Справа № 320/2954/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.
12 травня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування вимог про сплату боргу, -
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просив суд визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС України у Київській області про сплату боргу (недоїмки) з ОСОБА_1 від 08.02.2019 № Ф-13839-51 "У" на суму 2457,18 грн.; від 31.03.2019 № Ф-13839-51 "У" на суму 2457,18 грн.; від 09.05.2019 № Ф-13839-51 "У" на суму 5211,36 грн.; від 09.08.2019 № Ф-13839-51 "У" на суму 7965,54 грн.; від 06.11.2019 № Ф-13839-51 "У" на суму 10719,72 грн.; від 31.12.2019 № Ф-13839-51 "У" на суму 8262,54 грн.; від 10.02.2020 № Ф-13839-51 "У" на суму 13473,90 грн.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що вказані вимоги є протиправними, прийнятими з порушенням вимог чинного податкового законодавства та законодавства у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування, тому підлягають скасуванню.
Також позивач зазначив, що незважаючи на реєстрацію його фізичною особою-підприємцем, він не здійснював господарської діяльності, не отримував доходів та не подавав звітів. Водночас, зазначив, що з 2014 по теперішній час працює в КНП «БРЦПМСД» і відповідно із його заробітної плати протягом зазначеного періоду утримано та перераховано до бюджету єдиний внесок.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року позов задоволено повністю.
В апеляційній скарзі Головне управління ДПС у Київській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.
Зокрема, скаржник зазначає, що спірну вимогу прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки на момент винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) були відсутні відомості щодо проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності позивача.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 21.12.2000 зареєстрований фізичною особою-підприємцем, про що зроблено запис у журналі обліку реєстраційних справ за №2937, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, виданого виконавчим комітетом Бориспільської міської ради Київської області та наданим відповідачем витягом ІТС "Податковий блок".
21.11.2000 позивача взято на облік як платника податків Бориспільською ОДПІ Київської області за№542-04, що підтверджується довідкою форми №4-ОПП від 25.10.2006 №2981.
Позивач перебував на загальній системі оподаткування.
06.10.2015 відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис №23540060002010489 про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , про що свідчить повідомлення реєстраційної служби Бориспільського міськрайонного управління юстиції Київської області від 06.10.2015 №1559.
Судом першої інстанції встановлено, що з 20.10.2014 по даний час ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з Комунальним некомерційним підприємством Бориспільської районної ради Київської області «Бориспільський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» (ідентифікаційний код 38462558), що знаходиться за адресою: 08350, Київська область, Бориспільський район, с. Глибоке, вул. Паркова, 27А), працюючи на посаді водія автотранспортних засобів чергового кабінету по наданню первинної медичної допомоги с. Петропавлівське, що підтверджується записами у трудовій книжці позивача від 27.09.1993 та довідкою від 03.04.2020 №27, виданою директором та начальником ВК підприємства.
У позовній заяві вказано, що починаючи з 2014 року, звіти до контролюючого органу позивачем не подавались, позивач підприємницьку діяльність з 2014 року не здійснював, доходів від такої діяльності не отримував, що не оспорюється відповідачем.
31.01.2019 Головним управлінням ДФС у Київській області на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2019 №Ф-13839-51, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом на 31.01.2019 становить 2457,18 грн.
На підтвердження доказів направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) 08.02.2019 №Ф-13839-51 на адресу позивача відповідач надав копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за унікальним номером відправлення 0830101643894, однак поштове відправлення повернулось до контролюючого органу з відміткою оператора поштового зв'язку "за закінченням встановленого строку зберігання".
31.03.2019 Головним управлінням ДФС у Київській області на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 31.03.2019 № Ф-13839-51 "У", відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом на 31.03.2019 становить 2457,18 грн.
Дана вимога, як зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву, не була направлена на адресу позивача, оскільки направлення узгоджених вимог про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ не передбачено чинним законодавством.
30.04.2019 Головним управлінням ДФС у Київській області на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.05.2019 №Ф-13839-51, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом на 30.04.2019 становить 5211,36 грн.
На підтвердження доказів направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.05.2019 №Ф-13839-51 на адресу позивача відповідач надав копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за унікальним номером відправлення 0830102070650, однак поштове відправлення повернулось до контролюючого органу з відміткою оператора поштового зв'язку "за закінченням встановленого строку зберігання".
02.05.2019 Головним управлінням ДФС у Київській області узгоджену вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 31.03.2019 №Ф-13839-51-У у розмірі 8262,54 грн. направлено до Бориспільського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Київській області до примусового виконання.
16.05.2019 Бориспільським міськрайонним відділом ДВС ГТУЮ у Київській області на підставі вимоги Головного управління ДФС у Київській області від 31.03.2019 №Ф-13839-51-У винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №59120221 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави боргу в сумі 2457,18 грн. та стягнення виконавчого збору у розмірі 245,72 грн.
31.07.2019 Головним управлінням ДФС у Київській області на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2019 №Ф-13839-51, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом на 31.07.2019 становить 7965,54 грн.
На підтвердження доказів направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.08.2019 №Ф-13839-51 на адресу позивача відповідач надав копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за унікальним номером відправлення 0830102419483, однак поштове відправлення повернулось до контролюючого органу з відміткою оператора поштового зв'язку "за закінченням встановленого строку зберігання".
31.10.2019 Головним управлінням ДФС у Київській області на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2019 №Ф-13839-51, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом на 31.10.2019 становить 10719,72 грн.
На підтвердження доказів направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2019 №Ф-13839-51 на адресу позивача відповідач надав копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за унікальним номером відправлення 0830102945630, однак поштове відправлення повернулось до контролюючого органу з відміткою оператора поштового зв'язку "за закінченням встановленого строку зберігання".
31.12.2019 Головним управлінням ДФС у Київській області на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 31.12.2019 № Ф-13839-51 "У", відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом на 31.12.2019 становить 8262,54 грн.
Дана вимога, як зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву, не була направлена на адресу позивача, оскільки направлення узгоджених вимог про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ не передбачено чинним законодавством.
31.01.2020 Головним управлінням ДФС у Київській області на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.02.2020 №Ф-13839-51, відповідно до якої заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску станом на 31.01.2020 становить 13473,90 грн.
На підтвердження доказів направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 10.02.2020 №Ф-13839-51 на адресу позивача відповідач надав копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за унікальним номером відправлення 0830103192156, однак поштове відправлення повернулось до контролюючого органу з відміткою оператора поштового зв'язку "за закінченням встановленого строку зберігання".
13.03.2020 Головним управлінням ДПС у Київській області узгоджену вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 31.12.2019 №Ф-13839-51-У у розмірі 8262,54 грн. направлено до Бориспільського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Київській області до виконання.
17.03.2020 Бориспільським міськрайонним відділом ДВС ГТУЮ у Київській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №61577333 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави боргу в сумі 8262,54 грн. на підставі вимоги Головного управління ДФС у Київській області від 31.12.2019 №Ф-13839-51-У та стягнення виконавчого збору у розмірі 826,25 грн.
В рамках виконавчого провадження №61577333 старшим державним виконавцем Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сорокою В.І. 17.03.2020 винесено постанову про арешт коштів боржника.
Також, 13.04.2020 старшим державним виконавцем Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сорокою В.І. в рамках ВП №61577333 винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
Так, за даними відповідача, контролюючим органом нарахований єдиний внесок в інтегрованій картці платника єдиного внеску позивача у розмірі мінімального страхового внеску:
- за 4 квартал 2018 року (по строку 21.01.2019) - 2457,18 грн. (мінімальна заробітна плата - 3723,00 грн. х 22% = 819,06 грн. х 3 місяці);
- за 1 квартал 2019 року (по строку 19.04.2019) - 2754,18 грн. (мінімальна заробітна плата - 4173,00 грн. х 22% = 918,06 грн. х 3 місяці);
- за 2 квартал 2019 року (по строку 19.07.2019) - 2754,18 грн. (мінімальна заробітна плата - 4173,00 грн. х 22% = 918,06 грн. х 3 місяці);
- за 3 квартал 2019 року (по строку 19.10.2019) - 2754,18 грн. (мінімальна заробітна плата - 4173,00 грн. х 22% = 918,06 грн. х 3 місяці);
- за 4 квартал 2019 року (по строку 19.10.2019) - 2754,18 грн. (мінімальна заробітна плата - 4173,00 грн. х 22% = 918,06 грн. х 3 місяці),
а всього нараховано мінімального єдиного внеску за 4 квартал 2018 року та 1, 2, 3, 4 квартали 2019 року в сумі 13473,90 грн.
Дізнавшись про існування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2019 № Ф-13839-51 у розмірі 2457,18 грн.; від 09.05.2019 № Ф-13839-51 у розмірі 5211,36 грн.; від 09.08.2019 № Ф-13839-51 у розмірі 7965,54 грн.; від 06.11.2019 № Ф-13839-51 у розмірі 10719,72 грн.; від 10.02.2020 № Ф-13839-51 у розмірі 13473,90 грн., та примусове виконання вимог від 31.03.2019 №Ф-13839-51 «У» та від 31.12.2019 №Ф-13839-51 «У», позивач 24.03.2020 звернувся до Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження ВП №59120221 та ВП №61577333, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції Бориспільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на заяві позивача про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.
Не погоджуючись із вказаними вимогами про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, з приводу чого колегія суддів зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VІ).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:
застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до змісту абзаца другого пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Із зазначеного вище вбачається, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі вищенаведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Відтак, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією, висловлену Верховним Судом у постановах від 02 квітня 2020 у справі № 620/2449/19, від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19, від 4 грудня 2019 року у справі №440/2149/19), від 23 січня 2020 року у справа №480/4656/18.
При цьому, факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період 2017 - 2018 роки, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Щодо інших доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Крім того, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З огляду на наведені правові норми та фактичні обставини справи, останні свідчать про безпідставність оскаржуваної вимоги контролюючого органу та наявність підстав для її скасування. Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, передбачений чинним законодавством.
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів наведених в апеляційній скарзі.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321-322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року- без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Л.В. Бєлова
А.Ю. Кучма