11 травня 2021 року справа №360/4197/20
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року (повний текст складено 18 січня 2021 року в м. Сєвєродонецьк) у справі № 360/4197/20 (суддя І інстанції - Смішлива Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області про визнання дій протиправними та стягнення суддівської винагороди,-
29 жовтня 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (далі - відповідач), в якому, з урахуванням уточнених вимог, просив: визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нарахування та виплати голові Сватівського районного суду Луганської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"; стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області на користь голови Сватівського районного суду Луганської області ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року в розмірі 262095,71 грн з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті; допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць; зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивача призначено на посаду голови Сватівського районного суду Луганської області.
Наказом голови Сватівського районного суду Луганської області № 3 від 18 лютого 2020 року "Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 " позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 80 відсотків з 28 січня 2020 року.
За період з 01 січня 2020 року до 18 квітня 2020 року позивачу нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року, доплати за вислугу років в розмірі 80% від посадового окладу судді.
З 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року позивач отримав суддівську винагороду у меншому розмірі.
Згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області від 22 жовтня 2020 року № 2517/20Вих, розмір суддівської винагороди за квітень 2020 року склав: оклад судді (16 р.д.) - 48045,71 грн., вислуга років (80 %) - 38436,57 грн, адм. посада 10% - 4804,57 грн; відпустка (5 р.д.) - 28527,15 грн; обмеження доходу - 27651,06 грн. Разом нараховано - 92162,94 грн.;
- за травень 2020 року склав: оклад судді (18 р.д.) - 59741,05 грн, вислуга років (80 %) - 47792,84 грн, адм. посада 10% - 5974,11 грн; відпустка (1 р.д.) - 6306,00 грн; обмеження доходу - 68763,79 грн. Разом нараховано - 51050,21 грн;
- за червень 2020 року склав: оклад судді (17 р.д.) - 53601,00 грн, вислуга років (80 %) - 42880,80 грн, адм. посада 10% - 5360,10 грн; відпустка (3 р.д.) - 17972,10 грн; обмеження доходу - 61696,40 грн. Разом нараховано - 58117,60 грн;
- за липень 2020 року склав: оклад судді (18 р.д.) - 49351,30 грн, вислуга років (80 %) - 39481,04 грн, адм. посада 10% - 4935,13 грн; відпустка (5 р.д.) - 26046,50 грн; обмеження доходу - 56804,86 грн. Разом нараховано - 63009,11 грн;
- за серпень 2020 року склав: оклад судді (14 р.д.) - 44142,00 грн, вислуга років (80 %) - 35313,60 грн, адм. посада 10% - 4414,20 грн; відпустка (6 р.д.) - 35944,20 грн; обмеження доходу - 47179,60 грн. Разом нараховано - 72634,40 грн.
Таким чином, через застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", позивачу невиплачена суддівська винагорода у квітні 2020 року в розмірі 27651,06 грн, у травні 2020 року - 68763,79 грн, у червні 2020 року - 61696,40 грн, у липні 2020 року - 56804,86 грн, у серпні 2020 році - 47179,60 грн. Всього 262095,71 грн.
04 вересня 2020 року позивач звернувся до відповідача з проханням провести перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус судців", та виплатити недоотриману частину, але 09 жовтня 2020 року отримав від ТУ ДСА в Луганській області відмову за № 2370/20вих від 08 жовтня 2020 року та рекомендацію звернутися в судовому порядку в разі незгоди.
У зв'язку із цим позивач не погоджується із сумою виплаченої суддівської винагороди та вважає, що відповідачем порушено право на його належне матеріальне забезпечення.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року у справі № 360/4197/20 уточнений позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нарахування та виплати судді Сватівського районного суду Луганської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів. В частині вимог про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області нарахованої, але невиплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року в розмірі 262095,71 грн відмовлено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України за наявності усіх законних передбачених документів та в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік і повинно керуватися Законом України « Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , працює на посаді голови Сватівського районного суду Луганської області, що підтверджується наказом Сватівського районного суду Луганської області від 18 лютого 2020 року № 3 (арк. спр. 14) та трудової книжки (арк. спр. 11-13).
Наказом № 32 від 05 квітня 1993 року позивача обрано народним суддею Сватівського районного суду Луганської області (арк. спр. 10).
Наказом голови Сватівського районного суду Луганської області від 18 лютого 2020 року № 3 позивачуз 28 січня 2020 року встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 80 відсотків посадового окладу за наявності стажу роботи більше 35 років 0 місяців 0 днів (арк. спр. 14).
Листом № 2370/20вих від 08 жовтня 2020 року відповідач повідомив позивачу про відсутність правових підстав виплати суддівської винагороди з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (арк. спр. 15-17)
Згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області від 22 жовтня 2020 року № 2517/20-Вих та від 02 грудня 2020 року № 2859/20-Вих розмір суддівської винагороди ОСОБА_1 (арк. спр. 18-19, 52-53) становить:
за квітень 2020 року оклад (16 р .д.) - 48045,71 грн, вислуга (80%) - 38436,57 грн, адм. посада 10% - 4804,57 грн, відпустка (5 р.д.) - 28527,15 грн, обмеження - 27651,06 грн. Разом нараховано - 92162,94 грн;
за травень 2020 року оклад (18 р.д.) - 59741,05 грн, вислуга (80%) - 47792,84 грн, адм. посада 10% - 5974,11 грн, відпустка (1 р.д.) - 6306,00 грн, обмеження - 68763,79 грн. Разом нараховано - 51050,21 грн;
за червень 2020 року оклад (17 р.д.) - 53601,00 грн, вислуга (80%) - 42880,80 грн, адм. посада 10% - 5360,10 грн, відпустка (3 р.д.) - 17972,10 грн, обмеження -61696,40 грн. Разом нараховано - 58117,60 грн;
за липень 2020 року оклад (18 р.д.) - 49351,30 грн, вислуга (80%) - 39481,04 грн, адм. посада 10% - 4935,13 грн, відпустка (5 р.д.) - 26046,50 грн, обмеження - 56804,86 грн. Разом нараховано - 63009,11 грн;
за серпень 2020 року оклад (14 р.д.) - 44142,00 грн, вислуга (80%) - 35313,60 грн, адм. посада 10% - 4414,20 грн, відпустка (6 р.д.) - 35944,20 грн, обмеження --47179,60 грн. Разом нараховано - 72634,40 грн.
Не погодившись із обмеженням розміру суддівської винагороди, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 такого змісту:
"Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).".
Разом зі вказаними нормами суд враховує, що згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено положеннями Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі- Закон № 1402).
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 135 Закону № 1402 суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402 встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 135 Закону № 1402 до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.
Частиною шостою статті 135 Закону № 1402 передбачено, що суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Відповідно до частини дев'ятої статті 135 вказаного Закону обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Конституційний Суд України в пункті 4.1 рішення від 11 березня 2020 року по справі № 4-р/2020 з посиланням, у тому числі, на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (частина перша статті 124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу".
Законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", що узгоджується з приписом частини другої статті 130 Конституції України.
Тобто Закон України "Про судоустрій і статус суддів" є спеціальним по відношенню до встановлення розміру суддівської винагороди.
При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
При цьому, до Конституційного Суду України Верховним Судом вже внесено подання щодо конституційності частин першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік"; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (постанова Пленуму Верховного Суду від 29 травня 2020 року № 7), що не потребує додаткового звернення суду першої інстанції з цього питання.
Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У Рішенні 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) Конституційний Суд України вкотре зазначив, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
З огляду на викладене, аналіз вищевказаних положень дає підстави суду дійти висновку про те, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголошує на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Тобто Закон № 1402-VIII є спеціальним по відношенню до встановлення розміру суддівської винагороди.
При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
Оскільки Закон № 553-IX не скасовував норми Закону № 1402-VIII щодо розміру суддівської винагороди, тому при визначенні розміру суддівської винагороди відповідач повинен був керуватись вимогами статті 135 Закону № 1402-VIII, якою чітко визначено, що базовий розмір суддівської винагороди для судді місцевого суду складає 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року разом з відповідними доплатами та регіональним коефіцієнтом.
Доводи відповідача про те, що територіальне управління може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, є слушними, однак вони не нівелюють висновки суду про необхідність застосування спеціального Закону № 1402-VIII при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди.
Посилання відповідача на Рішення Конституційного Суду України від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008 у справі № 1-37/2008 (справа про збалансованість бюджету), на Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 у справі № 1-42/2011 щодо того, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними і механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства та на рішення Європейського суду з прав людини з цього питання є неприйнятними, оскільки ці рішення жодним чином не стосуються гарантій суддівської незалежності, однією з яких є суддівська винагорода.
Посилання відповідача на рішення Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2013 року у справі "Савіцкас та інші проти Литви" є неприйнятними, оскільки в цій справі надана оцінка нормі "коли економічна і фінансова ситуація в державі значно погіршується…", що міститься в пункті 3 статті 11 "Закону про суди" Литви, з урахуванням рішення Конституційного суду цієї держави від 28 березня 2006 року, який вказав, що при такій нормі в такому разі тимчасове скорочення заробітної плати суддів було законним. У той час як норми Закону України "Про судоустрій і статус суддів" таких норм не містять.
Застосування одного й того ж рішення Європейського суду з прав людини до правовідносин, які регулюються іншими нормами права держави Україна, ніж норми права держави, щодо якої Судом прийнято рішення, суперечило б вимогам законодавства.
Суд вважає, що, обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, а також юридичній позиції Конституційного Суду України щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів. Однак, необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.
Частиною другою статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
При цьому, частиною третьою статті 152 Конституції України визначено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
У пункті 4.3 Рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) Конституційний Суд України наголосив на тому, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що здійснивши нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року з обмеженнями, передбаченими статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", відповідач порушив гарантоване Конституцією України право на належне матеріальне забезпечення судді, як одну із складових його незалежності.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, слід зазначити наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної йому протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (пункт 6);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України.
Зважаючи на встановлені при розгляді справи обставини, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та обрати спосіб захисту порушених прав позивача, який, на думку суду, відповідатиме об'єкту, про захист якого просить позивач, та сприятиме його відновленню.
У даному випадку ефективним способом захисту порушеного права є визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та зобов'язання відповідача провести перерахунок суддівської винагороди та здійснити виплату позивачу за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у відповідності до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 262095,71 грн, то суд вважає їх передчасними та такими, що наразі не підлягають задоволенню, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які нараховані, але не виплачені.
Наразі відповідач не здійснив донарахування суддівської винагороди позивачу за спірний період, але здійснив лише її розрахунок, що не є тотожними поняттями. При цьому нарахування суддівської винагороди суддів місцевих загальних судів Луганської області відноситься до дискреційних повноважень відповідача.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, суд першої інстанції дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року у справі № 360/4197/20 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року у справі № 360/4197/20 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 11 травня 2021 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В. Сіваченко