Справа № 528/1285/20 Номер провадження 22-ц/814/885/21Головуючий у 1-й інстанції Шевченко В. М. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
29 квітня 2021 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - Чумак О.В.
суддів Дряниці Ю.В., Кривчун Т.О.
розглянула в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20 січня 2021 року, ухвалене суддею Шевченко В.М., у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -
У листопаді 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до місцевого суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову АТ КБ «ПриватБанк» послалося на те, що між ними 15.08.2007 р. був укладений кредитний договір № б/н, на підставі якого відповідачці надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Оскільки відповідачка користувалася кредитними коштами та не виконувала взяті на себе зобов'язання відповідно до умов договору, за нею утворилась заборгованість, яка станом на 11.10.2020 р. становить 37 491,63 грн., з яких: 25 822,69 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.: 0, 00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 25 822,69 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 5501,28 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 6167,66 грн. - нарахована пеня; 0, 00 грн. - комісія.
Рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 20 січня 2021 року у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
З рішенням місцевого суду не погодився позивач АТ КБ «Приватбанк», оскарживши його в апеляційному порядку.
У поданій апеляційній скарзі представник банку, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просив рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги та стягнути з відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначив, що матеріалами справи підтверджено факт укладання з відповідачкою кредитного договору б/н від 15.08.2007 р. шляхом підписання анкети-заяви, в якій зазначена процентна ставка, сума кредитного ліміту, отримання нею кредитної картки, а матеріалами справи підтверджено факт користування кредитними коштами. Вважає, що позовні вимоги доведені та підлягають задоволенню.
Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив.
Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відповідно до положень ч. 2 ст. 369 цього Кодексу - без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 374 ч. 1 п. 1 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Розгляд справи проводиться апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції було встановлено, що 15.08.2007 р. між ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, за яким ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 6000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Укладений між сторонами договір складається із анкети-заяви, довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», інформації щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, Умов та правил надання банківських послуг.
Відповідач взяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту, відсотків, винагороди відповідно до Заяви та Умов (а.с. 15, 16, 17-19, 20-25, 37-38).
За наданим позивачем розрахунком розмір заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем станом на 11.10.2020 р. за кредитним договором б/н від 15.08.2007 р. становить 37 491,63 грн., з яких: 25822,69 грн. - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч.: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; 25822,69 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 5501,28 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 6167,66 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нараховано комісії.
При укладенні 15.08.2007 р. кредитного договору відповідачці надано кредитні карти за № НОМЕР_1 , дата відкриття рахунку 15.08.2007 р. з терміном дії до 08/11; № НОМЕР_2 , дата відкриття 18.09.2015 р. з терміном дії до 06/18; № НОМЕР_3 , дата відкриття 24.10.2018 р. з терміном дії до 06/22 (а.с. 13).
Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, оформленої на ОСОБА_1 , на картковий рахунок 05.09.2007 р. встановлено кредитний ліміт в розмірі 250,00 грн., який 22.03.2008 р. збільшено до 2400,00 грн.; 12.02.2009 р. зменшено кредитний ліміт до 1200,00 грн.; 20.04.2010 р. збільшено кредитний ліміт до 3000,00 грн.; 19.10.2012 р. збільшено кредитний ліміт до 4000,00 грн.; 31.07.2013 р. - збільшено до 6100,00 грн.; 01.08.2013 р. - зменшено кредитний ліміт до 6100,00 грн.; 05.04.2015 р. - зменшено кредитний ліміт до 6000,00 грн.; 18.09.2015 р. - зменшено до 6000,00 грн.; 29.05.2017 р. - збільшено кредитний ліміт до 11000,00 грн. та 20.07.2018 р. зменшено кредитний ліміт до 0,00 грн. (а.с. 14).
У виписці про рух коштів за договором, укладеним між банком та відповідачем, відсутня інформація про збільшення кредитного ліміту до 6 100, 00 грн. 31.07.2013 р., а також щодо збільшення кредитного ліміту до 11000,00 грн. 29.05.2017 р. та зменшення кредитного ліміту 20.07.2018 р. до 0,00 грн. (а.с. 39-46).
З наданого банком розрахунку вбачається, що відповідачкою було здійснено погашення заборгованості за тілом кредиту в сумі 9902,02 грн., за простроченим тілом кредиту - 13576,14 грн., заборгованості по пені - 1650,00 грн. (а.с 11 зворотна сторона); за простроченим тілом кредиту - 1200,00 грн., заборгованість по комісії - 25822,69 грн. (а.с 12, зворотна сторона).
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів з огляду на таке.
Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
За приписом ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно із ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (стаття 530 ЦК України).
Статтею 525 ЦК заборонено односторонню відмову від зобов'язання або односторонню зміну його умов.
Відповідно до положень статей 610, 611, 625 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Як правильно встановив місцевий суд, у заяві позичальника, яка підписана відповідачкою, процентна ставка не зазначена.
Також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які надані для ознайомлення в письмовій формі та розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід'ємні частини спірного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів».
Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 цього Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Відповідно до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України обов'язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як убачається з матеріалів справи, витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», не містять підпису ОСОБА_1 .
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Отже, є правильними висновки районного суду про те, що позивачем не доведено факт погодження між сторонами у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, строків та розміру нарахування неустойки, а також строк виконання зобов'язання. Та при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» не дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 вказаного Закону про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Водночас, за відсутності узгоджених сторонами зобов'язання умов кредитування в частині нарахування відсотків та неустойки, Банк має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов'язання виконання боржником обов'язку із повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Наведене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 03.07.2019 по справі №342/180/17-ц.
Обґрунтовуючи підстави стягнення заборгованості за кредитом, яка відповідно до наданої банком розрахунку заборгованості складається, зокрема із заборгованості за кредитом, що виведена в графі розрахунку заборгованості як: «Прострочені вимоги (накопичувальним підсумком)», окрім розрахунку такої заборгованості позивачем надано до місцевого суду виписку по картковому рахунку, з якої убачається, що позичальник користувався кредитними коштами (а.с. 39-46).
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем доведено отримання позичальником кредитних коштів та їх фактичного використання на суму 6100,00 грн., оскільки зазначена позивачем банківська операція від 29.05.2017 р. зі зміни кредитного ліміту на суму 11000,00 грн. не відображена у виписці про рух коштів на рахунку, що міститься в матеріалах справи, про який вказувалося вище. Отже, збільшення кредитного ліміту на суму 11 000,00 грн. не підтверджено належними та допустимими доказами.
Оскільки позивачем при зверненні до суду не надано доказів погодження сторонами розміру процентів за користування кредитом, неустойки у вигляді пені та штрафів за порушення умов кредитного договору, місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що внесені ОСОБА_1 кошти за договором б/н від 15.08.2007 р. йшли на погашення заборгованості по тілу кредиту.
Згідно наданої банком розрахунку заборгованості за договором б/н від 15.08.2007 р. по кредитному рахунку ОСОБА_1 погашено заборгованості на загальну суму 25128,19 грн. (а.с 12, зворотна сторона) та 27022,69 грн. (а.с.13, зворотна сторона), що перевищує розмір фактично використаних нею коштів в межах доведеного банком розміру кредитного ліміту, наданого позичальнику.
Вказане узгоджується з інформацією, наданою банком у розрахунку, де зазначено, що заборгованість відповідача за тілом кредиту становить 0 грн.
Анкета-заява не містить відомостей про строки кредитування. Позивачем не надано доказів, що банком направлялася вимога про повернення коштів. Умови договору не розкривають змісту терміну «прострочене тіло кредиту».
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача простроченого тіла кредиту.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Між тим, наданий банком розрахунок про нарахування 86,4 % річних на суму заборгованості не відповідає вимогам ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Розрахунку 3 % річних, який би містив відомості про розмір простроченої суми, на яку нараховуються проценти, а також період, за який ці проценти нараховані, позивачем не надано.
За змістом положень ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності.
Кожна із сторін зобов'язана довести належними і допустимими доказами ті, обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Суд розглядає цивільні справи у межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд не може збирати докази, що стосуються спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судоми у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійснені учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на встановлені вище обставини та наведені положення закону, приймаючи до уваги відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для їх задоволення та стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за договором б/н від 15.08.2007 р. станом на 11.10.2020 р. у сумі 37 491,63 грн., з яких: 25 822,69 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 5501,28 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 6167,66 грн. - нарахована пеня.
Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що АТ КБ «ПриватБанк» пред'явлено позов до ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 15.08.2007 р.
Тоді як до позовної заяви банком надано заяву позичальника, яка датована та підписана ОСОБА_1 05 вересня 2007 р.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що зава позичальника містить інформацію про розмір кредитного ліміту у сумі 250,00 грн., базову процентну ставку по кредиту у розмірі 1,9% в місяць, - не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки вказана інформація не містить підпису ОСОБА_1 , який проставлений вище цієї інформації (а.с. 16 на звороті).
Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», також датована та підписана ОСОБА_1 05.09.2007 р. та не може бути взята до уваги, оскільки предметом позовних вимог є заборгованість за кредитним договором б/н від 15.08.2007 р.
Крім цього, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідачки процентів у відповідності до ст. 625 ЦК України, та не ставилось питання про стягнення заборгованості за нарахованими та простроченими відсотками, нарахування яких передбачене у довідці про умови кредитування, де зазначено базову процентну ставку по кредиту у розмірі 1,9% в місяць та відсутні умови щодо строків та розмірів нарахування неустойки у вигляді пені.
Довідка про умови кредитування, додана до позову (а.с. 17-19), підписана відповідачем 07.07.2020 р., та не містить інформації про те, якого саме кредитного договору вона стосується, тому обґрунтовано не взята до уваги місцевого суду та не може бути прийнята до уваги колегією суддів.
Отже, доводи апеляційної скарги позивача зводяться до незгоди з рішенням місцевого суду, правильних висновків суду першої інстанції не спростовують, тому залишаються колегією суддів без задоволення.
Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, та не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення.
Рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 20 січня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: О.В.Чумак
Судді: Ю.В.Дряниця
Т.О.Кривчун