Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
12 травня 2021 року № 520/16442/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання рішення, дій чи бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 із використанням системи "Електронний суд" звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати рішення, дії чи бездіяльність відповідача, щодо не виплати недоотриманої пенсії позивача за період з 07.10.2009 по 04.04.2018 року протиправними та дискримінаційними та зобов'язати відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області вчинити певні дії - виплатити недоотриману пенсію ОСОБА_1 за період 07.10.2009 по 04.04.2018 року, відповідно до норм Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що територіальним органом Пенсійного фонду України було протиправно відмовлено йому у поновленні виплати пенсії, що обумовило його звернення до суду. При цьому, позивачем вказано, що в рамках розгляду справи №520/3367/19 Другим апеляційним адміністративним судом у постанові від 02.10.2019 року на підставі застосування 6-ти місячного строку звернення з відповідним позовом до суду встановленого ст. 122, 123 (ст. 99, 100 у редакції, чинній до 15.12.2017 року) КАС України, постановлено - рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2019 по справі № 520/3367/19 - в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести поновлення та виплату пенсії за вислугою років ОСОБА_1 з її одночасним перерахунком, відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за період з 07.10.2009 по 04.04.2018 - скасувати, а позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про зобов'язання здійснити поновлення виплати пенсії з її одночасним перерахунком, відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за період з 07.10.2009 по 04.04.2018 - залишити без розгляду. Водночас, позивачем вказано, що 20.05.2020 року у справі №815/1226/18 Велика Палата ВС дійшла висновку, що статті 122, 123 (ст. 99, 100 у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) КАС України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009. Отже, оскільки усунуто підстави, з яких позовна заява про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльність відповідача та зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог за період з 07.10.2009 по 05.04.2018 включно була залишена без розгляду, та враховуючи, що адміністративно-правовий спір між сторонами стосовно права позивача на отримання його пенсії протягом вказаного періоду, залишився не вирішеним - Позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 25.11.2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання рішення, дії чи бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.01.2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено; ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2020 по справі № 520/16442/2020 - скасовано; справу № 520/16442/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання рішення, дій чи бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду зі стадії відкриття провадження у справі.
Зазначена адміністративна справа 18.02.2021 року надійшла до Харківського окружного адміністративного суду.
Ухвалою суду від 22.02.2021 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі за вищевказаним позовом.
Представником відповідача через канцелярію суду було подано відзив на позов, в якому останній проти заявленого позову заперечував, посилаючись на його необґрунтованість та недоведеність. При цьому, представником відповідача вказано, що з 14.08.1991 року по 30.04.2011 року ОСОБА_1 перебував на обліку в ГУ ПФУ згідно Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” та отримував пенсію за вислугу років. Згідно атестату про зняття з обліку №337 від 29.02.2012 року виплату пенсії позивачу припинено до з'ясування та пенсійну справу передано до архіву. Також, представником відповідача вказано, що у період з 01.05.2011 року по 04.04.2018 року позивач на обліку в ГУ ПФУ не перебував та пенсію не отримував та недоотримана пенсія за період з 07.10.2009 року по 04.04.2018 року у ОСОБА_1 відсутня. В той же час, представником відповідача наголошено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в відповідача та отримує пенсію за вислугу років на умовах Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” №2262-ХІІ від 09.04.1992 року з 05.04.2018 року на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/3367/19 від 10.06.2019 року, яке набрало законної сили 10.06.2019 року. Також, представником відповідача наголошено, що Харківський окружний адміністративний суд по справі №520/3367/19 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково та, зокрема, зобов'язано відповідача провести поновлення та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , починаючи з 05.04.2018 року, з її одночасним перерахунком, відповідно до норм Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, проте постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.10.2019 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2019 року по справі №520/3367/19, в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання ГУ ПФУ в Харківській області провести поновлення та виплату пенсії за вислугу років з її одночасним перерахунком, відповідно до норм Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” за період з 07.10.2009 року по 04.04.2018 року - скасовано та залишено без розгляду. Вказане, на переконання відповідача свідчить на користь того, що на даний час є рішення Харківського окружного адміністративного суду та Другого апеляційного адміністративного суду, що набрали законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Водночас, представником відповідача наголошено на обставинах необґрунтованості позовних вимог про врахування індексації та передчасності вимог про нарахування компенсації страти частини доходу.
Ухвалою суд від 26.03.2021 року витребувано від Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області належним чином засвідчену копію матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 ; відомості про нараховані та отримані ОСОБА_1 суми пенсії за весь період її отримання.
На виконання ухвали суду відповідачем було подано клопотання із долученням відповідних доказів.
Також, представником позивача через канцелярію суду було подано відповідь на відзив із викладенням власної правової позиції.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України посвідчення особи № НОМЕР_1 , видане органом МВС Держави Ізраїль 14 листопада 2013 року, ІПН НОМЕР_2 .
Позивачу з 14.08.1991 року призначена пенсія за вислугу років, яка виплачувалась йому Харківським обласним військовим комісаріатом до виїзду за кордон, що підтверджено наступними документами: пенсійне посвідчення серії НОМЕР_3 .
Перед виїздом за кордон позивач проживав за адресою: АДРЕСА_1 .
14.09.2018 року представник позивача подав до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області особисту заяву позивача про поновлення виплати пенсії від 05.04.2018.
19 листопада 2018 року, представниками позивача було отримано відмову в поновленні виплати пенсії за №29870-14/20 від 30 жовтня 2018 року.
Під час розгляду справи встановлено, що позивач, не погодившись із зазначеною відмовою оскаржив останню в судовому порядку.
Так, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області викладене в формі листа від 30.10.2018 року № 29870-14/20 про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 ; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) провести поновлення та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), починаючи з дня звернення із відповідною заявою, тобто, з 05.04.2018 року, з її одночасним перерахунком, відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"; у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.10.2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково; рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2019 по справі № 520/3367/19 - в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести поновлення та виплату пенсії за вислугою років ОСОБА_1 з її одночасним перерахунком, відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за період з 07.10.2009 по 04.04.2018 - скасовано; позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про зобов'язання здійснити поновлення виплати пенсії з її одночасним перерахунком, відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за період з 07.10.2009 по 04.04.2018 - залишено без розгляду.
Як встановлено судом зі змісту наданого до суду представником відповідача відзиву на позов, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за вислугу років на умовах Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” №2262-ХІІ від 09.04.1992 року з 05.04.2018 року на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/3367/19 від 10.06.2019 року, яке набрало законної сили 10.06.2019 року.
У позовній заяві позивачем вказано, що оскільки усунуто підстави, з яких позовна заява про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльність відповідача та зобов'язання вчинити дії в частині позовних вимог за період з 07.10.2009 по 05.04.2018 включно була залишена без розгляду, та враховуючи, що адміністративно-правовий спір між сторонами стосовно права позивача на отримання його пенсії протягом вказаного періоду, залишився не вирішеним - наявні підстави для задоволення його позовних вимог.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд стосовно питання існування рішення Харківського окружного адміністративного суду та Другого апеляційного адміністративного суду, що набрали законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав зазначає наступне.
Положеннями ч.1 ст. 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами ст. 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду: з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу
Відповідно до приписів ч.ч. 3, 4 ст. 240 КАС України про залишення позову без розгляду суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про залишення позову без розгляду може бути оскаржена.
Згідно з ч. 4 ст. 240 КАС України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
З аналізу ч. 4 ст. 240 КАС України та інших приписів КАС України вбачається, що законодавцем не встановлено обмежень щодо можливості звернення позивача з позовом після залишення його судом без розгляду, в тому числі, з підстав, визначених ст. 123 та п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, тобто після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду.
Одночасно суд зазначає, що відповідно до п. 13-15 ч. 4 КАС України у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: рішення суду - рішення суду першої інстанції, в якому вирішуються позовні вимоги; постанова - письмове рішення суду апеляційної або касаційної інстанції в адміністративній справі, у якому вирішуються вимоги апеляційної чи касаційної скарги; ухвала - письмове або усне рішення суду будь-якої інстанції в адміністративній справі, яким вирішуються питання, пов'язані з процедурою розгляду адміністративної справи, та інші процесуальні питання.
Також, п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
З аналізу вищевикладених норм вбачається, що у випадку залишення позовної заяви без розгляду з підстав, визначених ч.ч. 3-4 ст. 123 КАС України, суд першої інстанції має постановити ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, проте, вирішуючи вимоги апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має ухвалити постанову в порядку, визначеному ч. 1 ст. 319 КАС України.
Відтак, аналіз наведених норм процесуального права дає підстави вважати, що після прийняття постанови судом апеляційної інстанції, якою позов залишено без розгляду, позивач в силу ч. 4 ст. 240 КАС України після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, не позбавляється права повторного звернення до суду в загальному порядку з вимогами, які раніше були залишені судом без розгляду.
Зазначена позиція викладена Другим апеляційним адміністративним судом у постанові від 28.01.2021 року по справі №520/16442/2020.
Відтак, суд вважає доводи представника відповідача стосовно існування рішення Харківського окружного адміністративного суду та Другого апеляційного адміністративного суду, що набрали законної сили, між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав необґрунтованими та недоведеними.
Стосовно заявленого позову суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно із ст.62 Закону №2262-XII, пенсії звільненим зі служби особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, не призначаються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до положень ст.1 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058-ІV (далі - Закон 1058- ІV) пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно п.2 ч.1 ст.49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до положень ст.51 Закону № 1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в пункті 3.3. цього Рішення, оспорюваними нормами Закону № 1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні ЄСПЛ від 07 листопада 2013 року у справі “Пічкур проти України” (заява № 10441/06, пункти 41-43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства; хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 […]; сторони провадження не оскаржували того, що якби заявник продовжив проживати на території України, він і надалі б отримував пенсію; із цього випливає, що інтереси заявника належать до сфери застосування статті 1 Першого протоколу та права на майно, яке вона гарантує; Судом встановлено, що Уряд не надав ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном; ані рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань.
У пункті 53 цього рішення також наголошено, що Суд неодноразово повторював, що Конвенція є живим інструментом, який повинен тлумачитися “з огляду на умови сьогодення” (див. рішення ЄСПЛ від 25 квітня 1978 року у справі “Тайрер проти Сполученого Королівства” (Tyrer v. the United Kingdom), пункт 31, Series A № 26), а підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати, проживаючи за кордоном, що могли вважатися розумними на початку 1950-х років.
У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі “Рисовський проти України” Суд підкреслив особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цьогорішення).
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Закону № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Згідно із частиною другою статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону.
Водночас, згідно з пунктом 2.8. Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Приписами п. 4.1 Порядку № 22-1 визначено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
Відповідно до п.4.3 Порядку № 22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Положеннями ч.1 ст. 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами ст. 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Суд, враховуючи вищевикладене, зазначає, що право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.
При цьому, необхідно відрізняти пенсію за віком, яка призначається довічно, та пенсії, які можуть мати термін дії (наприклад, пенсія по інвалідності - на період встановлення інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника дітям померлого годувальника призначається до досягнення 18 річного віку, а тим, що навчаються у вищому навчальному закладі - до закінчення навчання, але не більше, ніж до досягнення 23 років).
З 07 жовтня 2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV. Із цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Суд зазначає, що пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду.
Водночас, пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає “нарахованою” в момент призначення пенсії і залишається такою (“нарахованою”) до її чергової зміни.
В той же час, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону № 1058-IV, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
З аналізу зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV вбачається, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Відтак, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
Під час розгляду справи не встановлено доводів відповідача стосовно того, що відповідачем або іншими суб'єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після винесення рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009; наявна вина позивача у припиненні виплати пенсії; підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною); існують положення закону, який зобов'язує позивача вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.
Однак, під час розгляду справи встановлено, що позивачем було вжито активних дій стосовно звернення до відповідача із відповідною заявою стосовно поновлення виплати йому пенсії, проте отримано відмову.
Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі “Рисовський проти України”. Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.
Невиконання державою покладених на неї обов'язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб'єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.
З огляду на обставини того, що нарахування пенсії в повному обсязі покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивача після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивача на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
Відтак, з огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.
Як встановлено судом, позивач у період з 14.08.1991 року по 30.04.2011 року перебував на обліку у відповідача, як отримувач пенсії за вислугу років згідно Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.
Згідно атестату про зняття з обліку №337 від 29.02.2012 року виплату пенсії позивачу припинено до з'ясування та пенсійну справу передано до архіву. При цьому, пенсію позивачу було виплачено по 30.04.2011 року.
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки №111 від 17.03.2021 року про доходи пенсіонера за період з 01.10.2009 року по 30.04.2018 року позивачем отримувалась пенсія у період з жовтня 2009 року по квітень 2011 року у загальному розмірі 26706,97 грн.
При цьому, матеріали справи також містять довідку про доходи пенсіонера за період з 01.10.2009 року по 30.04.2021 року, відповідно до якої сума пенсії за вказаний період склала 67111,56 грн. та виплачувалась у періоди з жовтня 2009 року по квітень 2011 року та з січня 2020 року по квітень 2021 року.
Також, судом встановлено, що позивач отримує пенсію за вислугу років на умовах Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” №2262-ХІІ від 09.04.1992 року з 05.04.2018 року на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/3367/19 від 10.06.2019 року, яке набрало законної сили 10.06.2019 року.
Таким чином, враховуючи обставини справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для належного захисту порушених прав позивача зобов'язати відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити недоотриману пенсію ОСОБА_1 за період 01.05.2011 року по 04.04.2018 року відповідно до норм Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Суд одночасно зазначає, що приписами ч.5 ст.242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, з огляду на зазначену норму, суд наголошує, що розгляді даної справи було враховано позицію та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20.05.2020 року по справі №815/1226/18.
Стосовно позовних вимог позивача про виплату пенсії з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів суд зазначає наступне.
Питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 101%, у взаємозв'язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачці, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому в разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів позивач не позбавлена права звернутися за захистом своїх прав до суду. Отже, вимоги позивача щодо проведення індексації пенсії є передчасними та задоволенню не підлягають.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Як передбачено положеннями ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Норми аналогічного змісту містяться також у Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Згідно з п. 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок № 159) компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Водночас, зі змісту статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-III вбачається, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
При цьому, приписи статті 2, 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-III визначають строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, визначення поняття доходи для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.
У пункті 4 Порядку № 159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
З огляду на вищевикладене, слід дійти висновку про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Отже, використане у статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-III формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 вказаного Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Вищевказані висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 14.05.2020 року у справі №816/379/16 та від 30.09.2020 року у справі № 280/676/19.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що Законом України №2050-ІІІ передбачено право позивача на отримання компенсації втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 78, 139, 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022) про визнання рішення, дій чи бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити недоотриману пенсію ОСОБА_1 за період з 01.05.2011 року по 04.04.2018 року, відповідно до норм Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ) сплачену суму судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (пл. Свободи, 5, Держпром 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Мельников Р.В.