Справа № 752/20867/20
Провадження № 2/752/3620/21
іменем України
(заочне)
21 квітня 2021 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Місто для людей Київ» про повернення безпідставно отриманих коштів, -
у жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Місто для людей Київ» про повернення безпідставно отриманих коштів в розмірі 11 019,94 грн. з урахуванням 3% річних у розмірі 503,55 грн. та 440,80 грн. інфляційних втрат, котрий мотивував помилковістю їх перерахування на рахунок товариства та відмовою останнього у їх поверненні.
Також, просив стягнути на його користь судовий збір у розмірі 840,80 грн. та 6 450,00 грн. витрат за надання юридичної допомоги.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 30.11.2020 року відкрито провадження у справі з призначенням проведення розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у цивільній справі без повідомлення сторін на 21.04.2021 року (а.с. 21-22).
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу з постановленням заочного рішення, проти чого не заперечує позивач, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 15.04.2019 року о 15:15:43 та 15:32:01 позивач за допомогою системи інтрнет-банкінгу «Приват24» здійснив переказ грошових коштів у розмірі 3 879,12 грн. та 7 140,82 грн. відповідно на рахунок ТОВ «Місто для людей Київ». Дані обставини підтверджуються копіями дублікатів квитанцій № 0.0.1325415159.1 від 15.04.2019 року та № 0.0.1325410860.1 від 15.04.2019 року (а.с. 5, 6).
Згідно останніх в графі «Призначення платежу» вказано: згідно рахунку № НОМЕР_1 та згідно рахунку № НОМЕР_2 відповідно.
Cтаном на день звернення позивача до суду грошові кошти повернуті не були.
Вказані перерахування здійснені помилково, як вказав позивач при зверненні до суду.
Проте, суд такі твердження позивача оцінює критично, з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
За змістом ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Вирішуючи спір по суті суд виходить з того, що ст. 1212 ЦК України застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Як зазначав Верховний Суд, норми ст. ст. 1212, 1213 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов'язань. Відповідно, якщо суд встановлював наявність між сторонами договору, то визнавав застосування до таких відносин ст. 1212 неправильним (постанова від 14.10.2014 року у справі №3-129гс14, постанова від 25.02.2015 року у справі №3-11гс15, постанова від 02.02.2016 року у справі №6-3090цс15 та ін.).
Водночас у постанові ВСУ від 02.02.2016 року у справі № 6-3090цс15 суд відзначив, що конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм гл. 83, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише у момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Узагальнюючи викладене, можна сказати, що норми ст. ст. 1212, 1213 ЦК України, застосовуються у таких випадках: зобов'язання між сторонами виникло не на підставі договору; набуття або збереження майна є абсолютною безпідставним; безпідставне збагачення однієї особи через іншу не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту.
Дана норма закону регулює випадки, коли майно набувається без достатньої правової підстави.
19.04.2020 року позивачем було подано на ім'я директора відповідача вимогу про повернення безпідставно отриманих коштів в розмірі 7 140,82 грн. та 3 879,12 грн., яка, в свою чергу, була залишена без виконання (а.с. 18).
Частиною 1 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. ч. 1, ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Системний аналіз положень ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч. ч. 1, 2 ст. 205, ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою для набуття майна (отримання грошей).
Наявність договірного характеру правовідносин виключає можливість застосування до таких правовідносин положень ст. 1212 ЦК України.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені в ч. 2 ст. 11 ЦК України.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до приписів ст. 631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення, а згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов.
За положеннями ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом для даного виду договорів не вимагається (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Частинами 1 та 2 ст. 642 ЦК України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Закон не виключає можливості укладення договорів у спрощений спосіб: шляхом оплати покупцем виставленого продавцем рахунку.
Набуття однією із сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Сама по собі відсутність письмової форми договору між сторонами не свідчить про безпідставність отримання відповідачем грошових коштів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено кошти відповідачу згідно рахунків останнього.
Враховуючи, що перерахування коштів позивачем на рахунок відповідача здійснювалось неодноразово (2 рази, двома платежами з вказівкою на конкретне призначення платежу), відтак, не може свідчити про помилковість перерахунку коштів, а факт перерахунку коштів, на один і той самий рахунок, одному і тому самому отримувачу, свідчать про те, що під час таких перерахувань коштів позивач діяв цілеспрямовано та свідомо, що свідчить про наявність певних договірних зобов'язань.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову на підставі ст. 1212 ЦК України.
Доказів на підтвердження протилежного в розпорядження суду не надано.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-82, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 266, 274- 279, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд, -
у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Місто для людей Київ» про повернення безпідставно отриманих коштів - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.С. Хоменко