11 травня 2021 року справа №360/4323/20
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року (повний текст складено 14 січня 2021 року в м. Сєвєродонецьк) у справі № 360/4323/20 (суддя І інстанції - Захарова О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області про стягнення суддівської винагороди, -
06 листопада 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (далі - відповідач), з такою вимогою: - стягнути з відповідача на користь позивача суму суддівської винагороди з квітня по 28 серпня 2020 року в розмірі 159328,60 грн з утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач працює на посаді судді Новопсковського районного суду Луганської області. Позивач зазначає, що за період з 01 січня 2020 року по 31 березня 2020 року йому була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та надбавка за вислугу років - 40%. Отримавши суддівську винагороду за квітень, травень, червень, липень та серпень 2020 року позивач дізнався про те, що розмір її виплати не відповідає розміру установленому Законом, у зв'язку із чим позивач не погоджується із сумою виплаченої йому суддівської винагороди та вважає, що відповідачем порушено його право на належне матеріальне забезпечення. Позивач вважає, що вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судці є обов'язком відповідача і повинно вирішуватись у встановленому Законом та Конституцією порядку, оскільки є невід'ємним елементом гарантій незалежності суддів. На думку позивача, право на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов'язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.
З урахуванням зазначеного позивач не погоджується із сумою виплаченої суддівської винагороди та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року у справі № 360/4323/20 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нарахування та виплати судді Новопсковського районного суду Луганської області ОСОБА_1 суддівської винагороди з квітня 2020 року по серпень 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за квітень, травень, червень, липень, серпень 2020 року, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України за наявності усіх законних передбачених документів та в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік і повинно керуватися Законом України « Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді судді Новопсковського районного суду Луганської області (арк. спр. 6-7).
Відповідно до наказу Новопсковського районного суду Луганської області від 15.04.2019 № 03.05/9/2019 судді Новопсковського районного суду Луганської області ОСОБА_1 з 13.01.2019 встановлено доплату за вислугу років у розмірі 40 відсотків посадового окладу як такому, стаж роботи якого становить 15 років (арк. спр. 7 зв.бік).
Згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області від 26.11.2020 № 2787/20-Вих розмір суддівської винагороди ОСОБА_1 за квітень 2020 року склав: оклад судді (20 р.д.) - 60057,14 грн, вислуга років 40% - 24022,86 грн, відпустка (1 день) - 4204,00 грн, матеріальна допомога на оздоровлення - 63060, 00 грн, обмеження - 15639,62,00 грн, разом нараховано - 135704,38 грн; за травень 2020 року склав: оклад судді (19 р.д.) - 63060,00 грн, вислуга років 40% - 25224,50 грн, обмеження - 41054,00 грн, разом нараховано - 47230,00 грн; за червень 2020 року склав: оклад судді (20 р.д.) - 63060,00 грн, вислуга років 40% - 25224,00 грн, обмеження - 41054,00 грн, разом нараховано - 47230,00 грн; за липень 2020 року склав: оклад судді (23 р.д.) - 63060,00 грн, вислуга років 40% - 25224,00 грн, обмеження - 41054,00 грн, разом нараховано - 47230,00 грн; за серпень 2020 року склав: оклад судді (10 р.д.) - 31530,00 грн, вислуга років 40% - 12612,00 грн, обмеження - 20527,00 грн, разом нараховано - 67757,00 грн (арк. спр. 32-33).
Не погодившись із обмеженням розміру суддівської винагороди, позивач звернувся до суду з позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 наступного змісту:
"Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).".
Разом зі вказаними нормами суд враховує таке.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено положеннями Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402).
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 135 Закону № 1402 суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402 встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 135 Закону №1402 до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.
Відповідно до частини дев'ятої статті 135 вказаного Закону обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
У рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
У рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
У рішенні від 11.03.2020 № 4-р/2020 у справі № 1-304/2019 (7155/19) Конституційний Суд України висловив позицію, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
З огляду на викладене аналіз вищевказаних положень дає підстави суду дійти висновку про те, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", що узгоджується з приписом частини другої статті 130 Конституції України.
Тобто Закон України "Про судоустрій і статус суддів" є спеціальним по відношенню до встановлення розміру суддівської винагороди.
При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
Оскільки Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-IX від 13.04.2020 не скасовував норми Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02.06.2016 щодо розміру суддівської винагороди, тому при визначенні розміру суддівської винагороди відповідач повинен був керуватись вимогами статті 135 Закону № 1402-VIII, якою чітко визначено, що базовий розмір суддівської винагороди для судді місцевого суду складає 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року разом з відповідними доплатами та регіональним коефіцієнтом.
Доводи відповідача про те, що територіальне управління може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, є слушними, однак вони не нівелюють висновки суду про необхідність застосування спеціального Закону № 1402-VIII при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди.
При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що за приписами статті 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.
Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.
Згідно статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Дослідженням Додатків № 3 та № 7 до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" судом встановлено, що відповідно до змін внесених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-IX від 13.04.2020 Державній судовій адміністрації України за кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0500000 видатки на оплату праці загального фонду було збільшено на 870744,6 тис. грн. Видатки на оплату праці, розпорядником яких є Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, залишились незмінними.
Вказані обставини свідчать про те, що законодавець не здійснив зменшення видатків на оплату праці, в тому числі суддів.
Отже, беручи до увагу той факт, що до прийняття змін до Державного бюджету України на 2020 рік Законом № 553-IX від 13.04.2020 суддівська винагорода нараховувалась та виплачувалась у відповідності до вимог статті 135 Закону № 1402-VIII в повному обсязі, а після внесення змін, яким навпаки видатки на оплату праці були збільшені, суд дійшов висновку про те, що жодних правових підстав для застосування обмеження при нарахуванні та виплати суддівської винагороди у відповідача не було.
При цьому жодних належних та допустимих доказів того, що розмір бюджетних видатків на суддівську винагороду не дозволив відповідачу виплатити суддівську винагороду в повному обсязі, відповідач суду не надав.
Також суд вважає, що, обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, а також юридичній позиції Конституційного Суду щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів. Однак, необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.
Верховним Судом було внесено подання до Конституційного Суду України щодо конституційності частин першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік"; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (постанова Пленуму Верховного Суду від 29 травня 2020 року № 7), що не потребує додаткового звернення суду першої інстанції з цього питання.
Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У Рішенні 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020 (230/20) Конституційний Суд України вкотре зазначив, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
З огляду на викладене, аналіз вищевказаних положень дає підстави суду дійти висновку про те, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголошує на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Тобто Закон № 1402-VIII є спеціальним по відношенню до встановлення розміру суддівської винагороди.
При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
Оскільки Закон № 553-IX не скасовував норми Закону № 1402-VIII щодо розміру суддівської винагороди, тому при визначенні розміру суддівської винагороди відповідач повинен був керуватись вимогами статті 135 Закону № 1402-VIII, якою чітко визначено, що базовий розмір суддівської винагороди для судді місцевого суду складає 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року разом з відповідними доплатами та регіональним коефіцієнтом.
Суд вважає, що, обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, а також юридичній позиції Конституційного Суду України щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів. Однак, необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.
У пункті 4.3 Рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) Конституційний Суд України наголосив на тому, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.
Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що здійснивши нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди за квітень, травень, червень, липень та серпень 2020 року з обмеженнями, передбаченими статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", відповідач порушив гарантоване Конституцією України право на належне матеріальне забезпечення судді, як одну із складових його незалежності.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог. Відновленням порушених прав позивача є визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з квітня по серпень 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та зобов'язання відповідача провести перерахунок суддівської винагороди та здійснити виплату позивачу за червень 2020 року у відповідності до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових податків та зборів.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь суддівської винагороди у розмірі 159328,00 грн, то суд вважає їх передчасними та такими, що наразі не підлягають задоволенню, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені.
Як слідує зі змісту довідки від 26.11.2020 № 1287/20-Вих про розмір суддівської винагороди ОСОБА_1 (арк. спр. 32-33), суддівську винагороду позивачу не було нараховано в повному обсязі. Так, згідно з довідкою розмір суддівської винагороди позивача за квітень 2020 року склав: оклад судді (20 р.д.) - 60057,14 грн, вислуга років 40% - 24022,86 грн, разом сума має складати 84080,00 грн, за травень 2020 року склав: оклад судді (19 р.д.) - 63060,00 грн, вислуга років 40% - 25224,50 грн, разом має складати 88284,00 грн; за червень 2020 року склав: оклад судді (20 р.д.) - 63060,00 грн, вислуга років 40% - 25224,00 грн, тобто разом має складати 88284,00 грн; за липень 2020 року склав: оклад судді (23 р.д.) - 63060,00 грн, вислуга років 40% - 25224,00 грн, разом сума має складати 88284,00 грн; за серпень 2020 року склав: оклад судді (10 р.д.) - 31530,00 грн, вислуга років 40% - 12612,00 грн, разом має становити 48142,00 грн. При цьому згідно з довідкою загальна сума нарахувань складає: за квітень 2020 року з урахуванням матеріальної допомоги та відпустки - 135704 грн, за травень 2020 року - 47230,00 грн, за червень 2020 року - 47230,00 грн, за липень 2020 року - 47230,00 грн, за серпень 2020 року 67757,00 грн. Отже, нарахування суддівської винагороди відбулося з обмеженням.
Наразі відповідач не здійснив перерахунок суддівської винагороди позивачу за спірний період. При цьому нарахування суддівської винагороди суддів місцевих загальних судів Луганської області відноситься до дискреційних повноважень відповідача.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог та самостійно обрати належний спосіб захисту порушених прав позивача, задовольнити позовні вимоги частково.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року у справі № 360/4323/20 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року у справі № 360/4323/20 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 11 травня 2021 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В. Сіваченко