м. Вінниця
11 травня 2021 р. Справа № 120/1673/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шаповалової Т.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради Управління соціального захисту населення Лівобережне про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
У Вінницький окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради Управління соціального захисту населення Лівобережне. У позовній заяві позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати щорічної грошової допомоги до 5 травня за період з 2017 по 2020 роки у розмірі відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту»,
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату суми щорічної грошової допомоги до 5 травня за період з 2017 по 2020 роки, як учаснику бойових дій, у розмірах п'яти мінімальних пенсій за віком;
29.03.2021 року надійшла заява позивача на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху. Разом з тим, у зазначеній заяві позивачем змінено предмет позову та доповнено позовною вимогою про зобов'язання відповідача у 2021 році та надалі нараховувати та виплачувати позивачу, як учасник у бойових дій, щорічну разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.
Оцінюючи таку заяву, суд звертає увагу, що відповідно до ч.1 ст.47 КАС України крім прав та обов'язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч.7 ст.47 КАС України у разі подання будь-якої заяви, визначеної частиною першою або третьою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у судовому рішенні.
Враховуючи що позивачем не надано докази направлення такої заяви відповідачу, а також пропуск строку подання такої заяви, суд не приймає до розгляду заяву в частині такої позовної вимоги.
Позивач свій позов мотивував тим, що він є учасником бойових дій та має право на пільги, а саме на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII, у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Позивач зазначає, що протягом 2017 - 2020 років грошова допомога до 5 травня йому виплачувалася в розмірі меншому ніж встановлено Законом від 22.10.1993 № 3551-XII.
Обґрунтовуючи неправомірність недоплати соціальної допомоги позивач зіслався на те, що рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачала, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як наслідок вважає, що протягом 2017 - 2020 років виплата допомоги до 5 травня йому протиправно проведена у розмірі меншому ніж це передбачено Законом, адже Конституційний Суд у рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020 дійшов висновку про неконституційність норм Бюджетного кодексу України які надавали повноваження Уряду самостійно визначати розмір такої допомоги.
Тому, з метою захисту свої прав та законних інтересів, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Ухвалою від 31.03.2021 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
У письмовому відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні. Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначив, що виплата щорічної разової грошової допомоги у 2017 - 2020 роках здійснювалась позивачу відповідно до постанов Кабінету Міністрів України, які були чинними та не визнавалися неконституційними. Відповідач вказав, що нормативно - правовими актами Уряду встановлено фіксований розмір допомоги до 5 травня для певних категорій осіб. Акцентував увагу також на тому, що норми Бюджетного кодексу України прямо забороняють розпорядникам бюджетних коштів здійснювати будь - які виплати за рахунок бюджетних коштів у розмірі іншому ніж той, що передбачений відповідними бюджетними асигнуваннями. Крім цього відповідач просив врахувати, що позовні вимоги про перерахунок та виплату допомоги за 2017 - 2019 роки заявлені із пропуском встановленого Кодексом адміністративного судочинства України строку звернення до суду.
Відповідно до наказу Вінницького окружного адміністративного суду № 062в-к від 26.04.2021 року суддя Шаповалова Т.М. перебувала у щорічній оплачуваній відпустці з 05.05.2021 року по 07.05.2021 року.
Надавши оцінку аргументам учасників справи, що наведені у позові та відзиві, а також дослідивши подані разом із заявами по суті справи докази, суд встановив наступне.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення та має право на пільги передбачені для учасників бойових дій.
Протягом 2017 - 2020 років позивачу грошова допомога до 5-го травня виплачувалася у таких розмірах: 2017 рік - 1200 грн; 2018 рік - 1265 грн; 2019 рік - 1295 грн; 2020 рік - 1390 грн.
Позивач із розміром вказаної виплати не погоджується та вважає, що із урахуванням рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020, розмір допомоги слід визначати не на підставі норм відповідних постанов Кабінету Міністрів України, а керуючись Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII, оскільки Конституційний Суд України дійшов висновку про неконституційність делегування Уряду повноважень щодо визначення розміру оспорюваних виплат. Відповідач із такими аргументами не погоджується, що й стало причиною виникнення спору який розглядається у цій справі.
Надаючи оцінку спірним правовим відносинам, суд враховує таке.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII.
Пільги учасникам бойових дій передбачені ст. 12 Закону від 22.10.1993 № 3551-XII.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 № 367-XIV статтю 12 Закону від 22.10.1993 № 3551-XII було доповнено частиною четвертою такого змісту: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком».
Пунктом 20 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI) текст вказаної вище частини статті 12 Закону викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені Законом № 107-VI, визнані неконституційними.
Протягом 2012-2014 років на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки норми і положення статті 12 Закону № 3551-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.
На реалізацію приписів цієї норми закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанови:
від 05.04.2017 № 223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», де передбачено, що учасникам бойових дій у 2017 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», проводиться у розмірі 1200 грн.;
від 14.03.2018 № 170 «Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», де передбачено, що учасникам бойових дій у 2018 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», проводиться у розмірі 1265 грн.;
від 20.03.2019 № 237 «Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», де передбачено, що учасникам бойових дій у 2019 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», проводиться у розмірі 1295 грн.
від 19.02.2020 № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», де передбачено, що учасникам бойових дій у 2020 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», проводиться у розмірі 1390 гривень.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі 1 -247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 відновлено дію частини 4 статті 12 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Водночас відповідач, виплачуючи позивачу оспорювану допомогу, керувався нормами постанов Кабінету Міністрів України від 05.04.2017 № 223, від 14.03.2018 № 170, від 20.03.2019 № 237 та від 19.02.2020 № 112.
Відтак, спірним при розгляді цієї справи є питання про розмір разової грошової допомоги до 5 травня, що виплачувалася учасникам бойових дій у 2017 - 2020 роках, з огляду на прийняте Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 у справі 1 -247/2018(3393/18).
Визначаючись із розміром допомоги, що належить до виплати позивачу у 2020 році суд враховує, що цій обставині надано оцінку при розгляді зразкової справи № 440/2722/20-а рішенням Верховного Суду від 29 вересня 2020 року, що залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року.
Дана адміністративна справа має ознаки типової справи № 440/2722/20-а, що прийнята до розгляду Верховним Судом як зразкова адміністративна справа.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Розглядаючи зразкову справу, Верховний Суд дійшов висновку, що з 27.02.2020 (день прийняття рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі 1-247/2018(3393/18) позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 № 367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій величиною п'ять мінімальних пенсій за віком.
Велика Палата у п.п. 48-54 постанови від 13 січня 2021 року зазначила, що вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.
Мінімальний розмір пенсії за віком слід визначати із урахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV та закону України про Державний бюджет України на відповідний рік.
У 2020 році мінімальний розмір пенсії за віком становив 1638 грн (розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»).
Відтак, із урахуванням встановлених обставин та висновків Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд доходить висновку, що виплачуючи позивачу оспорювану допомогу за 2020 рік у розмірі встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 № 112 відповідач допустив порушення норм ст. 12 Закону від 22.10.1993 № 3551-XII у редакції Закону від 25.12.1998 № 367-XIV, яка передбачала виплату учасникам бойових дій допомоги до 5 травня в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Отже, адміністративний позов у цій частині підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про виплату допомоги до 5 травня за 2017- 2019 роки у розмірі передбаченому ст. 12 Закону від 22.10.1993 № 3551-XII, то суд вважає, що такі не підлягають задоволенню із наступних мотивів.
В той час коли позивачу виплачувалася допомога до 5 травня за 2017 - 2019 роки діяв підпункт 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», яким розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статтей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Виходячи із вказаного нормативного регулювання спірних правовідносин, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати протягом 2017- 2019 років зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня .
Як зазначалося, на реалізацію приписів цієї норми закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанови: від 05.04.2017 № 223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», де передбачено, що учасникам бойових дій у 2017 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», проводиться у розмірі 1200 грн; від 14.03.2018 № 170 «Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», де передбачено, що учасникам бойових дій у 2018 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», проводиться у розмірі 1265 грн та від 20.03.2019 № 237 «Деякі питання виплати у 2019 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», де передбачено, що учасникам бойових дій у 2019 році виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», проводиться у розмірі 1295 грн.
Безспірно встановлено, що відповідач при виплаті позивачу разової грошової допомоги до 5 травня у 2017-2019 роках визначав її розмір саме із урахуванням норм вказаних вище постанов Кабінету Міністрів України.
Натомість позивач вважає, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 27.02.2020 (в справі 1 - 247/2018(3393/18)) дійшов висновку про неконституційність делегування повноважень Уряду визначати розмір допомоги в цілому. Тобто, рішення Конституційного Суду, на думку позивача, є застосовним і до виплат проведених в 2017-2019 роках. Тому, як наслідок, позивач просить провести йому доплату недоотриманої у цей період допомоги.
Однак суд не погоджується із аргументами позивача виходячи із таких міркувань.
Згідно ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Норма аналогічного змісту міститься у ч. 1 ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII.
Із аналізу вказаних приписів, суд робить висновок, що загальним є правило про втрату чинності законів які визнані неконституційними саме з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Проте, винятки із такого правила можуть бути встановлені у самому рішенні Конституційного Суду України.
Згідно ч. 1 ст. 97 Закону від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов'язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.
Проте додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов'язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абз 6 п. 4 Рішення Конституційного Суду України у Справі № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).
Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2000 року (вказана вище Справа № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України), рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади.
Поняття прямої дії рішень Конституційного Суду у Законі не розкрито. Водночас у абз. 2 п. 2 рішення від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів, Конституційний Суд України зазначив, що принцип прямої дії у часі закону чи іншого нормативно-правового акту потрібно розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним
чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Необхідно зазначити, що такий принцип є гарантією стабільності суспільних відносин та забезпечення принципу юридичної визначеності. Оскільки, в іншому випадку усі суспільні відносини у яких було застосовано «неконституційний закон» підлягали б «ревізії». Тому, з огляду на відсутність у Рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2020 року вказівки на інше, суд вважає, що вказане Рішення слід застосовувати до правовідносин які виникли з дня його ухвалення.
Отже, встановлена у Рішенні Конституційного Суду України від 27.02.2020 неконституційність закону, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду правовідносин із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності.
Враховуючи, що підпункт 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», яким розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнено пунктом 26, був чинним на момент проведення позивачу виплат у 2016 - 2019 роках, розмір оспорюваної допомоги правомірно визначався на підставі постанов Кабінету Міністрів України від 05.04.2017 № 223, від 14.03.2018 № 170 та від 20.03.2019 № 237.
Відтак, позовні вимоги про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату допомоги до 5 травня за 2017 - 2019 роки, в розмірі передбаченому ст. 12 Закону від 22.10.1993 № 3551-XII задоволенню не підлягають.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, із урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Щодо процесуального питання про строки звернення позивача до суду із позовом у цій справі, то при наданні йому оцінки суд керується такими мотивами.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Щодо відліку строку звернення із адміністративним позовом, суд зазначає, що порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен дізнатися», що містяться в ч. 2 ст. 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку позивача знати про стан своїх прав. При визначенні початку перебігу строку звернення до суду, суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Як встановлено, предметом позову є вимога позивача про:
- визнання протиправними дії відповідача щодо виплати у меншому розмірі, ніж встановлено законом, щорічної одноразової грошової допомоги, як учаснику бойових дій за 2017- 2020 роки;
- зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити щорічну одноразову грошову допомогу до 5 травня за 2017- 2020 роки, як учаснику бойових дій у відповідності до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.
За змістом статті 17-1 Закону № 3551-XII особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Розглядаючи справу № 607/7919/17, Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 зазначив, що 30 вересня поточного року - це встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата оспорюваної допомоги і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж була йому нарахована. Як наслідок суд Касаційної інстанції дійшов висновку, що перебіг строку звернення позивача до суду з цим позовом слід обраховувати з 30 вересня відповідного року, за який виплачується разова щорічна грошова допомога.
Отже, шестимісячний строк звернення позивача до суду із позовом про виплату щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік сплинув 30.03.2021.
Позовна заява надійшла до суду 01.03.2021 року, а тому, за вказаних обставин, строк звернення до суду не вважається пропущеним.
Що стосується строку звернення до суду з приводу виплат за 2017-2019 роки, то підставою незгоди з такими сумами та звернення до суду з даним позовом також є рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 (в справі 1 - 247/2018(3393/18)), у якому суд дійшов висновку про неконституційність делегування повноважень Уряду визначати розмір допомоги в цілому. Тобто, рішення Конституційного Суду, на думку позивача, є застосовним і до виплат проведених в 2017-2019 роках та він очікував від відповідача здійснення відповідних доплат. А тому в даному випадку суд також дійшов висновку про те, що строк звернення до суду не є пропущеним та надав оцінку таким вимогам позивача по суті та дійшов висновку про неможливість застосування рішення Конституційного суду України від 27.02.2021 року до виплат 2017-2019 роках.
Що стосується зазначення відповідачем у справі Управління соціального захисту населення Лівобережне Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради, то відповідні виплати позивачу здійснюються саме Департаментом соціальної політики Вінницької міської ради, а не його структурним підрозділом- Управлінням соціального захисту населення Лівобережне. А тому належним відповідачем у справі є Департамент соціальної політики Вінницької міської ради.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд не встановив факту їх понесення позивачем, адже від сплати судового збору його звільнено в силу Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Департамент соціальної політики Вінницької міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, із урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .
Відповідач: Департамент соціальної політики Вінницької міської ради - вул. Соборна, 50, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 38782790.
Повне судове рішення складено та підписано суддею 11.05.21
Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна