Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
12.05.2021 р. справа №520/6602/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник, громадянин) до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - владний суб'єкт, Управління) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Матеріали позову отримані судом 16.04.2021р. Позов прийнятий до розгляду ухвалою від 19.04.2021р. Згідно з ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 05.05.2021р.
Позивач, у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_1 до страхового стажу періоду роботи за кордоном на території Соціалістичної Республіки В'єтнам з 03.09.1986р. по 29.10.1989р.; 2) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок пенсії з 17.06.2020р. ОСОБА_1 з врахуванням періоду роботи з 03.09.1986р. по 29.10.1989р. та здійснити виплату, з урахуванням виплачених сум.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що вчинена адміністративним органом відмова є протиправною і позбавляє громадянина права на отримання пенсії у належному розмірі.
Відповідач, з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що громадянину призначена пенсія за віком, розмір пенсії обчислений правильно за достовірно підтвердженими відомостями трудової книжки найманого працівника, пенсія виплачується у повному обсязі, боргу по виплаті не існує. Наполягав на правомірності вчиненого управлінського волевиявлення.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до запису №7 у копії трудової книжки серії НОМЕР_1 на період 17.09.1984р.-30.11.1989р. припадає час роботи заявника на посаді асистента кафедри російської мови Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.
22.06.2020р. заявник подав до Управління письмове звернення установленого формуляра з приводу призначення пенсії за віком (а.с.22).
За викладеним у позові твердженням заявника з 17.06.2020р. заявник отримує від Управління пенсію за віком у порядку Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За визнаними Управлінням обставинами з 22.06.2020р. заявник отримує від Управління пенсію за віком у порядку Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
27.08.2020р. заявник подав до Управління письмове звернення довільної форми з приводу зарахування до страхового стажу часу трудової діяльності з 03.09.1986р. по 29.10.1989р. у режимі відрядження на території Соціалістичної Республіки В'єтнам.
Ці обставини додатково підтверджуються копією архівної довідки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди від 03.06.2020р. №01-01-10/122, а також копією архівної довідки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди від 28.08.2020р. №01-01-10/183. (а.с.29-30).
За цим зверненням пенсійним органом було вчинено відмову, оформлену листом від 25.09.2020р. №2000-0212-8/70642.
У подальшому заявник повторно порушив це ж саме питання у спосіб подання звернення від 09.09.2020р.
За цим зверненням пенсійним органом було вчинено відмову, оформлену рішенням від 10.09.2020р. №204750006717.
Як з'ясовано судом, згадане управлінське волевиявлення умотивовано фактичними судженнями органу публічної адміністрації про те, що громадянин під час закордонного відрядження не сплачував на території СРСР прибуткового податку та не підлягав державному соціальному страхуванню.
У подальшому заявник повторно порушив це ж саме питання у спосіб подання звернення довільної форми від 30.09.2020р. та звернення установленого формуляра від 11.03.2021р.
За останнім із перелічених звернень пенсійним органом було вчинено відмову, оформлену рішенням від 15.03.2021р. №1953.
Не погодившись із правомірністю згаданого вище владного волевиявлення пенсійного органу, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Статтею 46 Конституції України проголошено право громадян на соціальний захист.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004р. таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, оскільки і Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", і Закон України "Про пенсійне забезпечення" регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні мають норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" як однопредметного та рівносильного акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням дії норм Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Згідно з ч.1 ст.9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За змістом ст.27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, тобто параметрів, арифметичне значення яких обчислюється за нормами ст.ст.24, 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Так, у розумінні ч.1 ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Отже, з 01.01.2004р. обов'язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об'єктом загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною ч.2 ст.24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" правила обчислення стажу роботи громадянина у цілях пенсійного забезпечення визначались, зокрема, ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", ч.1 якої містила загальне положення про те, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Частиною 3 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" окреслювались спеціальні випадки включення до стажу роботи періодів іншої діяльності громадянина.
За приписами ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
При цьому, правила ведення трудових книжок працівників були затверджені Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993р., зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110; далі за текстом - Інструкція №58), а правила підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою КМУ від 12.08.1993р. №637; далі за текстом - Порядок №637).
Таким чином, до 31.12.2003р. страховий стаж громадянина має складатись виключно з проміжків часу ведення трудової діяльності або часу належності до кола осіб, спеціально окреслених ч.3 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", підтверджених записами у трудовій книжці або іншими об'єктивними даними за Порядком №637 та безвідносно до події оплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Між приписами ч.1 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та приписами ч.3 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" існує суперечність (колізія) у вигляді додаткової кваліфікуючої умови для набуття громадянином права на збільшення стажу роботи у цілях пенсійного забезпечення, а саме: провадження роботи, котра є об”єктом державного соціального страхування або сплата страхових внесків.
Названа умова була запроваджена Законом України від 17.06.1993р. №3284-ХІІ.
Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли додаткова умова згідно з Законом України від 17.06.1993р. №3284-ХІІ не підлягає поширенню на відносини, котрі склались до набрання чинності цим актом законодавства.
До того ж суд не знаходить перешкод для поширення на заявника дії прямої норми ч.1 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", адже період 03.09.1986р.-29.10.1989р. повністю охоплюється часом трудових відносин заявника з Харківським державним педагогічним університетом імені Г.С. Сковороди.
Критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
За загальним правилом п.18 ч.1 ст.19, п.19 ч.1 ст.4 КАС України, п.1 ч.2 ст.24, п.2 ч.2 ст.24, ч.3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України рішенням суб'єкта владних повноважень є письмовий акт, дією суб'єкта владних повноважень є вчинок з приводу реалізації управлінського повноваження, а бездіяльністю є ухилення від виконання обов'язку.
При цьому, управлінська дія владного суб'єкта може втілюватись і у вигляді письмової (листа) чи фактичної відмови, котрі за змістом, формою, способом реалізації повноваження не є рішенням, але створюють перешкоду у реалізації суб'єктивного права заявника.
Оскільки лист не є рішенням, то і згадана відмова не є рішенням владного суб'єкта у розумінні п.19 ч.1 ст.4 КАС України, але є управлінським волевиявленням, наслідки вчинення якого підлягають нівелюванню у спосіб визнання протиправною відмови, оформленої листом.
У позові заявник оскаржує дії пенсійного органу з приводу відмови у проведенні перерахунку пенсії.
Але насправді мали місце дві події прийняття пенсійним органом окремих письмових рішень за зверненнями заявника, а саме: рішення ГУ ПФУ в Харківській області в особі відділу з питань перерахунків пенсій №21 від 10.09.2020р. №204750006717 та рішення ГУ ПФУ в Харківській області в особі відділу перерахунків пенсій №3 від 15.03.2021р. №1953.
Оскільки подія вчинення пенсійним органом дій не підтверджена матеріалами справи, то позов за цим епізодом належить відхилити.
Водночас із цим, перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб'єктом не подано доказів відповідності закону реально вчинених управлінських волевиявлень у формі рішень, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу цих рішень.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов'язковою умовою визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.
Матеріалами справи підтверджено, що у даному конкретному випадку адміністративний орган не забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк обставини фактичної дійсності з'ясував неповно, зміст належної норми права витлумачив невірно, унаслідок чого вчинене управлінське волевиявлення не узгоджується із характером, змістом та суттю спірних відносин та їх нормативного регламентування.
З цих міркувань слід застосувати ч.2 ст.9 КАС України, вийти за межі позову, визнати протиправними і скасувати реально існуючі рішення суб'єкта владних повноважень.
У зв'язку із цим матеріали звернення зацікавленої особи набувають юридичного статусу невирішених по суті, що призводить до виникнення обов'язку повторного розгляду.
Під час розгляду справи постало питання змісту та співвідношення таких правових категорій як «призначення пенсії», «обчислення пенсії», «нарахування пенсії», «виплата пенсії», «перерахунок пенсії», «поновлення пенсії».
Розв'язуючи дане питання, суд бере до уваги, що ст.ст.80-85 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у процедурі забезпечення громадян пенсіями прямо передбачені такі механізми як призначення пенсії та виплата пенсії.
Ці ж самі механізми згадані законодавцем і у приписах ст.ст.44-47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а також у приписах ст.ст.48-52 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
При цьому, оскільки останнім у часі з-поміж перелічених актів права був прийнятий Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", то саме положенням цього закону слід віддати пріоритет у застосуванні.
Так, згідно ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" додатково деталізована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі за текстом - Порядок №22-1).
Відповідно до п.4.3 розділу IV Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління.
Таким чином, суд доходить до висновку, що правова категорія «призначення пенсії» використовується законодавцем у розумінні прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України письмового рішення (як індивідуального акту) з приводу визнання за особою суб'єктивного права на одержання грошових платежів у галузі соціального страхування із визначенням розміру регулярного платежу у межах календарного місяця.
А тому виданий терорганом ПФУ індивідуальний акт з приводу призначення пенсії одночасно охоплює як владне управлінське волевиявлення стосовно правової підстави пенсії, так і владне управське волевиявлення стосовно грошового виміру пенсії.
Відтак, категорія «призначення пенсії» поглинає і категорію «обчислення пенсії», і категорію «нарахування пенсії», котрі є різним текстуальним викладенням одного і того ж процедурного елементу призначення пенсії.
Отже, суд вважає, що під нарахуванням пенсії слід розуміти прийняття терорганом ПФУ рішення про призначення пенсії з певної правової підстави та у певному розмірі (грошовому вимірі).
У спірних правовідносинах пенсійний орган, вчинивши дві відмови у формі письмових рішень, не збирав, не з'ясовував, не досліджував та не оцінював жодних юридично значимих факторів для обчислення розміру пенсії за віком у порядку Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
З приводу цих обставин наразі відсутній спір, а усі вимоги з приводу виплати пенсії заявлені наперед та стосуються майбутніх відносин, котрі ще не склались у часі та в межах яких у заявника не виникло жодних суб'єктивних прав чи інтересів як об'єкту судового захисту.
Тому ці вимоги підлягають відхиленню.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Оскільки у даному випадку відмова адміністративного органу втілена у рішенні, то суду у силу ч.2 ст.9 КАС України належить вийти за межі позову і скасувати реально існуючий правовий акт індивідуальної дії, котрий не узгоджується із законом та погіршує правове становище приватної особи - громадянина.
Окрім того, суд зважає, що у силу приписів ст.98 Закону України від 05.11.1991р. №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" перерахунок пенсії провадиться на підставі документів про вік, стаж, заробіток та інших, наявних на час перерахунку в пенсійній справі, а також додаткових документів, поданих пенсіонером на час перерахунку. Якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії у зв'язку з введенням у дію цього Закону (про стаж роботи, заробіток, сімейний стан та інші), то пенсія знову перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців перед поданням додаткових документів і не раніше ніж з дня введення в дію цього Закону.
Водночас із цим, у силу приписів ч.4 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа; у разі настання обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, - з першого числа місяця, в якому настали ці обставини, якщо вони мали місце до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15 числа.
Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли строк для перерахунку пенсії у зв'язку із додатково поданими документами слід обчислювати за правилами ст.98 Закону України від 05.11.1991р. №1788-XII "Про пенсійне забезпечення", а не ч.4 ст.45 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Оскільки подія звернення заявника з приводу перерахунку пенсії за додатковими документами знаходиться у межах 12 календарних місяців від календарної дати призначення пенсії, то пенсійний орган належить обтяжити обов'язком провести перерахунок пенсії заявника за епізодом збільшення страхового стажу на час роботи у період 17.09.1984р.-30.11.1989р. на посаді асистента кафедри російської мови Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди з дати призначення пенсії.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Вийти за межі позову.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області в особі Відділу з питань перерахунків пенсій №21 від 10.09.2020р. №204750006717.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України ПФУ в Харківській області в особі Відділу перерахунків пенсій №3 від 15.03.2021р. №1953.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести з дати призначення перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 у спосіб збільшення страхового стажу на час роботи у період 17.09.1984р.-30.11.1989р. на посаді асистента кафедри російської мови Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди з дати призначення пенсії.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко