Справа № 640/26355/19 Суддя (судді) першої інстанції: Добрянська Я.І.
13 травня 2021 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В. В.,
суддів Василенка Я. М., Ганечко О. М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язати вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2021 року, -
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної казначейської служби України, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо відмови у нарахуванні компенсації за порушення строку перерахування коштів по виконавчому листу у справі № 2-а-647/11 Дніпровського районного суду м. Києва від 16.08.2011р.;
- зобов'язати Державну казначейську службу України нарахувати компенсацію за порушення строку перерахування коштів у вигляді інфляційних витрат і негайно виплатити нараховану суму за весь період прострочки, яку перерахувати поштовим переказом на поштове відділення № 152 м. Києва на ОСОБА_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Державну казначейську службу України нарахувати компенсацію за порушення строку перерахування коштів у вигляді 3 % річних і негайно виплатити нараховану суму за весь період прострочки, яку перерахувати поштовим переказом на поштове відділення № 152 м. Києва на ОСОБА_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ;
- стягнути з Державної казначейської служби України на користь позивача моральну шкоду у сумі 300 000, 00 грн., яку перерахувати поштовим переказом на поштове відділення № 152 м. Києва на ОСОБА_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Доводи апеляційної скарги аналогічні, викладеним у позовній заяві, та обґрунтовані зокрема тим, що відповідачем порушено тримісячний строк перерахування коштів стягувачу, встановлений ч. 4 ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", за яке законодавством визначена виплата компенсації у розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання не з'явилися, а відтак розгляд справи у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 16.08.2011 у справі №2-а-647/11, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16.08.2012 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.11.2012, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, Київського міського центру по нарахуванню та гздійсненню соціальних виплат та Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м.Києва щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні, нарахуванні та виплаті основної та додаткової пенсії у відповідності до положень ст. 51, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також дії по нарахуванню й виплаті в заниженому розмірі щорічної допомоги на оздоровлення, підвищення до пенсії, як дитині війни, у меншому розмірі, ніж це передбачено ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" протиправними. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 , як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, інваліду III групи основну пенсію відповідно до ст. 54 "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію відповідно до ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 03 серпня 2010 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 , як дитині війни, щомісячну надбавку до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком розрахованої відповідно до встановленого законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 03 серпня 2010 року, з урахуванням раніше здійснених виплат. Зобов'язано Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу на оздоровлення за 2010 рік у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вищезазначеної постанови видано виконавчі листи від 26.04.2013, які позивачем було пред'явлено до виконання.
Водночас, вказані виконавчі листи були передані виконавчою службою на виконання до Державної казначейської служби України на підставі актів приймання-передавання від 09.10.2015 та від 06.01.2016.
16.04.2016 позивачка звернулась із заявою до відповідача, в якій просила повідомити про номер пакетів документів по її справі та строки виконання вказаних рішень.
Листом Державної казначейської служби України від 04.05.2016 №513/2306-7724 ОСОБА_1 повідомлено про те, що на виконанні у казначействі за бюджетною програмою "Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою" знаходиться рішення Дніпровського районного суду м. Києва по справі №2-а-647/11 від 16.08.2011 та по справі № 2-а-7/11 від 07.05.2014 про стягнення коштів на користь ОСОБА_1 , які передані управлінням державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м.Києві на підставі акта приймання-передавання від 09.10.2015 та на підставі акта приймання-передавання від 06.01.2016. Водночас, зазначено, що казначейство здійснить заходи щодо перерахування коштів на користь позивача лише після виконання рішень, які надійшли до казначейства раніше.
13.12.2017 позивач повторно звернулась до відповідача із заявою, в якій просила повідомити про причини невиконання рішення та з проханням виконати рішення Дніпровського районного суду м.Києва по справі №2-а-647/11 від 16.08.2011 та по справі №2-а-647/11 від 07.05.2014 про стягнення коштів на користь ОСОБА_1 , у термін, згідно Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" з урахуванням компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої своєчасно суми.
Листом від 18.01.2018 №5-13/609-1205 позивача повідомлено про те, що на виконанні у казначействі за бюджетною програмою "Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою" перебувають виконавчі листи Дніпровського районного суду м. Києва по справі №2-а-647/11 про перерахування на користь позивача коштів у розмірі 3462,00 грн. та 33717,50 грн. відповідно. Також зазначено, що оскільки рішення суду надійшли до казначейства 09.10.2015 та 06.01.2016 перерахування коштів на користь позивача планується здійснити у другому півріччі 2018 року за умови належного фінансування.
Так, 20.09.2018 та 02.03.2019 позивачем через поштове відділення №152 у м. Києві позивачем отримано від органів казначейства перерахування по вказаному судовому рішенню 3462,00 грн. та 33717,50 грн. відповідно.
З огляду на вказане, 01.06.2019 позивач звернулась до відповідача із заявою в якій просила нарахувати та виплатити компенсацію за порушення строку перерахування коштів у вигляді інфляційних витрат та у вигляді 3%.
Листом Державної казначейської служби України від 05.07.2019 №5-11-11/1158/ ОСОБА_1 повідомлено про те, що оскільки виконавчі документи по справі №2-а-647/11 мають зобов'язальний характер, компенсація у зазначеній категорії справ не нараховується, а компенсація казначейством збитків понесених внаслідок інфляції законодавством взагалі не передбачена.
Позивач вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, звернулась з даним позовом до адміністративного суду.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив зокрема з того, що виплата компенсації в розмірі трьох відсотків річних передбачена лише у разі не перерахування коштів протягом трьох місяців за рішенням суду про стягнення коштів, а не судових рішень зобов'язального характеру.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи твердження апелянта щодо допущення протиправної бездіяльності відповідача щодо відмови у нарахуванні компенсації за порушення строку перерахування коштів по виконавчому листу у справі №2-а-647/11 Дніпровського районного суду м. Києва від 16.08.2011 та наявності підстав для нарахування компенсації за порушення строку перерахування коштів у вигляді 3% річних, інфляційних втрат і негайної виплати такої суми за період прострочки, колегія суддів вказує наступне.
Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV, а особливості їх виконання встановлено Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів і зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація, юридична особа.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Частиною першою статті 7 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" встановлено, що виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Згідно з пунктом 3 розділом ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом (1 січня 2013 року), подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб'єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.
Заборгованість погашається в такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних і соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов'язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.
Відповідно до статті 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Законами Про Державний бюджет України щорічно передбачаються кошти для погашення вказаної заборгованості.
Пунктом 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845 визначено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів.
У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов'язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.
Положеннями пункту 4 Порядку №845 передбачено, що органи Казначейства, зокрема, забезпечують у випадках, передбачених цим Порядком, зберігання виконавчих документів та ведення їх обліку. Після виконання у повному обсязі виконавчого документа суду або іншого органу (посадової особи) такий документ повертається до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав з відміткою про його виконання. Також органи Казначейства розглядають письмові звернення (вимоги) щодо виконання виконавчих документів осіб, які беруть участь у справі, державних виконавців, а також прокурорів - учасників виконавчого провадження.
Рішення, якими зобов'язано боржника здійснити нарахування (перерахунок тощо) та/або виплатити кошти (рішення зобов'язального характеру), які видані або ухвалені до 1 січня 2013 року, подаються до органу державної виконавчої служби відповідно до пункту 3 прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року №440.
Відповідно до пункту 3 Порядку №440 такі рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості.
Пунктом 8 Порядку №440 визначено, що рішення розподіляються в порядку такої черговості погашення заборгованості: перша черга - рішення щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника; друга черга - рішення, пов'язані з трудовими правовідносинами; третя черга - інші рішення.
За приписами пункту 13 Порядку №440 передача рішень до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється окремо щодо кожної черги щокварталу до 10 числа місяця, що настає за звітним періодом.
Згідно з пунктом 14 Порядку №440 до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, передаються рішення, які надійшли до 1 числа місяця, що настав за звітним періодом.
Відповідно до пункту 15 Порядку №440 передача рішень здійснюється відповідальною особою на підставі акта приймання-передавання.
Акти приймання-передавання складаються окремо щодо кожної черги погашення заборгованості та передаються органам, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, в паперовому та електронному вигляді.
Відповідно до пункту 18 Порядку №440 у разі коли органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, виявлено невідповідність переданих органом державної виконавчої служби рішень або документів вимогам цього Порядку після підписання акта приймання-передавання, орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, надсилає органу державної виконавчої служби повідомлення про усунення недоліків.
Після усунення недоліків орган державної виконавчої служби не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості із супровідним листом, в якому зазначається акт приймання-передавання, яким здійснювалася передача рішень.
Згідно з пунктом 19 Порядку №440 бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845 (пункт 20 Порядку №440).
Статтею 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" встановлено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
В контексті викладеного, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що виконання рішень суду саме про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, покладено на Державну казначейську службу України як центральний орган виконавчої влади у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, із визначенням тримісячного строку виконання вказаних рішень. При цьому, виплата компенсації в розмірі трьох відсотків річних передбачена лише у разі не перерахування коштів протягом трьох місяців за рішенням суду про стягнення коштів, а не зобов'язального характеру.
Таким чином, в межах спірних правовідносин наявні підстави стверджувати, що положеннями чинного законодавства передбачено право на отримання компенсації виключно у разі несвоєчасного перерахування коштів за рішенням суду саме про стягнення коштів.
Натомість вищевказані виконавчі листи №2-а-647/11 від 26.04.2013 містять вимоги зобов'язального характеру, що виключає можливість задоволення вимог апелянта.
Аналогічна правова позиція щодо відсутності підстав для виплати компенсації за несвоєчасну виплату коштів за судовими рішеннями зобов'язального характеру викладено Верховним Судом у постанові від 06.02.2020 у справі №826/14322/17.
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позивачкою в доводах апеляційної скарги жодним чином не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаної правової позиції Верховного Суду, яка під час розгляду справи була правомірно врахована судом першої інстанції на виконання ч. 5 ст. 242 КАС України.
Оцінюючи наявність підстав для стягнення з Державної казначейської служби України на користь позивачки моральної шкоди в сумі 300 000,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до положень статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У пунктах 2, 4 вказаної постанови зазначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.
Таким чином, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що подає відповідний позов.
Крім того, за правилами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України закріплено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до частини другої ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Позивач, як на підставу заподіяння моральної шкоди, посилається на факт протиправної невиплати вищевказаної суми.
Однак, колегія суддів зазначає, що сам лише факт непроведення виплат в строк, на який вказує позивач, не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.
Крім того, згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення від 25.10.1993 у справі «Гольм проти Швеції», від 29.11.1996 у справі «Саундерс проти Сполученого Королівства», від 25.07.2001 у справі «Перна проти Італії», від 13.07.2006 у справі «Сілін проти України» визнання порушення прав особи неправомірними діями інших осіб само по собі є достатньою справедливою сатисфакцією за моральну шкоду спричинену такими діями.
Оскільки позивачкою не надано суду жодного доказу спричинення їй моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заявленою моральною шкодою в розмірі 300 000 грн, як і не обґрунтовано сам розмір моральної шкоди, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення вимоги позивачки про відшкодування моральної шкоди.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій та були враховані судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення.
Крім того, апеляційна скарга не містить суттєво інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у позовній заяві та поясненнях, з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга Позивача не містить.
Надаючи оцінку кожному окремому доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язати вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко
Судді: Я. М. Василенко
О. М. Ганечко