П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 травня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/1717/21
Головуючий в І інстанції: Балан Я.В.
Дата та місце ухвалення рішення: 10.03.2021 р. м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шеметенко Л.П.
судді - Стас Л.В.
судді - Турецької І.О.
за участю секретаря - Коваль Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Департаменту соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я Білгород-Дністровської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року по справі за адміністративним позовом Департаменту соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я Білгород-Дністровської міської ради до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, - ОСОБА_1 , про визнання протиправними та скасування постанов, -
У лютому 2021 року до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся Департамент соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я Білгород-Дністровської міської ради до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, - ОСОБА_1 , про: визнання протиправною та скасування постанови ВП № 64076419 від 11.01.2021 року про відкриття виконавчого провадження; визнання протиправною та скасування постанови ВП № 64076419 від 11.01.2021 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження; визнання протиправною та скасування постанови ВП № 64076419 від 11.01.2021 року про стягнення виконавчого збору.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про задоволення позову, наголошуючи на неповному з'ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, та порушення норм матеріального права.
Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року по адміністративній справі № 420/6236/20 зобов'язано Департамент соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я Білгород-Дністровської міської ради донарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну одноразову грошову допомогу до 5-го травня за 2020 рік, як учаснику бойових дій, у відповідності до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Рішення по справі № 420/6236/20 від 12 жовтня 2020 року набрало законної сили 03 листопада 2020 року.
11 грудня 2020 року Одеським окружним адміністративним судом було видано виконавчий лист № 420/6236/20.
11 січня 2021 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чуб К.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про примусове виконання виконавчого листа № 420/6236/20 від 11 грудня 2020 року, винесено: постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 64076419; постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 269 грн.; постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 24000 грн.
Вважаючи постанови про відкриття виконавчого провадження, стягнення витрат виконавчого провадження та виконавчого збору протиправними та такими, що підлягають скасуванню, Департамент соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я Білгород-Дністровської міської ради звернувся до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи справу та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що виконавчий лист по адміністративній справі № 420/6236/20 видано на виконання рішення зобов'язального характеру, такий виконавчий лист передбачає одноразовий характер виконання, а тому, ані Закон № 4901-VI, ані Порядок № 845, на спірні правовідносини - не розповсюджуються.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що державний виконавець під час винесення постанов про відкриття виконавчого провадження, стягнення витрат виконавчого провадження та виконавчого збору діяв у відповідності з вимогами Закону України «Про виконавче провадження» та у межах наданих йому повноважень, а тому, жодних підстав для скасування оскаржуваних постанов не вбачається та відсутні підстави для задоволення позовних вимог Департаменту соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я Білгород-Дністровської міської ради.
Вирішуючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Частиною 1 статті 4 Закону № 1404-VIII визначено, що у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
За правилами ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Статтею 6 Закону № 1404-VIII передбачено, що у випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються податковими органами, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами.
Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами.
Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання.
В свою чергу, у відповідності до вимог п. 9 ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем.
Позивач у заявленому позові та поданій апеляційній скарзі, обґрунтовуючи протиправність оскаржуваних у даній справі постанов про відкриття виконавчого провадження, стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, стягнення виконавчого збору, посилається на те, що такі постанови прийняті відповідачем всупереч вимог ч. 2 ст. 6 Закону № 1404-VIII, Порядку № 845 від 03.08.2011 року та без урахування тих обставин, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Проте, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно відхилені вказані доводи позивача, які ним наводяться також в апеляційній скарзі, оскільки оскаржуване виконавче провадження відкрито за виконавчим листом, який виданий Одеським окружним адміністративним судом, про зобов'язання Департамент соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я Білгород-Дністровської міської ради донарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну одноразову грошову допомогу до 5-го травня за 2020 рік, як учаснику бойових дій, у відповідності до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, а не про стягнення з Департаменту соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я Білгород-Дністровської міської ради визначеної суми коштів, що відповідно виключає можливість виконання такого виконавчого документу щодо зобов'язання боржника вчинити певні дії органом, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів та відповідно свідчить про відсутність підстав у державного виконавця для повернення пред'явленого до виконання виконавчого документу, як такого, що не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби.
Також, враховуючи, що згідно оскаржуваного виконавчого провадження здійснюється виконання виконавчого документу про зобов'язання Департамент соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я Білгород-Дністровської міської ради донарахувати та виплатити третій особі щорічну одноразову грошову допомогу, тобто, зобов'язання вчинити певні дії без визначення конкретного розміру такої допомоги, що підлягає донарахуванню та виплаті (зокрема, з урахуванням фактично виплачених сум), колегія суддів відхиляє доводи позивача, що наведені в позовній заяві та апеляційній скарзі, про протиправність оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору за примусове виконання рішення немайнового характеру та відповідно про необхідність визначення суми виконавчого збору з огляду на виконання рішення майнового характеру. Колегія суддів зазначає, що відсутність у виконавчому документі суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, виключає можливість застосування положень ч. 2 ст. 27 Закону № 1404-VIII та відповідно стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків від такої суми.
Крім того, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що судом першої інстанції фактично не розглянуто його вимоги про скасування постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження та залишено поза увагою окремі підстави для скасування такої постанови, а саме апелянт зазначає, що при відкритті виконавчого провадження державний виконавець мав прийняти постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, а постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження може бути прийнята лише у разі повернення виконавчого документу або закінчення виконавчого провадження, з підстав визначених Законом № 1404-VIII, з огляду на викладене.
Так, колегія суддів наголошує, що у позовній заяві, як на підставу для скасування постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, позивач послався на протиправність постанови про відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби.
Позивач чітко вказує, що постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження є похідною від постанови про відкриття виконавчого провадження, а тому, підлягає визнанню протиправною та скасуванню за наведених підстав для скасування постанови про відкриття ВП.
Будь-яких доводів щодо протиправності постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження з огляду на порушення порядку прийняття такої постанови позивачем в позовній заяві не зазначалось, а тому, суд першої інстанції був позбавлений можливості надання їм оцінки.
Доводи щодо порушення порядку прийняття постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, а саме посилання на те, що при відкритті виконавчого провадження державний виконавець мав прийняти постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, а постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження може бути прийнята лише у разі повернення виконавчого документу або закінчення виконавчого провадження, з підстав визначених Законом № 1404-VIII, позивач навів лише в апеляційній скарзі.
Поряд з цим, за правилами ч. 1 ст. 47 КАС України позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
В свою чергу, згідно ч. 5 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, враховуючи, що позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції не подавалась заява щодо зміни підстав позову та нові підстави позову наведені останнім лише в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до висновку, що підстави позову, що викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції, як такі, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, оскільки доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального, процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту соціальної, сімейної політики та охорони здоров'я Білгород-Дністровської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судове рішення складено у повному обсязі 13.05.2021 р.
Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко
Суддя: Л.В. Стас
Суддя: І.О. Турецька