ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
11 травня 2021 року м. Київ №640/2468/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві
Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції
треті особи: Нотаріус Войтовський Валентин Сергійович
про скасування постанов, -
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа: Нотаріус Войтовський Валентин Сергійович , в якому просить суд:
- скасувати постанову Оболонського Районного Відділу Державної Виконавчої Служби у Місті Києві Центрального Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції від 11.02.2011 про відкриття виконавчого провадження, в частині заборони здійснювати відчуження будь-кого майна, яке належить ОСОБА_1 (РНКПО: НОМЕР_1 );
- скасувати постанову Оболонського Районного Відділу Державної Виконавчої Служби у Місті Києві Центрального Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції від 31.10.2019 про зняття арешту з майна, а саме з кварти АДРЕСА_1 .
- зняти арешт з усього майна/права ОСОБА_1 (РНКПОУ НОМЕР_1 ), який був накладено на підставі, постанови від 11.02.2011 про відкриття виконавчого провадження і постанови від 31.10.2019 про зняття арешту з майна, по виконавчому провадженню №24338231.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що відповідач після спливу строку подання виконавчого документа, зобов'язаний був винести постанову про закінчення виконавчого провадження та зняти усі арешти, накладені в рамках відповідного виконавчого провадження, а приймаючи до уваги бездіяльність відповідача, останнім порушується право власності позивача. Наголосив, що з 20.04.2014 року закінчився строк для звернення стягувачем з виконавчим документом, а тому виконавче провадження №24338231 вважається закінченим, а тому виконавцю забороняється виносити будь які постанови, або здійснювати дії по даному виконавчому провадженні.
У строк, встановлений частиною першою статті 261 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач відзиву на позов не подав.
Згідно з частиною четвертою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Враховуючи неподання відповідачем заперечень проти позовних вимог та доказів на їх підтвердження, суд відповідно до ст. ч.6 ст. 162 КАС України розглядає справу на підставі наявних у ній доказів.
За таких обставин розгляд і вирішення справи суд здійснює на підставі лише наявних матеріалів справи.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається із матеріалів справи 23.06.2006 р. між відповідачем Грищенко В.Ф. та ЗАТ „Агробанк", правонаступником якого є ЗАТ „ХОУМ КРЕДІТ БАНК", правонаступником якого є ВАТ „ХОУМ КРЕДІТ БАНК", правонаступником якого є ПАТ „ХОУМ КРЕДІТ БАНК" було укладено Договір про надання кредитної лінії №47.840.06.18.М. Відповідно до умов даного договору відповідачу Грищенко В.Ф. надано кредит в розмірі 46000,00 доларів США із строком погашення до 22.06.2011 р. та сплатою 16 % річних.
З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань відповідача Грищенко В.Ф. , 23.06.2006 року між банком та відповідачем ОСОБА_1 було укладеного договір поруки №47.840.06.18.М.1.
Відповідно до договору поруки відповідач ОСОБА_1 поручалися перед банком за виконання відповідачем Грищенко В.Ф. своїх зобов'язань за кредитним договором. Відповідач ОСОБА_1 зобов'язувався відповідати перед банком у повному обсязі за кредитним договором. В силу вимог договору поруки відповідачі відповідають перед банком як солідарні боржники.
23.06.2006 р. з метою забезпечення своєчасного та повного виконання зобов'язань між відповідачем ОСОБА_1 та банком було укладено іпотечний договір № 47.840.06.18.М.1, предметом якого є квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
28 березня 2011 року між ПАТ „ХК БАНК" та позивачем було укладено договір відступлення права вимоги №20110328-Г, відповідно до п.1.1. якого первісний кредитор відступив позивачу всі свої права вимоги за кредитними договорами згідно переліку, наведеному у Додатку №1 до договору, зокрема право вимоги за кредитним договором та договорами поруки №47.840.06.18.М.1 від 23.06.2006 р. та №47.840.06.18.М.2 від 23.06.2006 р. та договір відступлення прав вимоги за іпотечними договорами.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку", у разі невиконання або належного виконання боржником основного зобов'язання iпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог iпотекодержателя.
Судом встановлено, що 28.01.2011 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу на підставі ст.87 Закону України «Про нотаріат» та пункту 1 Переліку документів, а якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172 вчинено виконавчий напис №326, згідно якого звернуто стягнення на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
11 лютого 2011 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м.Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №24338231 на підтаві виконавчого напису №326 від 28.01.2011 року виданого ПН ДМНО про звернення стягнення на квартиру з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Хоум Кредит Банк».
Того ж дня державним виконавцем внесено відповідний запис про арешт всього майна боржника до реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
20 квітня 2011 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції Грищенко В.О. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві відповідно до статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (надійшла заява представника ПАТ «Хоум Кредит Банк» про повернення виконавчого документа стягувачу).
31 жовтня 2019 року старшим державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального Управління юстиції у місті Києві, в рамках виконавчого провадженя №24338231 винесено постанову про зняття арешту з майна, в якій зокрема зазначено зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 .
19 листопада 2020 року позивач звернулась до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м.Києві з заявою про скасування постанов виконавця, яка зареєстрована 30.11.2020 року №53629, в якій просив скасувати постанову Оболонського Районного Відділу Державної Виконавчої Служби у Місті Києві Центрального Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції від 11.02.2011 про відкриття виконавчого провадження, в частині заборони здійснювати відчуження будь-кого майна, яке належить ОСОБА_1 (РНКПО: НОМЕР_1 ); постанову Оболонського Районного Відділу Державної Виконавчої Служби у Місті Києві Центрального Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції від 31.10.2019 про зняття арешту з майна, а саме з кварти АДРЕСА_1 та зняти арешт з усього майна/права ОСОБА_1 (РНКПОУ НОМЕР_1 ), який був накладено на підставі, постанови від 11.02.2011 про відкриття виконавчого провадження і постанови від 31.10.2019 про зняття арешту з майна, по виконавчому провадженню №24338231.
Листом від 21.12.2020 року №д/17 Оболонський районний відділ державної виконавчої служби у м. Києві повідомив позивачу, що згідно даних автоматизованої системи виконавчих проваджень у відділі на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження №24338231 з примусового виконання виконавчого напису ПН ДМНО від 28.01.2011 року оп справі №326 про звернення стягнення на квартиру. 20.04.2011 року виконавче провадження повернуто за заявою стягувача. Виконавчий збір в розмірі 89486,60 грн та витрати по виконавчому провадженню боржником не сплачено. Згідно частини другої розділу ХІ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України 07.06.2017 №1829/5 виконавче провадження знищено, а тому відсутні підстави для задоволення заяви.
Вважаючи оскаржувані постанови протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду за даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» (№ 1404-VIII) визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
У відповідності до додатку до Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 05.08.2016 № 2432/5, (пункт 1 розділу IX) виконавчими діями є: відкриття виконавчого провадження, повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, накладення арешту на майно боржника та на кошти, повідомлення сторін про результати визначення вартості чи оцінки майна, тощо.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-ХІV (втратив чинність, але діяв на момент відкриття виконавчого провадження).
Статтею 1 Закону № 606-ХІV передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 11 Закону № 606-ХІV визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону № 606-ХІVпримусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Частиною 1 статті 18 Закону №606-XIV встановлено, що у виконавчому документі зазначаються:
1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;
2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;
4) резолютивна частина рішення;
5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;
6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 22 Закону №606-XIV виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: виконавчі листи та інші судові документи - протягом трьох років.
За змістом статті 25 Закону №606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - відповідно до статті 37 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - відповідно до статті 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, відповідно до статті 40-1 цього Закону.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 40 Закону №606-XIV виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві, якщо в результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (за винятком виконавчих документів, зазначених у частині першій статті 42 цього Закону), а також виконавчих документів, за якими мають бути стягнені грошові кошти чи інше майно, та інших виконавчих документів, які можуть бути виконані без безпосередньої участі боржника
Частина п'ята цієї статті передбачає, що повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав, передбачених пунктами 2-6 частини першої цієї статті, не позбавляє
його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання в межах строків, встановлених статтею 21 цього Закону.
За правилами статті 37 Закону №606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закінчення виконавчого провадження; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, або знищення речі, яка мала бути передана стягувачеві в натурі; 6) закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнення; 7) передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи або арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом; 8) фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, або на письмову вимогу стягувача; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 76 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконане, відповідно до пункту 8 частини першої цієї статті, під час виконання рішення Європейського суду з прав людини.
Згідно частини першої статті 38 Закону №606-XIV У разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 38 Закону №606-XIV, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.
За правилами частини першої статті 49 вказаного Закону (станом на 18.01.2013 року) , виконавче провадження підлягає закінченню у разі зокрема: 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення.
Згідно з частиною третьою цієї статті, про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Отже, оскільки Законом чітко визначений строк, протягом якого державний виконавець зобов'язаний вчинити чітко визначені цим же Законом дії, суд приходить до висновку, що після спливу строку подання виконавчого документа зобов'язано було винести постанову про закінчення виконавчого провадження та зняти арешт, накладений в межах виконавчого провадження.
За правилами частин першої-другої статті 50 цього ж Закону, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
У зв'язку з наявністю постанови про арешт майна позивача, останній обмежений в праві розпорядження цим майном.
Водночас, згідно пункту 1 частини 2 статті 18 Закону №1404-VIII (в редакції станом на момент вирішення даної справи) виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
У відповідності з пунктом 6 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Відповідно до вимог статті 56 Закону №1404-VIII арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Статтею 59 Закону №1404-VIII передбачено порядок зняття арешту з майна, накладеного державним виконавцем. Так, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Отже, з огляду на встановлені судом обставини, постанова Оболонського Районного Відділу Державної Виконавчої Служби у Місті Києві Центрального Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції від 11.02.2011 про відкриття виконавчого провадження, в частині заборони здійснювати відчуження будь-кого майна, яке належить ОСОБА_1 (РНКПО: НОМЕР_1 ) та постанова Оболонського Районного Відділу Державної Виконавчої Служби у Місті Києві Центрального Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції від 31.10.2019 про зняття арешту з майна, а саме з квартири АДРЕСА_1 підлягає скасуванню.
Зважаючи на те, що матеріли виконавчого провадження знищені, суд вважає за необхідне зняти арешт з усього майна/права ОСОБА_1 (РНКПОУ НОМЕР_1 ), який був накладено на підставі, постанови від 11.02.2011 про відкриття виконавчого провадження і постанови від 31.10.2019 про зняття арешту з майна, по виконавчому провадженню №24338231.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Також, за ст.319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За встановлених обставин суд висновує, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Скасувати постанову Оболонського Районного Відділу Державної Виконавчої Служби у Місті Києві Центрального Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції від 11.02.2011 про відкриття виконавчого провадження, в частині заборони здійснювати відчуження будь-кого майна, яке належить ОСОБА_1 (РНКПО: НОМЕР_1 );
Скасувати постанову Оболонського Районного Відділу Державної Виконавчої Служби у Місті Києві Центрального Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції від 31.10.2019 про зняття арешту з майна, а саме з квартири АДРЕСА_1 .
Зняти арешт з усього майна/права ОСОБА_1 (РНКПОУ НОМЕР_1 ), який був накладено на підставі, постанови від 11.02.2011 про відкриття виконавчого провадження і постанови від 31.10.2019 про зняття арешту з майна, по виконавчому провадженню №24338231.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2724 (дві тисячі сімсот двадцять чотири) гривні.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.Г. Вєкуа