13 травня 2021 року м. Дніпросправа № 160/15369/20
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Дніпровського апеляційного суду
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року (суддя Горбалінський В.В.) у справі №160/15369/20 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії Дніпровського апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року із застосуванням обмеження в сумі 564 843,92 грн.;
- зобов'язати Дніпровський апеляційний суд провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 на підставі частин 2,3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року;
- визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо обмеження фінансового забезпечення Дніпровського апеляційного суду у виплаті судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року в розмірі 564 843,92 грн.;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити фінансування Дніпровського апеляційного суду для виплати суддівської винагороди судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 на підставі частин 2,3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року.
В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що він є працюючим суддею Дніпровського апеляційного суду, однак судівську винагороду за період з 18.04.2020 року по
28.08.2020 року йому нараховано та виплачено на підставі статті 29 Закону України від 14.11.2019 №294-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік” (далі - Закон №294-IX) (в
редакції Закону №553-IX) із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, а не статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-III “Про судоустрій і статус суддів” (далі - Закон №1402-III), що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення прав та гарантій.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року адміністративний позов задоволено частково, а саме:
визнано протиправними дії Дніпровського апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року із застосуванням обмеження в сумі 564 843,92 грн.;
зобов'язано Дніпровський апеляційний суд провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 на підставі частин 2,3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами, суд першої інстанції фактично виходив з того, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач повинен був керуватися виключно положеннями статті 135 Законом №1402-III, які є спеціальними для спірних правовідносин та які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ). При цьому, суд зауважив, що Закон № 553-ІХ не є законом про судоустрій, в розумінні положень статті 130 Конституції України, ним не вносилися зміни до Закону №1402-III (стосовно розміру суддівської винагороди), а тому він не може встановлювати розмір винагороди судді. З цих підстав суд дійшов висновку про неправомірність обмеження виплати позивачеві у спірний період суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі положень статті 29 Закону №294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ).
Визначаючи особу, відповідальну за невиплату позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, суд встановив, що обсяг видатків на Дніпровський апеляційний суд після змін, внесених Законом № 553-ІХ, не зазнав змін, а саме не був зменшений, у зв'язку з чим дійшов висновку, що в спірному випадку відсутні підстави вважати, що невиплата суддівської винагороди позивачу в повному обсязі пов'язана із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів, та, відповідно, що саме діями/рішеннями даного суб'єкта владних повноважень порушено право позивача. З цих підстав суд вказав на необґрунтованість заявлених позовних вимог до ДСА України та відмовив у їх задоволенні.
Відповідальною ж особою, за висновками суду, в даному випадку є Дніпровський апеляційний суд, який розпорядився виділеними коштами з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), якого суд і зобов'язав провести перерахунок та виплату позивачу суддівської винагороди за спірний період, виходячи з положень статті 135 Законом №1402-III.
Не погодившись з рішенням суду, Дніпровський апеляційний суд подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що в спірному випадку відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом №294-IX (в редакції Закону №553-IX). При цьому, за позицією скаржника, прийняття 28.08.2020 Конституційним Судом України рішення №10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 по 28.08.2020 не може впливати, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до його прийняття.
Визначаючи межі апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції виходить з того, що позивач своїм процесуальним правом щодо оскарження рішення суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні позовних вимог, не скористався, а Дніпровським апеляційним судом, з огляду на наведені ним аргументи в апеляційній скарзі, судове рішення фактично оскаржено в частині задоволених позовних вимог.
Отже, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, за наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції надає оцінку рішенню суду першої інстанції, на предмет його законності та обґрунтованості, в частині задоволених позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи, які не заперечуються сторонами, свідчать про те, що ОСОБА_1 рішенням Вищої ради правосуддя 15.10.2019 року №2714/0/15-19 переведено на посаду судді Дніпровського апеляційного суду, що також підтверджується наказом голови Дніпровського апеляційного суду від 21.10.2019 року.
З 21.10.2019 року позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 70% посадового окладу.
За період з 01.01.2020 року по 18.04.2020 року позивачу нараховувалася суддівська винагорода, виходячи з 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року та доплати за вислугу років в розмірі 70 % від посадового окладу судді.
На виконання Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, наказом голови Дніпровського апеляційного суду від 24 квітня 2020 року № 39, з 18 квітня 2020 року встановлено обмеження, що застосовуються при нарахуванні суддівської винагороди суддям Дніпровського апеляційного суду в розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої на 1 січня 2020 року.
Згідно довідки Дніпровського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року, з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року включно, позивачу нарахована суддівська винагорода: квітень-215460,18 грн., виплачено - 151774,84 грн., не виплачено- 63685,34 грн. травень-214404,00 грн., виплачено - 47230,00 грн., не виплачено- 167174,00 грн. червень -214404,00 грн., виплачено - 47230,00 грн., не виплачено - 167174,00 грн. липень - 214404,01 грн, виплачено - 156,256,53 грн, не виплачено - 58147,48 грн. серпень - 214404,00 грн, виплачено - 105740,90 грн, не виплачено - 108663,10 грн. Всього: нараховано - 1 073 076,19 грн., виплачено з урахуванням вказаних змін щодо обмеження - 508232,27 грн., не виплачено - 564843,92 грн.
Не погодившись з обмеженням суддівської винагороди, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.
За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
За змістом частини другої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої наведеної статті (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу, зокрема, судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Встановлені обставини справи, які фактично і стали підставою для звернення позивача із цим позовом до суду, свідчать про те, що у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року суддівська винагорода йому нараховувалась та виплачувалась у розмірі меншому, ніж те визначено статтею 135 Закону №1402-VIII.
Така ситуація зумовлена набранням 18 квітня 2020 року чинності Законом №553-ІХ, яким Закон №294-ІХ доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): “установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя).
Отже, вказаним Законом було визначено розмір заробітної плати (суддівської винагороди) на період дії карантину, при цьому такий розмір суддівської винагороди не узгоджувався із положеннями статті 135 Закону № 1402-VIII.
Водночас, Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону №294-ІХ.
Конституційним Судом України визнано, що скасування чи зміни законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами, суд першої інстанції правильно виходив з того, що розмір винагороди судді встановлений Законом № 1402-VIII та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Так, у відповідності до статті 130 Конституції України, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Закон № 1402-VIII, з огляду на свою назву та сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні статті 130 Конституції України.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, зміни до наведеного Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період не вносилися.
Стосовно посилань скаржника на набрання чинності Законом № 553-ІХ (яким Закон № 294-ІХ доповнено статтею 29) як на правову підставу для обмеження виплати суддівської винагороди, то суд апеляційної інстанції зазначає, що цей Закон не є законом про судоустрій та ним не вносилися зміни до Закону № 1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди).
Суд першої інстанції обґрунтовано зауважив те, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ).
При цьому, Закон № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у БК України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Отже, за такого правового регулювання, є правильними висновками суду першої інстанції, що обмеження виплати позивачеві суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 року на підставі статті 29 Закону №294-IX (в редакції Закону №553-IX) було неправомірним.
Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20.
В той же час суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необхідності в спірному випадку визнання протиправними дій Дніпровського апеляційного суду та задоволення позову в цій частині заявлених вимог.
Так, суд першої інстанції, задовольняючи позов в цій частині заявлених вимог, не зазначив, які саме дії Дніпровського апеляційного суду, як суб'єкта владних повноважень, в контексті положень статті 2 КАС України, були вчинені ним з порушенням вимог Закону, або всупереч, не на підставі наданих повноважень.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, наказом Голови суду Дніпровського апеляційного суду від 24.04.2020 №39, відповідно до Закону № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) наказано відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності здійснювати з 18 квітня 2020 року та на період до завершення місяця, у якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, нарахування суддівської винагороди суддям Дніпровського апеляційного суду в розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої на 01 січня 2020 року.
Позивач, заявляючи вимоги про визнання протиправними дій Дніпровського апеляційного суду, не наводить аргументів стосовно незгоди із вищевказаними наказом голови суду, вимоги про його скасування не заявляє.
Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про задоволення позову в частині визнання протиправними дій апеляційного суду.
Що стосується зобов'язання Дніпровського апеляційного суду здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу на підставі статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року.
Суд першої інстанції, виходячи з положень статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України, обґрунтовано вказав на те, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких, зокрема щодо Дніпровського апеляційного суду, є ДСА України.
В постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 Верховний Суд, в контексті заявлених позовних вимог щодо донарахування та виплати не отриманих коштів за період з 18.04.2020 року (суддівської винагороди, розмір якої був обмежений на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), звернув увагу на процедуру бюджетного фінансування судів та вказав на необхідність з'ясування в спірному випадку причин невиплати суддівської винагороди у повному обсязі (у відповідності до статті 135 Закону №1402-VIII, без застосування встановлених статтею 29 Закону №294-IX (в редакції Закону №553-IX) обмежень) у спірному періоді.
Так, Суд виокремив дві причини, які б могли зумовити виплату суддівської винагороди у неповному обсязі.
Перша причина, у разі якщо розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня (суду або ж територіальному управлінню ДСА) на ці потреби були виділені кошти у недостатньому розмірі, тобто у розмірі меншому, ніж те передбачено статтею 135 Закону №1402-VIII без будь-яких обмежень. В цьому випадку, як вказав Суд, невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов'язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (окрім Верховного Суду), відповідно як суб'єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).
Друга причина, у разі якщо ДСА України, як головний розпорядник бюджетних коштів, виділила розпоряднику нижчого рівня достатньо коштів для виплати суддівської винагороди з урахуванням вимог статті 135 Закону № 1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), але розпорядник нижчого рівня розпорядився цими коштами з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ). В такому випадку, як зазначив Суд, є підстави стверджувати, що невиплата суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати, є результатом дій/рішень розпорядника нижчого рівня, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов'язуватися з цими діями та їх наслідками.
Отже, зважаючи на вищевказані висновки Верховного Суду, в ході судового розгляду справи судом апеляційної інстанції зроблено запит до Дніпровського апеляційного суду, який в спірному випадку є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, з метою отримання інформації щодо обсягу його бюджетних асигнувань (виділених йому коштів) на виплату суддівської винагороди працюючим суддям цього суду (в тому числі й позивачу) протягом спірного періоду з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року.
У відповідь на запит Дніпровським апеляційним судом повідомлено суд, що в 2020 році Суду було затверджено Кошторис з дефіцитом коштів на виплату заробітної плати (в тому числі на виплату суддівської винагороди) в розмірі 25688300.
Також, в спірному випадку суд першої інстанції, вирішуючи спір між сторонами, встановив, що відповідачами не доведено, що видатки на утримання Дніпровського апеляційного суду (зокрема на суддівську винагороду), визначені Державним бюджетом України на 2020 рік, з квітня 2020 року були скорочені.
Встановлені судом першої інстанції обставини не спростовані і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Зокрема, скаржником не надано доказів того, що у зв'язку з прийняттям Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” №553-IX від 13.04.2020 до кошторису та розпису видатків Дніпровського апеляційного суду були внесені зміни щодо зменшення фонду заробітної плати, які у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 унеможливили виплату позивачу суддівської винагороди у розмірі, встановленому Законом України “Про судоустрій і статус суддів”.
Отже, доводи скаржника, що відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету, є безпідставними, оскільки, статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” видатки Державного бюджету не визначались. Крім того, відповідно до Додатку № 3 до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” загальні видатки на забезпечення здійснення правосуддя (код 0501020) Законом №553-IX були збільшені, а в частині фонду оплати праці залишились незмінними.
Таким чином, встановлені у справі фактичні обставини свідчать, що Дніпровський апеляційний суд розпорядився виділеними йому відповідно до вимог ст. 135 Закону № 1402-VIII коштами для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу) з урахуванням обмежень, які встановлені статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ).
З цих підстав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідальною особою за невиплату позивачу суддівської винагороди в повному обсязі є саме Дніпровський апеляційний суд, а тому саме останній і повинен здійснити позивачеві нарахування недотриманих коштів.
Аргументи скаржника в апеляційній скарзі з приводу того, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 р. № 10-р/2020 не впливає на спірні правовідносини, на думку суду апеляційної інстанції, не мають правового значення для вирішення цієї справи, оскільки у спірному випадку йдеться не про можливість ретроспективної дії даного рішення Конституційного Суду України, тобто можливості застосування рішення на правовідносини, які відбувалися до часу його ухвалення, а про донарахування позивачу не виплаченої суддівської винагороди, розмір якої був обмежений внаслідок прийняття Закону, яким, в силу положень ст..130 Конституції України, Закону №1402-VIII, не може бути врегульований розмір суддівської винагороди.
Тобто, у спірному випадку визначальним є те, чи правильно застосовано відповідачем законодавство України, в частині визначеного розміру суддівської винагороди, з врахуванням наявності конкуренції норм права, якими, у спірному періоді, по різному визначався розмір суддівської винагороди.
З огляду на все вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід скасувати в частині задоволених вимог щодо визнання протиправними дій Дніпровського апеляційного суду з прийняттям нової постанови, в цій частині заявлених вимог, про відмову в задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Дніпровського апеляційного суду - задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року по справі №160/15369/20 в частині задоволених вимог щодо визнання протиправними дій Дніпровського апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року із застосуванням обмеження в сумі 564 843,92 грн. - скасувати та в цій частині прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2021 року по справі №160/15369/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України
Повне судове рішення складено 13.05.2021р.
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк