СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/23084/19
пр. № 2/759/596/21
22 січня 2021 року Святошинський районний суд м.Києва в складі :
головуючого судді П'ятничук І.В.,
при секретарі Дрозі Т.О., Тищенко М.А.,
за участю представника позивача адвоката Гончарова О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Київської міської ради до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Запорожець Ірини Григорівни, Приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Михайленко Сергія Анатолійовича, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору, визнання протиправним та скасування рішень, витребування майна з чужого незаконного володіння, -
У грудні 2019 року представник Київської міської ради звернувся до Святошинського районного суду міста Києва із позовом до приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Запорожець Інни Григорівни, приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Михайленка Сергія Анатолійовича, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору, визнання протиправними та скасування рішень, витребування майна з чужого незаконного володіння.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає на незаконне заволодіння фізичними особами земельної ділянки АДРЕСА_1 із кадастровим номером 8000000000:75:670:0298, яка перебуває у комунальної власності міста Києва. Представник Київської міської ради просить суд:
-Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Запорожець Ірини Григорівни про державну реєстрацію обтяжень № 41310195 від 29.05.2018 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:670:0298, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- Визнати недійсним Договір купівлі - продажу від 18.06.2018 № 1031, укладений ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко Сергієм Анатолійовичем;
- Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленка Сергія Анатолійовича про державну реєстрацію обтяжень № 41679999 від 19.06.2018 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:670:0298, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- Витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:670:0298, загальною площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь територіальної громади м.Києва, в особі Київської міської ради.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 16 грудня 2019 року відкрито провадження у справі за позовом Київської міської ради до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Запорожець Ірини Григорівни, Приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Михайленко Сергія Анатолійовича, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору, визнання протиправним та скасування рішень, витребування майна з чужого незаконного володіння.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 25 вересня 2020 рокузакрито підготовче провадження у даній справі і призначено до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача свої вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в матеріалах справи.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, про час та місце судового засідання були повідомлені своєчасно та належним чином, причина неявки суду невідома.
Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши надані письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Рішенням Київської міської ради від 09.07.2009 № 866/1922 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на ім'я ОСОБА_2 видано Державний акт 17.06.2010 серії ЯЖ № 912790 про право власності на земельну ділянку, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 05-7-03770, щодо земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:75:670:0298, площею 0,1 га на АДРЕСА_2 .
У подальшому, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03.02.2014 у справі № 759/10979/13-ц позов Прокурора Святошинського району м. Києва до Київської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи - Садівниче товариство «Зв'язківець», Головне управління держземагенства у м. Києві задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано рішення Київської міської ради від 09.07.2009 № 866/1922 «Про передачу громадянину ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_2 », визнано недійсним Державний акт від 17.06.2010 серії ЯЖ № 912790.
Зобов'язано ОСОБА_2 повернути на користь Київської міської ради зазначену земельну ділянку.
Вказане рішення суду набрало законної сили 28.02.2014.
Постановою відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві від 01.07.2014 ВП № 43820855 відкрито виконавче провадження щодо виконання рішення суду у справі № 759/10979/13-ц, а саме зобов'язання ОСОБА_2 повернути на користь Київської міської ради спірну земельну ділянку.
Постановою Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві від 28.07.2014 ВП № 43820855 закінчено виконавче провадження у зв'язку з фактичним виконанням зазначеного рішення суду, а саме в частині зобов'язання ОСОБА_3 повернути на користь Київської міської ради спірну земельну ділянку.
Відповідно до частин третьої-п'ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є земля, що є у комунальній власності територіальної громади міста, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Рішення про наділення міських рад правами щодо управління майном і фінансовими ресурсами, які су власності територіальних громад районів у містах, приймається на місцевих референдумах відповідних районних у містах громад.
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Частино першою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що територіальній громаді міста належить право комунальної власності на землю.
Згідно з частинами п'ять та шість статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районні та обласні ради від імені територіальної громади міста здійснюють управління об'єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують всі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати 1 купувати.
Таким чином, зазначена земельна ділянка належить до земель комунальної власності міста Києва.
Позивач вказує, що рішення про передачу земельної ділянки в оренду/користування Київською міською радою не приймалось. Будь-яких доказів протилежного, відповідачем суду не надано.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Запорожець Іриною Григорівною 23.05.2018 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_2 від 29.05.2018 № 41310195, яким зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:75:670:0298, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 0,1 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1562700680386.
Підставою виникнення права власності вказано копія Державного акту серії ЯЖ № 912790 виданий 17.06.2010 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); витяг з Державного земельного кадастру серія та номер НВ-8000740082018 від 04.04.2018 виданий Головним управлінням Держгеокадастру у м. Києві; рішення Київської міської ради від 14.07.2011 № 375/5762.
Так, приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Михайленко Сергієм Анатолійовичем посвідчено договір купівлі-продажу від 18.06.2018 №1031, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , на підставі якого було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.06.2018 № 41679999, яким за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:75:670:0298, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 0,1 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1562700680386.
Київська міська рада посилається на намагання відповідачів у незаконний спосіб заволодіти землями комунальної власності, які належать територіальній громаді міста Києва.
Проаналізувавши надані у справі докази, суд встановив наступне.
Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, визначає Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Відповідно до частини першої статті 2 3акону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно пункту 1 частини першої статті 3 Закону загальними засадами державної реєстрації прав об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на це офіційне визнання і серед іншого, гарантування державою нерухоме майно та їх обтяжень.
Пунктом 2 частини першої статті 10 Закону визначено, що державним реєстратором є нотаріус.
Повноваження державного реєстратора встановлені частиною другою статті 10 Закону, до яких, зокрема, належать прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та про відмову в державній реєстрації.
За частиною четвертою статті 18 Закону державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Згідно з частиною першою статті 22 Закону документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону, записи до Державного реєстру прав на нерухоме майно вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав.
Пунктом 6 частини 1 статті 27 Закону встановлено, що підставою для державної реєстрації прав є, зокрема, свідоцтво про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року, органом мiсцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката.
Судом встановлено, що реєстрація права приватної власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 здійснена на підставі копії Державного акту від 17.06.2010 серія ЯЖ № 912790, що суперечить вищевказаній нормі Закону.
Відповідно до пункту третього частини третьої статті 10 Закону державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.
Частина перша статті 36 Закону передбачає, якщо під час проведення державної реєстрації прав у державного реєстратора виникає сумнів щодо справжності поданих документів, такий державний реєстратор зобов'язаний повідомити про це правоохоронні органи.
Таким чином, із аналізу наведених норм законодавства вбачається, що інститут права власності - це за своєю суттю є підтвердження державою права власності на майно за відповідною особою. При цьому держава наділена повноваженнями підтвердити таке право особи виключно у тому випадку, якщо ця особа набула майно у власність законно. Набуття особою у власність майна в обхід закону та надання державі документів, які не відповідають вимогам законодавства з метою ведення держави в оману задля реєстрації права власності на майно, не може свідчити про правомірне набуття особою майна у власність, а відтак є підставою для скасування відповідної державної реєстрації на це майно.
Однак, всупереч зазначеним нормам права приватним нотаріусом Запорожець Iриною Григорівною не зроблено запит до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адмінстрації) чи іншого компетентного органу щодо підтвердження чинності Державного акту від 17.06.2010 серії ЯЖ № 912790.
Таким чином, державним реєстратором проведено реєстрацію права власності на підставі скасованого рішенням суду державного акту, що суперечить вимогам Закону.
Враховуючи вищевикладене, у судовому засіданні знайшли своє підтвердження вимоги Київської міської ради щодо скасування рішення приватного нотаріуса Запорожець Ірини Григорівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 29.05.2018 № 41310195.
Щодо вимог позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18.06.2018, зареєстрованого за № 1031 і визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Михайлова С.А. від 19.06.2018 № 41679999, то суд виходить із такого.
Статтею 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03.02.2014 у справі o 759/10979/13-ц визнано недійсним Державний акт від 17.06.2010 серії ЯЖ № 912790. Вказане рішення набрало законної сили.
Таким чином ОСОБА_2 не набув права власності на земельну ділянку, і тому останній не мав права на її відчуження на користь ОСОБА_1 .
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність встановлена законом, але одна із сторін або інша правочину прямо заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Враховуючи викладене, суд вважає доведеною вимогу про визнання договору від 18.06.2018 № 1031, укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , на підставі якого право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:75:670:0298, площею 0,1 га на АДРЕСА_1 перейшло до ОСОБА_1 , недійсним.
Також підлягають задоволенню вимоги про визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Михайленка Сергія Анатолійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.06.2018 № 41679999, яка є похідною від вимоги про визнання недійсним Договору від 18.06.2018 № 1031, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Щодо витребування земельної ділянки, то суд виходить із такого.
Відповідно до статті 41 Конституції України, пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до статей 317, 319, 321, 327 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження майном та можливість використовувати ці права на свій розсуд. Право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді, а управління цим майном здійснює безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Статтею 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що міська рада здійснює управління майном та фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах, та несе відповідальність перед громадою відповідного району у місті.
Розглядаючи спори щодо витребування майна, зокрема, земельної ділянки, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають встановити всі юридичні факти, які визначені статтями 387 та 388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.
Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.
Так, пунктом десятим зазначеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 роз'яснено, що норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача першою статті 388 ЦК. Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується. Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»).
Главою 29 ЦК України передбачені цивільно-правові способи захисту права власності. Зокрема, норми статті 387, 388 ЦК України надають власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння або від добросовісного набувача.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно з частиною 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі вибуття з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Виходячи зі змісту пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, власник зобов'язаний довести, що майно вибуло з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з його волі, а набувач-довести, що він придбав майно за відплатною угодою й що він не знав і не міг знати про те, що придбаває майно в особи, якій не належить право його відчуження.
Таким чином судом встановлено, що у територіальної громади міста Києва були відсутні наміри щодо вибуття спірної земельної ділянки з її володіння та користування, адже наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
У зв'язку з наведеним, суд доходить до висновку про доведеність порушеного права Київської міської ради, за захистом яких мало місце звернення до суду, і наявність підстав для повного задоволення вимог.
Судові витрати підлягають розподіленню на підставі статті 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд,
Позов Київської міської ради звернувся до приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Запорожець Інни Григорівни, приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Михайленка Сергія Анатолійовича, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору, визнання протиправними та скасування рішень, витребування майна з чужого незаконного володіння - задовольнити повністю.
-Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Запорожець Ірини Григорівни про державну реєстрацію обтяжень № 41310195 від 29.05.2018 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:670:0298, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- Визнати недійсним Договір купівлі - продажу від 18.06.2018 № 1031, укладений ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко Сергієм Анатолійовичем;
- Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленка Сергія Анатолійовича про державну реєстрацію обтяжень № 41679999 від 19.06.2018 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:670:0298, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- Витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:75:670:0298, загальною площею 0,1 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь територіальної громади м.Києва, в особі Київської міської ради.
Стягнути солідарно з приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Запорожець Інни Григорівни, приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Михайленка Сергія Анатолійовича, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Київської міської ради 7 684,00 грн судових витрат.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В.П'ятничук