Справа № 483/399/21
Провадження № 2/483/343/2021
11 травня 2021 року м. Очаків
Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:
головуючого - судді Куцарова В.І.,
за участю секретаря судового засідання Шилінскас О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в Очакові в підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Очаківської міської ради, про визначення місця проживання дитини, -
ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Михайленком Н.М., звернувся до Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Очаківської міської ради, про визначення місця проживання дитини. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що з відповідачкою перебував у шлюбі, який рішенням Очаківського міськрайонноо суду від 24 жовтня 2019 року розірвано. Від шлюбу з відповідачкою має малолітнього сина - ОСОБА_3 . Після шлюбу син залишився проживати з відповідачкою. Починаючи з січня 2020 року відповідачка перебувала на лікуванні через психічні розлади. З жовтня 2020 року він неодноразово просив у відповідачки та її батьків дати сину одяг, іграшки, шкільні приладдя, але ніхто нічого не віддав. Позивач повністю купував все нове для забезпечення сина, хоча відповідно до судового наказу Очаківського міськрайонного суду від 06.11.2019 року, ОСОБА_2 , отримує аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу). Позивач проживає разом з ОСОБА_5 , однією сім'єю, без реєстрації шлюбу, та її сином ОСОБА_6 , 2016 року народження. З батьком, та його новою сім'єю, у ОСОБА_4 є психологічний контакт, повна довіра, батько допомагає з навчанням і додатковим розвитком, винаймає репетиторів, створює для сина всі умови. Для уникнення подальших стресів дитиною, враховуючи інтереси дитини, вважає за необхідне встановити постійне місце проживання дитини з позивачем, який піклується про сина, забезпечує всім необхідним, сприяє його фізичному та моральному розвитку. 01 лютого 2021 року позивач, намагаючись вирішити питання в досудовому порядку, звернувся до Очаківської міської ради з питань встановлення місця проживання сина з ним, але розглянути дане питання комісія не змогла через перебування відповідачки на лікуванні. Посилаючись на викладене, позивач просив визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 з його батьком ОСОБА_1 .
Позивач та його представник - адвокат Михайленко Н.М. у судове засідання не з'явилися, від представника позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника, позовні вимоги підтримала.
Відповідачка у судове засідання не з'явилася, надала суду заяву у якій просила справу розглянути без її участі, позовні вимоги визнала.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився. На адресу суду найшла заява від представника третьої особи ОСОБА_7 , у якій вона просила справу розглядати без участі представника третьої особи.
Відповідно до ч.3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Суд, прийнявши визнання позову відповідачкою, оскільки це не буде суперечити закону і не порушуватиме прав сторін та свобод чи інтересів інших осіб, вважає, що позов доведений та обґрунтований і його необхідно задовольнити в повному обсязі виходячи з наступного.
Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі, який рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 жовтня 2019 року розірвано.
Від шлюбу народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 (а.с.14).
Як вбачається з акту підтвердження факту проживання осіб з числа зареєстрованих в житловому приміщенні від 11 лютого 2021 року, малолітній ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 (а.с. 17).
У відповідності до ч.1 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Стаття 161 СК України передбачає, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Відповідно до ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.
Відповідачка в своїй заяві зазначила, що не заперечує, проти проживання дитини разом з батьком.
Частина 4 статті 19 СК України передбачає, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою
Згідно висновку виконкому Очаківської міської ради від 05.05.2021 року № 693/02-02/07, виконавчий комітет Очакiвської міської ради, як орган опiки та пiклування дiйшов висновку, що мiсцем проживання малолiтнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначити мiсце проживання батька дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до ч.1 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Відповідно до ч. 3 ст. 157 СК України той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо спілкуватись з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.
Згідно ч.2 ст.159 СК України суд визначає способи участі одного із батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, з врахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною в присутності іншої особи.
Згідно принципу 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.
Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов'язків батька й матері щодо дитини, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітнього. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, його вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
При цьому під забороною розлучення дитини зі своєю матір'ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов'язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме, статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір'ю. Велика Палата Верховного Суду зазначала, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.
Суд погоджується із доводами позову про те, що позивач, як батько дитини, належно і в достатній мірі піклується про дитину, належно виконує батьківські обов'язки, спроможний забезпечити дитину належними житлово-побутовими умовами, за матеріальним станом спроможний забезпечити утримання, виховання і розвиток дитини на належному рівні.
Таким чином, враховуючи, що в судовому засіданні встановлено, що на даний час визначення місця проживання дитини разом з батьком не суперечитиме інтересам дитини, враховуючи ставлення обох батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, вік дитини, а також те, що в даному випадку відповідачка визнає позов та не заперечує щодо того, щоб дитина проживала разом з батьком, суд приходить до висновку про задоволення заявлених вимог ОСОБА_1 та визначення місця проживання дитини на даний час разом з батьком.
Судові витрати віднести за рахунок позивача.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 77-83, 89, 95, 200, 259, 263, 265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Очаківської міської ради, про визначення місця проживання дитини - задовольнити.
Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Судові витрати віднести за рахунок позивача.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий