про повернення позовної заяви
м. Вінниця
12 травня 2021 р. Справа № 120/4229/21-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Жданкіна Наталія Володимирівна, розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Хмільницької районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Хмільницької районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою від 05.05.2021 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та запропоновано позивачу у 7-ти денний строк з дня отримання копії ухвали усунути її недоліки, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших підстав разом із доказами поважності причин пропуску строку.
При постановлені ухвали суд дійшов висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду, а причини на які він зіслався мотивуючи клопотання про його поновлення не можуть бути підставою для задоволення клопотання.
11.05.2021 на адресу суду від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, а саме подано клопотання про поновлення строку звернення до суду. Однак, у вказаному клопотанні позивачем не наведено аргументів, які б вказували на дотримання ним строку звернення до суду чи поважності причин його пропуску.
Зміст клопотання від 11.05.2021 свідчить, що позивач вважає, що початок перебігу строку звернення до суду слід пов'язувати з датою отримання листа-відповіді від 05.04.2021 №01-20-941, оскільки Велика Палата Верховного Суду від 24.12.2020 по справі №510/1286/16 визначаючи початок перебігу строку звернення до суду, зазначила, що важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема при отриманні від органу ПФУ відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно - правових документів, на підставі яких був здійснений розрахунок.
Таким чином, на думку позивача ним не пропущено строк звернення до суду.
Також позивач, із посиланням на практику Європейського суду з прав людини, звернув увагу суду, що правило встановлення обмеження доступу до суду, у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру.
Надавши оцінку аргументам поданої заяви, суд дійшов висновку, що позивачем не виконано вимоги ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 05.05.2021, виходячи з наступного.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України, після одержання позовної заяви суддя з'ясовує, зокрема, чи подано позов у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Частиною 6 статті 161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску, або як це передбачено ч. 1 ст. 123 КАС України, вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Інститут строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою спонукання учасників адміністративного судочинства до своєчасного вчинення ними процесуальних дій. Регламентування строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Крім цього, строки звернення до суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.
За загальним правилом для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк (ч. 2 ст. 122 КАС України).
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, перебіг строку для звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Щодо відліку строку звернення із адміністративним позовом, суд зазначає, що порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен дізнатися», що містяться в ч. 2 ст. 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку позивача знати про стан своїх прав. При визначенні початку перебігу строку звернення до суду, суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Крім того, поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
Обґрунтовуючи клопотання від 11.05.2021 про усунення недоліків позовної заяви, позивач фактично вказує, що початок перебігу строку звернення до суду слід пов'язувати з датою отримання відмови у доплаті недоотриманих сум разової грошової допомоги до 05 травня (в даному випадку листа-відповіді від 05.04.2021 №01-20-941), оскільки Велика Палата Верховного Суду від 24.12.2020 по справі № 510/1286/16 визначаючи початок перебігу строку звернення до суду, зазначила, що важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав.
Суд зауважує, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко розмежувати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".
Так, під поняттям дізнався необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).
В цьому випадку, суд наголошує на тому, що грошова допомога до 5 травня є періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого був здійснений розрахунок грошової допомоги, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок.
Отже, з дня отримання виплати особою, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання такої виплати, демонструючи свою необізнаність звернулась до відповідного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від відповіді на подану нею заяву.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних спорів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 по справі №240/12017/19, зазначив, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд звертає увагу, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19 відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі № 816/197/18, від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а, від 25.02.2021 у справі № 822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах.
У постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19 суд Касаційної інстанції дійшов такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів;
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Відтак, отримання позивачем листа-відповідача від 05.04.2021 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в цьому випадку.
Крім того, Верховний Суд у своїх рішеннях, зокрема від 08.08.2019 у справі №127/13736/16-а зазначив, що "незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами."
З огляду на викладене позивачем не наведено будь - яких доводів та не надано доказів в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, в силу чого, суд не вбачає підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Щодо посилання позивача на практику Європейського суду з прав людини, то суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, суд погоджується із твердженнями позивача про те, що правило встановлення обмеження доступу до суду, у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру.
Однак, із урахуванням прецедентної практики Європейського суду з прав людини право на доступ до суду не є абсолютним.
Слід взяти до уваги висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 28.05.1985 року в справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» та від 13.02.2001 року в справі «Кромбах проти Франції», в яких ЄСПЛ наголосив, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду.
У рішеннях від 20.05.2010 року в справі «Пелевін проти України» та від 30.05.2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою.
В рішенні «Prince Hans-Adam II of Liechtenstein проти Німеччини» (рішення від 12 липня 2001 року п. 44) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою.
У справах "Стаббігс та інші проти Великобританії" та "Девеер проти Бельгії" Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі "Мельник проти України" зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PEREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).
Суд наголошує, що визнання позивачем факту пропуску строку звернення до суду з позовною заявою і не доведення суду обставин об'єктивно непереборних, які не залежали від волевиявлення позивача і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення позивачем процесуальної дії, унеможливлює поновлення судом такого процесуального строку.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19 зазначила, що аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Виходячи із системного аналізу норм Кодексу адміністративного судочинства України у контексті практики ЄСПЛ, слід зазначити, що державою встановлено доступні, чіткі та передбачувані процесуальні правила (обмеження), за дотримання яких особа може реалізувати право на судовий захист.
Таким чином, позивачем не виконано вимоги ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 05.05.2021 та не надано суду доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду, що згідно п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України є підставою для повернення позовної заяви.
Згідно із п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу (якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що позивачем не виконано вимоги ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 05.05.2021 та не усунуто недоліки позовної заяви в частині подання заяви про поновлення процесуального строку звернення до суду із наведенням інших підстав для поновлення процесуального строку, що згідно п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України є підставою для повернення позовної заяви.
Керуючись ст. 121, 122, 123, 169, 248, 256, 295 КАС України, суд -
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду - відмовити.
2. Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Хмільницької районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії разом з доданими до неї матеріалами повернути особі, яка її подала.
3. Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна