Провадження № 22-ц/803/4987/21 Справа № 212/7334/20 Суддя у 1-й інстанції - Борис О. Н. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
12 травня 2021 року м.Кривий Ріг
Справа № 212/7334/20
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
сторони:
позивач - Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль»,
відповідачка - ОСОБА_1 ,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 лютого 2021 року, яке ухвалено суддею Борис О.Н. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 26 лютого 2021 року, -
У жовтні 2020 року Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комунальні послуги.
Позовна заява мотивована тим, що Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» надає послуги з централізованого опалення і гарячого водопостачання населенню, яке відповідно з вимогами ЖК України, Постанови КМУ № 630 від 21.07.2005 року «Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», та умов типового договору зобов'язане здійснювати оплату за отриману теплову енергію, згідно особового рахунку і встановлених тарифів.
Позивач зазначає, що теплова енергія поставляється відповідачці за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачка отримує ці послуги, користується ними, що свідчить про те, що між сторонами фактично укладено договір про надання послуг з централізованого опалення, однак не здійснює оплату за наданні послуги, внаслідок чого виникла заборгованість. Наявність заборгованості надає позивачу можливість пред'явити також до відповідачки вимогу про стягнення втрат від інфляції та 3% річних.
Посилаючись на викладене, просив суд: стянути з відповідачки заборгованість за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення, за період з жовтня 2013 року по вересень 2020 року, в розмірі 38 875,99 грн., інфляційні втрати в розмірі 10 758,53 грн. та 3% річних в розмірі 3343,21 грн., а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Відповідачкою ОСОБА_1 заявлено клопотання про застосування наслідків пропуску позовної давності
Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 лютого 2021 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» суму заборгованості по оплаті за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 , за період з жовтня 2013 року по вересень 2020 року, у розмірі 38875,99 гривень, суму індексу інфляції у розмірі 10758,53 гривень, 3 % річних у розмірі 3343,21 гривень, а всього 52977,72 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2102,00 грн.
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 була власником лише ј частини квартири АДРЕСА_2 по 28 лютого 2020 року, а з цього часу відчужила належну їй частку квартири ТОВ «АКСІ-ІНВЕСТ». Суд першої інстанції, стягуючи з відповідачки заборгованість за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 , за період з жовтня 2013 року по вересень 2020 року, наведеного не врахував та не з'ясував питання про те, хто ж є власником квартири та має нести витрати з її утримання. Крім того, відповідачка зазначає, що суд безпідставно дійшов висновку про те, що укладенням Договору про врегулювання питання користування квартирою та сплати комунальних послуг за квартиру від 28 лютого 2020 року, укладеного між ТОВ «Аксі-Інвест», з однієї сторони, та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , з другої сторони, відповідачка ОСОБА_1 перервала позовну давність, оскільки в цьому Договорі відсутні умови про визнання нею наявності заборгованості за житлово-комунальні послуги, а лише йдеться про те, що ТОВ «Аксі-Інвест» погоджується сплатити заборгованість за житлово-комунальними послугами, яка виникла станом на 27.02.2020 року, але не більше трьох років, тобто у будь-якому разі в межах трирічного строку позовної давності.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради №343 від 12.10.2011 року «Про надання згоди на передачу окремих об'єктів теплопостачання від Комунального підприємства «Криворіжтепломережа» до Державного підприємства «Криворізька теплоцентраль» до Державного підприємства «Криворізька теплоцентраль» передано об'єкти теплопостачання в Довгинцівському, Жовтневому, Інгулецькому та Саксаганському районах міста, тобто з 01.10.2013 року виконавцем послуги теплопостачання та гарячого водопостачання для будинку вул. Невська в м. Кривому Розі є АТ «Криворізька теплоцентраль».
З наданої АТ «Криворізька теплоцентраль» виписки з особового рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що за цією адресою зареєстровано ОСОБА_1 з 18 травня 2012 року та остання зазначена, як власник вказаної квартири.
За період з жовтня 2013 року по вересень 2020 року, АТ «Криворізька теплоцентраль» за житлово-комунальні послуги з централізованого опалення за особовим рахунком № НОМЕР_1 квартири за адресою: АДРЕСА_1 , опалювальної площі 67,90 м. кв., де зареєстровано три особи, нараховано загальну суму 38875,99 грн.
Задовольняючи позовні вимоги АТ «Криворізька теплоцентраль», суд першої інстанції керувався Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, та виходив з того, що відповідачка, як відповідачка ОСОБА_1 є споживачем житлово-комунальних послуг з централізованого опалення квартири АДРЕСА_2 , які їй надаються АТ «Криворізька теплоцентраль», у період з жовтня 2013 року по вересень 2020 року не сплачувала за теплову енергію, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача ДП «Криворізька теплоцентраль». Також, суд дійшов висновку, що на дані правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 3 % річних, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання, у зв'язку з чим, враховуючи наведене вище та ту обставину, що відповідачка у встановлені законом строки не вносили плату за отримані житлово-комунальні послуги, АТ «Криворізька теплоцентраль» має право на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочки виконання зобов'язань з жовтня 2013 року по вересень 2020 року. При цьому, суд дійшов висновку, що укладенням Договору про врегулювання питання користування квартирою та сплати комунальних послуг за квартиру від 28 лютого 2020 року, укладеного між ТОВ «Аксі-Інвест», з однієї сторони, та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , з другої сторони, відповідачка ОСОБА_1 перервала позовну давність.
Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачка має зобов'язання перед позивачем по оплаті комунальних платежів з централізованого опалення, з огляду на наступні обставини.
Згідно ст. 68 ЖК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Відповідно до ст. 67 ЖК України, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживачем комунальних послуг є фізична особа, яка отримує житлово-комунальну послугу.
Згідно ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Отже, відповідно до зазначеної норми та за змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг зобов'язані вносити плату за їх використання.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 з 18 травня 2012 року по теперішній час (на момент звернення позивача до суду з даним позовом), тому зобов'язана вносити плату за надані житлово-комунальні послуги.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка ОСОБА_1 була лише співвласником нерухомого майна, а з 28 лютого 2020 року відчужила належну їй частку квартири ТОВ «АКСІ-ІНВЕСТ», не мають правового значення для вирішення даного спору, з огляду на наступне.
Так, відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем АТ «Криворізька теплоцентраль» надано суду належні та допустимі докази про те, що ОСОБА_1 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 з 18 травня 2012 року по теперішній час (на момент звернення позивача до суду з даним позовом), тому зобов'язана вносити плату за надані житлово-комунальні послуги.
Натомість, відповідачка ОСОБА_1 заперечуючи проти заявлених позовних вимог та зазначаючи про належність їй на праві власності лише ј частки квартири АДРЕСА_2 , а також про подальше відчуження нею цієї частки, не надала суду першої інстанції жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своєї позиції.
Відповідні докази, а саме копія Договору купівлі-продажу ѕ часток квартири АДРЕСА_2 , укладеного 27 лютого 2020 року між ТОВ «Аксі-Інвест», з однієї сторони, та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , було надано лише до суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів не може прийняти подані до суду апеляційної інстанції нові докази, а саме Договір купівлі-продажу від 27 лютого 2020 року, оскільки такі докази у суд першої інстанції не подавалися.
Частинами першою та другою статті 367 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Як вбачається із матеріалів справи, Договір купівлі-продажу від 27 лютого 2020 року зберігався у відповідачки ОСОБА_1 , яка є стороною цього Договору та не була обмежена у можливості надання його до суду першої інстанції, однак не був поданий відповідачкою до суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Отже, відповідачка ОСОБА_1 скористалася своїм правом щодо подання доказів на власний розсуд, та не надала до суду першої інстанції належних доказів на спростування доводів позивача, а надаючи до суду апеляційної інстанції копію зазначеного Договору, як доказ в обгрунтування доводів апеляційної скарги, відповідчка у відповідності до вимог ст. 367 ЦПК України, не навела виняткових випадків неподання такого доказу до суду першої інстанції, які б давали суду апеляційної інстанції підстави для прийняття вказаного доказу, як належного.
Отже, колегія суддів не приймає додані до суду апеляційної інстанції нові докази, а саме Договір купівлі-продажу від 27 лютого 2020 року, оскільки такі докази до суду першої інстанції відповідачкою не подавалися, вони не були предметом дослідження суду першої інстанції. Надані відповідачкою додаткові докази зберігалися у неї, а відтак будь-які об'єктивні причини їх неподання суду першої інстанції відсутні.
Наведені вище обставини узгоджуються з висновками, викладеними в Постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц, провадження № 61-28810св18.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а пунктом 5 частини 3 тієї ж статі Закону передбачений обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Обов'язок споживача оплатити надані послуги встановлено ст. 19 Закону України “Про теплопостачання”.
Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (із змінами), передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено іншого строку.
Як вбачається з матеріалів справи, АТ «Криворізька теплоцентраль» здійснюється постачання теплової енергії до будинку АДРЕСА_3 , в квартирі АДРЕСА_4 у якому зареєстрована відповідачка ОСОБА_1 .
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що між сторонами виникли правовідносини по наданню, з одного боку, та споживанню, з іншого боку, комунальних послуг по центральному опаленню, які врегульовано Законом України „Про житлово-комунальні послуги”, Законом України „Про теплопостачання”, Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені Постановою КМУ України №630 від 21.07.2005 року, і доводи апеляційної скарги відповідачки в цій частині зводяться до довільного, на власну користь, тлумачення правових норм та незгодою з висновками суду першої інстанції по їх застосуванню.
Правильність нарахування суми боргу підтверджується особовим рахунком, яким підтверджено розмір боргу та факт не внесення за вказаний період оплати за опалення, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги з ОСОБА_1 , за період з жовтня 2013 року по вересень 2020 року, у визначеному позивачем розмірі, що становить 38875,99 гривень.
Крім того, відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене, правовідносини, які склались між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Тому на дані правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 3 % річних, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Враховуючи наведене вище та ту обставину, що відповідачка у встановлені законом строки не вносила плату за надані позивачем житлово-комунальні послуги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для про задоволення позовних вимог АТ «Криворізька теплоцентраль» про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочки виконання зобов'язань жовтня 2013 року по вересень 2020 року, а саме: інфляційні втрати у розмірі 10 758,53 грн. та три відсотки річних у розмірі 3 343,21 грн.
Разом з тим, в суді першої інстанції ОСОБА_1 було заявлено про застосування позовної давності до позовних вимог АТ «Криворізька теплоцентраль» щодо стягнення заборгованості, що не було враховано судом першої інстанції, й доводи апеляційної скарги в цій частині заслуговують на увагу.
Так, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.
ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).
Частина четверта статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові.
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Частиною 1 ст. 32 Закону "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що плата за послуги нараховується щомісячно.
Крім того, обов'язок споживача оплатити надані послуги встановлено ст. 19 Закону України “Про теплопостачання”.
Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (із змінами), передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено іншого строку.
А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення щомісячного платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Оскільки позивачем не надано доказів погодження між сторонами іншого строку.
Позивач звернувся до суду з позовом 05 жовтня 2020 року, тобто після спливу позовної давності щодо щомісячних платежів по вересень 2017 року включно.
Висновок суду першої інстанції щодо переривання позовної давності укладенням Договору про врегулювання питання користування квартирою та сплати комунальних послуг за квартиру від 28 лютого 2020 року, укладеного між ТОВ «Аксі-Інвест», з однієї сторони, та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , з другої сторони, згідно якого сторони домовились, що ТОВ «Аксі-Інвест» погоджується сплатити всі наявні заборгованості по комунальним послугам, що надавались підприємствами - надавачами послуг, зокрема, опалення, та не були сплачені ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , тобто заборгованість, що могла виникнути з 27.02.2017 року та не була сплачена станом на 27.02.2020 року, що вказує на визнання ОСОБА_2 свого обов'язку зі сплати отриманих послуг, є помилковим.
Так, відповідно до частини першої статті 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, а в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності суд застосовує незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу.
При цьому, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Як вбачається з Договору про врегулювання питання користування квартирою та сплати комунальних послуг за квартиру від 28 лютого 2020 року, укладеного між ТОВ «Аксі-Інвест», з однієї сторони, та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , з другої сторони, сторони домовились, що ТОВ «Аксі-Інвест» погоджується сплатити заборгованість за житлово-комунальними послугами, яка виникла за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 27.02.2020 року, але не більше трьох років, тобто у будь-якому разі в межах трирічного строку позовної давності. При цьому, даний Договір не містить застережень щодо наявності заборгованості за житлово-комунальними послугами за цією адресою, а лише регулює порядок сплати можливої наявної заборгованості за період, починаючи з 27.02.2017 року, у зв'язку з з чим цей Договір не свідчить про визнання відповідачкою ОСОБА_1 боргу перед позивачем у справі АТ «Криворізька теплоцентраль» та не перериває перебігу позовної давності.
На підставі зазначеного, колегія суддів прийшла до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ «Криворізька теплоцентраль» про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за період до вересня 2017 року, у зв'язку зі спливом позовної давності, оскільки позивач звернувся до суду із позовом про захист свого порушеного права поза межами строку позовної давності.
Разом з тим, позивачем не пропущено позовну давність щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за щомісячними платежами за період з жовтня 2017 року, у зв'язку з чим в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» суми заборгованості по оплаті за надані житлово-комунальні послуги з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 , за період з жовтня 2017 року по вересень 2020 року, у розмірі 8 073,99 гривень, суму індексу інфляції у розмірі 836,09 гривень, 3 % річних у розмірі 1 002,78 гривень, а всього 9 912,86 гривень.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 399,38 грн., тобто пропорційно до задоволених позовних вимог (2 102,00 грн. - судовий збір сплачений за подання позовної заяви (а.с. 10) х 19% (задоволені позовні вимоги у відсотковому співвідношенні) = 399,38 грн.).
Крім того, з позивача на користь відповідачки підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2 553,93 грн., тобто пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги (3 153,00 грн. - судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги (а.с. 81) х 81% (задоволені позовні вимоги у відсотковому співвідношенні) = 2 553,93 грн.).
Згідно ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
З урахуванням наведеного, колегія суддів покладає на позивача АТ «Криворізька теплоцентраль», як на сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю судовий витрат на користь ОСОБА_1 у розмірі 2 154,55 грн., звільнивши сторони від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Керуючись ст. ст.. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 лютого 2021 рокускасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комунальні послуги - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» заборгованість по оплаті за надані житлово-комунальні послуги за період з жовтня 2017 року по вересень 2020 року у розмірі 8 073 (вісім тисяч сімдесят три) гривні 99 (дев'яносто дев'ять) копійок, суму індексу інфляції за період з жовтня 2017 року по вересень 2020 року у розмірі 836 (вісімсот тридцять шість) гривень 09 (дев'ять) копійок, 3 % річних за період з жовтня 2017 року по вересень 2020 року у розмірі 1 002 (одна тисяча дві) гривні 78 (сімдесят вісім) копійок, а всього 9 912 (дев'ять тисяч дев'ятсот дванадцять) гривень 86 (вісімдесят шість) копійок.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на сплату судового збору, у розмірі 2 154 (дві тисячі сто п'ятдесят чотири) гривні 55 (п'ятдесят п'ять) копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 12 травня 2021 року.
Головуючий:
Судді: