Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
13 травня 2021 р. справа № 520/2069/21
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, буд.46, код ЄДРПОУ 43983495) про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому, з урахуванням уточненого адміністративного позову, просить суд:
- скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Харківській області №Ф-44-14 від 04.12.2020 року, якою нараховано до сплати єдиний соціальний внесок в сумі 12312,38 грн.;
- стягнути з Головного управління ДПС України в Харківській області витрати на правову допомогу, понесені позивачем в зв'язку із оскарженням вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Харківській області №Ф-44-14 від 04.12.2020 року в розмірі 5000 грн.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.03.2021 року відкрито спрощене провадження у вказаний адміністративній справі. У вказаній ухвалі зазначено, що відповідно до положень п.10 ч.6 ст.12, ч.1 ст.257 КАС України, справа належить до справ незначної складності, у зв'язку з чим підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2021 року клопотання Головного управління ДПС у Харківській області про заміну відповідача у справі задоволено. Замінено відповідача у справі №520/2069/21 з Головного управління ДПС у Харківській області (ЄДРПОУ 43143704) на Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (ЄДРПОУ 43983495).
Згідно з положеннями ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до положень ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з положеннями ч.2,3,4,5 ст.262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п'ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Зважаючи на наявність відзиву на позовну заяву та те, що тридцятиденний строк з дня відкриття провадження у справі сплинув, суд вважає за можливе розглянути справу по суті.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 04.12.2020 року Головним управлінням ДПС у Харківській області було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-44-14, якою нараховано до сплати єдиний соціальний внесок в сумі 12312,38 грн. Нарахований подвійно єдиний соціальний внесок (як фопу і як адвокату) позивач вважає неправомірним, а саму вимогу такою, що підлягає скасуванню виходячи з наступного. Відповідно до виданого Харківського обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури свідоцтва № 2143 від 27.09.2017 року, позивач є адвокатом. При цьому, унаслідок проходження процедури державної реєстрації позивач з 10.10.2014 року набув правового статусу фізичної особи-підприємця. З 10.10.2014 року позивач знаходиться на обліку в органах Державної фіскальної служби України та є платником єдиного податку 3 групи. Заяву до податкового органу про взяття на облік у якості самозайнятої особи - адвоката не подавав. Позивач зазначив, що фактичною підставою для прийняття контролюючим органом вимоги про сплату недоїмки на суму 12312,38 грн. послугували судження владного суб'єкта про наявність правових підстав із справляння ЄСВ із такого виду діяльності самозайнятої особи, як адвокатська діяльність, безвідносно до події одержання реального доходу від цієї діяльності. Позивач також вказав, що законодавець розмежовує платників ЄСВ на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність. Проте, Закон № 2464-VI не визначає такого платника єдиного внеску, як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. З огляду на викладене, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача надав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що з 1 січня 2017 року особа, яка провадить незалежну професійну діяльність та не отримує дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року від такої діяльності, зобов'язана визначити базу нарахування єдиного внеску, незважаючи на наявність статусу фізичної особи - підприємця. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Враховуючи наведене, в розумінні Закону № 2464-VI фізичні особи-підприємці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, розглядаються як окремі платники єдиного внеску. Представник відповідача зауважив, що відповідно до п. 291.3 ст. 291 Кодексу спрощена система оподаткування, обліку та звітності застосовується виключно юридичними особами або фізичними особами - підприємцями, застосування спрощеної системи оподаткування фізичними особами, які здійснюють незалежну професійну діяльність, Кодексом не передбачено. Тобто фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, не може бути підприємцем у межах такої професійної діяльності. Професійна діяльність не є підприємницькою і не може здійснюватись фізичною особою - підприємцем. Представник відповідача зазначив, що відповідно даних ІС «Податковий блок» ОСОБА_1 перебував на обліку в ГУ ДПС у Харківській області з 10.10.2014 по 22.12.2020 як фізична особа - підприємець на спрощеній системі оподаткування (єдиний податок 3 група за ставкою 5%). Станом на 31.10.2020 у позивача значилась заборгованість зі сплати єдиного внеску у сумі 12312,38 грн., вказана заборгованість виникла у результаті неповної сплати позивачем нарахованих контролюючим органом сум з єдиного внеску за період з 2018 по 2020 роки. У разі виявлення фіскальним органом своєчасно не нарахованих та/або несплачених платником сум єдиного внеску такий фіскальний орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки). Фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), зокрема якщо платник на кінець календарного місяця має недоїмку зі сплати єдиного внеску. З огляду на вищевикладене контролюючим органом було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 04.12.2020 № Ф-44-14. Окрім цього, представник відповідача вказав, що станом на 28.02.2021 відповідно до даних інтегрованої картки платника, у позивача відсутня заборгованість зі сплати єдиного внеску, та лічиться переплата у сумі 387,62 гривень, тобто позивачем самостійно сплачено заборгованість, ще до звернення з позовом до суду.
Позивач надав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що посилання відповідача на те, що позивачем було нібито сплачено ЄСВ, визначене вимогою № Ф-44-14 від 04.12.2020 року не відповідає дійсності, оскільки позивачем були сплачені поточні зобов'язання зі сплати ЄСВ і до вимоги № Ф-44-14 від 04.12.2020 року дані платежі не мають жодного відношення. Такими своїми ганебними діями податковий орган викликає особливу неприязнь до себе у позивача, адже вводячи суд в оману намагається банально вкрасти гроші, не допустивши судового скасування вимоги № Ф-44-14 від 04.12.2020 року, адже в такому випадку у позивача з'явиться переплата з ЄСВ в сумі 9500,00 грн. На думку позивача, податкова вимога не може бути відкликаною, адже на сьогоднішній день не сталося жодної події, передбаченої Законом, а саме п. 6 Розділу VI «Порядку стягнення заборгованості з платників», Інструкції № 449. Відтак позиція податкового органу, що викладена у відзиві ні на чому не базується, а є лише мабуть маревом податкових інспекторів. Підсумовуючи наведене позивач просить суд не звертати увагу на дрібні та низкопробні намагання відповідача надурити всіх учасників справи, адже позивач не визнає вимогу № Ф-44-14 від 04.12.2020 року, на погашення даної вимоги грошові кошти не направляв та наполягає на необхідності надання належної правової оцінки стосовно прийнятої вимоги № Ф-44-14 від 04.12.2020 року.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
З наявних матеріалів справи судом встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець з 10.10.2014 року, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Основним видом діяльності за КВЕД 78.10 - Діяльність агентств працевлаштування. Згідно з інформацією про фізичну особу - підприємця на час розгляду справи підприємницька діяльність позивача не припинена, основним видом діяльності є неспеціалізована оптова торгівля, та серед інших видів діяльності визначено - діяльність у сфері права, що спростовує твердження відповідача про припинення підприємницької діяльності позивача, викладені у відзиві на адміністративний позов.
З 10.10.2014 року позивач знаходиться на обліку в органах Державної фіскальної служби України та є платником єдиного податку 3 групи, що підтверджується копією витягу з Реєстру платників єдиного податку.
Також, згідно виданого Харківською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури свідоцтва №2143 від 27.09.2017 року, позивач є адвокатом.
З наявних матеріалів справи вбачається, що 04.12.2020 року Головним управлінням ДПС у Харківській області було прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-44-14, якою визначено суму недоїмки зі сплати єдиного внеску станом на 31.10.2020 року в сумі 12312,38 грн.
З наявних матеріалів справи вбачається, що 12.12.2020 року позивач направив до ДПС України скаргу, в якій просив скасувати вимогу Головного управління ДПС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) від 04.12.2020 року №Ф-44-14. Однак, матеріали справи не містять рішення контролюючого органу, прийнятого за наслідками розгляду вказаної скарги.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач, який перебуває на обліку як фізична особа - підприємець, не має заборгованості щодо сплати єдиного соціального внеску та своєчасно його сплачує, що підтверджується наявними матеріалами справи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" 8 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464-VI).
Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що Державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування - це організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ установлено, що платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 2464-VI узяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, здійснюється органом доходів і зборів із внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (частина друга статті 5 Закону №2464-VI).
Питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у територіальних органах ДФС, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування даних про взяття на облік/зняття з обліку платників єдиного внеску визначаються Порядком № 1162 (пункт 2 розділу І Порядку № 1162).
Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI (пункт 3 розділу І Порядку № 1162).
Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб - підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV) (пункт 4 розділу ІІ Порядку № 1162).
Взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону №755-IV, контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою №1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 1 розділу ІІІ Порядку №1162).
Платники єдиного внеску, зазначені в пункті 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (пункт 2 розділу ІІІ Порядку № 1162).
Платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону №755-IV, контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 3 розділу ІІІ Порядку № 1162).
Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування (абзац другий частини третьої статті 16 Закону № 2464-VI).
Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування (абзац третій частини першої статті 20 Закону № 2464-VI).
Відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, подаються безпосередньо зазначеними особами (абзац третій частини другої статті 20 Закону № 2464-VI).
Порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та порядок надання інформації з реєстру застрахованих осіб визначається Положенням № 10-1.
З метою забезпечення обробки інформації в реєстрі застрахованих осіб для кожної застрахованої особи автоматично створюється облікова картка, якій присвоюється номер облікової картки (пункт 1 розділу ІІІ Положення № 10-1).
Облікова картка відкривається в разі, зокрема, надходження у складі звітності відомостей про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; в інших випадках, передбачених Законом № 2464-VI (пункт 2 розділу ІІІ Положення № 10-1).
За змістом пункт 2 розділу ІV Положення № 10-1 до облікових карток реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, зокрема відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; відомості про нарахування страхових внесків та єдиного внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.
Процедуру, форму, строки подання звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску до ДФС України, яка є центральним органом виконавчої влади, що реалізує, зокрема, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, її територіальних органів, визначає Порядок № 435.
Пунктом 16 розділу ІV Порядку № 435 передбачено, що фізичні особи - підприємці, які мають ознаку незалежної професійної діяльності, формують та подають до органів доходів і зборів окремі звіти щодо сум нарахованого єдиного внеску (додаток 5).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ( параграф 70).
За практикою Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява №39766/05, параграф 43).
Суд зазначає, що у цій справі спірним є питання оплати позивачем єдиного внеску за двома підставами, а саме як фізичною особою - підприємцем, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, та особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність з того ж виду діяльності за КВЕД.
Судом встановлено, що позивач зареєстрований як платник єдиного податку з 13.10.2014 року.
Водночас, вищенаведені норми права свідчать про те, що фізична особа - підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску. Законом № 2464-VI не передбачається порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.
При цьому, аналіз пунктів 1, 2 розділу ІІІ Порядку № 1162 вказує на те, що цим Порядком не передбачено для контролюючого органу можливості самостійно взяття на облік як платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності. Взяття такої особи на облік платників єдиного внеску можливе виключно за її заявою.
До того ж, як передбачено у пункті 4 розділу VI Порядку № 1162, фізична особа, зареєстрована як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, але не перебуває на обліку чи знята з обліку в контролюючому органі, обліковується в реєстрі страхувальників як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, з ознакою «платник не подав заяви для взяття на облік».
З пояснень позивача, викладених у адміністративному позові, судом встановлено, що позивач не подавав заяви за формою № 1-ЄСВ до контролюючого органу. Доказів зворотного матеріали справи також не містять. Натомість 15 серпня 2018 року відповідач самостійно встановив позивачу як фізичній особі - підприємцю ознаку незалежної професійної діяльності до ІКП.
Таким чином, суд приходить до висновку, що дії ГУ ДПС у Харківській області щодо самостійного встановлення позивачу як фізичній особі - підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності до ІКП не узгоджуються з нормами Порядку №1162, якими визначено процедуру взяття на облік платників єдиного внеску.
Під час розгляду зразкової справи №520/3939/19, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 року дійшла висновку, що посилання відповідача на пункт 4 розділу VI Порядку № 1162, як на обґрунтування правомірності дій контролюючого органу щодо самостійного встановлення позивачеві ознаки незалежної професійної діяльності є недоречним. Закріплене цим пунктом право контролюючого органу брати на облік як платника єдиного внеску особу, яка провадить незалежну професійну діяльність і не перебуває на такому обліку, може бути реалізоване виключно в разі подання цією особою відповідної заяви.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказала, що системний аналіз норм Закону № 2464-VI та Положення № 10-1 свідчить про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи - підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до Пенсійного фонду України щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом № 2464-VI як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.
Також, Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи ГУ ДПС у Харківській області про те, що оскаржувані дії відповідача узгоджуються з приписами пункту 16 розділу ІV Порядку № 435. Здійснивши аналіз зазначеного пункту, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність колізії між положеннями нормативно-правових актів різної юридичної сили, а саме: суд констатував, що приписи пункту 16 розділу ІV Порядку №435, яким передбачено обов'язок формування та подання звіту фізичною особою - підприємцем, з ознакою незалежної професійної діяльності, не відповідають положенням пунктів 4 та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI. При цьому положення пункту 16 розділу IV «Формування звіту» Порядку № 435 відсилають до додатка 5 «Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску», розділом 6 якого визначені типи платника, серед яких окремо зазначено ФО - на загальній системі оподаткування, ФО - на спрощеній системі оподаткування, особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, членів фермерського господарства. Визначення окремого типу платника «фізична особа - підприємець, з ознакою незалежної професійної діяльності» формою звіту не передбачено. За наявного існуючого правового регулювання Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду правильно зазначив, що взяття та перебування на обліку платників єдиного внеску фізичної особи - підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом № 2464-VI не передбачено.
Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що хоча процедура щодо обліку платників єдиного внеску й була встановлена підзаконним нормативно-правовим актом, однак у частині визначення видів платників єдиного соціального внеску вона суперечить Закону № 2464-VI, тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру, узгоджуються з принципом належного врядування, оскільки надано перевагу приписам нормативно-правового акта, нижчому за ієрархією від указаного Закону. Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання порушує принцип правової визначеності.
При цьому застосовними у цій справі є висновки Європейського суду з прав людини справа «Серков проти України» (цитовані у пункті 65 цієї постанови), оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов'язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.
Таким чином, зважаючи на висновки Великої Палати Верховного Суду, суд приходить до висновку, що ГУ ДПС у Харківській області безпідставно здійснювало нарахування позивачу єдиного внеску, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-44-14 від 04.12.2020 року є протиправною та підлягає скасуванню.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
Згідно з вимогами ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За викладених обставин, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів належним чином правомірності винесення вимоги Головного управління ДПС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-44-14 від 04.12.2020 року на суму 12312,38 грн. відносно ОСОБА_1 .
Враховуючи вищевикладене, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по зразковій справі №520/3939/19, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до положень ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
При застосуванні судом висновків Верховного Суду в зразковій справі при розгляді даного адміністративного позову враховано, що позивач: самозайнята особа, яка є платником єдиного внеску, у межах провадження незалежної професійної діяльності (наукової, літературної, артистичної, художньої, освітньої, викладацької, медичної практики, адвокатської практики, нотаріальної практики, релігійної (місіонерської) діяльності); відповідач: суб'єкт владних повноважень - територіальний орган доходів і зборів, на обліку якого стоїть платник єдиного внеску; предмет спору: рішення відповідача у справі (вимога) про сплату позивачем боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску.
Відносно клопотання позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 7000,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ч.8 ст.137 КАС України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Представник відповідача надіслав до суду заперечення щодо розміру витрат позивача на правничу допомогу. Представник відповідача вказав, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Враховуючи зазначене, відповідач вважає вимогу про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу безпідставною та такою, що суперечить законодавству України. Також позивачем не було надано документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). У зв'язку із відсутністю в матеріалах справи належних та допустимих доказів, які свідчать про надання юридичної (адвокатської) допомоги, оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги та які відповідають вище встановленим вимогам, відсутні підстави для стягнення вказаних витрат та задоволення позову в цій частині.
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до наявних матеріалів справи, позивачем понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. Вартість професійної правничої допомоги адвоката підтверджується договором про надання правової допомоги №01-3105806633 від 12.12.2020 року, актом здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) від 30.03.2021 року, копією квитанції №30/03 від 30.03.2021 року про сплату позивачем послуг адвоката на загальну суму 7000,00 грн.
Суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
За визначенням ч.1 ст.132 КАСУ, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
В свою чергу, у відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КАСУ до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.134 КАСУ).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАСУ).
Частинами 4, 5 статті 134 КАС України запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).
Таким чином, КАС України закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов'язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов'язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Відповідно до ст.30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269).
У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" також роз'яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Окремо суд зазначає, що відповідно до вимог ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо.
На підтвердження понесених витрат представником позивача надано до суду: договір про надання правової допомоги №01-3105806633 від 12.12.2020 року, акт здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) від 30.03.2021 року, копію квитанції №30/03 від 30.03.2021 року про сплату позивачем послуг адвоката на загальну суму 7000,00 грн.
Зі змісту акту здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) від 30.03.2021 року судом встановлено, що позивачу надані послуги зі складання скарги до ДПС України про скасування вимоги про сплату боргу № Ф-44-14 від 04.12.2020 року (вартість послуги 1000,00 грн.), складання позовної заяви по справі № 520/2069/21 (вартість послуги 2000,00 грн.), складання клопотання про усунення недоліків позовної заяви та клопотання про поновлення строку для звернення до суду по справі № 520/2069/21 (вартість послуги 1000,00 грн.), складання відповіді на відзив по справі № 520/2069/21 (вартість послуги 1000,00 грн.), усне юридичне консультування клієнта з питань адміністративного та судового оскарження вимоги про сплату боргу № Ф- 44-14 від 04.12.2020 року (вартість послуги 2000,00 грн.).
Суд критично відноситься до віднесення до правничих витрат складання клопотання про усунення недоліків позовної заяви, оскільки вказаним клопотанням усувались недоліки виконаної роботи зі складання адміністративного позову, що унеможливлює віднесення даних витрат за рахунок відповідача.
При цьому, на переконання суду, ряд послуг, такі як усне юридичне консультування клієнта з питань адміністративного та судового оскарження вимоги про сплату боргу, за наявності рішення Верховного Суду по зразковій справі №520/3939/19 щодо аналогічних правовідносин, є подібними діями представника позивача під час яких здійснюється формування позиції позивача при підготовці адміністративного позову щодо спірних правовідносин, аналізу судової практики, надання пояснень, тощо.
Окрім цього, судовим розглядом встановлено, що позивач є адвокатом, тобто фахівцем в галузі права та не потребує додаткового консультування з питань адміністративного та судового оскарження вимоги про сплату боргу.
Також суд зазначає, що всі заяви та клопотання, в тому числі адміністративний позов, підписані безпосередньо самим позивачем; у вказаних документах відсутня згадка про те, що адвокат Воронов Р.С. є представником позивача. З огляду на наведене, суд не може дійти до однозначного та беззаперечного висновку про те, що саме представником позивача були надані позивачу послуги зі складання скарги до ДПС України, позовної заяви, клопотання про усунення недоліків позовної заяви та клопотання про поновлення строку для звернення до суду, відповіді на відзив.
Таким чином, позивач є адвокатом, позовну заяву було складено ним особисто, виклик учасників у справі не здійснювався, дана справа є справою незначної складності та Верховним Судом висловлена стала позиція щодо спірних правовідносин.
У зв'язку з цим, суд приходить до висновку, що сплачена позивачем сума на професійну правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), а тому, вартість такої послуги, а саме, 7000,00 грн., в даному випадку є необґрунтованою та явно завищеною.
Крім того, згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece) від 19.10.2000, скарга № 31107/96, узагальнив свою минулу практику стосовно угод про виплату адвокату гонорару і сформулював основні положення стосовно таких угод.
Так, ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи "Санді Таймс проти Об'єднаного Королівства (№ 2)" (Sunday Times v. UK (№2) від 6.11.1980, скарга № 6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.
На підставі викладеного, з урахуванням співмірності, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення клопотання про відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 1000,00 грн., понесених у зв'язку з розглядом справи, які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, буд.46, код ЄДРПОУ 43983495) про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-44-14 від 04.12.2020 року на суму 12312,38 грн., винесену Головним управлінням ДПС у Харківській області.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, буд.46, код ЄДРПОУ 43983495) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, буд.46, код ЄДРПОУ 43983495) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням приписів п.3 Прикінцевих положень КАС України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 13.05.2021 року.
Суддя Біленський О.О.