"28" серпня 2007 р.
Справа № 2/57/05-НР
за позовом: Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, 54001, м. Миколаїв, вул. Нікольська, 46, під. № 2
до відповідача: Відкритого акціонерного товариства Миколаївського підприємства «Суднокомплект», 5400, м. Миколаїв, проспет Героїв Сталінграда, 1д
про стягнення штрафних санкцій 6200,00 грн.
Суддя В.Д. Фролов
Від позивача: Васильченко О.В. дов. № 04-25/43 від 16.01.2007р.
Від відповідача: Кузовлев В.В., дов. № 1 від 07.02.2007 р.
Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів 24.06.2005р. звернулось до господарського суду з позовною вимогою про стягнення з Відкритого акціонерного товариства Миколаївського підприємства «Суднокомплект» 6200,00грн. штрафних санкцій за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 30.08.2005 р. залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.11.2005 р., позов задоволено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.12.2006 р. рішенням господарського суду Миколаївської області від 30.08.2005 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10.11.2005 р. скасовано справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою суду від 12.01.2007 р. справу 2/57/05 прийнято до свого провадження на новий розгляд суддею В.Д. Фроловим.
Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує ст.ст. 19,20 ЗУ “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», п.п. 4,11 Порядку сплати підприємствами, установами і організаціями штрафних санкції до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затв. Постановою КМУ від 28.12.2001 р. № 1767, та тим, що вищезазначеною правовою нормою статті 19 встановлено обов'язок підприємств всіх форм власності щодо створення робочих місць для інвалідів, зазначений обов'язок відповідачем виконано не було, що є підставою для стягнення з відповідача штрафних санкції, відповідно до ч.2 ст. 20 названого закону.
Відповідач з позивними вимогами не погоджується та зазначає, що надавав звіти про наявність вільних робочих місць, до Центру зайнятості Заводського району м.Миколаєва.
Розглянувши надані докази, заслухавши доводи сторін у судовому засіданні, - суд, встановив:
Позивач в звернувся з позовом до відповідача про стягнення 6200,00 грн. штрафних санкцій за нестворені у 2004 році робочі місця для інвалідів.
Позивачем зазначено, що відповідач не виконав встановлений ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів -4% від загальної чисельності працюючих, що складає у даному випадку одне місце і не створив таке робоче місце.
В обґрунтування своїх вимог позивач надав звіт відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2004 рік (форма 10-ПІ) у відповідності з яким на підприємстві відповідача інваліди не працювали.
Господарський суд приходить до такого.
Згідно з ч.1 ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» працевлаштування інвалідів здійснюються органами Міністерства праці України. Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів.
У відповідності з пунктом 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002р. № 1434, у складі Мінпраці діє Фонд соціального захисту інвалідів. Пунктом 3 цього Положення передбачено, що одним з основних завдань Фонду є здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Відповідно до підпункту 3 пункту 4 та підпункту 3 пункту 5 зазначеного положення Фонду надано право здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами сум штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів та проводити перевірки підприємств щодо додержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Частиною 2 статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що відповідальність за незабезпечення вказаних нормативів несуть керівники підприємств.
Згідно з ч.1 ст.20 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції.
Аналіз наведених вище положень законодавства про соціальний захист інвалідів свідчить про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Такий обов'язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч.1 ст.18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Як свідчать матеріали справи, відповідачем у 2004 році були створенні робочі місця для працевлаштування інвалідів, про що повідомлено Центр зайнятості Заводського району м. Миколаєва .
Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Враховуючи наведене, відповідачем у 2004 році виконані вимоги передбачені Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» стосовно створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, тобто вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
За таких обставин, суд вважає необхідним у задоволенні позовних відмовити.
Керуючись ст.ст. 160, 162-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, - суд
В задоволені позову відмовити.
Постанова у відповідності зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.
Сторони, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову повністю або частково у порядку і строки встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя
В.Д.Фролов