Справа № 524/8763/19 Номер провадження 11-кп/814/153/21Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
Категорія
06 травня 2021 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в режимі відеоконференції, в м. Полтаві кримінальне провадження №12019170090003891 від 15.11.2019 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ірпінь, Київської області, українця, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, непрацюючого, розлученого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу статті 89 КК України несудимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України
за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні Кременчуцької місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_6 на вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 січня 2020 року,
Вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 січня 2020 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України та призначено йому покарання у вигляді штрафу у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
Відповідно до ч.1 ст.71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука від 05.02.2016 року у виді штрафу у розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і остаточно призначено покарання у виді штрафу у розмірі 80 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1360 грн.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_7 визнаний винуватим у тому, що він 14.11.2019 року приблизно о 20 год. 00 хв. перебуваючи в квартирі АДРЕСА_2 , маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень , під час раптово виниклої суперечки з потерпілою ОСОБА_9 наніс їй один удар лівою рукою стиснутою в кулак в область правого ока та один удар правою рукою стиснутою в кулак в область правого передпліччя в результаті чого спричинив тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_9 у вигляді: синців у правій виличній ділянці з переходом на нижню повіку правого ока, на верхній губі справа, на передній поверхні грудної клітини справа, крововилив під з'єднувальну оболонку правого очного яблука, садно слизової оболонки нижньої губи, які за ступенем тяжкості згідно висновку експерта № 661 від 15.11.2019 року відноситься до легких тілесних ушкоджень, що не спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Не оспорюючи доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, правильності юридичної кваліфікації його дій, прокурор в поданій апеляційній скарзі посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, просить скасувати вирок суду та ухвалити новий вирок, яким визнати винуватим ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, та призначити йому покарання - 200 (двісті) годин громадських робіт.
Вважає, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки суд безпідставно на підставі ч. 1 ст. 71 КК України частково приєднав невідбуте покарання за вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука від 05.02.2016 до покарання, призначеного цим вироком.
Посилаючись на ст.80 КК України та на правовий висновок Верховного Суду України у справі №5- 324кс15 (постанова від 24 грудня 2015 року), відповідно до якого особа, яка засуджена до штрафу і добровільно його не сплатила, звільняється від сплати штрафу, якщо держава протягом двох років цей штраф не стягнула і це не вважається ухиленням від відбування покарання, стверджує, що суд першої інстанції безпідставно застосував положення ст. 71 КК України та приєднав до нового покарання, у вигляді штрафу, частково покарання, у вигляді штрафу, за вироком від 05.02.2016, строк виконання якого минув відповідно до положень ст. 80 КК України.
Також вважає що суд при призначенні покарання не врахував, що ОСОБА_7 не сплатив попередній штраф, який призначений вироком суду від 05.02.2016, не має постійного джерела доходу, оскільки зі слів працює неофіційно, суд не з'ясував рівень його доходів тощо.
Інші учасники судового розгляду вирок суду не оскаржили.
Заслухавши доповідача, прокурора, який просив вирок суду скасувати та постановити новий вирок, обвинуваченого, який вважає апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, зазначивши, що він до початку апеляційного розгляду повністю сплатив штраф у сумі 1360 грн., та надав цей чек прокурору для огляду та прокурором підтверджено таку сплату, дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах поданих апеляційних скарг.
Згідно ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Суд, роз'яснивши учасникам процесу положення ст.349 КПК України, провів судовий розгляд даного провадження щодо всіх його обставин із застосуванням правил ч.3 ст.349 КПК України, та визнав недоцільним дослідження інших доказів по справі щодо тих обставин, які ніким не оспорювались, оскільки учасники судового провадження правильно розуміли зміст цих обставин, і у суду не було сумнівів у добровільності та істинності їх позицій. В зв'язку із цим, суд правомірно розглянув кримінальне провадження в порядку, визначеному ч.3 ст.349 КПК України.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, за обставин, викладених у вироку, є правильним, обґрунтованим, і в цій частині ніким по справі не оспорюється. З огляду на доведеність винуватості, вірною є й кваліфікація дій обвинуваченого за інкримінованими йому статтями.
Доводи апеляційної скарги прокурора про невідповідність призначеного обвинуваченій покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженої через м'якість колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст.65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. А згідно з ч 2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
Крім того, відповідно до роз'яснень, що містяться у п.3 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, тощо.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд першої інстанції у відповідності до вимог ст.ст.50, 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про його особу та інші обставини, що впливають на ступінь відповідальності.
Так, судом першої інстанції згідно ст.ст. 66,67 КК України встановлено обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченого, а саме щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину та не встановлено обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого.
Також місцевим судом враховано ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який є злочином невеликої тяжкості та особу обвинуваченого.
Разом з тим, враховуючи особу обвинуваченого, який позитивно характеризується за місцем проживання, раніше притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності, стан здоров'я обвинуваченого, який на обліку у лікаря психіатра не перебуває, з 11.06.2015 року перебуває на обліку у Кременчуцькому обласному наркологічному диспансері з діагнозом «синдром залежності від алкоголю», думку потерпілої ОСОБА_9 , яка на призначені суворого покарання не наполягала, обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, колегія суддів вважає, що місцевий суд належним чином обґрунтувавши своє рішення, дійшов правильного висновку про призначення обвинуваченому покарання, в межах санкції ч.1 ст.125 КК України.
Доводи прокурора про не врахування судом першої інстанції того, що ОСОБА_7 не сплатив попередній штраф, який призначений вироком суду від 05.02.2016, не має постійного джерела доходу, оскільки зі слів працює неофіційно, суд не з'ясував рівень його доходів, не впливають на правильність призначеного судом покарання і на переконання колегії, судом першої інстанції в повній мірі враховані всі обставини на які посилається прокурор в своїй апеляційній скарзі в частині призначеного покарання, про що вказано у вироку.
Крім цього, про правильність призначеного покарання за ч.1 ст. 125 КК України свідчить і факт добровільної сплати штрафу обвинуваченим до набрання вироком чинності..
За таких обставин, з урахуванням пом'якшуючих покарання обставини та відсутності обтяжуючих, апеляційний суд приходить до висновку, що вирок суду в частині призначеного покарання відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Призначене обвинуваченому покарання відповідає вимогам закону, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення обвинувачених та попередження вчинення ними нових злочинів і не є надто суворим чи м'яким.
Разом з тим, доводи прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції Кримінального закону при призначенні обвинуваченому остаточного покарання, з урахуванням вироку Автозаводського районного суду м. Кременчука від 05.02.2016, а саме застосування положень ст. 71 КК України, на переконання колегії суддів є слушними.
Частина 1 ст. 71 КК України передбачає, що якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, то суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Як встановлено з матеріалів кримінального провадження та обґрунтовано посилається прокурор в апеляційній скарзі, вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука від 05.02.2016 ОСОБА_7 засуджений за ч. 1 ст. 190 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн., який на момент ухвалення вироку не сплатив..
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 КК України особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано протягом 2 років у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі.
Стаття 80 КК передбачає нормативне регулювання інституту звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку та встановлює імперативні строки, сплив яких є безумовною підставою для звільнення засудженого від відбування призначеного йому покарання.
Правова природа вказаного виду звільнення від відбування призначеного покарання зумовлюється одностороннім обов'язком держави примусово реалізувати через спеціально уповноважені нею органи призначене особі покарання протягом певних строків. Особа, засуджена до певного виду покарання, не несе правового обов'язку застосовувати правообмеження, які входять до його змісту, сама до себе - це виключна одностороння компетенція спеціальних державних органів, які виконують покарання.
Водночас засуджена до певного виду покарання особа не може перебувати в потенційному очікуванні виконання покарання невизначений проміжок часу, у зв'язку із чим законодавчо встановлюються імперативні строки, сплив яких припиняє наявні між державою і засудженою особою кримінальні правовідносини, а отже, унеможливлює виконання покарання.
Окрім того, частиною третьою статті 80 КК передбачено положення щодо зупинення перебігу строку давності у разі, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання, а строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, подвоюються.
У частині четвертій статті 80 КК також передбачено положення про те, що перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення строку давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину.
Вказані положення свідчать, що держава втрачає право на виконання призначеного засудженому покарання лише у тих випадках, коли засуджений своєю поведінкою не перешкоджав процедурі його виконання.
Згідно з постановою Верховного Суду України від 24 грудня 2015 року у справі № 5-324кс15, несплата засудженим суми штрафу в певний строк сама по собі не свідчить про ухилення його від відбування цього покарання. Ухилення від відбування покарання як підстава для зупинення строків давності виконання обвинувального вироку є особливим юридичним фактом, питання вирішення якого належить до компетенції суду, а отже, цей факт слід встановлювати з дотриманням вимог процесуальної форми.
Зокрема, редакція частини третьої статті 80 КК певним чином співвідноситься зі статтями 389 та 390 цього Кодексу, оскільки ухилення від відбування покарання, про яке йдеться у частині третій статті 80 Загальної частини КК, у своєму конкретному прояві відповідає складу одного із злочинів, передбачених зазначеними статтями Особливої частини КК. Отже, роблячи висновок про ухилення особи від відбування покарання при застосуванні частини третьої статті 80 КК, суд тим самим фактично визнає її винною у вчиненні нового злочину. Таке правозастосування суперечить частині першій статті 62 Конституції України, згідно з якою особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Таким чином, вирішувати питання про зупинення строків давності виконання обвинувального вироку суду можливо лише після набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким особа буде визнана винною в ухиленні від відбування покарання.
Матеріали кримінального провадження не містять даних про ухилення ОСОБА_7 від відбування покарання, призначеного за попереднім вироком, зокрема, притягнення його до кримінальної відповідальності за ч.1 ст.190 КК України та про вчинення ним нового злочину до закінчення строку давності, тобто, а, відтак, не встановлено підстав для зупинення перебігу строку виконання обвинувального вироку і застосування частини третьої статті 80 КК України.
Крім того, оскільки нове кримінальне правопорушення ОСОБА_7 вчинив 14.11.2019, тобто після спливу двох років з часу ухвалення попереднього вироку, а відомостей про те, що він ухилявся від виконання покарання в матеріалах кримінального провадження відсутні, підстав для застосування ч.1 ст.71 КК України при призначенні покарання немає.
За таких обставин, призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 фактично за сукупністю вироків не ґрунтується на вимогах закону, а, відтак, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України в цій частині вирок суду першої інстанції підлягає зміні шляхом виключення з мотивувальної та резолютивної частини вироку посилання на часткове приєднання невідбутої частини покарання за вироком вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука від 05.02.2016 у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
За встановлених під час апеляційного розгляду обставин, на переконання колегії суддів, апеляційна скарга прокурора, є частково обґрунтована, підлягає до часткового задоволення, а вирок суду першої інстанції зміні в частині призначеного обвинуваченому покарання.
Враховуючи те, що станом на 06 травня 2021 року обвинувачений ОСОБА_7 сплатив штраф встановлений оскаржуваним вироком, колегія суддів вважає, що ОСОБА_7 відбув покарання, призначене вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 січня 2020 року.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 409 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Кременчуцької місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_6 - задовольнити частково.
Вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 січня 2020 року щодо ОСОБА_7 змінити в частині призначеного покарання.
Виключити з вироку посилання на необхідність призначення покарання за сукупністю вироків з посиланням на ч.1 ст.71 КК України.
Вважати ОСОБА_7 засудженим за ч.1 ст.125 КК України до покарання визначеного вироком суду першої інстанції, а саме покарання у виді штрафу у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
В решті вирок залишити без змін.
В зв'язку зі сплатою штрафу вважати ОСОБА_7 таким, що повністю відбув призначене йому покарання.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення.
Головуючий суддя: ОСОБА_2
Судді: ОСОБА_3
ОСОБА_4