Справа № 143/201/21
Провадження № 33/801/380/2021
Головуючий у суді 1-ї інстанції Сич С. М.
Доповідач: Ковальська І. А.
12 травня 2021 року м. Вінниця
Суддя Вінницького апеляційного суду Ковальська І.А., з участю особи, що притягується до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , розглянувши справу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 44-3 КпАП України, щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , пенсіонера, за апеляційною скаргою останнього на постанову Погребищенського районного суду Вінницької області від 30.03.2021,
Оскаржуваною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КпАП України, і на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн в дохід держави.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову судді Погребищенського районного суду Вінницької області від 30.03.2021 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 44-3 КпАП України та прийняти нову постанову, якою провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Вважає, що висновки судді не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що 21.02.2021 він залишив приміщення КП «Погребищенська центральна лікарня», оскільки йому повідомили про необхідність припинення лікування у цьому закладі та направлення до Калинівської лікарні, яка надає стаціонарну допомогу хворим із підтвердженим діагнозом СOVID-19. Через брак коштів він не зміг звернутись до Калинівської лікарні, а поїхав додому, де продовжив лікування. Зазначає, що КП «Погребищенська центральна лікарня» не є місцем обсервації чи самоізоляції, а тому її залишення не є порушенням карантинних заходів.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав вимоги, заявлені в апеляційній скарзі, та пояснив, що 17.02.2021 він звернувся в Погребищенську лікарню, де йому встановили діагноз СOVID і 21.02.2021 виписали та вказали не необхідність звернення до Калинівської лікарні. Через брак коштів він не поїхав до Калинівки, а продовжив лікування вдома.
Заслухавши пояснення апелянта, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, прихожу до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення повинен прийти до висновку про винуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, поза розумним сумнівом.
Завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення, як визначено ст. 245 КУпАП, є своєчасне всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Перевіркою матеріалів справи в ході апеляційного розгляду встановлено, що вказаних вимог закону суд першої інстанції не дотримався.
Згідно з постановою суду першої інстанції, 21.02.2021 о 10 год 45 хв громадянин ОСОБА_1 самовільно залишив приміщення Комунального підприємства «Погребищенська центральна лікарня» Погребищенської міської ради, де знаходився на стаціонарному лікуванні з офіційно підтвердженим діагнозом COVID-19, чим порушив вимоги підпункту 3 п. 2 постанови КМУ від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (в редакції, діючій станом на час складання протоколу про адміністративне правопорушення), відповідальність за що передбачена ст. 44-3 КУпАП.
Суд повинен виходити з положень ст. 251 КУпАП, згідно з якою доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, суд, з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Суд першої інстанції обґрунтував своє рішення наступними доказами: протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 163134 від 21.02.2021 (а.с. 1); повідомленням КП «Погребищенської центральної лікарні» Погребищенської міської ради за вих.№02-75 від 22.02.2021, згідно із яким ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні в інфекційному відділенні з 18.02.2021 по 21.02.2021, від подальшого лікування відмовився у письмовій формі, самовільно залишив відділення (а.с. 3); копією результату аналізу ДУ «Вінницького обласного лабораторного центру» МОЗ України №42925 від 19.02.2021, згідно із яким у останнього було виявлено захворювання COVID-19.
На переконання апеляційного суду, факт залишення ОСОБА_1 місця ізоляції не доведено дослідженими судом першої інстанції доказами.
Як вбачається з виписки з медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 , останній перебував на лікуванні в КП «Погребищенська центральна лікарня» з 18.02.2021 по 21.12.2021. Після встановлення діагнозу COVID йому повідомили про припинення лікування та запропонували продовжити лікування в Калинівській лікарні, яка надає спеціалізовану допомогу.
Тобто ОСОБА_1 самовільно не залишав місце ізоляції - КП «Погребищенська центральна лікарня», куди він звернувся по медичну допомогу, а був з неї виписаний.
Після чого він поїхав додому, де фактично перебував на самоізоляції, приходячи курс лікування, призначений лікарем. До Калинівської лікарні він не звертався через брак коштів.
Водночас матеріали справи не містять будь-яких доказів, які підтверджують факт того, що ОСОБА_1 був зобов'язаний знаходитись на самоізоляції в певному місці.
Так, диспозиція ст. 44-3 КУпАП передбачає відповідальність за порушення Правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», інших актів законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.
Диспозиція ст. 44-3 КУпАП є бланкетною, а тому при вирішенні питання про притягнення до адміністративної відповідальності за цією статтею потрібно звертатися до конкретних правил і норм, які регулюють відносини боротьби з інфекційними хворобами.
12.12.2020 офіційно опублікована та набрала чинності постанова КМУ від 09.12.2020 № 1236, якою карантин в Україні продовжено до 30.06.2021.
ОСОБА_1 ставиться в провину порушення п.п. 3 п. 2 вказаної постанови, згідно якої на території України на період дії карантину запроваджуються обмежувальні протиепідемічні заходи, а саме забороняється самовільно залишати місця самоізоляції, обсервації.
КП «Погребищенська центральна лікарня» не була визначена для ОСОБА_1 місцем самоізоляції, а також даний лікувальний заклад не є місцем обсервації.
В п. 7 цієї постанови зазначено, що самоізоляції підлягають особи з підозрою на інфікування або з підтвердженим діагнозом захворювання на COVID-19 в легкій формі за умови, що особа не потребує госпіталізації.
В п. 6 визначено, що з метою протидії поширенню COVID-19 та моніторингу самоізоляції використовується електронний сервіс “Вдома” Єдиного державного веб-порталу електронних послуг (далі - система).
Порядок поміщення ОСОБА_1 на самоізоляцію дотриманий не був.
З матеріалів провадження не вбачається, що ОСОБА_1 був внесений до даної системи, а тому і стверджувати про порушення ним карантину неможливо.
Відповідно, є незрозумілим, який зміст вклав місцевий суд у своєму рішенні про те, що ОСОБА_1 порушив правила карантину: чи то він був зобов'язаний знаходитись на самоізоляції/обсервації в Погребищенській лікарні, лікування в якій було припинено, оскільки дана лікарня не визнана такою, що надає спеціалізовану допомогу хворим з підтвердженим COVID-19, після чого він її залишив, чи то в Калинівській лікарні, куди він не звертався.
Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
У зв'язку з цим слід зазначити, що згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Зокрема, в контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008, заява N7460/03) правопорушення, передбачені Кодексом про адміністративні правопорушення України, мають карний кримінально-правовий характер, тобто ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
Вищевикладене свідчить про те, що працівниками Національної поліції не дотримано відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини.
Отже, зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення відомості про те, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, не підтверджуються належними та допустимими доказами, матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять доказів, які б спростовували доводи апелянта та підтверджували факт скоєння ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, за обставин, викладених в протоколі.
Не наведені такі докази і в рішенні суду.
Відповідно до вимог ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та закрити провадження по справі.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Таким чином, приходжу до висновку, що постанова суду підлягає до скасування з закриттям провадження у справі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутності складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст.ст. 247, 294 КУпАП,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Погребищенського районного суду Вінницької області від 30.03.2021 про притягнення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП скасувати.
Справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І.А. Ковальська