справа№380/1673/21
13 травня 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гулкевич І.З., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 . Позивач просить суд:
- визнати протиправну бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 05.09.2017 включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 05.09.2017 включно.
В обґрунтування позову зазначено, що позивачу не виплачено індексацію грошового забезпечення з 01.01.2014 по 05.09.2017. Вказане є порушенням права на оплату і своєчасну оплату праці. Індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій. В зв'язку з із чим 15.01.2021 року вона звернулася до відповідача із заявою про виплату індексації грошового забезпечення за період проходження служби з 01 січня 2014 року по 05 вересня 2017 року. Проте, відповідачем було відмовлено у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення з 01.01.2014 по 05.07.2017. У зв'язку з порушенням її прав звернулася до суду із цим позовом.
Ухвалою суду від 12.02.2021 відкрито прощене позовне провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити, мотивуючи тим, що відповідно до статті 5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Впродовж 2014 - 2015 років позивач отримувала індексацію грошового забезпечення. У межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року - вересні 2017 року у Міністерстві оборони України не було.
Також зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду на підставі ст.122 КАС України.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила з 01.01.2014 по 05.09.2017 військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що сторонами не заперечується.
Відповідно до наказу командира 24 окремої механізованої бригади від 01.09.2017 №56-рс (по особовому складу) ОСОБА_1 на підставі підпунктом “б” пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” звільнено у відставку (за станом здоров'я).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.09.2017 №75 прапорщика ОСОБА_1 начальника відділення фельд'єгерського поштового зв'язку - начальника обмінного пункту польового вузла зв'язку військової частини НОМЕР_1 , звільнено наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 01.09. 2017 № 56-РС з військової служби у відставку за підпунктом “б” п.1 ч.8 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, та виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, з 05 вересня 2017.
Листом Військова частина НОМЕР_1 від 22.01.2021 року за № 334вих на заяву позивача повідомлено про те, що “Військова частина НОМЕР_1 повністю фінансується з Державного бюджету України, джерелом коштів для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям та проведення індексації грошових доходів населення є виключно Державний бюджет України. Відповідно до ст. 5 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” та пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 № 1078. індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів всіх рівнів. Фінансування військової частини НОМЕР_1 з січня 2016 року по лютий 2018 року за цими статтями видатків не здійснювалось, а тому грошове забезпечення, що Вам виплачувалось не індексувалось ( індексація не виплачувалась та не нараховувалась). Крім того, відповідно до вказівок директора Департаменту фінансів та роз'яснень Міністерства соціальної політики України встановлено, що порядок не передбачає черговість нарахування сум індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України. Отже, у Міністерства оборони України в межах наявного фінансового ресурсу відповідних коштів не було, а механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає”.
Із наданої військовою частиною НОМЕР_1 довідки щодо нарахованого грошового забезпечення в період з 01.01.2016 - 05.09.2017 ОСОБА_1 встановлено, що у період з 01.01.2016 по 05.09.2017 індексація грошового забезпечення позивача не виплачувалася взагалі.
Щодо виплати індексації за період з 01.01.2014 по 31.12.2015 то відповідач зазначає, що така виплачувалась, однак доказів такого не надав, оскільки відомості про розмір нарахованої та виплаченої індексації за цей період передано до Львівського територіального архівного відділу галузевого державного архіву Міністерства оборони України.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2014 по 05.09.2017 протиправною, позивач звернулася з цим адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд враховує наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).
Відповідно до частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 (справа №21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Так, спеціальним законодавством не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак такі питання регулює Кодекс законів про працю України.
Згідно із частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У частині другій статті 2 Закону України “Про оплату праці” передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 Закону України “Про оплату праці”).
Згідно із підпунктом 2.2.7, 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 № 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за №114/8713, до складу фонду додаткової заробітної плати входять суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є складовою частиною додаткової заробітної плати і у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому грошової компенсації без обмеження будь-яким строком.
Враховуючи наведене, суд вважає клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду необґрунтованим.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05.10.2000 року №2017-III (далі Закон №2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 Закону №2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини друга і третя статті 9 Закону № 2011-XII).
Закон України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03.07.2001 року №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Як визначено статтею 1 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За приписами статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону №1282-XII встановлено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Законом України від 24.12.2015 року № 911-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” у частині першій статті 4 Закону № 1282-XII цифри 101 замінено цифрами 103.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Приписами частини другої статті 5 Закону №1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відповідно до статті 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з статтею 9 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (далі Порядок №1078).
Як встановлено пунктом 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету (пункт 6 Порядку №1078).
Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Суд не погоджується з посиланнями відповідача на пункт 6 Порядку №1078 та статтю 5 Закону №1282-XII, якими визначено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, як на підтвердження правомірності своїх дій по не виплаті позивачу індексації грошового забезпечення, оскільки невиплата індексації є обмеженням права позивача на оплату праці та не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету.
Положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Як вбачається з матеріалів справи єдиною підставою для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення стала відсутність коштів для виплати індексації грошового забезпечення. Однак, відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується відповідач, кошти на індексацію грошового забезпечення за вказаний період були відсутні.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.12.2018 року у справі №825/874/17.
Крім того, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
При цьому, суд при розгляді даної справи враховує практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” є джерелом права.
У справі “Кечко проти України” Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Таким чином, вказані відповідачем обставини не позбавляють його обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
Відповідач не надав суду доказів нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.01.2014 по 05.09.2017, лише у довідці-розрахунку від 07.04.2021 зазначив про виплату індексації в грудні 2015 року (без вказівки за який період) в сумі 745,89 грн та зазначив базовий місяць - липень 2015 року. Відомості за період з 01.01.2014 по 31.12.2015 про нарахування індексації відповідачем не надано оскільки такі передані на зберігання до Львівського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України.
Судом витребувано від Львівського територіального архівного відділу Галузевого держаного архіву Міністерства оборони України (79007, м. Львів, вул. Генерала Грекова,5) : належним чином засвідчені копії картки грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 01.01.2014 по 31.12.2015, у тому числі відомості про розмір нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення за цей період.
Львівський територіальний архівний відділ Галузевого держаного архіву Міністерства оборони України повідомив суд про не можливість надання вищезазначених документів, оскільки такі на зберігання від Військової частини НОМЕР_1 не надходили.
Відтак, відповідачем не надано доказів нарахування та виплати індексації за період з 01.01.2014 по 05.09.2017.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що охоронювані законом права, свободи та інтереси позивача протиправно порушені діями Військовою частиною НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2014 по 05.09.2017.
Відповідно до положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд
вирішив:
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2014 по 05 вересня 2017 включно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП - НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2014 по 05 вересня 2017 включно, з урахуванням виплачених сум.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із урахуванням п.п.15.5 п.15 Р.VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Гулкевич І.З.