Справа № 344/5007/21
Провадження № 22-ц/4808/856/21
Головуючий у 1 інстанції Мелещенко Л.В.
Суддя-доповідач Фединяк
13 травня 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача: Фединяка В. Д.,
суддів: Бойчука І.В., Девляшевського В.А.
перевіривши апеляційну скаргуОСОБА_1 на усну ухвалу Івано-Франківського міського суду від 27 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визначення місця проживання неповнолітніх дітей,
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 05 квітня 2021 року відкрито провадження у справі ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визначення місця проживання неповнолітніх дітей.
Усною ухвалою Івано-Франківського міського суду від 27 квітня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про виправлення описки в ухвалі Івано-Франківського міського суду від 05 квітня 2021 року про відкриття провадження.
Не погоджуючись з даною ухвалою , ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування усної ухвали Івано-Франківського міського суду від 27 квітня 2021 року про внесення виправлення в ухвалі Івано-Франківського міського суду від 05 квітня 2021 року про відкриття провадження. Вказує, що провадження у даній справі відкрито помилково, а тому слід в ухвалі про відкриття виправити описку та замінити «відсутні» на «присутні» в реченні «підстави для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження».
Перевіривши матеріали апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 слід відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою з таких підстав.
У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою. Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.
Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина п'ята статті 55 Конституції України).
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15 лютого 2000 року зазначено, що спосіб, у який стаття 6 застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
ЄСПЛ зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом першим статтею 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини»).
Обмеженням права на доступ до суду, в даному випадку, є визначений нормами ЦПК України перелік ухвал суду першої інстанції, що можуть бути предметом апеляційного оскарження окремо від рішення суду.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках.
Відповідно до ч.1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Частиною 2 ст. 352 ЦПК України встановлено, що окремо від рішення суду в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції, зазначені в статті 353 ЦПК України.
Статтею 353 ЦПК України встановлено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, визначені у вказаній нормі.
Зазначені процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого суду окремо від остаточного рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і не зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються права на апеляційне оскарження таких ухвал місцевого суду взагалі, їх право лише відтерміновується до винесення остаточного рішення у справі.
Наведені висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 року справа № 759/7587/20 провадження № 61-2078ск21.
Системне тлумачення статті 353 ЦПК України свідчить про те, що законодавець свідомо виокремив випадки, в яких може бути оскаржена або конкретна процесуальна дія, або така конкретна дія і відмова в її вчиненні.
Встановлено, що ОСОБА_1 оскаржує усну ухвалу Івано-Франківського міського суду 27 квітня 2021 року, яка не передбачена переліком, наведеним у ст. 353 ЦПК України, які є вичерпними.
Відповідно до пункт 1 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема, для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року).
При цьому таке судове рішення не обмежує права відповідача на доступ до суду, оскільки за вищенаведеною частиною другою статті 353 ЦПК України заявник має право включити свої заперечення, які не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, до апеляційної скарги на рішення суду.
Виходячи з викладеного та керуючись пунктом 3 частини 1 статті 358 ЦПК України, суд дійшов висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Керуючись ст. 358 ЦПК України, апеляційний суд,
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на усну ухвалу Івано-Франківського міського суду від 27 квітня 2021 року.
Ухвала суду набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Судді: В.Д. Фединяк
І.В.Бойчук
В.А.Девляшевський