"11" травня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/478/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Щавинської Ю.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи:
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Рошен Де Люкс" (66300, Одеська область, м. Подільськ, вул. Соборна, буд. 216-А)
до відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 13 185,17 грн
Історія справи.
1. Зміст позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Рошен Де Люкс".
24.02.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Рошен Де Люкс" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить суд стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 9 717,60 грн, пеню у сумі 441,83 грн, 3% річних у сумі 110,46 грн, неустойку (штраф) у сумі 2 915,28 грн, а також судові витрати.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки №23744 від 22.10.2018 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого за ОСОБА_1 рахується заборгованість у сумі 9 717,60 грн, на якц було нараховано пеню, 3% річних та штраф.
2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.03.2021 за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/478/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
Вказаною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.
Ухвала суду від 01.03.2021 була надіслана позивачу на визначену у позовній заяві електронну пошту та отримана останнім, про що свідчить надіслана представником позивача відповідь на електронний лист.
Відповідачу по справі ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на адреси: 1) АДРЕСА_1 (адреса реєстрації фізичної особи-підприємця) та 2) АДРЕСА_2 (адреса реєстрації фізичної особи).
Надіслана відповідачу ухвала про відкриття провадження у справі на адресу: АДРЕСА_1 була повернута поштовою установою із відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
В свою чергу поштове відправлення, надіслане на адресу: АДРЕСА_2 , було повернуто поштовою установою із відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Суд зауважує, що згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У відповідності до п. 116 Правил надання послуг поштового зв'язку у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99-1, 99-2, 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення.
Згідно пункту 992 Правил рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.
Отже оскільки ухвала суд про відкриття провадження у справі направлена судом за належною адресою і повернута поштою у зв'язку з відсутністю адресата, суд доходить висновку, що відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі та прийняття позовної заяви до розгляду.
Згідно з ч.ч.5,7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.
Водночас, суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Зі змісту ст. 165 ГПК України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
3. Фактичні обставини, встановлені судом.
22.10.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рошен Де Люкс" (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Курінною Анастасією Сергіївною (покупець) в особі Трипольської Лусіне було укладено договір поставки №23744 (а.с.42-45), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених даним договором, поставити та передати у власність покупцю кондитерські вироби, спеції та інше (надалі - товар), а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити його на умовах, визначених в договорі. Кількість, асортимент, ціна товару та адреса доставки визначається в видаткових накладних (специфікаціях), які є невід'ємною частиною договору.
Умовами п. 2.4. договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється на протязі 6 календарних днів з моменту прийняття товару покупцем відповідно до п.п.3.2.-3.6. договору.
Згідно п. 2.5. договору оплата поставленого товару може здійснюватися у формі: 1) у формі безготівкового розрахунку, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника; 2) у формі готівкового розрахунку, шляхом внесення грошових коштів у касу постачальника (або іншим способом, не забороненим законодавством); 3) у разі здійснення розрахунків за допомогою третіх осіб, покупець передає грошові кошти за поставлений товар за домовленістю між ним та третьою особою або за договором доручення, згідно якого третя особа зобов'язується внести грошові кошти на розрахунковий рахунок або в касу постачальника.
Відповідно до п.3.6. договору перехід права власності на товар здійснюється в момент передачі товару. Товар вважається поставленим з моменту його передачі від постачальника покупцю за видатковими накладними. Накладні оформлюються відповідно до умов діючого законодавства, підписуються уповноваженими представниками сторін, із зазначенням посади та ПІБ, а також (за необхідності) з відповідною відміткою "Працюю без печатки". Покупець підтверджує повноваження осіб, що завіряють своїм підписом факт прийняття товару на накладних.
Відповідно до п.6.2. договору у разі невиконання/несвоєчасного виконання п. 2.4. даного Договору постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент порушення зобов'язання, за кожний день прострочення. Штрафні санкції застосовуються до покупця до повного погашення ним заборгованості.
Умовами п.6.3. договору сторони погодили, що за необґрунтовану відмову або ухилення від оплати продукції, за несвоєчасну оплату товару покупець виплачує постачальнику за вимогою останнього неустойку у вигляді штрафу, зокрема, у розмірі 30% від суми неоплаченого товару за прострочення оплати понад 30 календарних днів.
Згідно п. 10.9. договору сторони зобов'язані протягом трьох робочих днів письмово повідомляти одна одну про зміни свого податкового статусу, а також інших реквізитів, з моменту набрання законної сили таких змін, про зміну адреси поставки товару, контактної інформації покупця, що вказана у додатку до договору, відповідальних осіб, а у разі неповідомлення, несуть ризик настання пов'язаних з цим несприятливих наслідків.
Договір вважається укладеним з моменту підписання повноважними представниками сторін і діє протягом року. Якщо протягом місяця до закінчення строку дії договору жодна із сторін не заявить про свій намір припинити договірні відносини або переукласти договір на інших умовах, строк дії договору автоматично продовжується на кожен наступний рік на тих же умовах.
Згідно наданого позивачем Додатку №1 до договору "Додаткова інформація про покупця" контактними особами, яким довірено отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ "Рошен Де Люкс", є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.46).
На виконання умов договору 25.09.2020 позивачем згідно видаткової накладної №RDL00120547 (а.с.54-56), підписаної повноважним представником, було поставлено ФОП Курінній А.С. товар на загальну суму 10 017,60 грн.
Поставлений товар відповідачем з порушенням строку оплачено частково на суму 300 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи чек від 12.11.2020 (а.с.59) та бухгалтерська довідка (а.с.60).
Доказів погашення вартості товару на суму 9 717,60 грн матеріали справи не містять.
При цьому, з інформації, розміщеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суду стало відомо про припинення ОП Курінною А.С. підприємницької діяльності 10.09.2020.
4. Позиція суду.
4.1. Щодо юрисдикції даного спору.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За змістом статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №910/8729/18, від 09.10.2019 у справі 127/23144/18.
Згідно зі ст.25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.
Статтею 26 ЦК України передбачено, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
З наведених норм законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42 Конституції України). Це право закріплено й у ст.50 ЦК України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус "фізична особа-підприємець" сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право-і дієздатністю, та не обмежує їх.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 910/16713/15.
Відповідно до ст.52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598- 609 ЦК України, статей 202- 208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Враховуючи наведене у сукупності, суд зазначає, що позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив господарську юрисдикцію спору відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як Фізичної особи - підприємця не припинились.
4.2. Щодо правовідносин сторін.
Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Враховуючи вищезазначене та те, що належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості у розмірі 9 717,60 грн відповідач, згідно приписів ст.ст. 74, 76-77 ГПК України, суду не надав, та вказана заборгованість підтверджується матеріалами справи, суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рошен Де Люкс" в частині стягнення основного боргу цілком обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.
Аналізуючи вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 441,83 грн, 3% річних у сумі 110,46 грн та штрафу у сумі 2 915,28 грн, суд вказує наступне.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно п.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як вже було зазначено судом, відповідальність за невиконання чи несвоєчасне виконання зобов'язання з оплати поставленого товару у вигляді пені сторонами було погоджено п.6.2 договору.
Судом при перевірці розрахунку пені (а.с.62), було встановлено його часткову помилковість з огляду на неврахування того, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування пені.
Враховуючи наведене, судом за допомогою системи "Ліга-Закон" було зроблено власний розрахунок суми пені.
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення
10017.6002.10.2020 - 22.10.2020216.0000 %0.033 %*68.97
10017.6023.10.2020 - 11.11.2020206.0000 %0.033 %*65.69
9717.6012.11.2020 - 10.12.2020296.0000 %0.033 %*92.40
9717.6011.12.2020 - 21.01.2021426.0000 %0.033 %*133.82
9717.6022.01.2021 - 16.02.2021266.0000 %0.033 %*83.07
Таким чином, загальна сума пені складає 443,95 грн. Разом з тим, приймаючи до уваги положення Господарського процесуального кодексу України щодо меж позовних вимог, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми пені у заявленому позивачем розмірі 441,83 грн.
Відповідно до ч.2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.04.2019р. по справі №917/194/18).
Як вже було зазначено судом, відповідальність за невиконання чи несвоєчасне виконання зобов'язання з оплати поставленого товару у вигляді штрафу сторонами було погоджено п.6.3. договору.
Згідно наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку штрафу, сума останнього складає 2 915,28 грн, перевіривши який суд зазначає про його правильність, а вимоги в цій частині вважає обґрунтованими.
Поряд з цим суд вказує, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
За думкою суду, враховуючи, що поставлений позивачем товар відповідачем було частково оплачено, при цьому жодних доказів понесення позивачем збитків внаслідок несвоєчасної оплати відповідачем отриманого товару суду не надано, стягнення усієї нарахованої позивачем суми штрафу, не відповідає критерію співмірності.
За таких обставин, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, обмежити розмір штрафу, що підлягає стягненню з відповідача, до 1 500 грн.
На думку суду, стягнення з відповідача такої суми штрафу компенсує негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем строків сплати боргу, стягнення ж з відповідача штрафу у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання. Суд враховує, що чинним законодавством не врегульований граничний розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно із приписами ст.86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Аналізуючи вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 110,46 грн, суд вказує наступне.
Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При перевірці розрахунку 3% річних (а.с.66) судом також встановлено його помилковість, з огляду на неврахування того, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування процентів річних.
Враховуючи наведене, судом за допомогою системи "Ліга-Закон" було зроблено власний розрахунок суми 3% річних.
Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів
10017.6002.10.2020 - 11.11.2020413 %33.67
9717.6012.11.2020 - 16.02.2021973 %77.37
Таким чином, загальна сума 3% річних складає 111,04 грн. Водночас, приймаючи до уваги положення чинного господарського процесуального законодавства щодо меж позовних вимог, суд задовольняє відповідні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у визначеній позивачем сумі 110,46 грн.
Оцінюючи вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 2500 грн, суд зазначає наступне.
У відповідності до ч.ч.1,3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи; до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч.1,2, ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. При цьому, у разі відмови у позові такі витрати, згідно з ч.4 ст.129 ГПК України покладаються на позивача.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
За приписами ч.3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як вбачається з позовної заяви, позивач, заявляючи вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу, зазначив, що такі витрати склали 2 500 грн, з яких згідно детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, 500 грн - зустріч, консультація з клієнтом, узгодження правової позиції, 2 000 - вивчення документів, підготовка та подання до Господарського суду Одеської області позовної заяви, представництво інтересів клієнта у суді.
Відповідно до положень ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Згідно з положеннями пункту 4 статті 1, частини третьої статті 27 Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
У підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу ТОВ "Рошен Де Люкс" надано суду укладений між ним та Адвокатським бюро "Ольги СЛАВОВОЇ" в особі керуючого бюро - адвоката Славової Ольги Анатоліївни договір про надання правової допомоги №01/06/20 від 01.06.2020, відповідно до якого клієнт доручає, адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених в даному договорі, а клієнт зобов'язується оплатити її.
Відповідно до п.4.1. договору за надання правової допомоги (послуг) клієнт сплачує адвокатському бюро гонорар, розмір якого розраховується відповідно до фактично наданих послуг за тарифами, вказаними в додатку №1 до договору. Підставою для оплати гонорару є наданий адвокатським бюро рахунок.
За умовами п. 4.5. договору оплата здійснюється на підставі рахунку адвокатського бюро, який воно надає клієнту разом з актом приймання-передачі наданих послуг з розрахунком суми оплати, виходячи з обсягу часу, що його було витрачено на надання правової допомоги (послуг) за договором, тарифів, зазначених в додатку №1 до договору, фактичних витрат, зазначених в п. 4.3. договору.
За результатами надання правової допомоги складається акт приймання-передачі наданих послуг, що підписується представниками кожної сторони. В акті вказується обсяг наданої адвокатським бюро правової допомоги та вартість (п.4.6. договору).
Крім того, у підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу, ТОВ "Рошен Де Люкс" також надано копію рахунку-фактури №7 від 09.02.2021 (а.с.73), платіжне доручення №11225 від 09.02.2021 (а.с.74).
З огляду на викладене, приймаючи до уваги доведення позивачем належними доказами понесення витрат на правову допомогу та їх розмір, відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру таких витрат, суд зазначає, що заявлені позивачем до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2 500 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до п. 4.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Приймаючи до уваги вищезазначене, з огляду на положення ст.129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 129,232,233,236-238,240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Курінної Анастасії Сергіївни ( АДРЕСА_1 , ід. код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рошен Де Люкс" (66300, Одеська область, м. Подільськ, вул. Соборна, буд. 216-А, код ЄДРПОУ 37984318) основну заборгованість у сумі 9 717 /дев'ять тисяч сімсот сімнадцять/ грн 60 коп., пеню у сумі 441 /чотириста сорок одна/ грн 83 коп., 3% річних у сумі 110 /сто десять/ грн 46 коп., штраф у сумі 1500 /одна тисяча п'ятсот/ грн, судовий збір у сумі 2 270 /дві тисячі двісті сімдесят/ грн, витрати на правову допомогу у сумі 2 500 /дві тисячі п'ятсот/ грн.
3. В задоволенні решти позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Ю.М. Щавинська