Справа № 640/28717/20 Суддя (судді) першої інстанції: Донець В.А.
12 травня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій, зобов"язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про:
- визнання протиправними дій Міністерства юстиції України щодо оприлюднення на своєму офіційному сайті - https://lustration.minjust.gov.ua/ інформації з висновком про поширення на ОСОБА_1 критеріїв здійснення очищення влади, передбачених статтею 3 Закону України "Про очищення влади";
- зобов'язання Міністерства юстиції України видалити з сайту https://lustration.minjust.gov.ua/ всю інформацію з висновком про поширення на ОСОБА_1 критеріїв здійснення очищення влади, передбачених статтею 3 Закону України "Про очищення влади".
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2021 року закрито провадження по справі, оскільки даний спір не підсудний адміністративним судам.
Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що даний спір, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу в суд першої інстанції для прийняття рішення про відкриття провадження. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно та неповно досліджено докази і встановлено обставини у справі та порушено норми процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін.
Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, розміщення Міністерством юстиції України на офіційній інтернет сторінці інформації про позивача щодо поширення на нього критеріїв здійснення очищення влади, передбачених статтею 3 Закону України "Про очищення влади", порушує його право на працю, розміщена інформація не відповідає дійсності, дії відповідача є протиправними, оскільки не враховано конституційного принципу індивідуальної відповідальність особи, передбаченого частиною другою статті 61 Конституції України.
Згідно з трудовою книжкою ОСОБА_1 наказом Генерального прокурора України від 21.06.2013 №377к призначено на посаду заступника прокурора Миколаївської області та затверджено членом колегії прокуратури області (запис №21), наказом Генерального прокурора від 03.04.2014 №520к звільнено в порядку переведення з посади заступника Миколаївської області та увільнено від обов'язків членом колегії прокуратури області (запис №23), наказом Генерального прокурора від 03.04.2014 призначено заступником прокурора міста Києва та затверджено членом колегії прокуратури міста Запис №24), наказом Генерального прокурора України від 14.01.2015 №5к звільнений з посади за власним бажанням (запис №25).
До позову додано видруки з інтернет сторінки Міністерства юстиції України, з яких убачається, що: ОСОБА_1 як заступника прокурора Миколаївської області віднесено до осіб, які в період з 25.02.2010 по 22.02.2014 обіймали посади, зокрема, заступників керівників територіальних органів прокуратури і в яких ідентифіковано наявність ознак застосування заборони (люстрації) (таблиця 3); ОСОБА_1 (обіймав посаду 247 днів) віднесено до працівників прокуратури, щодо яких виявлено критерії здійснення очищення влади, передбачені підпунктами 1-8 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади" (обіймали відповідну посаду в період з 21.11.2013 по 22.02.2014 та не були звільнені в цей період з відповідної посади за власним бажанням).
З матеріалів справи вбачається, що в Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", відсутня інформація про позивача, оскільки відсутні правові підстави для внесення інформації про нього до Реєстру.
Тобто, відповідачем не здійснювались дії та не приймались рішення стосовно позивача, передбачені Законом України "Про очищення влади" та "Положенням про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" з метою внесення позивача в Реєстр як особи, щодо якої застосовано люстраційні заборони.
Відповідно до Закону України "Про очищення влади" від 16.09.2014 №1682-VII (зі змінами):
у разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п'ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку (частина дванадцята статті 5);
відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України. Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України. Відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною четвертою статті 1 цього Закону, оприлюднюються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та вносяться до Реєстру протягом трьох робочих днів з дня надходження із Державної судової адміністрації України до Міністерства юстиції України наданої з Єдиного державного реєстру судових рішень електронної копії рішення суду, яке набрало законної сили. Державна судова адміністрація України надсилає до Міністерства юстиції України таку електронну копію рішення суду не пізніш як на десятий день з дня набрання ним законної сили (частина перша статті 7).
Згідно з "Положенням про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2014 №1704/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.10.2014 за №1280/26057;
реєстр - це електронна база даних, яка містить відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади" (пункт 2 розділу І);
держатель Реєстру - Міністерство юстиції України (Держатель) (пункт 4 розділу І);
реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України "Про очищення влади", виконують інші функції, передбачені цим Положенням Пункт 9 розділу І);
внесенню до Реєстру підлягають відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади" (пункт 1 розділу ІІ);
підставою для внесення Реєстратором відомостей про особу є:
надходження до Реєстратора від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена у частині третій статті 1 Закону України "Про очищення влади", відомостей про звільнення особи з посади у зв'язку із застосуванням такої заборони;
надходження до Реєстратора від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади", інформації про неподання заяви такої особи у строк, передбачений частиною другою статті 4 Закону України "Про очищення влади" разом з відомостями про звільнення особи з посади;
надходження до Реєстратора від Державної судової адміністрації електронної копії рішення суду, яке набрало законної сили, щодо осіб, зазначених у частині четвертій статті 1 Закону України "Про очищення влади", та відомостей про особу, передбачених пунктом 4 цього розділу.
З позовної заяви вбачається, що підставою для звернення до суду слугувало розміщення на офіційній інтернет сторінці Міністерства юстиції України інформації про ОСОБА_1 , щодо якого виявлено критерії здійснення очищення влади (люстрації), оскільки позивач обіймав посаду заступника керівника територіального органу прокуратури у відповідний період та не був звільнений за власним бажанням. Таку інформацію позивач вважає недостовірною, такою що порушує його право на працю.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ним публічно - владних функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 4 КАС України передбачено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або
- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, обов'язковою ознакою публічно-правового спору, що підлягає розгляду судом у порядку адміністративного судочинства, є підпорядкованість одного учасника публічно-правових відносин іншому - суб'єкту владних повноважень та участь у публічно-правовому спорі з однієї сторони суб'єкта, наділеного владними повноваженнями, який здійснює владні управлінські функції. При цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватися цим суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово підкреслював, що публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 201 Цивільного кодексу України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Відповідно до статті 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша); якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний (частина п'ята).
На думку колегії суддів, позивач звернувся до суду саме за захистом особистого немайнового права, внаслідок поширення відповідачем недостовірної інформації в засобах масової інформації (мережі інтернет).
Частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів, зазначає, що відповідачем не застосовано до ОСОБА_1 люстраційних процедур, зокрема внесення до Реєстру інформації про позивача, зважаючи на те, що позивач звернувся за захистом немайнового права внаслідок поширення відповідачем недостовірної інформації щодо поширення відносно нього заборон, передбачених Законом України "Про очищення влади", враховуючи правові висновки Верховного Суду стосовно необхідності під час визначення предметної юрисдикції враховувати суть (зміст, характер) спору.
Таким чином, даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що даний спір не належить до юрисдикції адміністративних судів та підлягає розгляду за правилами ЦПК України, оскільки не має ознак публічно-правового та стосується порушеного речового права позивача.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Беручи до уваги наведене, враховуючи суть спірних правовідносин та правову позицію Верховного Суду, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для розгляду даного спору у порядку адміністративного судочинства та водночас наявності підстав для закриття провадженняу справі.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2021 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Л.В. Бєлова
А.Ю. Кучма