13 травня 2021 р. Справа № 520/16939/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Калиновського В.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної судової адміністрації України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2021, головуючий суддя І інстанції: Зоркіна Ю.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 08.02.21 по справі № 520/16939/2020
за позовом ОСОБА_1
до Східного апеляційного господарського суду треті особи Державна судова адміністрація України , Головне управління Державної казначейської служби України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною,стягнення невиплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 в розмірі 697666,81 грн.,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд:
- визнати бездіяльність Східного апеляційного господарського суду щодо невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 в розмірі 697666.81 грн. протиправною;
- стягнути зі Східного апеляційного господарського суду на користь ОСОБА_1 суми невиплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 в розмірі 697666.81 грн.;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині нарахування та сплати суддівської винагороди за квітень 2020 у розмірі 62083.81 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 розмір суддівської винагороди не відповідав розміру встановленому Законом України «Про судоустрій і статус суддів», отже, відповідачем порушено її право на належне матеріальне забезпечення як судді.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано бездіяльність Східного апеляційного господарського суду щодо невиплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в розмірі 697666.81 грн. протиправною.
Стягнуто з Східного апеляційного господарського суду на користь судді ОСОБА_1 суму невиплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 697666 (шістсот дев'яності сім тисяч шістсот шістдесят шість) грн 81 коп. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Третя особа, Державна судова адміністрація України, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги третя особа посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
В обгрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що положеннями частини другої статті 4 Бюджетного кодексу України визначено, що виключно Законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України.
Пунктом 2 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип збалансованості Державного бюджету України, відповідно до якого повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період.
Положеннями статей 148, 149 Закону визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути, змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю- запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Представник апелянта наголошує, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Окрім того, апелянт звертає увагу, що відповідно до частин першої та третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоУ-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
На думку апелянта, при прийняті рішення судом першої інстанції не враховано положення бюджетного законодавства, особливості нормативного регулювання порядку фінансового забезпечення судів, а тому судом неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Отже, враховуючи, що з 18.04.2020 по 27.08.2020 відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ), на думку апелянта суд дійшов до помилкових висновків щодо задоволення адміністративного позову.
Позивач, скористалась своїм правом та надала до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України, в якому звертає увагу, що пріоритет мають норми Конституції України, як нормативно-правового акта найвищої юридичної сили і відповідно будь-який орган державної влади і Державна судова адміністрація України не виняток, зобов'язана надавати пріоритет та застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії.
Додатково для відповідача такий обов'язок закріплено ст.ст. 8, 19 Конституції України, п. 4 Положення про Державну судову адміністрацію.
Позивач зауважує, що станом на час до прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року№ 553-ІХ та після на відповідача було покладено обов'язок здійснювати нарахування та виплату позивачу суддівську винагороду на підставі ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», і прийняття Закону № 553-ІХ на виконання цього обов'язку жодним чином не вплинуло. А виплата позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застуванням обмеження нарахування у сумі 10 мінімальних заробітних плат була би правомірною виключно у разі внесення відповідних змін до Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
Також позивач звертає увагу, що Конституційним Судом України зроблено висновок, що положення абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 553 суперечить статтям 1. 6, 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55. пункту 9 частини другої статті 129, частинам першій, другій статті 129-1 Конституції України; визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2018 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ згідно з Рішенням КСУ від 28 Серпня 2020 року, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України нього Рішення, тобто з 28 серпня 2020 року.
На думку позивача, апелянт у будь-якому випадку зобов'язаний компенсувати позивачу втрачені у зв'язку з ним обмеженням кошти у сумі 697 666,81 грн.
Інші сторони правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач обіймає посаду судді у Східному апеляційному господарському суді та за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року їй нарахована та виплачена суддівська винагорода відповідно до ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України» із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, що підтверджується довідкою Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2020 № 349 про розмір суддівської винагороди, яка була нарахована та не виплачена під час дії обмеження відповідно до частини першої та третьої статті 29 Закону України від 13.04.2020 р. № 553-IX «Про внесення змін до Закону України про Державний бюджет України на 2020 рік». Згідно вказаної довідки загальна сума нарахованої та не виплаченої суддівської винагороди у період з 18 квітня по 27 серпня складає 697666.81 грн.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що бездіяльність суб'єкта владних повноважень, яка полягає у порушенні вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо невиплати суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в розмірі 697 666.81 грн., що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді визнана протиправною, а відтак, порушене право позивача належить поновленню шляхом стягнення зі Східного апеляційного господарського суду на користь позивача суми невиплаченої суддівської винагороди за період з18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в розмірі 697666.81 грн.
Стосовно заявленого позивачем клопотання про допущення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за квітень 2020 року у розмірі 62083.81 грн. суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню шляхом допущення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць без зазначення конкретного календарного місяця.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що повністю узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України.
Зазначені конституційні запобіжники мають на меті унеможливлення свавільного встановлення або зміни законодавцем розміру винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.
Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Отже, з огляду на приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України та ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої можуть визначатись виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Натомість, 12 березня 2020 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 такого змісту:
"Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)".
Відповідно частин 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Отже, адміністративний суд при вирішенні спору повинен застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто в спірних правовідносинах приписи ч. 2 ст. 130 Конституції України.
Колегія суддів з цього приводу зазначає, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" не є Законом про судоустрій, виключно яким відповідно до ч.2 ст.130 Конституції України може встановлюватись розмір винагороди судді, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для застосування його положень при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивача, яка, як одна із складових гарантій незалежності суддів, не може бути змінена чи врегульована іншим законом, ніж змінами до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 зазначеного вище змісту, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні законні підстави для обмеження розміру суддівської винагороди позивача.
При цьому, суб'єкт владних повноважень навіть після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, та доповненням Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" статтею 29 повинен був діяти виключно в межах приписів ч.2 ст.130 Конституції України, тобто застосовувати для обчислення розміру винагороди судді виключно положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Натомість, останній (Закону України "Про судоустрій і статус суддів") жодних норм стосовно можливості обмеження розміру винагороди судді не містить.
Крім того, колегія суддів зазначає, що Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" як і будь-яким іншим діючим нормативно-правовими актами не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, передбачені: ч.2 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами); ст. 130 Конституції України (визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій).
Норми права, які містяться у наведених вище статтях є зрозумілими та доступними для зацікавлених осіб, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та мають найвищу юридичну силу і тому мають виконуватися.
Таким чином, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов'язком відповідача і повинно вирішуватись у встановленому Законом порядку, оскільки є невід'ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України.
Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов'язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.
Обмеження права на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі становить порушення вимог ст. ст. 19, 130 Конституції України, ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а державний орган, який не дотримується своїх власних процедур, не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Відповідно до ч.1, ч.3 ст.151 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.
Аналогічну норму також містить п.3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя 17.01.2019 №141/0/15-19 (далі по тексту - Положення №141/0/15-19).
Статтею 154 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Крім того, відповідно до п.5 Положення №141/0/15-19 основними завданнями ДСА України є, зокрема організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.
Отже, з наведених норм вище, вбачається, що в даному випадку відповідач - Східний апеляційний господарський суд, уособлює в спірних правовідносинах по даній справі державний орган на який покладено обов'язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності судів, в т.ч. щодо виплати суддівської винагороди суддям місцевих судів.
Так, з матеріалів даної справи вбачається, що нарахування та не виплата суддівської винагороди позивачки із застосуванням обмежень, визначених ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" здійснювалася у період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року, тобто нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням обмеження її розміру, відповідач не вчиняв дій щодо виплати суддівської винагороди передбаченої Законом України "Про судоустрій та статус суддів", що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимог позивача щодо визнання бездіяльності Східного апеляційного господарського суду стосовно невиплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в розмірі 697666.81 грн. протиправною.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ДСА України, як розпорядник бюджетних коштів, не мало правових підстав для невиконання вимоги ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020рік” про застосування обмеження максимального розміру, у т.ч. суддівської винагороди 10 мінімальними заробітними платами та і надалі нараховувати і виплачувати суддівську винагороду всупереч вказаній нормі, а також доводів апеляційної скарги про те, що у період з 18.04.2020 р. по 27.08.2020 р. норма про застосування обмеження суддівської винагороди 10 мінімальними заробітними платами була чинною та підлягала застосуванню, тому відповідач, здійснюючи нарахування та виплату суддівської винагороди суддям, у т.ч. і позивачу, за рахунок бюджетних коштів, не міг здійснювати її нарахування, ігноруючи норми бюджетного законодавства України, то колегія суддів вважає, що такі доводи необґрунтованими, оскільки розмір суддівської винагороди у період існування спірних правовідносин повинен був визначатися приписами ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”. Тобто при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", а застосування останнім положень ст.29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” (Закон доповнено статтею 29 згідно із Законом №553-IX від 13.04.2020) суперечить ч.2 ст.130 Конституції України.
При цьому, колегія суддів зазначає, що доводи апелянта про те, що відповідач міг проводити нарахування і виплату лише в рамках законодавства України в межах видатків Державного бюджету України є вірними, проте це не спростовує наведені вище висновки про те, що при нарахуванні та не виплаті суддівської винагороди позивача Східний апеляційний господарський суд повинен був керуватися приписами Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, а саме ст.135 цього Закону.
Доводи апелянта в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обґрунтуванням щодо правомірності своїх дій як державного органу та розпорядника бюджетних коштів нормами бюджетного законодавства, які він при здійснення своїх функцій має неухильно дотримуватися, колегія суддів відхиляє, адже суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні належним чином мотивував відхилення таких аргументів.
Колегія суддів зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Колегія суддів звертає увагу, що приписи ст.29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік" встановлювали обмеження, як на нарахування, так відповідно у зв'язку з цим виплату суддівської винагороди у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року з 18.04.2020 р. по 27.08.2020 р. При цьому, відповідачем та апелянтом по справі фактично заперечується нарахування та виплата суддівської винагороди позивача у спірний період в розмірі, що передбачений ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
З матеріалів справи вбачається, що згідно довідки Східного апеляційного господарського суду №349 від 19.11.2020 за період з18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року позивачу була нарахована та не виплачена суддівська винагорода у розмірі 697666,81 грн.
Таким чином, в даному випадку належним способом відновлення порушеного права буде саме стягнення з Східного апеляційного господарського суду на користь судді ОСОБА_1 суму невиплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 697666 (шістсот дев'яності сім тисяч шістсот шістдесят шість) грн 81 коп.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 03.03.2021 року по справі №340/1916/20.
Відповідно до пункту 2 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Враховуючи, вищенаведене, судова колегія дійшла висновку, що за період з 18 квітня 2020р. по 27 серпня 2020р. суддівську винагороду судді Східного апеляційного господарського суду ОСОБА_1 нараховано та виплачено з порушенням положень ст.130 Конституції України та ст.135 ЗУ “Про судоустрій і статус суддів” і це порушене право позивачки підлягає поновленню, при цьому доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують.
Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов'язком відповідача і повинно вирішуватись у встановленому Законом порядку, оскільки є невід'ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України. Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов'язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2021 року по справі №520/16939/2020 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог Державної судової адміністрації України.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2021 по справі № 520/16939/2020 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва В.А. Калиновський