25 березня 2021 року м. Дніпросправа № 280/4921/19
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Чабаненко С.В. ,
суддів: Чумака С.Ю., Юрко І.В.,
за участю секретаря судового засідання Рубана А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Дніпрі апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року у справі №280/4921/19 за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області до ОСОБА_1 про стягнення капіталізованих платежів,-
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області звернулось до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 про стягнення капіталізованих платежів у розмірі 680 618,70 грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
В судовому засіданні представник позивача підтримала доводи апеляційної скарги. Представник відповідача навела заперечення проти доводів апеляційної скарги, які підтримала в судовому засіданні.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також підстав позову, суд доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, ОСОБА_1 з 08.10.2014 був зареєстрований як фізична особа- підприємець.
28.09.2017 з працівником ФОП ОСОБА_2 - ОСОБА_3 стався нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, що підтверджено актом про нещасний випадок від 04.10.2017 та актом проведення розслідування нещасного випадку від 04.10.2017.
Відповідно до постанови Запорізького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області від 31.05.2019 №0802/10203/10203.1717 “Про призначення потерпілому перерахованої щомісячної страхової виплати у разі зміни ступеня працездатності”, потерпілий ОСОБА_3 перебуває на обліку з 08.12.2017. За висновком МСЕК від 17.05.2018 серії АБ 0034958 потерпілому встановлена стійка втрата професійної працездатності 60% та 3 група інвалідності з повторним оглядом.
Під час повторного огляду за висновком МСЕК віл 23.05.2019 серія АБ0035520 потерпілому встановлена стійка втрата працездатності 30% та 3 група інвалідності з повторним оглядом 01.06.2020. Цією постановою потерпілому призначено перераховану щомісячну страхову виплату в розмірі 1045,73грн., що підлягає проведенню з 23.05.2019 по 31.05.2020.
03.09.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис 2103006000208096 про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 .
Враховуючи, що згідно з розрахунком потреби в капіталізації коштів ФОП ОСОБА_1 для розрахунку з потерпілим на виробництві станом на 05.09.2019 потреба в капіталізації складає 380 618,70 грн., позивач звернувся до суду із позовом про стягнення вказаних коштів.
Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з частиною восьмою статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. В даному випадку відбулась не ліквідація фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а припинення діяльності відповідно до абзацу 1 частини першої статті 51 Господарського кодексу України (з власної ініціативи підприємця), що, на переконання суду, виключає можливість застосування до існуючих правовідносин положень Порядку капіталізації платежів.
Таким чином, суд дійшов висновку, що посилання позивача на Порядок №765 не знаходить свого законного обґрунтування, оскільки дія порядку поширюється тільки на суб'єктів підприємницької діяльності банкрутів, визнаних такими відповідно до норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року №2343~ХІІ.
Колегія суддів частково погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.
Так, нормами частини першої, другої статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 23.09.1999 № 1105-XIV, в редакції чинній на час звернення із позовом до суду (далі - Закон № 1105-XIV).
Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 1 Закону № 1105-XIV, страховим випадком за соціальним страхуванням від нещасних випадків є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання (у тому числі встановлене чи виявлене в період, коли потерпілий не перебував у трудових відносинах з підприємством, на якому він захворів), що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму; нещасний випадок або професійне захворювання, яке сталося внаслідок порушення застрахованим нормативних актів про охорону праці.
Згідно з частиною 1 статті 12 Закону № 1105-XIV кошти, що надходять до Фонду від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, повинні забезпечувати: 1) виплату застрахованим особам матеріального забезпечення та надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; 2) створення резерву коштів Фонду в розмірі суми, необхідної для виплати всіх видів матеріального забезпечення, страхових виплат, передбачених цим Законом, в розрахунку не менш як на п'ять календарних днів; 3) фінансування витрат на утримання та забезпечення діяльності Фонду, його робочих органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, матеріальне та соціально-побутове забезпечення його працівників; розвиток та функціонування інформаційно-аналітичних систем Фонду; 4) фінансування заходів з профілактики страхових випадків.
Пунктом 5 частини 1 статті 11 Закону № 1105-XIV встановлено, що джерелами формування коштів Фонду є капіталізовані платежі, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 року №765 затверджено Порядок капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань суб'єкта підприємницької діяльності - банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю, відповідно до якого здійснюється капіталізація платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань суб'єкта підприємницької діяльності - банкрута відшкодувати шкоду, заподіяну життю і здоров'ю громадян, у тому числі застрахованих у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Капіталізація платежів здійснюється щодо кожної особи з урахуванням заборгованості за попередні роки та необхідності виплати майбутніх платежів (далі Порядок № 765). На момент звернення позивача до суду з цим позовом Порядок № 765 є чинним.
Отже, з наведених норм права вбачається, що кошті, які надходять до Фонду від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, спрямовуються в тому числі на забезпечення виплати застрахованим особам матеріального забезпечення та надання соціальних послуг, передбачених цим Законом. В той же час, в разі ліквідації страхувальника джерелом формування коштів є капіталізовані платежі, які надходять до Фонду відповідно до Порядку № 765.
Частиною 4 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" встановлено, що для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається один з таких документів: 1) заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв'язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою.
Водночас під час апеляційного розгляду справи судом було встановлено та не заперечується учасниками процесу, що ФОП ОСОБА_1 припинив свою діяльність 03.09.2019 року (номер запису 21030000000080956) та з 12.11.2019 позивач знову зареєструвався як фізична особа-підприємець (номер запису 21030000000105084).
Отже, наведене свідчить, що на час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції відповідач зареєстрований як фізична особа-підприємець та сплачує відповідні податки та внески, в тому числі і єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який в свою чергу забезпечує виплати застрахованим особам матеріального забезпечення та надання соціальних послуг (ч.1 ст. 12 Закону № 1105-XIV).
Колегія суддів вважає неспроможними доводи апелянта стосовно застосування до спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 27 травня 2020 року по справі 809/1738/17 з огляду на те, що у вищевказаному судовому рішенні розглядався спір з іншими обставинами справи. Зокрема, на відміну від судового спору у справі 809/1738/17, обставинами у справі № 280/4921/19 встановлено, що відповідач зареєстрований як фізична особа-підприємець за тим же самим кодом ЄДРПОУ (ідентифікаційний номер), та здійснює сплату відповідних платежів до Фонду.
Також суд зазначає, що відповідно до приписів ст. 52 ЦК України визначено, що фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Таким чином, колегія суддів, враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 27 травня 2020 року по справі 809/1738/17, позицією Верховного Суду, викладену у постанові від 04 березня 2021 року по справі № 808/535/17 вважає помилковими висновки суду першої інстанції стосовно того, що в даному випадку відсутні підстави для застосування до існуючих правовідносин положень Порядку капіталізації платежів з огляду на те, що цей нормативно-правовий акт застосовується виключно у випадках ліквідації юридичних осіб та не застосовується до фізичних осіб-підприємців.
Так, у вищевказаних постановах суди касаційної інстанції зазначили, що вимоги ст. 11 Закону 1105-XIV та положення Порядку щодо капіталізації платежів поширюється на всі випадки ліквідації юридичних осіб та припинення діяльності фізичних осіб-підприємців.
Водночас, колегія суддів доходить висновку, що оскільки на момент розгляду справи, в тому числі і в суді першої інстанції, відповідач зареєстрований як фізична особа-підприємець та сплачує відповідні внески до Фонду, тому в даному випадку підстави застосування приписів Порядку № 765 відсутні, оскільки відповідні внески відповідачем сплачуються відповідно до Закону № 1105-XIV для забезпечення відшкодування потерпілому ОСОБА_3 страхових виплат та виключно з тих підстав, що ФОП ОСОБА_1 не є припиненим.
Встановивши зазначені обставини справи, дослідивши аргументи позивача, з якими останній пов'язував незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстав для його скасування не існує.
Водночас, у зв'язку з тим, що рішення суду першої інстанції мотивоване помилковим застосуванням приписів Порядку № 765 до спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що мотивувальна частина рішення підлягає зміні.
Відповідно до частини 4 статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись статями 243, 308, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області - задовольнити частково.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28 травня 2020 року у справі №280/4921/19 - змінити в частині обґрунтування висновків суду.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку передбаченому ст.ст. 328 - 329 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя С.Ю. Чумак
суддя І.В. Юрко