13 травня 2021 року м. Дніпросправа № 340/2915/19
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Бишевської Н.А. (доповідач),
суддів: Добродняк І.Ю., Семененка Я.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 січня 2021 року в адміністративній справі № 340/2915/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про скасування вимоги про сплату боргу,-
18 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила скасувати вимогу Головного управління ДФС у Кіровоградській області №Ф-63-17 У від 05.02.2019 року на суму 20 553, 45 грн. про стягнення недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
В обґрунтування позовних вимог позивачкою зазначено, що з 2012 року вона зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебувала на спрощеній системі оподаткування. Проте, з 2013 року підприємницьку діяльність не здійснювала та протягом періоду 2016 по 2019 роки за який нарахована недоїмка перебувала у тимчасовій відпустці по догляду за дитиною. Тому, єдиний внесок з отриманої соціальної допомоги сплачувала держава. Враховуючи зазначене вважає, що не повинна сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі. За таких обставин просить позовні вимоги задовольнити, спірне рішення скасувати.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 січня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про скасування вимоги про сплату боргу задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, податковий орган подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим відповідач просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що оскільки позивачка з 09.11.2012 року зареєстрована, як фізична особа підприємець, з обліку не знята та має заборгованість щодо сплати єдиного внеску, перебування у відпустці по догляду за дитиною з 2016 року не звільняє позивачку від сплати ЄСВ.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець Голованівською РДА 05.11.2012 року за №24260000000001 та взята на податковий облік 09.11.2012 року за №4879.
Згідно інтегрованої картки платника податків, позивачки по справі, відповідачем 13.08.2020 сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-63-17 від 05.02.2019 року на суму 20 553,45 грн. (а.с.55).
Вимогу контролюючим органом сформовано на підставі автоматичних нарахувань єдиного соціального внеску в інтегрованій картці платника податків, а саме: 3 квартал 2013 року в сумі 1038,06 грн.; 4 квартал 2013 року сумі 1218,67 грн.; за 2017 рік в сумі 8448,00 грн.; 1 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.; 2 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.; 3 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.; 4 квартал 2018 року сумі 2457,18 грн.
Вважаючи протиправною вимогу про сплату боргу №Ф-63-17 У від 05.02.2019 року на суму 20 553, 45 грн., винесену Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області, позивачка звернулась з даною позовною заявою до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що допомога по догляду за дитиною є допомогою по тимчасовій непрацездатності, яка надається застрахованим особам (у т. ч. підприємцям) у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу). Тобто, застрахована особа може не здійснювати підприємницьку діяльність у випадку догляду за дитиною віком до трьох років, при цьому, самостійно не сплачує єдиний внесок, а отримує щомісячну допомогу по догляду за дитиною, на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок. Таким чином, винесення відповідачем вимоги про сплату боргу з ЄСВ за період з 2016 по 2019 роки призвело до подвійного стягнення з позивачки ЄСВ, що суперечить вимогам законодавства та положенню статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, суд зазначив, що недотримання відповідачем строків прийняття відповідних рішень позбавило позивачку можливості передбачити наслідки, та як наслідок призвело до покладення на позивачку надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску.
Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з такого.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно зі статтею 2 Закону № 2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:
- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
- страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов, розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постанові від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19).
Суд також зауважує, що відповідно до абзаців сьомого та дванадцятого пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб: осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, усиновленні дитини.
Згідно з абзацом третім пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2464-VI, нарахування та сплата єдиного внеску за платників, зазначених у абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, але не менше мінімального страхового внеску за кожну особу.
Відповідно до підпункту 2 пункту 1 Порядку нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за деякі категорії застрахованих осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2011 № 178 (далі - Порядок №178), цей Порядок визначає механізм сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) за: осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або допомогу при народженні дитини, при усиновленні дитини.
Пунктом 2 Порядку № 178 унормовано, що єдиний внесок нараховується: за осіб, зазначених у підпункті 2 пункту 1 цього Порядку, - на суми допомоги при народженні дитини (крім суми, яка виплачується одноразово) та/або суми допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, нарахованої за базовий звітний період.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 178, єдиний внесок нараховується у розмірі 22 відсотки суми грошового забезпечення, допомоги або компенсації. За осіб, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 1 цього Порядку, в тому числі у разі отримання декількох видів грошового забезпечення, допомоги або компенсації одночасно, єдиний внесок визначається у розмірі мінімального страхового внеску за кожну особу, встановленого законом.
Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Порядку № 178, обчислення єдиного внеску провадиться такими платниками єдиного внеску (далі - платники): районними (міськими) управліннями праці та соціального захисту населення - за осіб, зазначених у підпунктах 2 - 4 пункту 1 цього Порядку.
Підпунктом 1 пункту 9 Порядку № 178 визначено, що сплата єдиного внеску припиняється з дати припинення виплати грошового забезпечення, допомоги або компенсації.
Крім того, відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини. Період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отримання виплат за окремими видами соціального страхування, крім пенсій усіх видів (за винятком пенсії по інвалідності), включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.
Відповідно частини першої статті 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг: допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною).
Пунктом 4 частини першої статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків: догляду за дитиною віком до трьох років або дитиною з інвалідністю віком до 18 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною.
Отже, допомога по догляду за дитиною є допомогою по тимчасовій непрацездатності, яка надається застрахованим особам (у т.ч. підприємцям) у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу). Тобто, застрахована особа може не здійснювати підприємницьку діяльність у випадку догляду за дитиною віком до трьох років, при цьому, самостійно не сплачує єдиний внесок, а отримує щомісячну допомогу по догляду за дитиною, на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок.
Таким чином, у випадку отримання застрахованою особою у встановленому порядку щомісячної соціальної допомоги (в т.ч. по догляду за дитиною), на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок у мінімальному розмірі, обов'язок сплати такою особою, що зареєстрована як фізична особа - підприємець, єдиного внеску не виникає.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.04.2020 року у справі №120/581/19-а 27 квітня 2020 року.
За встановленими судом обставинами, позивачка з квітня 2016 року по березень 2019 року була тимчасово непрацездатна в зв'язку з доглядом за дитиною до 3-х років та отримувала соціальну допомогу в зазначений період. Позивачка перебувала на обліку та отримувала з квітня 2016 року по березень 2019 року державну соціальну допомогу в тому числі, щомісячну одноразову грошову допомогу при народженні першої дитини та одноразову грошову допомогу по догляду за дитиною віком до трьох років, з якої згідно довідки форми ОК-7 від 08.11.2019 Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (ЄДРПОУ 22886300) сплачено страхові внески за період з квітня 2016 року по березень 2019 року (а.с.39,40).
Доказів отримання позивачкою у цей період доходів від провадження господарської діяльності до суду не надано.
Колегія суддів зауважує, що факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Отже, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то, в розумінні Закону № 2464-VI, позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога (2014-2019 роки), нараховував та сплачував роботодавець та Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що виключає у позивача обов'язок по сплаті за цей період єдиного внеску як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте, не отримувала дохід від неї, позивачка не мала у спірний період обов'язку зі сплати єдиного внеску, відповідачем безпідставно сформована спірна вимога про сплату боргу (недоїмки).
Оскаржувана у цій справі вимога про сплату боргу (недоїмки) сформована у зв'язку із автоматичним внесенням до інтегрованої картки платника (ІКП) зобов'язань зі сплати сум єдиного внеску.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2464-VI виключно цим Законом визначається порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску.
Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається Законом № 2464-VI, в частині адміністрування - ПК України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (частина четверта статті 8 Закону № 2464-VI).
Порядок 1) нарахування, 2) обчислення та 3) сплати єдиного внеску визначені відповідними статтями Закону № 2464-VI.
Нарахування єдиного внеску здійснює платник, правильність здійсненого нарахування - перевіряє орган доходів і зборів (пункти 2, 3 частини другої статті 6, Частина третя статті 9. Звітність про нарахування подає платник (частина двадцять восьма статті 8). Донарахування здійснює орган доходів і зборів із застосування штрафних санкцій (пункт 3 частини одинадцятої статті 25).
Обчислення єдиного внеску здійснюється (стаття 9 Закону № 2464-VI):
а) платником: обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (частина друга статті 9 Закону № 2464-VI);
б) органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом № 2464-VI: обчислення єдиного внеску, здійснюється на підставі (частина третя статті 9 Закону № 2464-VI):
- актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску;
- звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів;
- бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Таким чином, частина третя статті 9 Закону № 2464-VI встановлює чіткий перелік документів (доказів у судовому процесі), на підставі яких органами доходів і зборів здійснюється обчислення єдиного внеску.
В данному випадку акти перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску не складались, перевірка в порядку пункту 2 частини першої статті 13 Закону № 2464-VI не проводилась, звітність платником до органів доходів і зборів з нарахованими в ІКП сумами внеску - не подавалась, бухгалтерські та інші документи не перевірялись.
З системного аналізу матеріалів справи та наведених норм законодавства, колегією суддів встановлено, що звітність платником єдиного внеску не надавалась, обчислення сум недоїмки по єдиному внеску та відображення нарахувань в інтегрованій картці здійснено органом доходів і зборів без проведення перевірки, у порядку встановленому ПК України, без встановлення обставин сплати за позивачку єдиного внеску роботодавцем, а також у зв'язку з доглядом за дитиною віком до трьох років та непровадження позивачкою господарської діяльності у спірний період.
Колегія суддів зазначає, що заявлений спір є майновим, отже вирішення спору пов'язане із правом позивачки на мирне володіння майном, охоронюваним статтею 1 Протоколу Першого до Конвенції, тому суд враховує й норми статей 6, 13 Конвенції.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) висловив правову позицію, відповідно до якої принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
Вказаний висновок підтверджений ЄСПЛ також у рішенні по справі «Лелас проти Хорватії» (заява № 55555/08, п.74, від 20.05.2010).
Таким чином, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 січня 2021 року в адміністративній справі № 340/2915/19 залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 січня 2021 року в адміністративній справі № 340/2915/19 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст.325 Кодексу адміністративного судочинства України, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку, встановленому ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк
суддя Я.В. Семененко