12 травня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/1230/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області в особі Чернівецького міського відділу Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області в особі Чернівецького міського відділу Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області, оформлену листом за вих.№7310-370/7310-21 від 03 березня 2021 року, в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована в АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначено, що у зв'язку із втратою паспорта у формі книжечки позивач звернулась до Чернівецького міського відділу Управління Державної міграційної служби в Чернівецькій області із заявою про видачу паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки. Крім цього, позивач повідомила орган Державної міграційної служби України про те, що користуючись законним правом на добровільне волевиявлення у вирішенні питання щодо обробки персональних даних, гарантованих статтею 32 Конституції України, вона не дає згоди на збір та обробку персональних даних, категорично забороняє передачу будь-яких даних до Єдиного державного демографічного реєстру; забороняє формування УНЗР (будь-яких інших ідентифікаторів: цифрових, штрих-кодових, QR-кодових, біометричних тощо); забороняє використання будь-яких засобів ЄДДР. Проте у видачі такого паспорта відмовлено у зв'язку з відсутністю рішення суду, яке набрало законної сили, яким зобов'язано Державну міграційну службу України оформити та видати позивачу паспорт громадянина України зразка 1994 року. Вказану відмову позивач вважає протиправною та такою, що порушує її права, свободи та законні інтереси.
Ухвалою суду від 23 березня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання до суду заяв по суті справи.
Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області, заперечуючи проти позовних вимог, подало до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано, що надаючи відповідь заявнику Чернівецький МВ УДМС України в Чернівецькій області роз'яснив про зміни, що були внесені до законодавства, що регулює питання оформлення та видачі паспорта громадянина України з посиланням на Тимчасовий порядок. На момент звернення позивача із заявою до Чернівецького міського відділу УДМС у Чернівецькій області порядок дій працівників міграційної служби з питань оформлення та виготовлення паспорта громадянина України у формі книжечки був урегульований Наказом МВС України №456, яким було затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - Тимчасовий порядок), яким у свою чергу визначено перелік документів для оформлення паспорта громадянина України, який є вичерпним та обов'язковим для заявника при зверненні до міграційної служби. Так, у даному випадку позивачем при зверненні до міграційної служби було порушено порядок звернення із заявою щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України, а саме: не надано заяву про втрату за зразком, наведеним у додатку 5 до Тимчасового порядку; не надано рішення суду, що набрало законної сили, яким зобов'язано підрозділ міграційної служби оформити та видати паспорт зразка 1994 року взамін втраченого; не надано заяву, встановленого МВС України зразка; не надано платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита або оригінал документа про звільнення від його сплати (у разі втрати паспорта). Натомість, позивачем було надано документи, не передбачені Тимчасовим порядком, а саме: копію свідоцтва про народження, копію пенсійного посвідчення та копію довідки про реєстрацію місця проживання.
За умови відсутності відповідного рішення суду та повного пакету документів, що визначено Тимчасовим порядком оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року, затвердженого наказом МВС України №456 від 06 червня 2019 року, у працівників Чернівецького МВ УДМС України в Чернівецькій області були відсутні законні підстави для проведення процедури оформлення та видачі паспорта громадянина України взамін втраченого.
Враховуючи наведене, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Правом подати відповідь на відзив, передбаченим статтею 163 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач не скористався.
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 01 лютого 2021 року Чернівецьким районним управлінням поліції Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області видано ОСОБА_1 довідку від 01 лютого 2021 року про те, що вона дійсно зверталася в Чернівецьке районне управління поліції ГУНП в Чернівецькій області по факту втрати паспорта громадянина України, виданого на її ім'я. Дана інформація зареєстрована в Чернівецькому районному управлінні поліції ГУНП в Чернівецькій області ІТС ІПНП ВП №1277 від 29 січня 2021 року.
З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку із втратою паспорта позивач звернулась до Чернівецького міського відділу Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року.
Зі змісту листа №7310-370/7310-21 від 03 березня 2021 року Чернівецького міського відділу Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області вбачається, що постановою Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року №398, яка набрала чинність 07 червня 2019 року, до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 №302 внесено зміни, якими передбачається, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Відповідно до абзацу п'ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року №398 "Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302" наказом МВС України від 06 червня 2019 року №456 було затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, який набрав чинності 21 червня 2019 року (надалі Тимчасовий порядок). Отже, відповідно до внесених змін у законодавство, що регулює питання оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, обов'язковою умовою для оформлення такого паспортного документа є подача заявником до органу міграційної служби повного пакету документів, визначених Тимчасовим порядком. Вказано, що оскільки до заяви від 25 лютого 2021 року ОСОБА_1 не надано рішення суду, що набрало законної сили, яким зобов'язано міграційну службу оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року на її ім'я, то у відповідності до п.п. 5 п. 1 глави ІХ Тимчасового порядку міграційною службою їй відмовлено в оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року.
Не погоджуючись із відмовою у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII, позивач звернулась до адміністративного суду з указаним позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до змісту позовних вимог предметом даного позову є фактично відмова Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області в особі Чернівецького міського відділу Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області, оформлена листом №7310-370/7310-21 від 03 березня 2021 року, видати ОСОБА_1 на її звернення паспорт громадянина України у формі книжечки.
У зв'язку з цим варто зазначите таке.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначає Закон України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, що посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20 листопада 2012 року №5492-VI (далі - Закон №5492-VI).
Відповідно до частини першої статті 13 Закону №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення, є документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, яким є, зокрема, паспорт громадянина України. Згідно з частиною третьою статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Статтею 14 Закону №5492-VI визначено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Частиною першою статті 21 Закону №5492-VI визначено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Відповідно до пункту 3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XI (далі - Положення №2503-XI) бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Пунктом 5 Положення №2503-XII передбачено, що паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.
У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється (пункт 6 Положення №2503-XII).
Згідно з пунктом 8 Положення №2503-XII термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.
Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України.
Пунктом 2 Постанови №302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
- з 1 січня 2016 р. оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. №2503-XII;
- з 1 листопада 2016 р. оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Згідно з пунктом 3 Постанови №302 установлено, що:
- прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється;
- паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.
Вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюються відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Постановою №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься, зокрема, така інформація, як біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).
Суд вважає порушенням в даному випадку принципу невтручання в особисте та сімейне життя суб'єкта, шляхом електронної обробки персональних даних у процесі оформлення паспорту у формі ID-картки, оскільки він згоди на таку обробку не надавав.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону України "Про захист персональних даних" від 01 червня 2010 року №2297-VI (далі - Закон №2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Статтею 2 Закону №2297-VI встановлено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Разом з тим, згідно зі статтею 6 Закону №2297-VI обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює порушення конституційних прав такої особи.
При цьому реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, у межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, вказані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Згідно з матеріалами справи позивач не надавала згоду на обробку її персональних даних.
Отже, у даному разі бажання отримати паспорт у формі книжечки та відмова у наданні згоди на оформлення паспорта у формі ІD-картки не становить загрозу національній безпеці, економічному добробуту та правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без його згоди є втручанням держави у його особисте та сімейне життя.
У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 року №2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції.
За сталою практикою ЄСПЛ першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява №18139/91, п. 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".
Разом з цим, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України 17.07.1997 року №475/97-ВР, передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Отже, норми Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-XII (також чинного на момент виникнення спірних правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар.
Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне і сімейне життя, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Питання щодо правомірності відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки було розглянуто Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18, провадження №11-460заі18) позов задоволено частково та визнано протиправною відмову Відділу Управління Державної міграційної служби у видачі особі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-XII; зобов'язано Відділ Державної міграційної служби оформити та видати особі паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-XII.
Вирішуючи спір по суті, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон України від 14 липня 2016 року №1474-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" (далі - Закон №1474-VIII), яким внесено зміни до Закону №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак, таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції та ухвалила нове - про часткове задоволення позову.
При цьому Велика Палата Верховного Суду визначила ознаки типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом Державної міграційної служби України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи Державної міграційної служби України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів Державної міграційної служби України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Крім того, при вирішенні даної справи суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18, провадження №11-460заі18) і в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу в оформленні та видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки, чим порушено її права, передбачені статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки неоформлення паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки обмежує його права, що встановлені законом, і не є необхідним в демократичному суспільстві.
Отже, позовні вимоги про визнання протиправною оскаржувану відмову та зобов'язання відповідача видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вказане є належним способом захисту порушених прав у даних правовідносинах та відповідає правовій позиції Верховного Суду.
Щодо дотримання позивачем всіх необхідних вимог при зверненні до органу міграційної служби щодо видачі паспорта громадянина України у формі книжечки, суд зазначає наступне.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд вважає, що з урахуванням встановлених обставин щодо наявності у позивача права на отримання паспорту громадянина України у вигляді паспортної книжечки (на паперових носіях), відповідач не має права діяти на власний розсуд, а саме оформлювати або не оформлювати паспорт у вигляді паспортної книжечки.
Проте вказаний обов'язок відповідач повинен виконати при наявності відповідних документів, надання яких встановлено законодавством.
Пункт 3 Постанови №2503-ХІІ передбачає, що бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 13 Постанови №2503-ХІІ визначено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; - свідоцтво про народження; - дві фотокартки розміром 35х45 мм; - у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
На виконання вказаної постанови Міністерством внутрішніх справ України виданий Наказ від 13 квітня 2012 року №320 "Про затвердження Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України", який встановлював форму заяви про видачу паспорта, однак вказаний наказ втратив чинність 01 березня 2018 року. Разом з цим, втрата чинності наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13 квітня 2012 року №320, на переконання суду, не позбавляє права особи звернутися до відповідних органів Державної міграційної служби України із заявою про отримання паспорту громадянина України у формі книжечки, передбаченого Постановою № 2503-ХІІ, в іншому випадку це б суперечило верховенству права.
У відзиві відповідач вказує, що наказом Міністерства внутрішніх справ України "Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України" від 06 червня 2016 року №456 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі - Порядок №456).
Згідно з пунктом 1 Порядку №456 цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до Постанови №302, Постанови №398, Положення №2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року №719-V), визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.
Саме на вказаний Порядок №456 посилається відповідач в оскаржуваній відмові, зазначивши, що за відсутності відповідного рішення суду, що набрало законної сили, відсутні правові підстави оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
Водночас суд звертає увагу, що ні позивачем, ні відповідачем не надано суду жодних підтверджень існування станом на день звернення до відповідача із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки рішення суду про зобов'язання міграційної служби оформити та видати позивачу паспорт громадянина України зразка 1994 року.
З огляду на викладене та враховуючи, що згідно змісту оскаржуваної відмови єдиною підставою для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 була відсутність рішення суду, яке вона в апріорі не могла подати без звернення до суду з позовом, суд приходить до висновку про безпідставність доводів відповідача та про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Разом з цим, суд критично оцінює доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, про відсутність підстав для видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з неподанням нею заяви про втрату за зразком, наведеним у додатку 5 до Тимчасового порядку, заяви, встановленого МВС України зразка, платіжного документа з відміткою банку про сплату державного мита або оригіналу документа про звільнення від його сплати (у разі втрати паспорта), а також на подання позивачем документів, не передбачених Тимчасовим порядком, оскільки, виходячи зі змісту листа №7310-370/7310-21 від 03 березня 2021 року, зазначені обставини не слугували підставою для відмови позивачу у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність своїх дій щодо відмови у оформленні та видачі позивачу паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки.
Отже, заявлений позов підлягає задоволенню.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Як вбачається з прохальної частини позову, позивач просив суд стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань сплачений судовий збір у сумі 908,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Відповідачем подано до суду клопотання, в якому вказано про те, що дії адвоката стосовно направлення запиту до органу РАЦС в Чернівецькій області з метою отримання повторно свідоцтва про шлюб та до ГУ НП в Чернівецькій області з метою отримання інформації щодо реєстрації звернення ОСОБА_1 із заявою щодо втрати паспортного документа не були доцільними. У зв'язку з цим відповідач не вбачає правових підстав для стягнення з нього витрат, понесених позивачем за виконання адвокатом вказаних вище робіт.
Крім цього, відповідач звертав увагу на те, що позивачем не надано розрахунку наданих послуг, що унеможливлює визначення вартості години роботи адвоката на підтвердження правильності складання акту виконаних робіт. Також зазначено, що надана до позову квитанція №1 не є належним доказом сплати позивачем коштів за надані адвокатом послуги. Останнім, у свою чергу, не надано книги обліку доходів та витрат на підтвердження факту отримання від позивача указаної у квитанції суми коштів. Зважаючи на викладене, відповідач просив суд відмовити у задоволенні вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частин першої - п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Вирішуючи питання стягнення понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката, суд звертає увагу і на те, що у додатковій постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі №911/2686/18 зазначено, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Крім цього, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» (заява 58442/00) вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 5 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі статтею 13 Закону №5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Статтею 30 Закону №5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого пунктом 65.9 статті 65 цього Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06 липня 1995 року №265/95-ВР визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Відповідно до пункту 1 Розділу 1 Положення про форму та зміст розрахункових документів затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21 січня 2016 року №13 (далі - Положення №13) положення розроблено відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Цим Положенням визначено форми і зміст розрахункових документів / електронних розрахункових документів, які в обов'язковому порядку мають надаватися особам, які отримують або повертають товар, отримують послуги або відмовляються від них, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням інтернету, при здійсненні розрахунків суб'єктами господарювання для підтвердження факту: продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів у сфері торгівлі, ресторанного господарства та послуг; здійснення операцій з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі, якщо такі операції виконуються не в касах банків; здійснення операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів; приймання комерційними агентами банків та небанківськими фінансовими установами готівки для подальшого її переказу з використанням програмно-технічних комплексів самообслуговування (далі - ПТКС), за винятком ПТКС, що дають змогу користувачеві здійснювати виключно операції з отримання коштів.
Порядок ведення касових операцій у національній валюті України юридичними особами (крім банків) та їх відокремленими підрозділами незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, органами державної влади та органами місцевого самоврядування під час здійснення ними діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності, фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність, фізичними особами визначає Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2017 року №148 (далі - Положення №148).
Підпунктом 10 пункту 3 Положення №148 визначено, що касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси.
З матеріалів справи вбачається, що між адвокатом ОСОБА_2 («Адвокат», «Виконавець») та ОСОБА_1 («Клієнт») 09 березня 2021 року було укладено Договір про надання правової допомоги №1/2021 (далі - Договір), згідно з розділом 1 (Предмет договору) (пункти 1.1-1.7) якого Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання надавати правничу допомогу обсязі та на умовах, передбачених даним договором, відповідно до чинного законодавства України, а саме: надання Клієнту правничої допомоги по підготовці позовної заяви до адміністративного суду та представництво його інтересів під час розгляду справи судами. Для виконання роботи, передбаченої пунктом 1.2. договору Виконавець зобов'язується: ознайомитись із відповіддю Управління державної міграційної служби у Чернівецькій області від 03 березня 2021 року, довідкою із ГУ Національної поліції в Чернівецькій області від 01 лютого 2021 року, витребувати із органів РАЦС м. Івано-Франківська свідоцтво про одруження; проаналізувати нормативно-правові акти щодо повторного отримання громадянина України зразка 1994 року; ознайомитись із судовою практикою по розгляду позовних заяв щодо отримання паспорта громадянина України у вигляді книжечки; підготувати проект позовної заяви до Чернівецького окружного адміністративного суду на відповідь Управління державної міграційної служби у Чернівецькій області від 03 березня 2021 та розрахувати суму судового збору; сформувати додатки до позовної заяви та завірити відповідності копій оригіналам і долучення цих копій до позовної заяви.
Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 Договору розмір оплати за даним договором визначається розрахунком наданих послуг, який є його невід'ємною частиною. Остаточна вартість наданих послуг в кожному конкретному випадку визначається по факту виконання роботи та вказується у розрахунку вартості наданих послуг, який підписується Сторонами.
На підставі Договору про надання правової допомоги №1/2021 від 09 березня 2021 року адвокатом ОСОБА_2 09 березня 2021 року видано ордер на надання правничої (правової) допомоги серії СЕ №1019616 на представництво інтересів ОСОБА_1 в Чернівецькому окружному адміністративному суді.
В подальшому, адвокатом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 19 березня 2021 року складено Акт прийому-передачі виконаних робіт по договору про надання правової допомоги від 09 березня 2021 року (далі - Акт), про те, що сторони в договорі про надання правничої допомоги від 09 березня 2021 року Виконавець - адвокат Божеску Г.В. та Клієнт ОСОБА_1 даним актом підтверджують виконання такої роботи (1 год. роботи - 500,00 грн):
1) ознайомлення із відповіддю Управління державної міграційної служби у Чернівецькій області від 03 березня 2021 року та довідкою із ГУ Національної поліції в Чернівецькій області від 01 лютого 2021 року (0,5 год.) - 250,00 грн;
2) оформлення повноважень та направлення запиту через орган РАЦС у Чернівецькій області у орган РАЦС м. Івано-Франківська для отримання свідоцтва про шлюб (0,5 год) - 250,00 грн;
3) ознайомлення із судовою практикою по розгляду позовних заяв щодо отримання втраченого паспорта громадянина України у вигляді паспорта книжечки (1 год.) - 500,00 грн;
4) підготовлено проект позовної заяви до Чернівецького окружного адміністративного суду (2 год.) - 1000,00 грн.
Згідно з квитанцією №1 адвокатом Божеску Г.В. прийнято від ОСОБА_3 кошти за надання правничої допомоги згідно Договору №1/2021 від 09 березня 2021 року в сумі 2000,00 грн.
Проаналізувавши зміст Договору про надання правової допомоги №1/2021 від 09 березня 2021 року та Акту прийому-передачі виконаних робіт по договору про надання правової допомоги від 09 березня 2021 року, суд вважає, що дії адвоката щодо ознайомлення із відповіддю Управління державної міграційної служби у Чернівецькій області від 03 березня 2021 року та довідкою із ГУ Національної поліції в Чернівецькій області від 01 лютого 2021 року, оформлення повноважень та направлення запиту через орган РАЦС у Чернівецькій області у орган РАЦС м. Івано-Франківська для отримання свідоцтва про шлюб, ознайомлення із судовою практикою по розгляду позовних заяв щодо отримання втраченого паспорта громадянина України у вигляді паспорта книжечки, визначені пунктами 1-3 Акту, і є тими логічними та необхідними діями, які передували написанню позовної заяви та фактично входять до процесу підготовки та подання позовної заяви та доданих до неї документів до суду, за що в даному випадку позивачем було сплачено адвокату 1000,00 грн (250,00 грн + 250,00 грн + 500,00 грн). Тобто, послуги, визначені у пунктах 1-3 Акту, і за які сплачено кошти в розмірі 1000,00 грн, фактично включаються у послуги з підготовки та подання до суду позовної заяви та додатків до неї. Відтак, стягненню підлягають витрати лише у розмірі 1000,00 грн.
Враховуючи викладене та зважаючи на те, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із складністю справи (дана справа в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України є нескладною) та виконаних адвокатом робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, беручи до уваги, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу не є пропорційним до предмета спору, суд приходить до висновку про обґрунтованість стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних з розглядом справи, в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн.
При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на те, що позивачем не надано розрахунку наданих послуг, оскільки перелік та вартість наданих послуг, виходячи з розміру однієї години адвоката, підтверджується Актом прийому-передачі виконаних робіт по договору про надання правової допомоги від 09 березня 2021 року
Стосовно тверджень відповідача про ненадання належних доказів про сплату позивачем коштів за виконані адвокатом роботи, то такі суд оцінює критично з огляду на наступне.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 квітня 2020 року (справа №727/4597/19), відповідно до положень статті 14 ПК України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон №5076-VI не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон №265/95-ВР, Положення №13 та Положення №148 не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність.
Тобто, аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає підстави для висновку, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа.
Разом з цим, статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України не визначено конкретної форми документу, що надається до суду для підтвердження здійснення оплати витрат на оплату послуг адвоката.
З урахуванням наведеного Верховний Суд вказав, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.
З огляду на викладене, квитанція адвоката Божеску Г.В. про отримання нею від позивача гонорару в сумі 2000,00 грн є належним доказом сплати понесених позивачем витрат на правову допомогу.
Щодо посилань відповідача на ненадання адвокатом ОСОБА_2 книги обліку доходів та витрат на підтвердження факту отримання нею від позивача оплати за надані послуги у розмірі 2000,00 грн суд зауважує, що нормами Кодексу адміністративного судочинства України, якими і врегульовані питання розподілу судових витрат за наслідком розгляду адміністративної справи, не передбачено обов'язку надання адвокатом книги обліку доходів та витрат на підтвердження отримання від клієнта коштів за надання правової допомоги.
Отже, стягненню з Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області в особі Чернівецького міського відділу Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає сума 1000,00 грн як витрати на професійну правничу допомогу, що були сплачені позивачем за складення адвокатом даної позовної заяви.
Частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню, а згідно наявної у справі квитанції №131 від 19 березня 2021 року позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 908 грн 00 коп., то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області в особі Чернівецького міського відділу Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області в особі Чернівецького міського відділу Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області, оформлену листом №7310-370/7310-21 від 03 березня 2021 року, в оформленні та видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки.
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області в особі Чернівецького міського відділу Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області в особі Чернівецького міського відділу Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області судові витрати у виді судового збору у сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн 00 коп. та у виді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 12 травня 2021 року.
Повне найменування учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ); відповідач - Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області в особі Чернівецького міського відділу Управління Державної міграційної служби України у Чернівецькій області (вулиця Шептицького, 25, місто Чернівці, код ЄДРПОУ 37767440).
Суддя О.П. Лелюк