Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"11" травня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1019/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жельне С.Ч.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегагаз Постач", м.Харків
до Комунального некомерційного підприємства "Краснокутська центральна районна лікарня", Харківська обл., смт Краснокутськ
про стягнення коштів 80 192,54 грн.
без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегагаз Постач" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства "Краснокутська центральна районна лікарня" про стягнення заборгованості за поставлений природний газ у січні 2021 року у розмірі 80192,54 грн за Договором №17-01-20 на постачання природного газу від 17.01.2020 року.
Ухвалою суду від 31.03.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/1019/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
20.04.2021 року до суду від відповідача надійшов відзив на позов (вх.№8971) про визнання заборгованості за спожитий природний газ за січень 2021 року в сумі 80 192,54 грн.
Згідно з п.1 ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України (надалі -ГПК України) відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до ч.1 ст.191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Згідно з ч.2 ст.191 ГПК України до ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (п.4 ст.191 ГПК України).
Суд враховує, що візив на позовну заяву підписаний уповноваженою особою відповідача - директором КНП "Краснокутська ЦРЛ" Тамара Ткачук, та заява не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб.
Отже, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для ухвалення рішення про задоволення позовних вимог, у зв'язку з визнанням позову відповідачем, з огляду на наступне.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
17.01.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мегагаз Постач" (позивач, постачальник) та Комунальним некомерційним підприємством "Краснокутська центральна районна лікарня" Краснокутської селищної ради (відповідач, споживач) було укладено договір № 17-01-20 на постачання природного газу , який діяв до 31 грудня 2020 року.
Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язався передати у власність Споживачу у 2020 році природний газ, код згідно ДК 021:2015 - 09120000 - 6 «Газове паливо» (далі - Газ), а Споживач зобов'язався прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені Договором.
До цього Договору були укладені Додаткові угоди №1 від 23.03.2020 року, №2 від 29.04.2020 року, №3 від 27.10.2020 року, №4 від 27.11.2020 року, №5 від 23.12.2020 року, №6 від 29.12.2020 року та №7 від 25.01.2021 року.
Додатковою угодою №5 сторони дійшли взаємної згоди про продовження строку дії Договору на строк достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної у Договорі.
Відповідно до додаткової угоди №7 від 25.01.2021 року Сторони визначили обсяг природного газу на січень 2021 року - 12,90957 тим. куб.м. та збільшили загальну суму Договору на 90 023,59 грн.
До грудня 2020 року (включно) Споживач розрахувався за поставлений природний газ з Постачальником у повному обсязі.
У січні 2021 року Постачальник передав, а Споживач прийняв природний газ в обсязі 12,90957 тис.куб.м. на загальну суму 90 023,59 грн., разом з ПДВ, що підтверджується актом приймання-передачі природного газу №147.
У січні 2021 року Постачальник також передав, а Споживач прийняв природний газ в обсязі 9,11513 тис.куб.м. на загальну суму 80 192,54 грн., разом з ПДВ, що підтверджується актом приймання-передачі природного газу №148. Споживач за поставлений за актом приймання-передачі природного газу №148 обсяг природного газу так і не розрахувався з Постачальником.
04 березня 2021 року Споживачу було направлено вимогу про стягнення заборгованості вих. № 211 від 03.03.2021 року, де Постачальник вимагав протягом семи днів з дня отримання вимоги сплатити заборгованість за поставлений природний газ у січні 2021 року у розмірі 80 192,54 грн. Вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та будь-якого реагування.
Отже, у споживача наявна заборгованість перед постачальником за поставлений природний газ у січні 2021 р. на бездоговірній основі у розмірі 80 192,54 грн., разом з ПДВ.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
За загальними положеннями цивільного законодавства цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України). При цьому, стаття 12 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 202, статті 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтями 6, 627 ЦК України також визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції другою стороною (стаття 638 ЦК України).
Згідно приписів статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Статтею 640 ЦК України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Водночас відповідно до частини першої статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
У розрізі спірних правовідносин, слід також звернути увагу на те, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем заявляється до стягнення з відповідача заборгованість за поставлений природний газ на бездоговірній основі. Враховуючи вищенаведене та зважаючи на правову природу спірних правовідносин суд дійшов висновку, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки газу шляхом укладення договору у спрощений спосіб, а саме: шляхом складання та підписання актів приймання-передачі.
Так, згідно приписів статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів ч.2 ст.530 ЦК України.
Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису ч,1 ст.692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього: відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу (постанова Вищого господарського суду України по справі №914/3205/15 від 05.04.2016).
Окрім того, слід зауважити про неможливість застосування ч. 2 ст. 530 ЦК України, з огляду на те, що термін у виконанні зобовязання визначений спеціальною нормою - ч. 1 ст. 692 ЦК України.
Так, в постанові від 30.09.2014 у справі N 3-121 гс14 Верховного суду України визначено: "Погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції зазначив, що у разі якщо строк оплати товару не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання з оплати товару починається з моменту його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Таким чином, наявність у відповідача зобов'язання щодо оплати товару випливає безпосередньо зі змісту ч. 1 ст. 692 ЦК України та не ставиться у залежність від звернення до нього з окремою вимогою відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України."
Аналогічна правова позиція також міститься в постанові від 19.08.2014 у справі N 3-78гс14 Верховного суду України та постановах від 19.08.2014 у справі N 3-78гс14, від 10 жовтня 2013 у справі N 905/3273/13, від 14.04.2015 у справі № 912/3757/14 Вищого господарського суду України.
Згідно ч. 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Тобто чинне законодавство закріплює обов'язок покупця оплатити вартість товару не лише після набуття права власності на товар чи прийняття товаророзпорядчих документів, але і після фактичного прийняття товару та надає право сторонам узгодити, що право власності на проданий товар покупець набуває після здійснення повної оплати вартості товару (постанова Вищого господарського суду України по справі 910/23610/15 від 17.05.2016 року).
Крім того, згідно приписів статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до частини першої статті 222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх не чекаючи пред'явлення їм вимоги чи звернення до суду.
Відповідач підтверджує заборгованість перед Постачальником відповідно до акту приймання-передачі №148 у розмірі 80 192,54 грн.
Отже, підсумовуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими, правомірними, підтверджуються матеріалами справи та визнаються відповідачем, у зв'язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст.129 та ч.1 ст.130 ГПК України, а також ч.3 ст.7 Закону України "Про судовий збір".
Судовий збір, відповідно до приписів ст.129 ГПК України, в разі задоволення позову, покладається на відповідача.
Відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позовні вимоги в повному розмірі.
Відповідно до ч.1 ст.130 ГПК України у разі визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті суд вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50% сплаченого при поданні позову судового збору.
Згідно з положеннями ч.3 ст.7 Закону України "Про судовий збір" в разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Позивачем при зверненні з позовом було сплачено 2270,00 грн. судового збору, що підтверджується платіжним дорученням №3247 від 24.03.2021 року.
Враховуючи задоволення судом позовних вимог та визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, позивачу підлягає поверненню з державного бюджету 50 відсотків від судового збору, сплаченого при поданні позову, тобто 1135,00 грн., на підставі ч.1 ст.130 ГПК України та ч.3 ст.7 ЗУ «Про судовий збір».
В іншій частині в сумі 1135,00 грн. судовий збір покладається на відповідача, з вини якого справу доведено до суду, відповідно до ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 46, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 130, 185, 191, 232, 233, 237, 238, 240, 241, 247, 251, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Краснокутська центральна районна лікарня" Краснокутської селищної ради (адреса:62002, Харківська обл., Краснокутський район, смт Краснокутськ, вул. Миру, 139; код ЄДРПОУ 02002718) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегагаз Постач" (адреса: 61022, м.Харків, вул.Сумська, 39, офіс 125; код ЄДРПОУ 40292876; р/р ІВАN: НОМЕР_1 в АТ «МЕГАБАНК», МФО 351629) 80 192 грн. 54 коп. заборгованості за поставлений природний газ у січні 2021 року та 1135,00 грн. судового збору.
Управлінню державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Мегагаз Постач" (адреса: 61022, м.Харків, вул.Сумська, 39, офіс 125; код ЄДРПОУ 40292876; р/р ІВАN: НОМЕР_1 в АТ «МЕГАБАНК», МФО 351629) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, згідно платіжного доручення № 3247 від 24.03.2021, що складає 1 135,00 грн, оригінал якого залишається в матеріалах справи.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Повне рішення складено "12" травня 2021 р.
Суддя С.Ч. Жельне