ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/15484/20
провадження № 2/753/5472/21
"12" травня 2021 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Коренюк А.М.
при секретарі Сердюковій Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Оймар Косметікс Інтернаціонал Лтд про розірвання трудового договору та визнання повноважень за посадою припиненими у зв'язку зі звільненням за власним бажанням, внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичний осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, суд -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до компанії Оймар Косметікс Інтернаціонал Лтд про розірвання трудового договору та визнання повноважень за посадою припиненими у зв'язку зі звільненням за власним бажанням, внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичний осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Мотивуючи свої вимоги тим, що він відповідно до наказу № 7-К від 23 грудня 2011 року прийний на роботу до ТОВ «Оймар Косметікс Україна» на посаду генерального директора вказаного товариства. З огляду на те, що одноособовий учасник ТОВ «Оймар Косметікс Україна» - Оймар Косметікс Інтернаціонал Лтд не опікується своїм підприємством, товариство не має найманих працівників окрім генерального директора у його особі, вказане товариство не виконує поставлені економічні завдання, він втратив економічну та іншу зацікавленість у перебуванні у трудових відносинах з ТОВ «Оймар Косметікс Україна», й наразі має бажання звільнитися з посади в ТОВ «Оймар Косметікс Україна», проте цього зробити не може, оскільки зв'язку із компанією Оймар Косметікс Інтернаціонал Лтд не має, а тому він не може реалізувати своє право на звільнення з ТОВ «Оймар Косметікс Україна» та отримати право працевлаштуватися на інше підприємство, що порушує його трудове право. За таких підстав вважає, що його право на звільнення з ТОВ «Оймар Косметікс Україна» має бути поновлене шляхом звільнення за статтею 38 КЗпП України - за власним бажанням судовим рішенням.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав з тих же підстав та просив їх задовольнити: розірвати безстроковий трудовий договір, укладений між ним та ТОВ «Оймар Косметікс Україна», визнати його повноваження як генерального директора товариства припиненими з 29 лютого 2020 року у зв'язку зі звільненням з посади за частиною 1 статті 38 КЗпП України - з ініціативи працівника із внесенням відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичний осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Позивач ввважає, що він має право ініціювати розірвання трудового договору, який був укладений на невизначений термін, попередивши про це роботодавця за два тижні, а останній мав звільнити його з посади протягом одного місяця за процедурою, передбаченою статутом товариства за законом. Так, 10 січня 2020 року ним ініційоване скликання загальних зборів учасників товариства на 28 лютого 2020 року, порядок денний якого передбачав питання про його як генерального директора звільнення, проте загальні збори товариства не відбулись з підстав неявки одного та єдиного його учасника та власника, які володіє 100% статутного фонду - Оймар Косметікс Інтернаціонал Лтд. Таким чином подана ним заява про звільнення не розглянута, відповідачем наказ про його звільнення не виданий, внаслідок чого він вважається керівником товариства поза його волею, що порушує його трудове право. Вважаючи, що він мав бути звільненя рішенням загальних зборів товариства 28 лютого 2020 року, проте цього не відбулося, відтак рішенням суду його трудові відносини з відповідачем мають бути визнані припиненими, визнано його звільненим на підставі ст. 38 КЗпП України.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованим листом з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на сайті судової влади (суду).
Відзив на позов відповідачем не надано.
За таких підстав судом відповідно до положень статті 280 ЦПК України визнано за можливе ухвалити по даній справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів та за погодженням позивача.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, якимзокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Розгляд справи відбувся у порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Так, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі (ч.1 ст. 279 ЦПК України)
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (ч.5 ст. 279 ЦПК України).
Вислухавши пояснення позивача, його доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає відмові у задоволенні із наступних підстав.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч.ч. 5,6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, с обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-прівовнй акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Трудові права працівника гарантовані Конституцією України та законами, іншими підзаконними актами.
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55 Конституції України).
Судом встановлено, що відповідно до наказу № 7-К від 23 грудня 2011 року позивач прийний на роботу до ТОВ «Оймар Косметікс Україна» на посаду генерального директора вказаного товариства (а.с.10).
Наразі у зв'язку з бажанням позивача працевлаштуватися до іншого роботодавця, позивач ініціює звільнення з посади генерального директора ТОВ «Оймар Косметікс Україна», проте цього у належній формі зробити не може.
Так, 10 січня 2020 року позивачем як генеральним директором ТОВ «Оймар Косметікс Україна» ініційоване скликання загальних зборів учасників вказаного товариства на 28 лютого 2020 року, порядок денний якого передбачав питання про його як генерального директора звільнення, проте загальні збори не відбулись з підстав неявки одного та єдиного його учасника й власника, який володіє 100% статутного фонду - Оймар Косметікс Інтернаціонал Лтд.
Статутом ТОВ «Оймар Косметікс Україна» передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів товариства відноситься призначення та звільнення з посади генерального директора.
Позивач вважає, що він мав бути звільненя рішенням загальних зборів товариства 28 лютого 2020 року, проте цього не відбулося у зв'язку із тим, що такі збори не відбулися, відтак рішенням суду його трудові відносини з відповідачем мають бути визнані припиненими з 29 лютого 2020 року, трудовий договір розірваний у зв'язку зі звільненням на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням працівника.
Проте, суд з позицією позивача погодитися погодитися не може, зважаючи на компетенцію суду відповідно до ст. 232 КЗпП України розглядати трудові спори.
Відповідно до ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, осіб з інвалідністю надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.
Так, відповідно до ст.1 Закону України «Про господарські товариства» господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.
Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.
Не допускається втручання державних органів та службових осіб у діяльність об'єднань громадян, крім випадків, передбачених Законом.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедент ній практиці виходить з того, що положення пункту 1 станні 6 Конвенції про захист прав і основоположених свобод гарнтує кожному подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків. Проте право на суд не є обсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до правосуддя за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до правосуддя чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдавати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.
Зважаючи на те, що позивач був призначений на посаду генерального директора на невизначений термін, щодо нього рішення про звільнення не приймалось відповідним органом товариства, до компетенції якого віднесено дане питання - загальними зборами, й, враховуючи виключну компетенцію загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю щодо вирішення питання про звільнення генерального директора, суд не враві втручатися в спірні правовідносини своїм владним рішенням.
Звільнення генерального директора товариства з обмеженою відповідальністю з посади належить до виключної компетенції загальних зборів товариства.
Окрім того, оскільки директор товариства з обмеженою відповідальністю призначається і звільняється вищим органом - загальними зборами, саме цей орган є роботодавцем директора, тому саме його директор має повідомити про бажання звільнитись за власним бажанням. Водночас, враховуючи той фактор, що загальні збори не є постійно діючим органом, директор має право ініціювати позачергове скликання загальних зборів для вирішення питання про його звільнення. Рішення, прийняте загальнии зборами, може бути оскаржене до суду.
Враховуючи те, що звільнення директора товариства віднесено до виключної компетенції загальних зборів товариства, то й решта вимог, що випливають з питання про звільнення позивача задоволенню не підлягають.
Зважаючи на те, що позивач був прийнятий на роботу до ТОВ «Оймар Косметікс Україна», до компетенції якого віднесено вирішення питання про звільнення даного працівника, й, враховуючи виключну компетенцію того власника або уповноваженого ним органу приймати рішення про звільнення працівника з посади, який приймав рішення про прийняття такого працівника на роботу, суд не враві втручатися в спірні правовідносини своїм рішенням про розірвання трудового договору, це порушуватими гарантії учасників трудових правовідносин при укладенні, зміні та припиненні трудового договору.
Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ч.1 ст. 21 КЗпП України).
Окрім того, оскільки працівник товариства з обмеженою відповідальністю призначається і звільняється керівником такого товариства, саме це товариство є роботодавцем позивача, тому саме воно має приймати рішення про звільнення позивача. Тобто, працівник звільняється тим органом, яким призначив працівника на посаду, втручання суду в правовідносини між роботодавцем та працівником про звільнення працівника шляхом постановлення рішення про звільнення такого працівника нормими КЗпП України не передбачено.
Так, положенням ст. 232 КЗпП України визначено компетенцію розгляду трудових спорів, що підлягають безпосередньому розглядові у районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах, який має чіткий перелік, до якого вирішення судом питання про розірвання трудового договору (звільнення працівника з посади) не входить, а тому вимоги позивача є не обгрунтованими й такими, що задоволенню не підлягають.
Підстави, що обгрутованого доводять позовні вимоги, судом не встановлені.
Відповідно до ст. 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: вільний вибір виду діяльності; безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб; надання підприємствами, установами, організаціями відповідно до їх попередньо поданих заявок роботи за фахом випускникам державних вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладів; безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії; компенсацію відповідно до законодавства матеріальних витрат у зв'язку з направленням на роботу в іншу місцевість; правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.1, ч.6 ст. 141 ЦПК України й судові витрати покласти на позивача.
Так, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).
На підставі вищевикладеного, пункту 1 станні 6 Конвенції про захист прав і основоположених свобод, Закону України «Про господарські товариства», ст.ст. 3, 5-1, 21, 232 КЗпП України, керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 279, 280, 352 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Оймар Косметікс Інтернаціонал Лтд про розірвання трудового договору та визнання повноважень за посадою припиненими у зв'язку зі звільненням за власним бажанням, внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичний осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п'ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судомому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.