ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.05.2021Справа № 910/2033/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясокомбінат «Миргородський»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альмондо Фешн»
про стягнення 36.284,13 грн
Представники сторін: не викликались
10.02.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясокомбінат «Миргородський» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альмондо Фешн» про стягнення 36.284,13 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що останнім на підставі укладеного між сторонами договору поставки № 2466817981 від 31.07.2019 в період з 03.01.2020 по 23.06.2020 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 40.109,59 грн, що підтверджується підписаними сторонами видатковими та товарно-транспортними накладними. Згідно з п. 4.1 договору оплата кожної партії товару здійснюється протягом 7 календарних днів з моменту отримання товару. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 2466817981 від 31.07.2019 в частині повної оплати поставленого товару, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 36.284,13 грн, з яких 25.432,13 грн основного боргу, 1.814,00 грн пені, 7.630,00 грн штрафуу, 954,00 грн інфляційних втрат, 454,00 грн - 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/2033/21 від 16.02.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено п'ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.
04.03.2021 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2021 відкрито провадження у справі № 910/2033/21 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Даною ухвалою суду зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.
У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 12.03.2021 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 01014, м. Київ, вул. Звіринецька, 63 (номер відправлення 0105477095778), яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.
Проте, конверт разом з ухвалою від 12.03.2021 (номер відправлення 0105477095778) було повернуто до суду поштовим відділенням зв'язку без вручення адресату з довідкою форми Ф-20 від 23.03.2021 з позначкою «адресат не знайдено».
Згідно з ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідач вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 12.03.2021 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
31.07.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «М'ясокомбінат «Миргородський» (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альмондо Фешн» (покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 2466817981 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується систематично доставляти і передавати у власність покупцю м'ясну сировину, надалі - товар, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати оплату за нього на умовах даного договору.
Згідно з п. 1.2 договору предметом поставки є: м'ясо свинини та яловичини охолоджене, а також субпродукти першої, другої категорії та інші м'ясопродукти.
Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушення умов договору не сплатив вартість поставленого товару у повному обсязі, у зв'язку з чим виникла заборгованість та позивачем та за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання нараховані пеня, штраф, інфляційні втрати та 3% річних.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно з п. 10.1 договору він набуває чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до його повного виконання сторонами.
Відповідно до п. 3.1 договору ціна товару яка постачається є договірною і встановлюється відповідно до погоджених покупцем та постачальником замовлень. Погоджена ціна на товар вказується в накладних на кожну партію і містить у собі податок на додану вартість. Загальна вартість договору складається з вартості усіх поставок за період дії договору.
Згідно з п. 4.2 договору загальна сума договору визначається як сума проданого товару по видатковим накладним протягом дії договору.
Відповідно до п. 5.2 договору зобов'язання постачальника щодо термінів поставки, дотримання номенклатури, кількості і якості товару вважаються виконаними з моменту одержання покупцем товару і підписання видаткової накладної чи оформлення інших аналогічних документів, що засвідчують факт поставки, представниками постачальника і покупця.
Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар загальною вартістю 25.784,69 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними, що підписані та скріплені печатками обох сторін
№ 1397 від 17.01.2020 на суму 3.911,05 грн,
№ 1476 від 18.01.2020 на суму 954,51 грн,
№ 2125 від 24.01.2020 на суму 3.721,90 грн,
№ 4649 від 18.02.2020 на суму 3.823,80 грн,
№ 5068 від 21.02.2020 на суму 1.101,15 грн,
№ 5645 від 27.02.2020 на суму 1.991,77 грн,
№ 5869 від 28.02.2020 на суму 2.491,58 грн,
№ 15887 від 11.06.2020 на суму 2.236,50 грн,
№ 16621 від 18.06.2020 на суму 2.058,00 грн,
№ 17128 від 23.06.2020 на суму 3.494,40 грн.
Пунктом 4.1 договору визначено, що оплата кожної партії товару здійснюється протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з п. 5.3.3 договору покупець зобов'язався сплатити вартість товару відповідно до умов розділу 4 цього договору.
Позивачем 16.01.2022 було направлено відповідачу претензію від 14.01.2022 з вимогою сплатити борг за договором № 2466817981 від 31.07.2019, що підтверджується описом вкладення у цінний лист за № 0100187880526, проте дане відправлення було повернуто поштовим відділенням зв'язку без вручення адресату з довідкою форми Ф-20 від 02.02.2021 з позначкою «за закінченням терміну зберігання».
Матеріали справи свідчать, що відповідач в порушення взятих на себе за договором зобов'язань вартість товару у визначений строк не сплатив, в зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, яка не оспорена відповідачем та становить 25.432,13 грн.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів того, що відповідачем виконано зобов'язання по сплаті поставленого товару за договором в повному обсязі не подано.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача вартості поставленого товару в розмірі 25.432,13 грн.
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за отриманий товар не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.
Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п. 7.5 договору за несвоєчасну оплату поставленого товару покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України. яка діяла в період за який сплачується пеня. Пеня розраховується від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення оплати товару.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Згідно з п. 7.2 договору сторони домовились встановити строк позовної давності по штрафним санкціям (штраф, пеня, неустойка) та строк їх нарахування 3 (три) роки.
Отже, при укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати за отриманий товар та передбачили інший період нарахування ніж встановлений законом.
В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті поставленого товару відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу пеню, розмір якої за обґрунтованими розрахунками позивача становить 1.814,00 грн (нарахованої на суму боргу 25.432,13 грн за період з 03.07.2020 по 05.02.2021).
Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 1.814,00 грн обґрунтовані і підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 7.6 договору за прострочення оплати товару який поставлений більше ніж на 10 (десять) календарних днів з моменту настання платежу, покупець сплачує на корись постачальника штраф у розмірі 30% від суми поставленого товару.
Оскільки прострочення з оплати поставленого товару мало місце понад 10 календарних днів, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 7.630,00 грн штрафу (за обґрунтованими розрахунками позивача: 30% від суми боргу 25.432,13 грн).
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, пені та штрафу не суперечить статті 61 Конституції України.
В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті поставленого товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 954,00 грн інфляційних втрат (нарахованих на суму боргу 25.432,13 грн за період з вересня по грудень 2020 року) та 454,00 грн - 3% річних (нарахованих на суму боргу 25.432,13 грн за період з 03.07.2020 по 05.02.2021).
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Умовами договору не визначено інший розмір процентів ніж 3% річних.
Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 954,00 грн інфляційних втрат та 454,00 грн - 3% річних (за обґрунтованими розрахунками позивача).
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясокомбінат «Миргородський» підлягають задоволенню повністю.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альмондо Фешн» (01014, м. Київ, вул. Звіринецька, 63, код ЄДРПОУ 40082780) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «М'ясокомбінат «Миргородський» (01042, м. Київ, вул. Патріса Лумумби, 5, код ЄДРПОУ 39452776) 25.432 (двадцять п'ять тисяч чотириста тридцять дві) грн 13 коп. основного боргу, 1.814 (одна тисяча вісімсот чотирнадцять) грн 00 коп. пені, 7.630 (сім тисяч тридцять) грн 00 коп. штрафу, 954 (дев'ятсот п'ятдесят чотири) грн 00 коп. інфляційних втрат, 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн 00 коп. - 3% річних, 2.270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
СуддяВ.В. Сівакова