Житомирський апеляційний суд
Справа №289/410/20 Головуючий у 1-й інст. Сіренко Н. С.
Категорія 39 Доповідач Шевчук А. М.
12 травня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Шевчук А.М.,
суддів: Коломієць О.С., Талько О.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) у м. Житомирі
цивільну справу №289/410/20 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 31 липня 2020 року, яке ухвалене під головуванням судді Сіренко Н.С. у м. Радомишлі,
У березні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (надалі - АТ КБ «Приватбанк» або банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 . Просило стягнути заборгованість у сумі 15 663,22 грн., яка складається із: простроченого тіла кредиту в сумі 10 827,76 грн., прострочених процентів у сумі 772,52 грн.; процентів, нарахованих на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України, в сумі 2 840, 88 грн.; та штрафу - 500 грн. (фіксованої частини) і 722,06 грн. (процентної складової). Свої вимоги обґрунтовувало тим, що з метою отримання банківських послуг ОСОБА_1 звернувся до банку та підписав заяву від 06 лютого 2017 року №б/н, згідно з умовами якої отримав кредит у розмірі 2 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. ОСОБА_1 належно не виконує свої фінансові зобов'язання, у зв'язку із чим станом на 23 грудня 2019 року утворилася вищевказана заборгованість.
Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 31 липня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором у сумі 5 762,63 грн. та вирішено питання судового збору.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції у незадоволеній частині, АТ КБ "ПриватБанк" подало апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення в оскарженій частині скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким позовні вимоги банку задовольнити у повному обсязі. Вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на правову позицію Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17, оскільки така висловлена у конкретній справі за інших обставин, коли відповідач заперечував умови договору, як погоджені між сторонами у належний спосіб. У даній справі заперечення відповідача відсутні. Наполягає на тому, що суд безпідставно зменшив розмір заборгованості за тілом кредиту, оскільки банк надав докази існування заборгованості саме у заявленому розмірі, а відповідач протилежного не довів. Разом із анкетою-заявою суду першої інстанції у підтвердження позовних вимог надано паспорт споживчого кредиту, який підписаний відповідачем та у якому визначено базову процентну ставку за користування кредитом у розмірі 43,2% річних; процентну ставку, що застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту в розмірі 86,4% річних; розмір штрафів при порушенні термінів платежів за будь-яким із грошових зобов'язань, передбачених договором, більше, ніж на 30 днів. Підписання відповідачем паспорту споживчого кредиту свідчить про досягнення між сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору, але суд першої інстанції на такий доказ уваги не звернув. Кредитний договір повністю відповідає вимогам частини другої ст.208, частини першої ст.207 ЦК України щодо письмової форми правочину. Кредитний договір є публічним та його умови є однаковими для всіх споживачів аналогічних банківських послуг. Окрім того, свідченням визнання відповідачем договору є факт користування ним картковим рахунком та використання кредитних коштів. При ухваленні рішення у справі суд першої інстанції знехтував не лише принципом оплатності кредитного договору, а й наніс істотної шкоди всім споживачам банківських послуг, що порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Суд проігнорував, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів. Необхідність сплати боржником процентів кредитору передбачена статтею 169 Кодексу європейського договірного права - акта міжнародної приватно-правової уніфікації, одного з основних європейських кодексів цивільного права.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. При оформлення кредиту відповідач у кредитній справі зазначив, що проживає: АДРЕСА_1 (а.с.14). Також, на запит суду першої інстанції виконавчий комітет Радомишльської міської ради надав відповідь, що ОСОБА_1 зареєстрований по АДРЕСА_1 (а.с.49). Отже, копія ухвали Житомирського апеляційного суду від 21 вересня 2020 року про відкриття апеляційного провадження та копія апеляційної скарги із додатками були направлені відповідачу супровідним листом від 21 вересня 2020 року №289/410/20 за вищевказаною адресою (а.с.97). Кореспонденція повернута поштою за закінченням терміну зберігання (докази приєднані до матеріалів справи). У матеріалах справи відсутня заява ОСОБА_1 про зміну місця проживання, а тому кореспонденція, яка надсилалася відповідачу апеляційним судом на останню відому йому адресу, вважається доставленою навіть якщо відповідач за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.
Задовольняючи апеляційну скаргу частково та стягуючи на користь банка заборгованість за кредитним договором у сумі 5 762,63 грн., суд першої інстанції виходив із того, що з 19 квітня 2018 року по 31 серпня 2019 року сума витрат клієнтом кредитних коштів становить 14 800,29 грн., а сума коштів внесених клієнтом на погашення заборгованості - 9 313,22 грн. У період із 01 вересня 2019 року по 23 грудня 2019 року відповідач кредитних коштів не витрачав та сум на погашення заборгованості не вносив. За таких обставин, дійшов висновку, що підлягає до стягнення сума непогашеного кредиту в розмірі 5 487,07 грн. (14 800,29 - 9 313,22 ), а розмір трьох процентів річних від простроченої на 611 днів суми складає 275,56 грн. за положеннями ст.625 ЦК України.
Колегія суддів апеляційного суду не може погодитися із висновками суду першої інстанції, який у порушення статей 89,263-264 ЦПК України на положення закону увагу не звернув, неправильно застосував норми матеріального права, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, не надав належної правової оцінки доводам і доказам, наданим позивачем, зокрема, анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку та паспорту споживчого кредиту, які підписані відповідачем, що призвело до неправильного вирішення справи.
Із матеріалів справи вбачається, що між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір шляхом підписання останнім анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.14).
У анкеті-заяві зазначено про те, що клієнт згоден із тим, що дана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між ним і банком договір про надання банківських послуг. ОСОБА_1 ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення і згоден з його умовами, примірник договору про надання банківських послуг погодився отримати шляхом самостійної роздруківки з офіційного сайту www.privatbank.ua. Відповідач зобов'язався виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно самостійно ознайомлюватися з їх змінами на сайті Приватбанку www.privatbank.ua.
Надані позивачем витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (далі - Тарифи) та ксерокопія Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку (далі - Умови) підпису відповідача не містять (а.с.17-34).
Разом із тим, у матеріалах справи є ксерокопія паспорта споживчого кредиту, який підписаний 19 квітня 2018 року споживачем кредитних послуг ОСОБА_1 (а.с.15-16).
Матеріали справи не спростовують підпис ОСОБА_1 . Також матеріали справи не містять доказів того, що правочин або окрема його частина були б визнані недійсними у судовому порядку. Отже, апеляційний суд виходить із презумпції правомірності укладеного між сторонами договору про надання банківських послуг, оскільки зворотного на засадах змагальності сторонами не доведено (ст.ст.204,217,639 ЦК України).
За таких обставин, у паспорті споживчого кредиту сторони домовилися з наступних істотних умов договору за кредитною картою «Універсальна голд»: адреса офіційного веб-сайту - https:privatbank.ua/; сума/ліміт кредиту - до 50 000 грн.; строк договору - 240 місяців; строк кредитування - до 240 місяців; процентна ставка у межах пільгового періоду - 0,01% річних; процентна ставка за межами пільгового періоду - 42% річних; кількість та розмір платежів, періодичність внесення - щомісяця до 25 числа поточного місяця 5% від заборгованості на кінець попереднього місяця, але не менше 100 грн.; штраф за прострочення більше ніж на 30 днів за обов'язковими платежами за карткою - 500 грн.+5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісій; процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту - 86,4%.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За таких обставин, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченим тілом кредиту, заборгованість за простроченими процентами, а також штраф за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https:privatbank.ua/, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https:privatbank.ua/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.
При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Окрім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Разом із тим, при розгляді справи суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в матеріалах справи наявний підписаний відповідачем паспорт споживчого кредиту, в якому також визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції у порушення вимог ст.81 ЦПК України з урахуванням повноважень суду не врахував те, що оскільки сторонами було погоджено, зокрема процентну ставку, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, то суду слід було визначити й стягнути таку заборгованість відповідно до положень закону та підписаних відповідачем анкети-заяви та паспорту споживчого кредиту.
Підписавши вказану анкету-заяву, яка є складовою частиною кредитного договору, та паспорт споживчого кредиту ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодився на такі умови кредитного договору, взяв на себе відповідні зобов'язання.
Окрім того, з розрахунку заборгованості вбачається (а.с.10-13), що ОСОБА_1 отримав та використовував кредитні кошти, далі неодноразово порушував умови договору, бо не сплачував обов'язкові платежі у встановлені строки, що і стало підставою для нарахування штрафних санкцій.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Із огляду на викладене, суд першої інстанції належним чином не дослідив надані банком докази видачі відповідачу кредиту, користування ним кредитними коштами, що доведено відповідними розрахунками, не врахував, що зазначені докази відповідачем не спростовано, що є його, а не суду, процесуальним обов'язком, при тому, що відповідач до суду не з'явився і свої доводи не зазначив.
Пільговий період за карткою «Універсальна голд» становить до 55 днів (пільгова ставка діє за умови погашення до 25 числа місяця, наступною за датою виникнення заборгованості). Базова процентна ставка в місяць (нараховується на залишок заборгованості) за тратами здійсненими з 01 квітня 2015 року - 3,5%. Отже, при стягненні заборгованості за тілом кредиту суд першої інстанції безпідставно відніс всі здійснені відповідачем платежі на погашення лише тіла кредиту та не врахував ті обставини, що умовами договору за межами пільгового періоду передбачено нарахування процентів за користування кредитом за процентною ставкою 42% річних або 3,5 в місяць.
За положеннями ст.534 ЦК України, яка регулює черговість погашення вимог за грошовими зобов'язаннями, при недостатності коштів віднесення сплати на основну суму боргу має відбуватися в останню чергу. Тобто, при недостатності суми погашення боргу кошти на погашення тіла кредиту направляються в останню чергу, а не так, як вчинив суд першої інстанції - за наявності необхідності сплати процентів за користування кредитом безпідставно відніс усю суму внесених відповідачем коштів виключно на тіло кредиту.
Контррозрахунку відповідачем не надано, а відтак зазначені банком у розрахунку суми не спростовані. Отже, банк здійснив нарахування заборгованості за тілом кредиту та процентами в порядку і на умовах, визначених договором, а тому підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за простроченим станом на 23 грудня 2019 року тілом кредиту в сумі 10 827,76 грн. та прострочених відсотків у сумі 772,52 грн. за період з 19 квітня 2018 року по 23 грудня 2019 року, враховуючи, що погашення заборгованості у пільговий період відбувалося не завжди, що доводиться розрахунком заборгованості, який надав банк, а відповідач його не спростував.
Також колегія суддів не може погодитися з рішенням суду в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення штрафу. Так, встановлено, що відповідач отримав кредитні кошти, які своєчасно не повернув. Умовами договору про надання банківських послуг, укладеного між сторонами, передбачається нарахування неустойки у вигляді штрафу за порушення термінів виконання договірних зобов'язань у вигляді фіксованої суми 500 грн. + 5% від суми заборгованості. У зв'язку з чим, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення штраф у сумі 1 080,01 грн. (10 827,76+772,52=11 600,28; 11 600,28 х 5% = 580,01 грн.; 500+580,01=1 080,01 грн.). Відповідно у стягнені решти процентної складової штрафу в сумі 142,05 грн. відмовляється.
Разом із тим, хоча умовами договору передбачена сплата процентів при невиконанні зобов'язання, але за істотними умовами - на рівні 86,4%, а у розрахунку заборгованості банком використана процентна ставка 84% річних, яка відсутня в умовах договору, а положення п.2.1.1.2.12 Умов та Правил надання банківських послуг до спірних правовідносин беззаперечно застосовані бути не можуть, оскільки ці Умови відповідачем не підписані. Окрім того, нарахування згідно з ст.625 ЦК України трьох процентів річних можливе лише у випадках, коли інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки в паспорті споживчого кредиту міститься розмір процентної ставки: 0,01% річних в межах пільгового періоду та 42% річних поза межами пільгового періоду, а строк кредитування до 240 місяців, то говорити про застосування до спірних правовідносин положень ст.625 ЦК України й передчасно, а тому в стягненні на користь банка 2 840,88 грн., як заборгованості за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно з ст.625 ЦК України, відмовляється.
Відповідно до положень ст.376 ЦПК України апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове судове рішення.
Судовий збір, понесений банком, покладається на відповідача пропорційно до задоволених вимог, що складає 4 254,45 грн., що узгоджується із положеннями ст.141 ЦПК України (12 680,29 х 100 :15 663,22 = 80,96%; 5 255 х 80,96 : 100 = 4 254,45).
Відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись ст.ст.367-368,374,376,381-382,384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.
Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 31 липня 2020 року скасувати на ухвалити нове судове рішення.
Позов Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за договором про надання банківських послуг станом на 23 грудня 2019 року в сумі 12 680,29 грн., яка складається із: заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 10 827,76 грн., заборгованості за простроченими відсотками в сумі 772,52 грн. та штрафу в сумі 1 080,01 грн. за прострочення виконання договірних зобов'язань.
У задоволенні решти позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) 4 254,45 грн. судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню у касаційному порядку.
Головуюча Судді: