Провадження № 22-ц/803/3433/21 Справа № 213/3180/19 Суддя у 1-й інстанції - Євтушенко О. І. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
13 травня 2021 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Бондар Я.М.
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.
сторони справи :
позивач- ОСОБА_1
відповідачі: Приватне акціонерне товариство «Фірма «Криворіжбудмеханізація» База механізація №3, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Приватного акціонерного товариства «Фірма «Криворіжбудмеханізація» База механізація №3 на рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 листопада 2020 року, ухваленого суддею Євтушенком О.І. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 26 листопада 2020 року,-
У серпні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Фірма «Криворіжбудмеханізація» База механізація №3, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівникові ушкодженням здоров'я.
В обґрунтування позову зазначив, що він, працюючи в шкідливих умовах праці з 16 червня 1986 року по 28 червня 1993 року, на посаді машиніста крана БМ-3 АТ «Фірми «Криворіжбудмеханізація», отримав професійне захворювання радилокупатію шийну і попереково-крижову, вираженим статико-динамічними порушеннями і стійким больовим синдромом, нейродистрофією у вигляді деф.атрозу колінних суглобів ПФ першого ст.
21 червня 2007 року було проведено розслідування та складено акт розслідування професійного захворювання за формою П-4.
Згідно п.16 зазначеного акту, причиною виникнення професійного захворювання являється тривала робота, пов'язана з фізичним перевантаженням і несприятливим мікрокліматом на БМ-3 АТ «Фірми «Криворіжбудмеханізація», що гранично перебільшували граничні показники нахилів тулуба і маси вантажу, що піднімалась та переміщувалась. Перевищення саме цих показників, у сукупності, спричинило розвинення у позивача професійного захворювання.
Висновком МСЕК від 04 липня 2007 року позивачу ОСОБА_1 вперше було встановлено 50% втрати працездатності та потребу у проведенні медичного та реабілітаційного лікування.
Позивач зазначив, що професійне захворювання виникло з вини керівництва АТ «Фірми «Криворіжбудмеханіхація», яке не забезпечувало належні та безпечні умови праці, та порушило вимоги ст..153 КЗпП України та ст.13 Закону України «Про охорону праці».
Через втрату здоров'я позивачу доводиться значний час витрачати на перебування у лікарні на обстеженнях та лікуванні, у зв'язку з цим він не має можливості працювати та забезпечувати свою сім'ю всім необхідним та достойним рівнем життя. У зв'язку з вказаним професійним захворюванням порушено нормальні життєві зв'язки позивача, який позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Задля підтримання задовільного стану здоров'я позивачу доводиться купувати медикаменти, здійснювати поїздки до місця оздоровчого призначення, на що йому необхідно витрачати значні додаткові кошти. Тривалий процес лікування позбавляє позивача можливості вести повноцінний спосіб життя, що негативно позначається на його душевному та фізичному станах та доводять факт завдання моральної шкоди внаслідок отримання професійного захворювання та стійкої втрати професійної працездатності.
Оскільки позивач був застрахованою особою, то, відповідно до ст.ст.21, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» має право відшкодування моральної шкоди за рахунок Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. Постановою Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області позивачу були призначені щомісячні страхові виплати та одноразова допомога, однак моральну школу у зв'язку з отриманням професійного захворювання позивачу не відшкодовано.
Оскільки ушкодження здоров'я отримано під час виконання трудових обов'язків, то заподіяна моральна шкода випливає з трудових правовідносин і має відшкодовуватись роботодавцем, яким не створив безпечних умов праці.
Оцінюючи розмір завданої моральної шкоди позивач виходив з огляду на ступінь втрати працездатності, а також розмір мінімальної заробітної плати, який визначений Законом України «Про державний бюджет на 2019 рік», враховуючи глибину, характер та тривалість душевних страждань, переживань, істотних недоотриманих благ внаслідок втрати працездатності та отриманого професійного захворювання і визначив в сумі 208 650 грн. (з розрахунку: 4173 грн. * 50 мінімальних заробітних плат), яку просив стягнути з відповідача на свою користь.
Просив суд: стягнути з ПрАТ «Фірма «Криворіжбудмеханізація» База механізація №3 на його користь 208 650 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров'я (без урахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів і платежів); стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на його користь 50 000 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров'я (без урахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів і платежів).
Рішенням Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 листопада 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Фірма «Криворіжбудмеханізація» База механізація №3, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівникові ушкодженням здоров'я задоволені частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Фірма «Криворіжбудмеханізація» База механізація №3 на користь ОСОБА_1 150 000 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження її здоров'я (без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів і платежів).
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Фірма «Криворіжбудмеханізація» База механізація №3 в дохід держави судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач, ПрАТ«Фірма «Криворіжбудмеханізація», будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, необґрунтованість судового рішення, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення, яким у повному обсязі відмовити ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог, заявлених до ПРАТ «ФІРМА «КБМ».
При цьому, скаржник зазначає, що позивач був ознайомлений про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці, де він буду працювати, певних шкідливих виробничих факторів, а також можливі наслідки їх впливу на здоровя та про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і трудового договору, які останній приймав свідомо, користуючись пільгами, тому відповідальність за виникнення у позивача професійного захворювання лежить на самому позивачеві.
Відповідач вважає, що наявність у позивача моральних страждань не підтверджена належними доказами. Висновків медичних органів, які підтверджують факт перенесення позивачем моральних страждань, останній суду не надав, тому факт спричинення моральної шкоди є недоведеним.
На думку скаржника, визначений судом до стягнення розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, вважає його надто завищеним.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідача, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу підприємства без задоволення. Відділення Фонду вважає, що суд першої інстанції, дослідивши надані сторонами докази, пояснення сторін, доводи відповідача, стягнув на користь позивача моральну шкоду, застосувавши положення законодавства, яке діяло на час вирішення питання про відшкодування такої шкоди.
12.05.2021 року на адресу суду апеляційної інстанції від позивача ОСОБА_1 надійшла заява, в якій останній просить відхилити апеляційну скаргу відповідача, рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 листопада 2020 року залишити без змін.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.2 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша розміру ста мінімальних заробітних плат.
Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог заявлених до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області не оскаржується і в цій частині не переглядається.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 працював на БМ - 3 АТ «Фірма «КБМ» на посаді машиніста крана, з 16 червня 1986 року по 28 червня 1993 року, в умовах впливу шкідливих факторів 7 років, а в загальному його трудовий стаж складає 31 рік 8 місяців. Вказані обставини також підтверджуються відповідними записами в трудовій книжці, виданій на ім'я ОСОБА_1 (а.с.13-20).
Відповідно до акта розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4 №31/2004 від 21 червня 2007 року (а.с.8-9), ДУ «Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини» ОСОБА_1 встановлено професійне захворювання: радикулопатія шийна і попереково - крижова з вираженим статико - динамічним порушенням і стійким больовим синдромом, нейродистрофією у вигляді деф.артрозу колінних суглобів ПФ першого ст.
Згідно з п.16 акта розслідування професійного захворювання від 21 червня 2007 року, професійне захворювання виникло через тривалий стаж роботи позивача машиністом крана в УМ-3 АТ фірма «Криворіжбудмеханізація» з 16 червня 1986 року до 28 червня 1993 року, виконання роботи по експлуатації кранів на гусеничному ходу. Крім того проведення технічного обслуговування кранів ( звільнення агрегатів від бруду, заміна деталей доступних без розбірки), а також здійснення ремонту кранів ( заміна траків, тросів та інше). При цьому виконувані роботи внаслідок конструктивної недосконалості крана характеризувалися важкою фізичною працею пов'язаною з вимушеною робочою позою під час керування ним, а ремонті роботи разовим підніманням вантажів масою більш допустимої. Посилюючим шкідливим фактором був несприятливий мікроклімат на робочому місці.
В пункті 17 акта зазначено, що професійне захворювання отримано позивачем внаслідок важкої праці, несприятливого мікроклімату, а також зазначено рівень фізичного перевантаження, робоча поза, маса вантажу що піднімається і переміщується (при виконанні ремонтних робіт), мікрокліматичні умови. Зазначено, що важкість праці відноситься до ІІІ кл. 1-2ст. шкідливості.
Висновком МСЕК №020050 від 04 липня 2007 року за результатами первинного огляду ОСОБА_2 присвоєно ІІІ групу інвалідності та визначено з 08 травня 2007 року втрату працездатності - 50% безстроково у зв'язку з професійним захворюванням (а.с.10).
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем, зокрема і під час виконання ним трудових обов'язків на підприємстві відповідачаі наявності у зв'язку з цим підстав, передбачених ст.ст.153, 173, 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду і вважає доводи сторін щодо заниженого та відповідно завищеного розміру моральної шкоди необґрунтованими, виходячи з огляду на таке.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з'ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв'язку із чим рішення в даній справі є законним і належним чином обґрунтованим.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, оскільки питання про відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодуванню моральної шкоди у цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин , виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (не майнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду чи галузевої належності.
Як зазначено в п.4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У зв'язку з тим, що відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодувати працівнику моральну шкоду у випадку, передбаченому даною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як встановлено судом, втрата працездатності позивача настала внаслідок професійних захворювань, спричинених негативними виробничими факторами під час виконання позивачем трудових обов'язків, і моральну шкоду йому заподіяно ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків, а роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці, суд дійшов висновку про необхідність відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)» з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Стаття 13 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відсутність причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і винною протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.
У п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р., з подальшими змінами, "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", роз'яснено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі, характер моральних страждань і наслідки, що наступили.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, у зв'язку із чим відхиляє доводи відповідача щодо завищеного розміру моральної шкоди стягнутої судом з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 .
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Так, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, зокрема, суд врахувавтривалість роботи позивача в шкідливих умовах праці на підприємстві 7 років, глибину фізичних та моральних страждань позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності -50% та визнання особою з інвалідністю ІІІ групи безстроково, що свідчить про неможливість відновлення попереднього фізичного стану та безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивача, необхідність періодично проходити лікування у зв'язку з професійним захворюванням та, виходячи із засад розумності і справедливості, а також з урахуванням конституційної значущості здоров'я як невідчужуваного та непорушного блага, що належить людині від народження і охороняється державою, визначив до стягнення компенсацію моральної шкоди з відповідача на користь позивача в розмірі 150 000 гривень 00 копійок без утримання податку з доходу фізичних осіб, з розміром якої повністю погоджується і суд апеляційної інстанції.
З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції правильно визнав, що відповідач є особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди позивачеві, а доводи відповідача в апеляційній скарзі є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Оскільки судове рішення залишається без змін, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Фірма «Криворіжбудмеханізація» База механізація №3 залишити без задоволення.
Рішення Саксаганського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст судового рішення складено 13 травня 2021 року.
Головуючий:
Судді: