайонного центру зайнятості м. Вінниці Шабанової Т.Г. та зобов'язано видалити з трудової книжки позивача запис "одержання допомоги обманним шляхом".
Факт протиправних дій Вінницького міського центру зайнятості, як правонаступника прав та обов'язків Лівобережного міжрайонного центру зайнятості міста Вінниці, підтверджений рішенням суду та не підлягає доведенню.
Станом на час звернення ОСОБА_1 до суду (28.05.2020) рішення ВОАС від 14.01.2015 не виконано, тобто рішення боржником не виконується більше п'яти років.
Судом встановлено, що вказане рішення тривалий час перебувало на примусовому виконанні в державній виконавчій службі до 10.03.2016, якою вживалися передбачені законом заходи для виконання Лівобережним міжрайонним центром зайнятості міста Вінниці рішення суду.
По даний час кримінальне провадження за ч. 1 ст. 382 КК України за фактом невиконання постанови ВОАС від 14.01.2015 працівниками Лівобережного міжрайонного центру зайнятості міста Вінниці, не завершено.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач не надав належних та допустимих доказів щодо виконання рішення суду з об'єктивних причин, які не залежали від його волі.
Також суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідач не довів, що ним вичерпано всі необхідні дії щодо належного та своєчасного виконання рішення суду і неможливості виконання рішення суду з поважних причин.
З таким висновком погоджується апеляційна інстанція.
При прийнятті рішення щодо відшкодування моральної шкоди, суд враховує тривалість, характер, глибину та обсяг страждань позивача.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Враховуючи зазначені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у зв'язку з тривалим невиконанням рішення суду позивач має право на відшкодування моральної шкоди, яка виразилась в перенесенні останнім душевних страждань, розчаруванні та незручностях.
При цьому судом правильно визначено моральну шкоду у розмірі 2000,00 грн. та наведено належне мотивування такого висновку, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Відтак суд з'ясував усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідив надані докази, оцінив їх та визначив розмір шкоди.
Будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.
Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Інші доводи скаржника дублюють відзив відповідача у цій справі, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд, та є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію відповідача у цій справі, яку він вважає такою, що є єдино вірною та єдино можливою.
Доводи апеляційної скарги, що скаржник вживав та вичерпав всі необхідні дії щодо належного виконання рішення суду, а позивач будучи зацікавленим у виконані рішення суду жодного разу не звертався до центру зайнятості для видачі дублікату трудової книжки, не заслуговують на увагу, оскільки зазначене в супереч ст. 82 ЦПК України скаржником належними та допустимими доказами не доведено.
За таких обставин, наведені в апеляційній скарзі доводи з приводу порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не можуть бути прийняті до уваги, оскільки є безпідставними.
При цьому апеляційним судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам процесуального та матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не впливають на правильність ухваленого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Окрім того, колегія суддів зазначає, що дана справа згідно п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подачі позову до суду. Критерій віднесення справи до малозначної (п.2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України) є автоматичною підставою віднесення справи до такої категорії.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків встановлених цією ж нормою.
На підставі викладеного, керуючись ст.367, 374, 375, 381-384, ст. 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Вінницького міського центру зайнятості залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до вимог п.2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 13 травня 2021 року.
Головуючий М.М. Якименко
Судді Л.О. Голота
В.П. Рибчинський