Справа № 545/1161/20 Номер провадження 22-ц/814/696/21Головуючий у 1-й інстанції Гальченко О. О. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
29 квітня 2021 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді:Чумак О.В.
суддів: Дряниці Ю.В., Кривчун Т.О.
при секретарі Ткаченко Т.І.
розглянула у відкритому судовому засіданні в апеляційному суді в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 23 грудня 2020 року, ухвалене суддею Гальченко О.О., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення із спадкоємця позичальника грошових коштів за договором позики.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -
У травні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з неї як спадкоємця позичальника грошових коштів за договором позики.
В обґрунтування позову вказував, що 28.09.2010 року між ним та ОСОБА_3 в усній формі було укладено договір позики грошових коштів, про що остання власноручно написала розписку, за умовами якої позикодавець передав, а позичальниця отримала в борг (позичила) грошові кошти в сумі 20 000 доларів США. Виконання позичальницею взятих на себе зобов'язань щодо повернення суми позики гарантувалося з боку позичальниці передачею позикодавцеві прав на її земельну ділянку площею 4,74 га, посвідчену державним актом на право власності на земельну ділянку, серії ЯЕ № 637857.
Цього ж дня, 28.09.2010 року, для скріплення договірних домовленостей позичальниця на випадок смерті надала заповіт, в якому зробила розпорядження про те, що належну їй на праві приватної власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,74 га, що знаходиться на території Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області, кадастровий номер 5321683400:00:011:0019, заповіла на ім'я ОСОБА_2 . Заповіт було посвідчено 28.09.2010 р. Пусан Т.В. - приватним нотаріусом Карлівського районного нотаріального округу Полтавської області за реєстровим № 2823.
Одночасно, позичальницею було видано нотаріальну довіреність, якою уповноважено позивача бути представником позичальниці з усіма необхідними повноваженнями з питань, пов'язаних з користуванням і володінням належною позичальниці земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,74 га на території Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЯЕ № 637857, виданого Карлівською райдержадміністрацією Карлівського району Полтавської області 23.01.2008 р. та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 010855600006, кадастровий номер земельної ділянки 5321683400:00:011:0019.
10.10.2019 року позивачем засобами поштового зв'язку направлено на адресу ОСОБА_3 рекомендований лист за трек-номером 3600006495344 з вимогою повернення отриманих у борг коштів, яке повернуто йому без вручення з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».
В подальшому, ним було встановлено, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , заповіт скасовано, а спадкоємцем її майна є ОСОБА_1 .
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 23 грудня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення із спадкоємця позивальника грошових коштів за договором позики - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 , яка є спадкоємцем померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_2 суму основного боргу по договору позики від 28.09.2010 року (розписці) у сумі еквівалентній на день подання позову - 15.05.2020 року - 20 000 доларів США, згідно офіційного курсу НБУ - 539 548,00 грн. та понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 5 395,50 гривень.
З цим рішенням не погодилася відповідач ОСОБА_1 , оскарживши його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі відповідачка, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, прохає скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що надана позивачем розписка не містить відомостей про факт передання позивачем і отримання позичальником грошових коштів, а також зобов'язань ОСОБА_3 як позичальника про повернення коштів у сумі 20000 доларів США. Сам факт написання розписки не може свідчити про те, що між нею та позивачем укладено договір позики, що відповідає висновкам Верховного Суду України у постановах від 11.11.2015 р. у справі № 6-1967цс15, від 02.07.2014 р. № 6-79цс14, 10.12.2018 р. № 319/1669/16, від 08.07.2019 р. № 524/4946/16, 12.09.2019 р. № 604/1038/16.
Також зазначає, що розписка містить виправлення в частині року її написання, та відсутні докази про те, що ці виправлення здійснені ОСОБА_3 .
Крім цього, посилається на те, що у розписці відсутні ідентифікуючі дані позичальника, а видача заповіту на скріплення договірних відносин не свідчить про отримання коштів ОСОБА_3 за вказаною розпискою.
Вважає, що позивач пропустив строк позовної давності.
В уточненій апеляційній скарзі відповідачка посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2018 р. у справі № 14-53цс18, постанову від 11.07.2018 р. у справі № 495/1933/15-ц, та вважає, що позивач пропустив шестимісячний строк пред'явлення вимог кредитора, який сплинув 04.08.2020 р.
Крім цього, судом не враховано правову позицію Верховного Суду України від 12.04.2017 р. у справі № 6-2962цс16, відповідно до якої звернення до суду кредитора спадкодавця з позовом до спадкоємця про стягнення заборгованості за договором позики не може вважатися належним способом захисту порушеного права кредитора, оскільки правовідносини між кредитором та позичальником припинилися у зв'язку зі смертю останнього, а його спадкоємці сторонами даного договору не були.
Також вказує, що місцевим судом не враховано висновки Верховного Суду у постанові від 21.03.2018 р., згідно якої на правовідносини між кредитором і спадкоємцями позичальника не поширюються норми закону, які врегульовують загальні наслідки невиконання стороною договірних зобов'язань, зокрема, право на пред'явлення в судовому порядку вимоги про стягнення заборгованості за договором позики.
Задоволення вимоги кредитора до спадкоємців шляхом одноразового платежу можливе лише в позасудовому порядку. Судовий спосіб захисту порушеного права кредитора у разі відмови спадкоємців від одноразового платежу полягає у пред'явленні до спадкоємців позову про накладення стягнення на майно, яке було передане їм в натурі (а.с. 199-204).
Оскільки позивач не заявляв вимогу про накладення стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям в натурі, судом не встановлено обсяг та вартість майна, отриманого спадкоємцями у спадщину, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову.
25.03.2021 р. до суду надійшов відзив на уточнену апеляційну скаргу, в якому представник позивача ОСОБА_4 прохає залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 та без змін рішення місцевого суду.
В обґрунтування відзиву позивач послався на те, що судом дотримано норми матеріального і процесуального права при ухваленні рішення, а в апеляційній скарзі відповідачкою наведені правові норми, які трактуються на власний розсуд.
Вказує, що про смерть ОСОБА_3 позивач вперше дізнався у грудні 2019 року з листа виконкому Максимівської сільської ради Карлівського району, 03.02.2020 р. отримав витяг зі спадкового реєстру, з якого стало відомо, що спадкова справа на ОСОБА_3 заведена 25.07.2013 р. та 04.02.2020 р. через нотаріуса подано претензію кредитора в порядку ст. 1281 ЦК України, яка доведена до відома спадкоємців та залишена без відповіді.
Постановою нотаріуса від 07.02.2020 р. відмовлено йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, оскільки заповіт скасовано на підставі нового заповіту, складеного ОСОБА_3 на ОСОБА_1 , яка і прийняла спадщину.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачки ОСОБА_5 , представника позивача ОСОБА_4 , перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що згідно оригіналу розписки від 28.09.2010 р. ОСОБА_3 позичила гроші у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в сумі 20 000 доларів.
У розписці зазначено, що заставою цього боргу являється належна їй земельна ділянка сільськогосподарського призначення 4,74 га, згідно Державного акту серії ЯЄ № 637857 (а.с. 9).
28.09.2010 р. приватним нотаріусом Карлівського РНО Пусан Т.В. посвідчено заповіт за реєстровим № 2823, за яким ОСОБА_3 на випадок смерті зробила розпорядження про те, що належну їй на праві приватної власності земельну ділянку площею 4,74 га для ведення сільськогосподарського товарного виробництва, що знаходиться на території Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області, кадастровий номер земельної ділянки: 5321 6834 00 00 011 0019, заповіла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 7).
Цього ж дня приватним нотаріусом Пусан Т.В. посвідчено довіреність, за якою ОСОБА_3 уповноважено позивача бути представником позичальниці з усіма необхідними повноваженнями з питань, пов'язаних з користуванням і володінням належною позичальниці земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 4,74 га. на території Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЯЕ № 637857, виданого Карлівською райдержадміністрацією Карлівського району Полтавської області 23.01.2008 р. та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 010855600006, кадастровий номер земельної ділянки: 5321683400:00:011:0019 (а.с. 8).
10.10.2019 року позивачем поштою направлено на адресу ОСОБА_3 : 39510, Полтавська область, Карлівський район, с. Максимівка, рекомендований лист за трек-номером 3600006495344 з вимогою повернення позичених коштів, який повернутий без вручення з відміткою поштового відідлення «за закінченням встановленого строку зберігання» (а.с. 10-11).
На письмове звернення представника позивача від 12.12.2019 р., виконавчий комітет Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області листом № 888 від 12.12.2019 р. повідомив, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка була зареєстрована в АДРЕСА_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 14 в Книзі обліку оприбуткування й витрачання бланків свідоцтв про реєстрацію народження та смерті виконавчого комітету сільської ради (а.с. 12-13).
03.02.2020 року позивач через представника за довіреністю звернувся до приватного нотаріуса Чутівського районного нотаріального округу Полтавської області Новицької О.В. з метою отримати витяг зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) стосовно ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно Витягу зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) спадкова справа на ім'я ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , заведена 25.07.2013 р. приватним нотаріусом Карлівського районного нотаріального округу Полтавської області - Шубою Аллою Федорівною, номер справи у Спадковому реєстрі: 54787523.
Відомості про спадкоємців ОСОБА_3 та конкретно визначене майно, оформлене ними шляхом спадкування у Витязі відсутні (а.с. 14-15).
04.02.2020 року через приватного нотаріуса Карлівського районного нотаріального округу Полтавської області - Шубу А.Ф. представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 подав претензію кредитора за вх. № 33/02-14 про включення його кредиторських вимог до спадкової маси повідомлення інших спадкоємців про наявність заборгованості спадкодавця перед ним як кредитором у розмірі 20000,00 доларів США за договором позики коштів (а.с. 16-18).
Як зазначено у постанові від 07.02.2020 р. приватного нотаріуса Карлівського районного нотаріального округу Полтавської області Шуби А.Ф., 25.07.2013 року відкрито спадкову справу № 108/2013 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 за заявою ОСОБА_1 , спадкоємиці за заповітом, посвідченим секретарем виконавчого комітету Максимівської сільської ради Карлівського району Полтавської області 25 січня 2011 року за реєстровим № 5, згідно якого усе належне ОСОБА_3 майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона матиме право, заповідається онуці - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Цією постановою відмовлено ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої ОСОБА_3 у зв'язку зі скасуванням вищевказаного заповіту новим заповітом, складеним ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 (а.с. 20-22).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що факт передачі грошових коштів в борг позивачем ОСОБА_3 підтверджується належними доказами та відповідачкою не оспорений.
Відповідачка як єдина спадкоємиця майнових прав та обов'язків ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , не повідомляла позивача про відкриття спадщини після смерті позичальника та на виконання своїх обов'язків не надала суду доказів повідомлення позивача.
Оскільки спадкоємцем майна померлої ОСОБА_3 за заповітом є ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину, вона має нести обов'язок з повернення боргу.
При цьому, місцевий суд послався на те, що у спадковій справі № 108/2013 ( номер справи у Спадковому реєстрі: 54787523), відкритій 25.07.2013р. стосовно ОСОБА_3 , померлої 02.07.2013р., приватним нотаріусом Карлівського районного нотаріального округу Полтавської області - Шубою А.Ф., містяться вичерпні відомості стосовно одержаного відповідачем у спадщину майна та правовстановлюючих документів на нього.
Колегія суддів не в повному обсязі погоджується з висновками місцевого суду, з огляду на таке.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей (стаття 1047 ЦК України).
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 наведений правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «реальним (від лататинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2020 року у справі № 209/3022/16-ц (провадження № 61-8487св18) зазначено, що «аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Згідно із частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13.01.2021 р. у справі № 225/6667/16-ц.
Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
При цьому за правилами частини першої статті 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника регламентуються приписами статей 1281 і 1282 ЦК України.
Зокрема, статтею 1281 ЦК України встановлено, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.
Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.
Отже, шестимісячний строк для звернення з вимогами до спадкоємців, які прийняли спадщину, відповідно до частини другої статті 1281 ЦК України, обчислюється від дня, коли кредитор дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, а не з дня, коли кредитор дізнався про спадкоємців, які прийняли спадщину.
Відповідно до частини третьої статті 1281 ЦК України, якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.
Стаття 1281 ЦК України не встановлює певного порядку пред'явлення вимог кредиторів до спадкоємців боржника.
Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше.
У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 192/2761/14 (провадження 61-4724св18).
При вирішенні спору про стягнення із спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов'язані із з'ясуванням кола спадкоємців, належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред'явлення вимоги до спадкоємців боржника.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України)
Такі висновки наведені у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі 212/5525/16-ц (провадження № 61-20174 св 19).
Крім цього, як зазначено в постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 755/7730/16-ц (№ 61-2935св18), при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:
- чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;
- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;
- при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);
- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.3 ст.12, ч.ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити ( реалізувати ) своє право повністю або частково.
У ст.16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі.
Як правильно встановив місцевий суд, факт передачі позивачем грошових коштів у сумі 20000 доларів у борг ОСОБА_3 підтверджується розпискою від 28.09.2010 р., оригінал якої міститься в матеріалах справи.
Вказаний правочин в судовому порядку не оспорений. Рішень про його недійсність судам першої та апеляційної інстанцій не надано.
Доказів на підтвердження того, що відповідачка повідомляла позивача про відкриття спадщини після смерті позичальника ОСОБА_3 судам також не надано.
Враховуючи те, що позивачу стало відомо про смерть позичальника ОСОБА_3 12.12.2019 року з довідки органу місцевого самоврядування, а про відкриття спадщини - 03.02.2020 р. зі Спадкового реєстру, з вимогою до спадкоємців він звернувся 04.02.2020 р. шляхом подання заяви нотаріусу, та до суду з позовом до спадкоємця звернувся 13.05.2020 р., отже, дотримався шестимісячного строку, встановленого частиною другої статті 1281 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження № 14-53цс18) наведено такий правовий висновок, що поняття «строк пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців» не тотожне поняттю «позовна давність».
Так, частина четверта статті 1281 ЦК України визначає наслідком пропуску кредитором спадкодавця строків пред'явлення вимог до спадкоємців позбавлення права вимоги такого кредитора, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті.
Тоді як згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороноюу спорі, є підставою для відмови у позові.
Відтак, визначені статтею 1281 ЦК України строки пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками.
Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права.
Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін.
Суд першої інстанції правильно послався на те, що оскільки строк виконання зобов'язання (повернення боргу позичальником) розпискою не встановлено, то він має відраховуватися від моменту, коли особа дізналася про своє порушене право.
Тому обґрунтовано залишив без задоволення заяву представника відповідача про застосування строку позовної давності.
Як вірно встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею після померлої ОСОБА_3 .
Загальна вартість майна, одержаного ОСОБА_1 у спадщину після померлої ОСОБА_3 , становить 165740,97 грн. та складається з:
- житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 , вартістю 30364,00 грн. відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28.03.2014 р., виданого приватним нотаріусом Карлівського району Полтавської області Шубою А.Ф. ;
- земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: Полтавська область, Карлівський район, Максимівська сільська рада, призначеної для ведення сільськогосподарського виробництва, площею 4,7445 га, кадастровий номер 5321683400:00:011:0018, що належала померлій ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ПЛ № 080319, виданого Карлівською РДА Полтавської області та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 205 від 03.04.2003 р., вартість якої 103856,97 грн., про що приватним нотаріусом Карлівського району Полтавської області Шубою А.Ф. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 03.03.2015 р.;
- житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 , вартістю 31520,00 грн. відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 03.03.2015 р., виданого приватним нотаріусом Карлівського району Полтавської області Шубою А.Ф. (а.с. 132, 144, 146).
За таких обставин, відповідно до ст. 1282 ЦК України ОСОБА_1 як єдина спадкоємиця зобов'язана задовольнити вимоги кредитора - позивача ОСОБА_2 в межах вартості майна, одержаного у спадщину, а саме у розмірі 165740,97 грн.
У копіях матеріалів спадкової справи також наявна інформація про те, що приватним нотаріусом Карлівського району Полтавської області Шубою А.Ф. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 26.03.2015 р. про те, що ОСОБА_1 є спадкоємцем земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: Полтавська область, Карлівський район, Максимівська сільська рада (за межами населеного пункту), призначена для ведення сільськогосподарського виробництва, площею 4,7445 га, кадастровий номер 5321683400:00:011:0019, право власності на яку зареєстровано державним реєстратором приватним нотаріусом Карлівського РНО Полтавської області Шубою А.Ф. 22.03.2019 р. за померлою ОСОБА_3 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 30865016 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ПЛ № 080318, виданого Карлівською РДА Полтавської області 03.04.2003 р. (втрачений) та дублікату свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Карлівською державною нотаріальною конторою Полтавської області 19.03.2019 р. за реєстром № 187, виданого взамін втраченого свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Карлівською державною нотаріальною конторою Полтавської області 10.04.2007 року за реєстром № 1146, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1794770353216 (а.с. 165).
Вартість цієї земельної ділянки становить 47148,91 грн. відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 10.04.2007 р. ОСОБА_3 після померлого ОСОБА_11 (а.с.153,165 ).
Доказів щодо вартості цієї земельної ділянки на час відкриття спадщини після померлої ОСОБА_3 матеріали справи не місять та позивачем не надано. Клопотань про призначення судової експертизи щодо визначення вартості спадкового майна, в разі незгоди з проведеною оцінкою, позивач не заявляв.
За таких обставин, суд першої інстанції, задовольняючи позов у повному обсязі в сумі 20000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на дату подання позову становить 539548,00 грн., не звернув увагу на те, що вартість майна, одержаного ОСОБА_1 у спадщину після померлої ОСОБА_3 , яка є позичальником відповідно до розписки від 28.09.2010 р., становить 165740,97 грн.
У зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміну рішення суду першої інстанції в частині розміру суми основного боргу та судового збору, стягнутих з відповідачки на користь позивача, зменшивши суму основного боргу за договором позики від 28.09.2010 року (розписці) у сумі еквівалентній на день подання позову - 15.05.2020 р. - з 20000 доларів США до 6143,70 доларів США - згідно офіційного курсу НБУ - з 539548,00 грн. - до 165740,97 грн. та понесених витрат по сплаті судового збору з 5395,50 грн. до 1657,40 грн.
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду України у постанові від 11.11.2015 р. № 6-1967цс15; Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 р. № 2-383/2010; Верховного Суду від 23.05.2018 р. № 192/2761/14; від 21.10.2020 р. № 212/5525/16-ц; від 13.01.2021 р. № 225/6667/16-ц.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що надана позивачем розписка не містить відомостей про факт передання позивачем і отримання позичальником грошових коштів, зобов'язань ОСОБА_3 як позичальника про повернення коштів, містить виправлення в частині року її написання, у ній відсутні ідентифікуючі дані позичальника, - до уваги колегії суддів не приймаються, оскільки цей правочин у судовому порядку відповідачкою не оспорювався, його недійсність не встановлена рішенням суду, яке набрало законної сили.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач пропустив шестимісячний строк пред'явлення вимог кредитора, який сплинув 04.08.2020 р., - не заслуговують на увагу, оскільки цей строк позивачем дотриманий, так як він 04.02.2020 р. звернувся з вимогою до спадкоємця шляхом подання заяви нотаріусу, дізнавшись про смерть ОСОБА_3 12.12.2019 р., а про відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_7 зі Спадкового реєстру.
Крім цього, до суду з позовом до спадкоємця позивач звернувся 13.05.2020 р., з дотриманням строку, встановленого ст. 1281 ЦК України та в межах строку позовної давності, встановленого ст. 256 ЦК України.
Твердження апеляційної скарги про те, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права, також безпідставні, оскільки кредитор вправі вимагати зі спадкоємця стягнення суми заборгованості за договором позики, оскільки обов'язок спадкоємця боржника перед позикодавцем (кредитором) спадкодавця полягає у поверненні сум за позикою та іншими нарахуваннями за позикою, що виникли до дня смерті спадкодавця, але в межах вартості одержаного у спадок майна.
Зазначене відповідає правовим висновкам, наведеним у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 645/3265/13-ц (№61-5552свп18).
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п. 3,4, ст.ст. 382-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 23 грудня 2020 року змінити,зменшивши суму основного боргу за договором позики від 28.09.2010 року (розписки) у сумі еквівалентній на день подання позову - 15.05.2020 р. - з 20000 доларів США до 6143,70 доларів США (шість тисяч сто сорок три долари США 70 центів) - згідно офіційного курсу НБУ - з 539548,00 грн. - до 165740,97 грн. (сто шістдесят п'ять тисяч сімсот сорок гривень 97 копійок) та понесених витрат по сплаті судового збору з 5395,50 грн. до 1657,40 грн. (тисяча шістсот п'ятдесят сім гривень 40 копійок), стягнувши вказані суми з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 12.05.2021 р.
Головуючий суддя О.В.Чумак
Судді Ю.В.Дряниця
Т.О.Кривчун