Справа № 620/5839/20 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.
12 травня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Грибан І.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Чернігівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність, що полягає у невиплаті йому середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку при звільненні відповідно до положень статті 116 - 117 КЗпП України;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за правилами, встановленими постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 даний адміністративний позов було повернуто позивачу на підставі п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України, оскільки останній не усунув недоліки позовної заяви, яку було залишено без руху у встановлений судом строк.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати зазначене судове рішення та направити справу для продовження судового розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що він не додав до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини на яких ґрунтуються його позовні вимоги є помилковим та таким, що суперечить вимогам КАС України. Стверджує, що судом першої інстанції порушено принцип дизпозитивності, а також не вжито визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі та витребування доказів з власної ініціативи. При цьому, апелянт зауважує, що процесуальний закон не зобов'язує позивача надавати до позову докази, якими не підтверджуються обставини, які є підставою позову. Також, апелянт вказує, що суд першої інстанції необґрунтовано послався на абзац п'ятий пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”, оскільки в даній справі питання стягнення заробітної плати не є предметом спору.
За наведених обставин, апелянт вважає, що висновок суду першої інстанції про не усунення позивачем недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, не відповідає обставинам справи та нормам процесуального права, що відповідно до положень ст. 320 КАС України є підставою для скасування зазначеного судового рішення та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року та на підставі ч. 2 ст. 312 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Відповідачем було подано відзив на апеляційну скаргу відповідно до змісту якого зазначає, що з доводами апеляційної скарги категорично не погоджується, вважає їх необґрунтованими, безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Натомість, стверджує, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи та надано належну оцінку дослідженим доказам у відповідності до норм матеріального та процесуального права.
За наведених у відзиві обставин, відповідач просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на строк, що не перевищує п'ятнадцяти днів.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, позивач звернувся до суду з позовом в якому просив визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 16.05.2017 по день фактичного розрахунку - 25.10.2020.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2020 року позовну заяву було залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам пункту 8 частини п'ятої статті 160 КАС України та запропоновано позивачу усунути вказані в ухвалі недоліки шляхом надання до суду протягом 10 днів з дня вручення ухвали суду:
- довідки про розмір середнього заробітку, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати працівників підприємств, установ і організацій усіх форм власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, з визначенням суми за весь час затримки спірної виплати по день фактичного розрахунку;
- надання відомостей про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу;
- надання належним чином засвідчених копій документів, доданих до позовної заяви.
У вказаній ухвалі судом першої інстанції зазначено, суд позбавлений можливості визначити суму середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, оскільки позивачем не визначена сума, яка підлягає стягненню, та не надано довідку про розмір середнього заробітку.
Вказана ухвала була отримана позивачем 06 січня 2021 року та 16 січня 2021 року до суду надійшла заява відповідно до змісту якої позивач просив суд звільнити його від надання документів, які не підтверджують жодну з обставин, якою обґрунтовуються позовні вимоги, що зазначені в ухвалі суду від 01 грудня 2020 року та відкрити провадження у справі, з урахуванням тих позовних вимог та обставин, якими обґрунтовується позов й доказів на їх підтвердження.
У вказаній заяві позивач звертав увагу суду, що він просить суд зобов'язати відповідача самостійно визначити розмір його середнього заробітку за один робочий день, який необхідно помножити на кількість днів несвоєчасного розрахунку.
Розглянувши вказану заяву позивача суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем на виконання ухвали суду від 01 грудня 2020 року, не надано докази про розмір середнього заробітку, з яких має бути визначено суму стягнення та інші вимоги ухвали позивачем також не усунуто.
З урахуванням викладеного та керуючись приписами п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України суд першої інстанції ухвалою від 18 січня 2021 позовну вирішив повернути позовну заяву позивачу.
Переглядаючи справу за наявними доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення (ухвали) суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Приписами ст. 5 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Частиною 4 ст. 161 КАС України регламентовано, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Залишаючи позовну заяву без руху та у подальшому повертаючи позовну заяву позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду, зокрема, докази про розмір середнього заробітку, з яких має бути визначено суму стягнення, а тому не дотримано вимог ст. 161 КАС України.
Вирішуючи питання щодо правомірності відповідних висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає про таке.
Положеннями ст.9 КАС України регламентовано, кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. При цьому, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Положеннями ст. 77 КАС України регламентовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Також приписами вказаної норми врегульовано, що докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Суд не може витребувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що ненадання позивачем доказів на підтвердження обставин викладених в обґрунтування позовних вимог, зокрема, довідки про розмір середнього заробітку, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати працівників підприємств, установ і організацій усіх форм власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, з визначенням суми за весь час затримки спірної виплати по день фактичного розрахунку не є достатньою підставою для повернення позовної заяви позивачу.
Також, колегія суддів приймає до уваги доводи апелянта та зазначає, що відповідно до приписів КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд та разом з цим, як стверджує позивач та вбачається зі змісту позовної заяви, ним не було заявлено позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за правилами, встановленими постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 у конкретному розмірі. В заяві, поданій на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивач наголошував саме на тому, що він просить суд зобов'язати відповідача самостійно визначити розмір середнього заробітку, який належить йому до виплати.
Отже, наведені обставини свідчать про безпідставність вимог суду першої інстанції, викладених в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 01 грудня 2020 року, щодо необхідності визначення позивачем суми, яка підлягає стягненню, а також надання довідки про розмір середнього заробітку.
При цьому, колегія суддів, керуючись приписами ч. 2 ст. 6 КАС України враховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
У свою чергу, Європейським судом з прав людини також вказується про те, що при застосуванні процедурних правил національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (рішення від 26 липня 2007 року у справі «Walchli v. France», від 8 грудня 2016 року «ТОВ «Фріда» проти України»).
У справі “Беллет проти Франції” Європейський суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, вказані судом першої інстанції недоліки позовної заяви не є істотними, оскільки не впливають на оцінку обставин, які є підставою для відкриття провадження у справі.
Разом з тим, судом першої інстанції не було дотримано вимог процесуального законодавства, зокрема, визначених у ст. 77 КАС України щодо витребування доказів з власної ініціативи у відповідача або розгляду справи за наявними доказами.
Відтак, колегія суддів визнає обґрунтованими доводи апелянта, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що мало наслідком неправильне вирішення питання щодо наявності правових підстав для повернення позовної заяву особі, яка її подала.
Крім того, колегією суддів встановлено, що приймаючи рішення про залишення позовної заяви без руху та у подальшому повертаючи позовну заяву, особі, яка її подала, суд першої інстанції допустився надмірного формалізму та фактично позбавив позивача гарантованого йому національним та Європейським законодавством права на доступ до правосуддя.
Відповідно до вимог ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Проте, колегією суддів встановлено, що під час прийняття ухвали про залишення позовної заяви без руху та у подальшому повернення позовної заяви судом першої інстанції не було дотримано вказаних вимог.
Враховуючи викладені обставини справи та норми процесуального законодавства у їх сукупності та взаємозв'язку, колегією суддів встановлено, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання та обмеження права позивача на судовий захист, регламентованого, зокрема, статтею 55 Конституції України та статтею 5 КАС України.
Відповідно до ст. 320 КАС України - підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Отже, з урахуванням того, що доводи позивача викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції, що містяться в оскаржуваній ухвалі Чернігівського окружного адміністративного суду про повернення позовної заяви, колегія суддів вважає за необхідне таку ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 242, 308, 311-312, 320-322, 325, 328 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року скасувати та направити справу № 620/5839/20 до Чернігівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді О.О. Беспалов
І.О. Грибан