м. Вінниця
12 травня 2021 р. Справа № 120/1431/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" про визнання протиправною та скасування постанови
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовною заявою до Державної установи «Вінницька установа виконання покарань №1» (далі - ДУ «Вінницька установа виконання покарань №1»), в якій просив визнати протиправною та скасувати постанову Начальника ДУ «Вінницька установа виконання покарань №1» Григоренка І.В. від 19.08.2020 про накладення адміністративного стягнення у вигляді суворої догани на засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 .
В обґрунтування заявлених вимог представник позивача вказала, що 19.08.2020 начальником установи Григоренком І.В. було винесено постанову про накладення дисциплінарного стягнення на засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 . Відповідно до змісту вказаної постанови позивач допустив порушення режиму відбування покарання.
Вказуючи, що прийнятті спірного рішення відповідачем не було встановлено та не враховано обставини щодо відсутності вчинення порушення, поведінку засудженого, кількість і характер раніше накладених стягнень, пояснення засудженого, як це передбачено ч.1 ст.134 КВК України, та вказуючи, що в діях позивача відсутній склад дисциплінарного проступку, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Ухвалою від 26.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачеві строк для подання відзиву на позовну заяву.
12.03.2021 представником позивача подано до суду клопотання про розгляд справи в загальному порядку у судовому засіданні з викликом сторін та клопотання про допит свідка ОСОБА_2 .
14.04.2021 представником позивача подано до суду додаткові докази в підтвердження заявленої позиції.
Відповідно до частини першої статті 79 КАС України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
В силу частини 9 вищевказаної статті копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Ухвалою від 11.05.2021 відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін та залишено без задоволення клопотання про виклик (допит) свідка.
Відповідач своїм право на подання відзиву не скористався, хоча ухвала про відкриття провадження у справі отримана останнім 01.03.2021.
Відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Водночас дата постановлення рішення суду у цій справі обумовлена тимчасовою непрацездатністю головуючого у період з 09.03.2021 по 07.05.2021.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)».
За висновками службового розслідування, 03.08.2020 близько 14 год. засуджений ОСОБА_3 допустив порушення вимог режиму відбування покарань, а саме у цей день о/у ОВ лейтенантом вн. Служби ОСОБА_4 в його службовому кабінеті проводилася бесіда з засудженим до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 стосовно раніше поданої скарги. В цей час до даного кабінету зайшов ст.о/у ВОРР ЦЗМУ к-н служби ОСОБА_5 .
За висновками службового розслідування від 12.08.2020, під час вказаної вище бесіди ОСОБА_6 почав висловлюватись нецензурними словами стосовно ОСОБА_5 , намагався вийти з кабінету, проявляв буйство. Вийшовши з кабінету, засуджений ОСОБА_1 почав викрикувати, що йому нанесені тілесні ушкодження, при цьому виражав наміри вчинити фізичну розправу на будь-ким з персоналу установи.
В той же час позивач заперечує висновки службового розслідування та вказує про обставини відмінні від тих, що у ньому наведені.
В матеріалах справи містяться власноручні письмові пояснення ОСОБА_1 за фактом події 03.08.2020, відібрані у засудженого 11.08.2020, зі змісту яких вбачається, що 03.08.2020 о 13:15 год. позивача його викликали до оперативного підрозділу для надання письмових пояснень з приводу раніше поданої заяви від 17.06.2020. Від надання пояснень засуджений відмовився, а капітан внутрішньої служби ОСОБА_5 почав задавати питання та штовхати ОСОБА_1 в живіт. Після чого позивач попросив лейтенанта ОСОБА_4 вивести його з кабінету, в чому йому було відмовлено. Позивач вказав, що намагався сам вийти з кабінету, щоб покликати на допомогу, а ОСОБА_5 тримав його та перешкоджав виходу, проте засуджений все таки вирвався, вибіг на коридор та почав кликати на допомогу. Перед тим як позивач вийшов ОСОБА_5 наніс йому два удача по правій руці.
Довідкою ДУ «Вінницька установа виконання покарань (№1)» від 17.09.2020 підтверджено, що засудженому до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 04.08.2020 надавалась телефонна розмова з регіональним представником Уповноваженого ВР України з прав людини у Вінницькій області ОСОБА_7 . Факт розмови зареєстровано у журналі телефонних розмов засуджених.
Матеріали справи містять медичну довідку медичної частини №1 філії ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» у Вінницькій області від 04.08.2020, відповідно до якої 04.08.2020 засудженого було оглянуто та виявлено садно розмірами 1*0, 8 см. На зовнішній поверхні лівого передпліччя (середня третина) та синець хаотично розташований на задньо-зовнішній поверхні лівого плеча в середній третині розмірами приблизно 6,0*4 см рожевого кольору в центральній частині з зелено-жовтим відтінком по периферії. Зі слів засудженого ушкодження отримав 03.07.2020 близько 13:30 год.
Крім того, медичною довідкою від 05.08.2020 підтверджено наявність у позивача травм аналогічним вказаних у довідці від 04.08.2020. Разом з тим, у вказаній довідці зазначено, що час отримання травми та її обставини ОСОБА_1 пояснювати відмовився.
Матеріали справи містять рапорти оперуповноваженого ОВ лейтенанта внутрішньої служби М. Лутченка, старшого по корпусу старшого прапорщика внутрішньої служби Г.Шмигельського, старшого оперуповноваженого відділу оперативно-розшукової роботи ЦЗМУ капітана внутрішньої служби А. Міськова стосовно дій засудженого до ДПВ ОСОБА_1 в порушення вимог наказу Міністерства юстиції України №2823/5 та прохання про прийняття міри дисциплінарного стягнення до останнього.
Згідно довідки від 13.08.2020 та рапорту начальника СПС старшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_8 з засудженим до ДПВ ОСОБА_1 проведено виховну бесіду по факту допущеного ним режиму відбування покарання.
Зі змістом довідки позивач ознайомився 13.08.2020.
ОСОБА_1 порушення режиму відбування покарання допускав і раніше (догана за порушення розпорядку дня, постанова від 06.10.2017), що підтверджується довідкою про заохочення та стягнення від 13.08.2020.
Згідно повідомлення від 13.08.2020 позивача було ознайомлено з місцем, датою та часом проведення засідання дисциплінарної комісії щодо розгляду матеріалів дисциплінарного провадження, та повідомлено про права засудженого відповідно до вимог статті 135 КВК України.
19.08.2020 відбулося засідання дисциплінарної комісії з розгляду питань щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності засуджених Державної установи «Вінницька установа виконання покарань №1», про що свідчить Витяг з протоколу від 19.08.2020 №221. Комісія прийняла рішення застосувати до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді «суворої догани».
19.08.2020 постановою начальника установи ОСОБА_9 , за результатами розгляду матеріалів перевірки на засіданні дисциплінарної комісії на підставі ст.131-1, 131-2, 132, 133, 134, 135 КВК за невиконання покладених обов'язків та порушення встановлених заборон засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та оголошено сувору догану.
Вважаючи, притягнення до дисциплінарної відповідальності безпідставним та таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства, вказуючи, що на засіданні дисциплінарної комісії засудженого ОСОБА_1 було позбавлено можливості через свого представника надати свої пояснення та заперечення, а також проігноровано клопотання засудженого допитати його співкамерника, зробити копії відеоматеріалів із камер відео нагляду, які встановлені на внутрішніх постах, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті даної спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 2 частини 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно з положеннями п. 13-1 ч. 1 ст. 537, п. 1 ч. 2, ч. 9 статті 539 КПК України засудженим надане право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність адміністрації установи виконання покарання до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.
Згідно зі статтею 2 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини четвертої статті 7 КВК України правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.
Режим у виправних і виховних колоніях, відповідно до частини 1 статті 102 Кримінально-виконавчого Кодексу України, це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов'язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.
У частині першій статті 8 КВК України визначено, що засуджені мають право на гуманне ставлення до них та на повагу їх людської гідності; засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню. Заходи впливу можуть застосовуватися до засуджених виключно на підставі закону; засуджені не можуть бути піддані медичним або іншим подібним дослідженням незалежно від їх згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КВК України, засуджені зобов'язані, зокрема: виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб; виконувати встановлені законодавством вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань, уповноваженого органу з питань пробації; ввічливо ставитися до персоналу, інших осіб, які відвідують установи виконання покарань, а також до інших засуджених; з'являтися за викликом адміністрації органів і установ виконання покарань, уповноваженого органу з питань пробації.
Частиною 2 статті 9 КВК України встановлено, що невиконання засудженими своїх обов'язків і встановлених законодавством вимог адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом відповідальність.
Статтею 107 КВК України визначено права і обов'язки засуджених до позбавлення волі.
Частиною третьою статті 107 КВК України передбачено, що засуджені до позбавлення волі зобов'язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами; виконувати встановлені законодавством вимоги персоналу колонії.
Абзац 9 частини четвертої статті 107 КВК України встановлює для засуджених заборону чинити опір законним діям персоналу колонії, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов'язків, підбурювати до цього інших засуджених.
Наказом Міністерства юстиції від 28 серпня 2018 року № 2823/5 затверджено Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (далі - Правила, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), які регулюють порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі та є обов'язковими для виконання персоналом установ виконання покарань, засудженими, які в них утримуються, а також іншими особами, які відвідують ці установи.
Пунктом 3 розділу ІІ Правил встановлено, що засуджені зобов'язані, серед іншого: виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб; дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня установи виконання покарань, правомірні взаємовідносини з іншими засудженими, персоналом установи виконання покарань та іншими особами; виконувати встановлені законодавством вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань; ввічливо ставитись до адміністрації та персоналу, інших осіб, які відвідують установи виконання покарань, а також до інших засуджених.
Згідно пункту 4 розділу ІІ Правил засудженим забороняється чинити опір законним діям персоналу установи виконання покарань, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов'язків, підбурювати до цього інших засуджених, вживати нецензурні та жаргонні слова, давати і присвоювати прізвиська.
Режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов'язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених (ч.1 ст.102 КВК України).
Згідно із статтею 70 КВК України, правом застосування заходів заохочення і стягнення, передбачених статтями 67 і 68 цього Кодексу, користуються у повному обсязі начальник виправного центру, а також його прямі начальники. Заходи заохочення і стягнення можуть застосовувати також заступник начальника виправного центру і начальник відділення соціально-психологічної служби виправного центру в межах, передбачених частинами другою і третьою цієї статті.
Частиною першою статті 131-1 КВК України визначено, що дисциплінарним проступком особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, є протиправне, винне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на встановлений порядок у сфері виконання покарань, вчинене цією особою.
В силу частини другої вищевказаної статті персонал установи виконання покарань зобов'язаний довести наявність у діях чи бездіяльності особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, усіх ознак дисциплінарного проступку. Відсутність таких ознак виключає застосування до особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, заходів стягнення.
Відповідно до частини 1 статті 132 КВК України, за невиконання покладених обов'язків та порушення встановлених заборон до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, можуть застосовуватися такі заходи стягнення: попередження: зокрема догана; сувора догана; грошовий штраф до двох мінімальних розмірів заробітної плати; скасування поліпшених умов тримання; поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до чотирнадцяти діб, а засуджених жінок - до десяти діб; поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, у карцер без виведення на роботу на строк до чотирнадцяти діб; переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, крім засуджених, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців.
З наявного в матеріалах справи Витягу з протоколу від 19.08.2020 №221 засідання дисциплінарної комісії з розгляду питань щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності засуджених вбачається, що позивач допустив порушення вимог встановленого порядку відбування покарання, а саме: проявив буйство при бесіді з службовими особами колонії, проявив нетактовну поведінку.
Відповідно до статті 134 КВК, при призначенні заходів стягнення враховуються причини, обставини і мотиви вчинення порушення, поведінка засудженого до вчинення проступку, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого щодо суті проступку.
Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого. За кілька проступків, вчинених одночасно, накладається одне стягнення.
Стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила проступок, і не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Відповідно до частини 16 статті 134 КВК України адміністрація колонії при встановленні факту порушення особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, вимог режиму зобов'язана невідкладно розпочати перевірку причин, обставин і мотивів вчинення порушення, поведінки цієї особи до вчинення проступку, визначити кількість і характер раніше накладених стягнень, а також отримати її пояснення про суть проступку. За наслідками такої перевірки приймається рішення про доцільність або недоцільність застосування до особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, заходів стягнення та обґрунтовується їх вид. Якщо адміністрація колонії прийняла рішення обмежитися іншими профілактичними заходами, це відображається у щоденнику індивідуальної роботи із засудженим та доводиться до відома особи під підпис.
Стаття 135 КВК України регулює процедуру дисциплінарного провадження.
Згідно статті 135 КВК, питання про доцільність застосування стягнення до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, вирішується на засіданні дисциплінарної комісії установи виконання покарань. Дисциплінарна комісія установи виконання покарань діє на постійній основі. Засідання дисциплінарної комісії є повноважним, якщо на ньому присутні більше половини членів дисциплінарної комісії.
До складу дисциплінарної комісії входять начальник установи виконання покарань, його заступники та начальники служб установи, які за своїми функціональними обов'язками безпосередньо спілкуються з особами, які відбувають покарання у виді позбавлення волі. Очолює дисциплінарну комісію начальник установи виконання покарань або особа, яка виконує його обов'язки.
На засідання дисциплінарної комісії запрошуються й інші особи, присутність яких є доцільною для встановлення обставин вчинення правопорушення та визначення міри відповідальності. Члени спостережних комісій на відповідній території мають право бути присутніми на засіданні дисциплінарної комісії та мають право дорадчого голосу.
Особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, має бути повідомлена про місце і час засідання дисциплінарної комісії не пізніше ніж за одну добу до його проведення. За заявою засудженого цей термін може бути продовжено, але не більш як на дві доби (частина 4 статті 135 КВК України).
В силу частини 5 статті 135 КВК України особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, має право користуватися послугами адвоката або фахівця в галузі права за власним вибором під час підготовки до засідання дисциплінарної комісії, який представлятиме її інтереси під час засідання комісії. Якщо особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, не має доступу до адвоката або фахівця в галузі права, адміністрація установи виконання покарання зобов'язана надати йому можливість звернутися за отриманням правової допомоги до суб'єктів надання такої допомоги.
Засуджений та/або його представник мають право:
отримати інформацію про притягнення до дисциплінарної відповідальності, у тому числі документи, що стосуються справи, не пізніш як за одну добу до початку засідання дисциплінарної комісії;
бути присутнім на засіданні дисциплінарної комісії під час розгляду питання про його притягнення до дисциплінарної відповідальності;
ознайомлюватися з матеріалами дисциплінарного провадження та особової справи, робити виписки, знімати копії з них;
надавати пояснення, заперечення та заявляти клопотання в усному та письмовому вигляді, надавати докази;
подавати клопотання не пізніш як за двадцять чотири години до визначеного часу засідання про залучення до засідання дисциплінарної комісії осіб, присутність яких є доцільною для встановлення обставин вчинення правопорушення та визначення міри відповідальності.
Відповідно до частини 6 статті 135 КВК України матеріали про порушення доповідаються на засіданні дисциплінарної комісії начальником відділення соціально-психологічної служби у присутності особи, яка вчинила порушення, та інших запрошених осіб.
Під час засідання дисциплінарної комісії заслуховуються пояснення засудженого та його представника, свідків, інших осіб, залучених відповідно до частини третьої та абзацу сьомого частини п'ятої цієї статті, адміністрації установи виконання покарань, особи, яка ініціювала притягнення до дисциплінарної відповідальності, та осіб, які мають право дорадчого голосу.
Рішення про притягнення до відповідальності приймається більшістю голосів членів дисциплінарної комісії.
Згідно з частиною 7 статті 135 КАС України рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності особи, яка відбуває покарання, має бути детально вмотивоване та може бути оскаржене особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, або її представником до органу виконання покарань вищого рівня, прокурора чи суду.
Засудженому протягом трьох робочих днів видається копія рішення про застосування до нього стягнення із зазначенням можливості та порядку його оскарження.
Правом застосовувати в повному обсязі заходи заохочення і стягнення (за винятком переведення до ПКТ (ОК)) до засуджених користується начальник установи виконання покарань або особа, яка виконує його обов'язки. За порушення порядку відбування покарання у виді арешту до осіб, засуджених до арешту, можуть застосовуватися заходи стягнення у виді догани або поміщення в карцер строком до десяти діб. Інші посадові особи установ виконання покарань не мають права застосовувати заходи заохочення і стягнення щодо засуджених. Засуджений може оскаржити накладене на нього стягнення до органу виконання покарань вищого рівня, прокурора чи суду, однак подання скарги не зупиняє виконання стягнення. Посадова особа, яка наклала стягнення, за наявності для того підстав може його скасувати або замінити іншим - більш м'яким стягненням. Вища посадова особа може скасувати стягнення у разі, якщо посадова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повноваження або стягнення було накладено нею за відсутності порушення з боку засудженого. При накладенні стягнення на засудженого адміністрація установи виконання покарань надає йому змогу повідомити про це близьких родичів, адвоката або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи (п. 1 Розділу ХХІ Правил).
Застосування начальниками установ виконання покарань заходів стягнення оформлюється постановами про накладення стягнення установи виконання покарань.
Також, перед накладенням стягнення на засудженого, який відбуває покарання у виправній колонії, дисциплінарною комісією установи вирішується питання про доцільність застосування стягнення у порядку, визначеному статтями 134, 135 Кримінально-виконавчого кодексу України.
Результати розгляду дисциплінарною комісією питання про доцільність застосування стягнення до засудженого оформлюється відповідним письмовим рішенням.
Отже, відповідно до змісту описаних вище норм КВК України дисциплінарним проступком є протиправне, винне діяння особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, що посягає на встановлений порядок у сфері виконання покарань. При цьому, довести факт вчинення дисциплінарного проступку конкретною особою та наявності в її діях усіх ознак дисциплінарного проступку зобов'язаний персонал установи виконання покарань. Для цього адміністрації колонії надано ряд повноважень та покладено певні обов'язки, зокрема, адміністрація повинна провести відповідну перевірку, отримати пояснення особи, яка, на думку адміністрації, вчинила проступок, провести засідання дисциплінарної комісії питання про доцільність застосування стягнення, про яке повідомити таку особу, заслухати пояснення цієї особи на засіданні комісії, забезпечити таку особу можливістю скористатися послугами адвоката або фахівця в галузі права як під час підготовки до засідання дисциплінарної комісії, так і на самому засіданні тощо.
Суд, наголошує, що, з врахуванням наведеного вище, рішення адміністрації колонії про накладення на особу, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, буде законним лише у випадку, коли адміністрацією повністю дотримано процедури проведення перевірки певного факту, встановлено всі обставини та зібрано у встановленому законом порядку всі необхідні докази та забезпечено реалізацією зазначеною особою всіх наданих їй законом прав і гарантій.
Як встановив суд, працівники ДУ «Вінницька установа виконання покарань №1» за результатом розгляду матеріалів відносно засудженого ОСОБА_1 по обставинах, описаних у доданих до матеріалах справи рапортах, письмових поясненнях самого позивача склали висновок про завершення перевірки та доцільність притягнення останнього до дисціплінарної відповідальності за порушення п.4 розділу ІІ Наказу Міністерства юстиції України №2823/5-2018.
В матеріалах справи міститься довідка від 13.08.2020 про проведення виховної бесіди по факту допущеного ним порушення режиму відбування покарання, за змістом якої вказано, що під час бесіди засудженому було додатково роз'яснено вимоги статей 107, 131-1, 131-2, 132, 133, 134, 135 КВК України , розділ ІІ Наказу Міністерства юстиції України №2823/5-2018. Довідка містить особистий підпис ОСОБА_1 про ознайомлення зі змістом останньої.
Згідно повідомлення від 13.08.2020 позивача було ознайомлено з місцем, датою та часом проведення засідання дисциплінарної комісії щодо розгляду матеріалів дисциплінарного провадження, та повідомлено про права засудженого відповідно до вимог статті 135 КВК України.
Разом з тим, підсумовуючи наведене, суд вказує, що відповідач не надав доказів того, що адміністрація колонії надала позивачу можливість в строк до початку розгляду дисциплінарною комісією питань про доцільність застосування дисциплінарних стягнень звернутися за отриманням правової допомоги.
Крім того, відповідачем не спростовано тверджень позивача, щодо неврахування суб'єктом владних повноважень клопотання засудженого щодо допиту його співкамерника, клопотання щодо зняття копії відеоматеріалів із камер відео нагляду на внутрішніх постах.
Дослідивши та проаналізувавши наведені вище обставини та письмові докази, суд вважає підставними та обґрунтованими твердження позивача про те, відповідач всупереч вимогам ч. 5 ст. 135 КВК України не забезпечив йому можливість користуватися послугами адвоката або фахівця в галузі права в процесі перевірки та розгляду питань щодо застосування до нього оскарженого дисциплінарного стягнення.
При цьому, суд зазначає, що однією з основних гарантій засуджених в процесі вирішення питання щодо застосування до них дисциплінарних стягнень є отримання ними допомоги адвоката або фахівця в галузі права. При цьому, положеннями ст. 134,135 КВК України в імперативній формі встановлено обов'язок адміністрації установи виконання покарання надати засудженому можливість звернутися за отриманням правової допомоги до суб'єктів надання такої допомоги, якщо особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, не має доступу до такої допомоги.
Особливо актуальною дана обставина є з врахуванням того, що до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, застосовуються певні правові обмеження, що робить цю категорію осіб вразливою та менш незахищеною.
В наведеному контексті суд враховує роз'яснення, надане в п.1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009, відповідно до якого положення частини першої статті 59 Конституції України «кожен має право на правову допомогу» треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує.
Важливу роль у забезпеченні реалізації, захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина в Україні як демократичній, правовій державі відведено праву особи на правову допомогу, закріпленому у статті 59 Конституції України. Це право є одним із конституційних, невід'ємних прав людини і має загальний характер. У контексті частини першої цієї статті "кожен має право на правову допомогу" поняття "кожен" охоплює всіх без винятку осіб - громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України.
Крім того, реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб'єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у Рішенні від 16 листопада 2000 року N 13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника. Зокрема, в абзаці п'ятому пункту 5 мотивувальної частини цього Рішення зазначено, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (частина перша статті 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".
Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість. Серед функцій такого права у суспільстві слід окремо виділити превентивну, яка не тільки сприяє правомірному здійсненню особою своїх прав і свобод, а й, насамперед, спрямована на попередження можливих порушень чи незаконних обмежень прав і свобод людини і громадянина з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.
Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня.
Крім того, гарантування кожному права на правову допомогу є не тільки конституційно-правовим обов'язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов'язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року тощо.
За змістом статті 64 Конституції України конституційне право кожного на правову допомогу у жодному випадку не може бути обмежено. Відповідно до Основного Закону України положення "кожен має право на правову допомогу" (частина перша статті 59) є нормою прямої дії (частина третя статті 8), і навіть за умови, якщо це право не передбачене відповідними законами України чи іншими правовими актами, особа не може бути обмежена у його реалізації. Це стосується, зокрема, і права свідка на отримання правової допомоги під час допиту у кримінальному процесі та права особи у разі надання нею пояснень у державних органах.
Враховуючи наведене вище, зокрема, що відповідач не лише не забезпечив гарантоване Конституцією України і КВК України право ОСОБА_1 на отримання правової допомоги в процесі вирішення питання про накладення на нього дисциплінарного стягнення, але й, як встановив суд, не вжив для цього відповідних заходів в межах своїх повноважень. А отже вказане є достатньою підставою для визнання протиправною та скасування оскаржуваної позивачем постанови Начальника ДУ «Вінницька установа виконання покарань №1» Григоренка І.В. від 19.08.2020 «Про накладення дисциплінарного стягнення».
У відповідності із вимогами частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Підстави для відшкодування судових витрат у порядку статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову начальника Державної установи "Вінницька установа виконання покарань №1" Григоренка І.В. від 19.08.2020 "Про накладення дисциплінарного стягнення на засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 ".
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 (місце перебування: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№1)" (місцезнаходження: 21001, м. Вінниця, вул. Брацлавська, буд. 2; код ЄДРПОУ 08562602)
Повний текст рішення складено та підписано суддею 12.05.2021
Суддя Томчук Андрій Валерійович