ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.05.2021Справа № 910/3820/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Приватного підприємство "Аланбуд" вул. Промислова, буд.4/7, м. Київ, 01013
до Компанії "SHANDONG SHUNTENG TEXTILE TECHNOLOGY CO.,LTD" No.10 of Beijing Road, Huangdao, District, Qingdao, CHINА
про стягнення 6 291,00 доларів США
Представники сторін: не викликались
Приватне підприємства "Аланбуд" 13.03.2020 звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Компанії "SHANDONG SHUNTENG TEXTILE TECHNOLOGY CO.,LTD", CHINA про стягнення 6291,00 доларів США.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем Договору № СНІ-8 від 06.12.2018 в частині здійснення поставки товару у відповідності до здійсненої позивачем передплати, в зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача суму здійсненої за договором передплати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/3820/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, на думку суду, не вимагають проведення судового засідання з викликом сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України судом вирішено розгляд справи № 910/3820/20 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Окрім цього, приймаючи до уваги необхідність надсилання належним чином (нотаріально) засвідченого перекладу на офіційну мову КНР ухвали Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 про відкриття провадження у справі, а також позовної заяви для вручення відповідачу Компанії "SHANDONG SHUNTENG TEXTILE TECHNOLOGY CO.,LTD" в порядку, передбаченому Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 безпосередньо на адресу місцезнаходження відповідача, провадження у справі зупинялось до 17.08.2020.
Так, 05.08.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2020 поновлено провадження у справі, витребувано у позивача додаткові документи та зупинено провадження у справі № 910/3820/20 до надходження відповіді від компетентного органу Китайської Народної Республіки на судове доручення Господарського суду міста Києва від 18.08.2020 про вручення відповідачу нотаріально засвідченого перекладу на китайську мову позовної заяви та доданих документів, ухвали про відкриття провадження у справі від 17.03.2020, ухвали від 18.08.2020.
Через відділ діловодства суду 30.09.2020від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи
Від компетентного органу Китайської Народної Республіки - Міністерства юстиції КНР 11.03.2021 через відділ діловодства суду надійшла відповідь на запит про вручення судових доручень, відповідно до якої зазначено, що адресат за вказаною адресою не знаходиться.
Пунктом 6 Закону України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах" від 19.10.2000 № 2052-III встановлено, що якщо виконано всі умови, зазначені у частині другій статті 15 Конвенції, суддя незалежно від положень частини першої статті 15 Конвенції може винести рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку документів.
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
З огляду на наявність доказів передання процесуальних документів у спосіб передбачений Конвенцією, повідомлення про неможливість вручення, суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення їх про розгляд справи судом.
Будь - яких заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи по суті 12.05.2021, зокрема, відзиву відповідача на позовну заяву, до суду не надходило.
В свою чергу суд відзначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. ст. 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі від 17.03.2020 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Натомість, як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки Компанія "SHANDONG SHUNTENG TEXTILE TECHNOLOGY CO.,LTD" не скористалася наданими їй процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 06 грудня 2018 року між Компанією "SHANDONG SHUNTENG TEXTILE TECHNOLOGY CO.,LTD" (продавець за договором, відповідач у справі) та Приватним підприємством "Аланбуд" (покупець за договором, позивач у справі) було укладено Договір № СНІ-8 (далі - Договір), за умовами якого продавець зобов'язується відвантажити, а покупець прийняти та оплатити 100% поліестер DTH HIM 300D/96F: чорного кольору - 5 т, помаранчевого кольору - 4 т, синього кольору - 3 т, білого кольору - 1 т (далі - товар) виробництва Китайської Народної Республіки.
Розділами 2 - 12 Договору сторони узгодили умови та термін поставки, умови оплати, якість та комплектність, пакування, відвантаження та доставку, форс-мажор, відповідальність сторін, арбітраж тощо.
Суд зазначає, що відповідно до приписів ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» приватноправові відносини - це відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи; іноземний елемент - це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Відповідно до ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.
Окрім того, частиною 1 статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено, що у випадках, передбачених законом, учасники правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.
Відповідно до статті 43 Закону України "Про міжнародне приватне право" сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.
Так, згідно з пунктом 10.1. Договору сторони погодили, що всі неврегульованості вирішуються шляхом двосторонніх переговорів, спори і вимоги, які виникають за договором або у зв'язку з його виконанням, порушенням умов або припиненням, підлягають розгляду (вирішення) в Господарському суді м. Києва у відповідності з процесуальним і матеріальним законодавством України
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Згідно з пунктом 11.2 Договору даний Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту виконання сторонами своїх зобов'язань. Даний договір укладено на строк до 31 грудня 2019 року.
Вказаний договір підписаний представниками продавця та покупця та скріплений печатками юридичних осіб.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Пунктом 2.1 Договору передбачено, що поставка товару здійснюється на умовах зазначених в інвойсах на кожну партію товару.
Поставка здійснюється комбінованим транспортом (морським, авто) на умовах зазначених в інвойсах на поставки (страхування, покриття ризиків, оплата за доставку - за рахунок покупця) (пункт 2.2 Договору).
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
У відповідності до пункту 1.2 Договору загальна сума договору складається з суми всіх інвойсів на партії товару, що поставляється і орієнтовно становить 20 970,00 доларів США.
Як встановлено судом, на виконання умов вищевказаного Договору Компанією "SHANDONG SHUNTENG TEXTILE TECHNOLOGY CO.,LTD" як продавцем у грудні 2018 року було виставлено позивачу інвойс (рахунок) № CD/STTEX181123 від 06.12.2018 на оплату товару на загальну суму 20 970,00 доларів США, копія якого наявна в матеріалах справи.
За приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У відповідності до ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором,- у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Згідно п. 3.1 Договору покупець здійснює передплату (безготівковий розрахунок) за товар на рахунок продавця, зазначений в п.12 договору.
Передплату можна здійснити частинами: 1-а частина передплати 30% - після отримання інвойсу, остаточний розрахунок - після отримання підтвердження передачі товару логістичної компанії покупця (отримання коносаменту електронною поштою).
Окрім цього відповідно до вищевказаного інвойсу (рахунок) № CD/STTEX181123 від 06.12.2018 визначено умови оплати (30 % передплати, 70 % оплати після відправки товару та отримання коносаменту) та термін доставки (15-20 днів з моменту отримання 30 % передплати).
Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, у відповідності до вказаного інвойсу (рахунок) № CD/STTEX181123 від 06.12.2018 платіжним дорученням в іноземній валюті або банківських металах № 8 від 20.12.2018 позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок продавця - Компанії "SHANDONG SHUNTENG TEXTILE TECHNOLOGY CO.,LTD" грошові кошти у сумі 6 291,00 доларів США, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією вказаного платіжного доручення.
В свою чергу будь-які заперечення з боку відповідача щодо повного та належного виконання Приватним підприємством "Аланбуд" умов Договору в частині здійснення передоплати відсутні.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані зобов'язання щодо здійснення 30 % попередньої оплати від вартості товару в розмірі, обумовленому сторонами на підставі укладеного між ними Договору та інвойсу (рахунку) № CD/STTEX181123 від 06.12.2018, факт перерахування позивачем грошових коштів за Договором належним чином підтверджено матеріалами справи.
Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно пункту 2.2 Договору термін поставки товару - протягом 35 календарних днів з моменту надходження 1-ї частини передплати від покупця.
Відповідно до інвойсу № CD/STTEX181123 від 06.12.2018 термін доставки складає15-20 днів з моменту отримання 30 % передплати).
Докази того, що сторони узгодили інший термін поставки товару за Договором, в матеріалах справи відсутні.
Тобто, за висновками суду з урахуванням умов пункту 2.2 Договору та інвойсу, а також дати фактичного здійснення позивачем передплати 20.12.2018, продавець зобов'язаний був поставити товар до 24.01.2019 включно.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Проте, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, в порушення зазначених умов Договору відповідачем товар, передбачений Договором, поставлений не був.
Доказів поставки товару як у встановлені в інвойсі та Договорі строки, так і поза ними відповідачем під час розгляду справи не надано.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як передбачено пунктом 1 частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідачем поставка товару в обсязі та на суму, передбачену рахунком та відповідно до здійсненої позивачем передплати, здійснена не була.
Згідно з пунктом 3.3 Договору в разі неможливості поставки товару продавець беззастережно повертає всю суму, що надійшла в якості передоплати за товар на рахунок покупця не пізніше 40 днів з моменту надходження на рахунок продавця
Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Так, за результатами аналізу наявних у справі доказів судом визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 6 291,00 доларів США як передоплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов'язань.
Постановою Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 909/524/18 зазначено, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов'язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.
Доказів настання обумовлені законом підстав для зміни правової природи перерахованих покупцем (позивачем) коштів внаслідок непоставки продавцем (відповідачем) товару матеріали справи не містять, що тягне за собою правові наслідки, обумовлені часиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України.
При цьому, припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Тобто, наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.
В свою чергу суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Таким чином, як встановлено судом та зазначає позивач в позовній заяві, обов'язок щодо поставки товару загальною вартістю 6 291,00 доларів США на суму здійсненої відповідної передплати та у визначений строк, всупереч умовам Договору та інвойсу, вимогам цивільного та господарського законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі вартості фактично передплаченого непоставленого товару, яку позивач просив стягнути в судовому порядку.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження виконання зобов'язань з поставки товару та/або відсутності боргу з повернення передплати, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним Договору № СНІ-8 від 06.12.2018 та/або його окремих положень суду не надано.
Будь - які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості з повернення передплати за непоставлений згідно Договору товар на підставі наданих позивачем доказів.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань щодо поставки оплаченого позивачем товару, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів поставки товару або повернення сплачених позивачем коштів відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 6 291,00 доларів США боргу (попередньої оплати) підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
За таких обставин, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 5 ст. 29, ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Компанії "SHANDONG SHUNTENG TEXTILE TECHNOLOGY CO.,LTD" (No.10 of Beijing Road, Huangdao, District, Qingdao, CHINА, SWIFT CODE: SPDBCNSH170. п/р НОМЕР_1 SHANGHAI PUDONG DEVELOPMENT BANK. QINGDAO BRANCH Bank Address: No.188 HAIRROAD, QINGDAO, CHINA) на користь Приватного підприємства "Аланбуд" (01013, місто Київ, вулиця Промислова, будинок 4/7, код ЄДРПОУ 32768303) 6 291 (шість тисяч двісті дев'яносто один) доларів США 00 центів основного боргу та 2 327 (дві тисячі триста двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 12 травня 2021 року
Суддя А.М. Селівон