Номер провадження: 22-ц/813/4396/21
Номер справи місцевого суду: 520/13559/15-ц
Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
13.04.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Заїкіна А.П., Князюка О.В.,
за участю секретаря судового засідання: Дубрянської Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційні скарги представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Кравченка Ігоря Валентиновича на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 травня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору Одеська міська рада про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,
У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовом, який в подальшому уточнила, до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору Одеська міська рада про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
В обґрунтування вимог, позивач зазначала, що згідно рішення Київського районного суду м. Одеси від 10.03.2011 р. їй на праві власності належить будинок АДРЕСА_1 .
Відповідачка є суміжним користувачем земельної ділянки, на якій розташований її будинок за адресою: АДРЕСА_2 .
За даними технічного паспорту станом на 19.11.2011 р. площа земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 фактично має площу 506 кв. м.
19.04.1957 р. за рішенням № 265 виконкому Кагановичської райради депутатів трудящих було виділено земельну ділянку площею 500 кв.м. для індивідуального будівництва житлового будинку громадянину ОСОБА_4
03.04.1957 р. був укладений з останнім акт щодо виносу меж у натурі. У цьому акті площа земельної ділянки вказана у розмірі 498 кв.м. У подальшому власник домоволодіння АДРЕСА_1 змінився. Ним став ОСОБА_5 , потім ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .
Відповідачка ОСОБА_2 власноручно 12.09.2006 р. надала ОСОБА_7 письмове погодження на приватизацію земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та зазначила, що претензії вона, як користувачка суміжною земельною ділянкою, не має.
Але згодом, відповідачка почала висувати до неї претензії щодо влаштованої на її земельній ділянці вигрібної ями, яка опинилась впритул до розподільчого паркану між ділянками по праві боковій межі земельної ділянки позивача.
З'ясувалось, що відповідачка захопила приблизно 1 метр земельної ділянки позивача від АДРЕСА_2 на протязі 30,4 м до задньої межі її земельної ділянки.
Через це вигрібна яма її земельної ділянки ( АДРЕСА_1 ) стала знаходитися впритул паркану ділянки відповідачки ( АДРЕСА_2 ).
Площа її земельної ділянки зменшилася, а площа земельної ділянки відповідачки, навпаки, безпідставно збільшилася.
Як зазначає позивач, якщо відновити праву бокову межу її земельної ділянки, то вигрібна яма буде знаходитися на відстані 1 м від паркану відповідачки, що буде відповідати санітарним нормам.
Домовитись з відповідачкою про перенос її паркану на 1 м вглибину її земельної ділянки неможливо, провести приватизацію також неможливо, тому за захистом свого права та інтересу вона звернулася до суду.
Під час розгляду справи, за її клопотанням була призначена судова земельно-технічна експертиза, за висновком якої, позивач уточнила свої вимоги, та просила суд:
- зобов'язати відповідачку ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 з метою відновлення меж ділянки АДРЕСА_2 , яка знаходиться у її користуванні, змістивши праву межу ділянки АДРЕСА_2 на 1,37-3,5 м вглиб власної ділянки, ліву межу цієї ж ділянки змістити на 0,92-1,29 м вглиб власної ділянки; фасадну межу цієї ж ділянки - на 0,00 - 0,68 м вглиб власної ділянки; задню межу цієї ж ділянки - на 1,64 - 3,39 м вглиб власної ділянки, що дасть змогу праву межу її земельної ділянки АДРЕСА_1 змістити убік суміжної ділянки АДРЕСА_2 на 0,92- 1,29 м та збільшити площу її земельної ділянки АДРЕСА_1 на 34,4 кв. м, яка є наявним надлишком площі земельної ділянки АДРЕСА_2 ;
-зобов'язати відповідачку ОСОБА_2 встановити за свої кошти огорожу (паркан з металевого профілю) на протязі усієї розподільної межі її ділянки № НОМЕР_1 з ділянкою позивача АДРЕСА_1 , висотою у 2 м.;
-стягнути з відповідача витрати, які складаються із судового збору у розмірі 704,80 грн. та за проведення експертизи 8022,24 грн.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28 травня 2019 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 та з метою відновлення правої межі цієї ділянки, змістити її у бік суміжної ділянки АДРЕСА_2 на 0,92 - 1,29 метрів, що таким чином збільшить площу земельної ділянки АДРЕСА_1 на 34,4 кв. м. Зобов'язано ОСОБА_2 встановити за свої кошти огорожу (паркан з металевого профілю) на протязі розподільної межі її земельної ділянки № НОМЕР_1 з земельною ділянкою АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 8727,04 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвокат Кравченко Ігорь Валентинович подав апеляційні скарги, в яких просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 травня 2019 року та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
В судовому засіданні 14.01.2020 року, в якому приймав участь представник апелянтів адвокат Кравченко І.В., апеляційним судом з метою належної перевірки доводів апеляційної скарги, вирішено питання про виклик в судове засідання для допиту експерта Одеського НДІСЕ Степанкевича С.С., який брав участь у проведенні судової земельно-технічної експертизи під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Наступні судові засідання призначені на 31.03.2020 року на 15-00, на 03.11.2020 року на 14-30 г. були відкладені через карантинні обмеження та наявністю клопотань представника позивача у зв'язку з розпорядженням голови Одеського апеляційного суду про припинення (обмеження) доступу сторін до залів судових засідань у цивільних справах.
Будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи на 15-00 годину 13.04.2021 року, представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвокат Кравченко І.В. в судове засідання не з'явився, надав клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням на карантинні обмеження і просив наступне судове засідання проводити в режимі відео конференції.
Колегія суддів звертає увагу, що з 01.03.2021 року скасовано пропускне обмеження щодо не допуску сторін до залів судових засідань Одеського апеляційного суду за умови дотримання сторонами заходів у вигляді засобів персонального захисту (захисних масок, респіраторів, рукавиць тощо) та відсутності в них ознак респіраторного захворювання.
Будучи присутніми в судовому засіданні 13.04.2021 року позивач ОСОБА_3 та її представник адвокат Біла Ж.Г. просили відмовити у задоволенні клопотання адвоката Кравченка І.В. про відкладення розгляду справи, посилаючись на його необґрунтованість. При цьому позивач та її представник звернули увагу на похилий вік позивачки 1939 року народження та на те, що адвокат Кравченко І.В. не зазначив, що саме йому перешкодило дістатися до зали судового засідання з огляду на відсутність обмеження пропуску до Одеського апеляційного суду. Також позивач та її представник звернули увагу, що викликаний в судове засідання експерт ОСОБА_8 з'явився і немає підстав для не проведення його допиту в якості експерта, про що було вирішено апеляційним судом ще у січні 2020 року, але вже двічі переносилося через обмеження допуску до апеляційного суду відвідувачів, які на 13.04.2021 року скасовані з 01.03.2021 року.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи наведені обставини та строки розгляду справи, приймаючи до уваги положення процесуального законодавства України, колегія суддів вважає, що підстави для подальшого відкладення розгляду справи в апеляційному порядку відсутні.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційних скарг та відзивів на них, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що подані апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.
Задовольняючи позов, зобов'язуючи ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 та з метою відновлення правої межі цієї ділянки, змістити її у бік суміжної ділянки АДРЕСА_2 на 0,92 - 1,29 метрів, що таким чином збільшить площу земельної ділянки АДРЕСА_1 на 34,4 кв. м., зобов'язуючи ОСОБА_2 встановити за свої кошти огорожу (паркан з металевого профілю) на протязі розподільної межі її земельної ділянки № НОМЕР_1 з земельною ділянкою АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позову.
Такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим у справі обставинам та заснований на законодавстві.
Судом встановлено, що:
- ОСОБА_3 має на праві приватної власності будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується копією рішення Київського райсуду м. Одеси від 10.03.2011 року та державною реєстрацією в ОМБТІ та РОН від 21.06.2011 року /реєстраційний номер 15582931, витяг 3037367/;
- будинок позивачки ОСОБА_3 розташований на земельній ділянці за тією ж адресою, тобто по АДРЕСА_1 , яка межує з земельною ділянкою відповідачки ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 на якій розташований будинок останньої;
-обидві земельні ділянки не приватизовані, знаходяться у користуванні власників житлових будинків - АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 і відокремлені одна від одної розділювальним парканом;
-відповідачка ОСОБА_2 зайняла частину земельної ділянки позивачки, приблизно 1 метр від АДРЕСА_2 на протязі 30,4 м за задньої межі ділянки позивачки, переставивши при цьому паркан вглиб земельної ділянки, якою користується позивач;
-площа земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні позивачки зменшилася, а площа земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні відповідачки - збільшилася;
-урегулювати свої відносини з приводу користування земельними ділянками сторони не змогли, оскільки відповідачка не визнає заявлених до неї вимог та відмовляється від переносу паркана на 1 м вглиб своєї земельної ділянки за адресою - АДРЕСА_2 ;
-згідно з Висновком експертів Одеського НДІСЕ від 22.10.2018 року за № 4173/6315 вбачається, що:
«1) площа земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 складає 0,0781 га, а площа земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 становить 0,0520 га.
2) площа земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 за даними первинної інвентаризації БТІ, складеної станом на 12.12.1968 року мала площу 594 кв.м., а земельна ж ділянка за адресою: АДРЕСА_1 за даними первинної інвентаризації БТІ станом на 16.08.1985 року складала 506 кв.м.
3) фактичні межі земельної ділянки АДРЕСА_2 не відповідають даним інвентаризації БТІ від 12.12.1968 року, як по площі, так і по конфігурації, а фактична площа ділянки № НОМЕР_1 більше на 187 кв.м, ніж вказано в інвентаризації БТІ, складеною станом на 12.12.1968 року.
Наявний надлишок площі зі сторони суміжної межі з ділянкою АДРЕСА_1 складає 34.4 кв. м.
За даними інвентаризації БТІ, складеної станом на 16.08.1985 року, права межа земельної ділянки № НОМЕР_2 має бути зміщена в бік суміжної ділянки № НОМЕР_1 на 0,92-1,29 м /34,4 кв.м/.
Для відновлення меж відповідно до даних інвентаризації БТІ, складеної станом на 12.12.1968 року права межа ділянки №4 має бути зміщена на 0,92-1,29 м в бік ділянки АДРЕСА_2 ».
Вказаний висновок проведеної експертизи від 22.10.2018 року /№4173/6315/ відповідачем не оспорювався та не спростовувався у будь-якій його частині.
Врахувавши, що висновок експертів Одеського НДІСЕ від 22.10.2018 року за № 4173/6315 відповідачем у встановленому порядку не оспорювався та належними доказами не спростовувався у будь-якій його частині, суд першої інстанції обґрунтовано взяв даний експертний висновок до уваги та справедливо вважав встановленими обставини, що наявний надлишок площі земельної ділянки АДРЕСА_2 складає 187 кв. м., в тому числі 34,4 кв.м. зі сторони суміжної межі з ділянкою АДРЕСА_1 , набувши таким чином обґрунтованого висновку про наявність підстав для усунення позивачці перешкод у користуванні земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 та відновлення правої межі цієї ділянки шляхом зміщення її у бік суміжної ділянки АДРЕСА_2 на 0,92 - 1,29 метрів та зобов'язанням відповідача встановити за свої кошти огорожу на протязі розподільної межі її земельної ділянки № НОМЕР_1 з земельною ділянкою АДРЕСА_1 .
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про безпідставне посилання в оскаржуваному рішенні на дані інвентаризації БТІ складеної станом на 16.08.1985 року, як на належний доказ встановлення межі між земельними ділянками, що знаходяться в користуванні сторін, не можуть бути взятими до уваги, оскільки проведення інвентаризації прибудинкових земельних ділянок БТІ не суперечило вимогам законодавства УРСР, що діяло станом на 1985 рік і не виходило поза межі компетенції бюро інвентаризації нерухомості.
Доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про те, що експертний висновок має суперечливі висновки в частині того, що площа земельної ділянки позивача на час спору між сторонами складає 520 кв.м., що перевищує площу цієї земельної ділянки згідно з відомостями інвентаризації 1985 року - 506 кв. м., тобто на 14 кв.м., але незважаючи на це експерт вказує, що права межа земельної ділянки позивача має бути зміщена вбік суміжної земельної ділянки відповідача приблизно на 1 метр по всій довжині спільної межі, що додатково ще збільшить земельну ділянку позивача за рахунок земельної ділянки відповідача ще на 34,4 кв.м., і що за часів проживання ОСОБА_3 межа не здвигалася, не можуть бути взятими до уваги, оскільки експерт, користуючись даними первісного відводу та подальших інвентаризацій земельних ділянок, прийшов до визначеного висновку, що із збільшеної на 187 кв. м. площі земельної ділянки АДРЕСА_2 - 34,4 кв.м. відбулося саме зі сторони суміжної межі з ділянкою АДРЕСА_1 і даний висновок експерта у встановленому порядку не спростований.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про непослідовність висновків експертів, які спочатку повернули матеріали до суду без проведення експертизи у зв'язку з незадоволенням частини заявленого ними клопотання, а при повторному надходженні матеріалів із суду за тих самих умов вже провели експертизу та склали висновок в достовірності якого сумніваються апелянти і який був покладений в основу оскаржуваного рішення суду, не можуть бути взятими до уваги з огляду на таке.
Допитаний апеляційним судом експерт ОСОБА_8 , що брав участь в проведенні експертизи, пояснив, що первісне клопотання щодо надання геодезичного вишукування з визначення фактичної площі та меж земельних ділянок сторін було обумовлено відсутністю договірних відносин між ОНДІСЕ та підприємством чи особою, яка здійснює геодезичні вишукування. При повторному надходженні ухвали про призначення експертизи, такі договірні відносини між ОНДІСЕ та особою, що здійснює геодезичні вишукування вже існували і тому відпала необхідність клопотати перед судом про надання експертам технічного звіту геодезичного вишукування.
При таких обставинах, враховуючи, що експерт надаючи такі показання був попередньо приведений до присяги та попереджений про відповідальність за надання завідомо неправдивих показань при допиті в суді апеляційної інстанції, у колегії суддів відсутні підстави для критичної оцінки показання експерта ОСОБА_8 .
Враховуючи наведене колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо непослідовності експертів при наданні висновку експертизи, який врахований судом першої інстанції при розгляді справи.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про помилковість висновку експертів, що земельна ділянка була сформована у 1957 році є неспроможними, оскільки згідно з Актом вказівки меж від 03.06.1957 року представником Управління головного архітектора міста Одеси здійснено винос на місцевість меж земельної ділянки площею 498 кв. м., які закріплені межовими знаками по АДРЕСА_2 (тепер - АДРЕСА_1 , якою користується ОСОБА_3 ) При наданні висновку експерти керувалися матеріалами первинного відведення та поточною інвентаризацією та матеріалами інвентаризації будівельного кварталу.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 , що зміщення межі вбік земельної ділянки відповідача призведе до порушення вимог пожежної безпеки та що зобов'язання відповідача встановити паркан з металевого профілю спричинить непропорційно великі збитки для відповідача, не можуть бути взятими до уваги, оскільки не підтверджені належними доказами - висновками експертизи, звітами спеціалістів тощо, а також документами щодо вартості встановлення огорожі металевого профілю по межі між земельними ділянками сторін та довідками або деклараціями про майновий стан ОСОБА_2 .
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не залучив його до участі у справі, оскільки він є власником будинку АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 10.12.2015 року і даний будинок знаходиться на одній земельній ділянці з будинком АДРЕСА_2 , власником якого є ОСОБА_2 , за встановлених у справі обставин не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки оформлення права власності відбулося під час розгляду справи в суді першої інстанції, коли ОСОБА_2 будучи залученою до справи в якості відповідача і будучи дружиною ОСОБА_1 , який є інвалідом 1-ї групи та потребує стороннього догляду, про оформлення права власності на будинок АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 , суду не повідомила. Сам ОСОБА_1 вказує, що про існування судового спору між сусідкою ОСОБА_3 та його дружиною ОСОБА_2 він дізнався від останньої вже після ухвалення судового рішення.
Колегія суддів розцінює наведені ОСОБА_1 обставини в контексті недобросовісної процесуальної поведінки його дружини ОСОБА_2 критично і вважає, що приховання факту набуття ОСОБА_1 права власності на будинок АДРЕСА_2 під час розгляду справи по суті в районному суді спрямовано не на поновлення процесуальних прав, а виключно з метою скасування рішення суду, який встав на захист позивача ОСОБА_3 , що не влаштовує ОСОБА_2 та її чоловіка ОСОБА_1 .
Недобросовісність сторони у справі ОСОБА_2 щодо приховання від суду та від сторони у справі відомостей про оформлення в окрему одиницю будинку за АДРЕСА_2 на спільній з домоволодінням АДРЕСА_2 земельній ділянці в даному випадку не може бути достатньою підставою для скасування рішення суду ухваленого по суті заявлених вимог у відповідності до законодавства.
Інші доводи апеляційної скарги висновок районного суду не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком райсуду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія А № 303-А; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).
У справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи, які є підставою для скасування рішення, не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 383, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Кравченка Ігоря Валентиновича - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 травня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 11.05.2021 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: А.П. Заїкін
О.В. Князюк