ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.03.2021Справа № 903/36/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Фізичної особи - підприємця Яреми Мирослави Миколаївни АДРЕСА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" пров. Новопечерський, буд. 19/3, корп. 2, каб. 33, м. Київ, 01042
про стягнення 676 531,48 грн.
Представники сторін:
Від позивача: не з'явився.
Від відповідача: не з'явився.
До Господарського суду Волинської області 23.01.2020 року надійшла позовна заява Фізичної особи - підприємця Яреми Мирослави Миколаївни до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" про стягнення 499 371,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки №141218-04/15 від 14.12.2018 року в частині своєчасної та повної оплати поставленого за договором товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в сумі 425 042,46 грн., за наявності якої позивачем нараховані пеня в сумі 47 927,21 грн., проценти річних в сумі 4797,00 грн. та втрати від інфляції в сумі 5 603,68 грн., які позивач просить суд стягнути в прохальній частині позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 24.01.2020 року у справі № 903/36/20 на підставі ст. 27, п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України дану позовну заяву передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2020 року справу № 903/36/20 передано на розгляд судді Селівону А.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2020 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
За результатами розгляду клопотання б/н від 13.03.2020 року щодо усунення недоліків позовної заяви, ухвалю Господарського суду міста Києва від 31.03.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 903/36/20, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 29.04.2020 року.
У зв'язку з перебуванням судді у відпустці, судове засідання, призначене на 29.04.2020 року не відбулось.
Судом прийнято до уваги, що Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами та доповненнями), з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" та змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 № 291 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України", змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів № 424 від 29.05.2020, та змінами внесеними згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 №500 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" установлено з 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року на усій території України карантин.
Також судом враховано положення постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 р. № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" щодо введення адаптивного карантину, зокрема, враховуючи постанову КМУ від 03.06.2020 року №435 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392", якою передбачено послаблення частини карантинних обмежень, в тому числі, починаючи з 11.05.2020 року відновлено діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів, з 22.05.2020 року відновлено роботу громадського транспорту, а з 25.05.2020 року - роботу метрополітенів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 року призначено підготовче засідання на 30.07.2020 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києві від 30.07.2020 року за результатами розгляду в судовому засіданні 30.07.2020 року заяви позивача б/н від 24.04.2020 року про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить змінити ціну позову шляхом збільшення заборгованості відповідача за Договором поставки № 141218-04/15 від 14.12.2018 року у розмірі 676 531,48 грн., а саме збільшення суми основного боргу до 574 595,69 грн., збільшення 3 % річних до 9470, 51 грн., збільшення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ до 88 471,45 грн. та зменшення інфляційних нарахувань до 3993,83 грн., заява Фізичної особи - підприємця Яреми Мирослави Миколаївни прийнята судом до розгляду, у зв'язку з чим має місце нова ціна позову, з урахуванням якої здійснюється розгляд спору, а також у зв'язку з неявкою в судове засідання уповноваженого представника відповідача та частковим задоволенням поданого останнім клопотанням № 01-05/360 від 24.07.2020 року про продовження строку підготовчого провадження та відкладення судового засідання, підготовче засідання у справі відкладено на 02.09.2020 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2020 року відкладено на 15.10.2020 року.
Проте судове засідання, призначене на 15.10.2020 року, у зв'язку з перебування судді Селівона А.М. на лікарняному не відбулось.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 року розгляд справи призначено на 16.12.2020 року.
У судовому засіданні 16.12.2020 року враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 903/36/20 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 11.02.2021 року.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 11.02.2021 року судом протокольно оголошено перерву на 03.03.2021 року.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання 30.07.2020 року через канцелярію суду 18.03.2020 та 24.03.2020 року від позивача надійшли клопотання про долучення доказів разом з доказами відправки на адресу відповідача; 27.04.2020 року від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи № 01-05/156 від 24.04.2020 року; 05.05.2020 року від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог.
Також через канцелярію суду від відповідача 12.05.2020 року надійшов відзив на позовну заяву та заяву про збільшення розміру позовних вимог № 01-05/176 від 07.05.2020 року разом з доказами направлення на адресу позивача, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, викладених в позовній заяві та заяві про збільшення розміру позовних вимог, посилаючись на визначення умовами спірного Договору строку оплати з відкладальними обставинами, а саме визначення обов'язку відповідача щодо здійснення оплати поставленого товару в залежності від його реалізації (п. 5.4 Договору), доказів настання яких, на переконання відповідача, позивачем суду не надано. Окрім цього заперечуючи проти позовних вимог відповідач наголошує на тому, що надані на підтвердження обставин виникнення заборгованості видаткові накладні та акти звірки взаєморозрахунків не містять реквізитів договору, а надані виписки банку та довідки про стан заборгованості відповідача не можуть бути прийняті судом в якості доказів виникнення обов'язку з оплати товару. Додатково в відзиві відповідач заперечує проти заявленого позивачем до стягнення розміру витрат на правову допомогу в сумі 16 000,00 грн. як такого, що є необґрунтованим та неспівмірним зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову. Відзив судом долучено до матеріалів справи.
Від позивача через канцелярію суду 25.05.2020 року надійшла відповідь на відзив разом з доказами направлення на адресу відповідача, в якій позивач заперечує проти доводів відповідача та наголошує на наявності поданих відповідачем згідно п. 7.7 Договору щотижневих звітів за підсумками реалізації товару як належних та допустимих доказів факту реалізації товару та, відповідно, виникнення у відповідача обов'язку з його оплати. Також 25.05.2020 року від позивача надійшло клопотання про долучення доказів разом з доказами направлення на адресу відповідача; 24.07.2020 року від відповідача надійшло клопотання № 01-05/360 від 24.07.2020 року про продовження строку підготовчого провадження та відкладення судового засідання; 27.07.2020 року від позивача надійшло клопотання про долучення доказів разом з доказами направлення на адресу відповідача. Подані клопотання долучено судом до матеріалів справи.
Судом доведено до відома, що до початку судового засідання 16.12.2020 року від позивача 19.10.2020 року надійшло клопотання про доручення доказів на виконання вимог ухвали суду від 02.09.2020 року разом з доказами направлення на адресу відповідача; 16.12.2020 року від позивача надійшло клопотання про проведення підготовчого судового засідання без участі представника позивача. Подані клопотання долучено судом до матеріалів справи.
Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру від сторін на час розгляду справи в судовому засіданні з розгляду справи по суті 03.03.2021 року до суду не надходило.
В судове засідання з розгляду справи по суті 11.02.2021 року з'явився уповноважений представник позивача, представник відповідача у вказане судове засідання не з'явився.
Про дату, час і місце розгляду даної справи 11.02.2021 відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 0105475123081, 0105475123090.
Про поважні причини неявки представника відповідача в судове засідання 11.02.2021 року суд не повідомлено.
В судове засідання з розгляду справи по суті 03.03.2021 року представники позивача та відповідача не з'явились.
Про дату, час і місце розгляду даної справи 03.03.2021 року позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою представника позивача б/н від 11.02.2021 року.
Про дату, час і місце розгляду даної справи 03.03.2021 року відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01054476364228.
Про поважні причини неявки представників позивача та відповідача в судове засідання 03.03.2021 року суд не повідомлено.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Таким чином, враховуючи той факт, що сторони не скористались наданими їм процесуальними правами, зокрема, не забезпечили явку в судове засідання з розгляду справи по суті 03.03.2021 року уповноважених представників та за відсутності клопотань про відкладення судового засідання, суд на підставі ч. 1 ст. 202 ГПК України дійшов висновку про можливість розгляду даної справи за відсутності представників сторін.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки в судове засіданні, яким закінчується розгляд справи, всіх учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 14 грудня 2018 року між Фізичною особою - підприємцем Ярема Мирославою Миколаївною (постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГІППО" (покупець за договором, відповідач у справі) було укладено Договір поставки № 141218-04/15 (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передавати товар у власність покупця у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов'язується приймати його та проводити оплату за товар на умовах даного договору.
Розділами 2 - 10 Договору сторони узгодили порядок погодження замовлення на товар, асортимент, якість та кількість товару, строки та порядок поставки і передачі товару, ціну товару та порядок розрахунків, тару, маркування та етикетування, зобов'язання та відповідальність сторін, термін дії договору, інші умови тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Згідно з пунктом 9.1 Договору даний Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2019 року, але в будь - якому випадку до моменту його остаточного виконання. Дія Договору продовжується на один рік, якщо жодна із сторін не заявить письмово про його розірвання не пізніше ніж за 5 днів до закінчення дії Договору.
Вказаний договір підписаний представниками постачальника та покупця та скріплений печатками юридичних осіб.
Окрім цього між сторонами підписано Протокол розбіжностей від 14.12.2018 року до Договору, який є невід'ємною частиною основного договору та копія якого наявна в матеріалах справи.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Пунктом 1.2 Договору передбачено, що поставка товару здійснюється на підставі накладної (-их) згідно замовлення покупця, яка (і) є невід'ємною частиною договору.
Згідно п. 2.1 Договору зобов'язання сторін по поставці товару виникають на підставі погодженого сторонами замовлення покупця. Покупець передає постачальнику замовлення, в якому зазначає асортимент товару та його кількість, а також строк поставки.
Замовлення передається постачальнику по EDI не пізніше 16.00 год. Погоджене сторонами замовлення в односторонньому порядку зміні не підлягає. Зміни в замовлення вносяться за згодою сторін і підтверджуються ними письмово. Замовленням покупця вважається документ ORDERS, що направляється постачальнику по EDI. Замовлення має містити: GLN-номер постачальника, GLN-номер покупця, GLN-номер місця призначення поставки товару, номер замовлення, дату його подачі, дату поставки товару, асортимент, кількість, ціну товару, що поставляється, та іншу необхідну інформацію. У документі "Замовлення" електронний цифровий підпис (далі - ЕЦП) не використовується (п. 2.2 Договору).
У відповідності до п. 3.1. Договору асортимент та кількість товару погоджуються сторонами в замовленні і зазначаються в накладних у відповідності до погодженого сторонами замовлення. Постачальник зобов'язується дотримуватися відповідності позицій товару у накладній позиціям у замовленні. Кожне замовлення повинно бути оформлено окремою накладною.
Постачальник зобов'язаний після отримання замовлення надати відповідь щодо можливості поставки товару у асортименті, кількості та в строки згідно отриманого замовлення, сформувавши "Підтвердження замовлення" у вигляді документа ORDRSP. Сторони погодили, що у випадку ненадання постачальником відповіді, вважається, що постачальник погодив замовлення та зобов'язується поставити товар в асортименті та у повній кількості згідно наданого покупцем замовлення, а також в зазначені в замовлені строки (пункт 2.3 Договору).
Пунктом 4.1. Договору передбачені умови поставки товару, згідно з якими постачальник зобов'язується здійснити доставку на умовах визначених нижче і передати товар покупцю протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту погодження замовлення та/або у відповідності підписаного сторонами графіку, домовленостей та замовлення, якщо інший строк не вказаний в погодженому замовленні покупця. Сторони погодили, що місце доставки товару - рампа Логістичного центру або торгівельного закладу покупця.
Поставка за цим договором можлива на умовах:
4.1.1. DDP (Інкотермс 2010) Логістичний центр покупця м. Луцьк, вул. Клима Савура, 21А або м. Луцьк вул. Вахтангова, 10.
4.1.2. DDP (Інкотермс 2010) Торгівельний заклад покупця (адреса конкретного торгівельного закладу визначається в замовленні на постачання).
Згідно п. 4.3 Договору передача товару постачальником і його приймання покупцем за назвою, асортиментом, кількістю і ціною здійснюється на підставі відповідної накладної й тільки у відповідності із замовленням покупця.
Обов'язок постачальника по поставці товару покупцю вважається своєчасно та належним чином виконаним з моменту передачі товару в повному обсязі покупцю і надання повного та відповідного пакету документів покупцю на товар (п. 4.10 Договору).
Як встановлено судом за матеріалами справи, зазначено позивачем в поданій суду позовній заяві та заяві про збільшення розміру позовних вимог, на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 2 041 428,98 грн. з ПДВ, що підтверджується відповідними видатковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи.
При цьому судом встановлено, що факт отримання товару відповідачем підтверджується засвідченими відбитками печаток сторін підписами на видаткових накладних представників постачальника - Фізичної особи - підприємця Яреми Мирослави Миколаївни та покупця - Товариства з обмеженою відповідальність "ГІППО".
Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.
Якість товару, що поставляється згідно даного договору, повинна бути підтверджена сертифікатами якості, відповідності та іншими документами, необхідними для даного виду товару (якісні посвідчення, ветеринарні свідоцтва, карантинний дозвіл тощо)…. Якісні показники товару повинні відповідати вимогам ГОСТів, ДСТУ, а також всім санітарним, гігієнічним, технічним та іншим нормам, стандартам і правилам, які встановлені в Україні для даної групи товару, а також не мати дефектів товарного вигляду (п. 3.2 Договору).
Відповідно до частини 1 статті 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару за спірними видатковими відповідачем суду не надано.
Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.
Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання ФОП Ярема М.М. умов Договору з боку відповідача відсутні.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "ГІППО", а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки товару відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є видаткова накладна, яка сторонами належним чином оформлена та підписана без будь - яких зауважень, засвідчена печатками обох сторін, або засвідчена шляхом накладення електронного цифрового підпису.
Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про вартість переданого товару.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно з пунктом 5.1 Договору постачальник зобов'язується поставляти (передавати у власність покупця) товари за цінами зазначеними у Специфікації, затвердженій сторонами (додаток № 1). Ціна товару в Специфікації повинна вказуватися як з ПДВ, так і без ПДВ, а також у гривнах, та включати не більше 2-ох знаків після коми. В накладних ціна товару повинна вказуватися з округленням копійок, та при кожній наступній поставці не може перевищувати цін, узгоджених у Специфікації. Підвищення цін на продовольчі товари може здійснюватися не частіше одного разу в місяць, а на товари не продовольчої групи - не частіше одного разу в квартал.
При цьому відповідно до пункту 10.7 Договору у випадку не підписання сторонами специфікації до даного Договору у формі окремого документу, специфікацією у розумінні статті 266 Господарського кодексу України будуть вважатися накладні, підписані сторонами.
Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.
Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Суд зазначає, що специфікації не є самостійними документами, на підставі яких здійснюється постачання позивачем товару, а є невід'ємною частиною Договору поставки, укладеного між сторонами, при цьому містять частину умов, необхідних для господарських договорів та належного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань, а саме включають перелік товару, який позивач зобов'язаний передати у власність відповідача, що складає предмет договору поставки, а саме найменування, кількість та ціну товару, які, відповідно, формують частину предмету Договору поставки.
Наразі, матеріали справи не містять специфікацій, узгоджених та підписаних сторонами згідно умов Договору, отже виходячи з умов п. 10.7 останнього підписані сторонами видаткові накладні вважаються в розумінні ст. 266 ЦК України відповідними специфікаціями.
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Зокрема, визначеному пунктом 7.1.1 Договору обов'язку постачальника передавати покупцю товар згідно умов даного Договору кореспондує визначений пунктом 7.2.2. правочину покладений на відповідача як покупця обов'язок оплатити товар в розмірах і терміни, встановлені даним Договором.
Як визначено сторонами в пункті 5.4 Договору оплата за поставлений товар сум у розмірах, понад ліміт, встановлений в п. 5.5 даного Договору, здійснюється відповідачем в українській національній валюті - гривні в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача кожні 21 (двадцять один) календарний день з моменту реалізації.
При цьому як встановлено судом за змістом наявної в матеріалах справи копії спірного Договору, пунктом 5.5 останнього ліміту заборгованості сторонами не встановлено.
В свою чергу доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.
Таким чином підписання покупцем (відповідачем) вищенаведених видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Подія є явищем об'єктивної реальності, яке відбувається незалежно від волі людини та її суб'єктивної поведінки, на відміну від дій, під якими розуміють обставини, що виникають за волею людини, тобто вольові акти, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Поряд з цим, нормою ч.1 ст. 212 ЦК України закріплене право осіб, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
Отже, укладаючи правочин з відкладальною обставиною, його сторони пов'язують виникнення прав і обов'язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує лише відповідна вірогідність.
Відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не є, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов'язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні.
Таким чином, на відміну від строку, яким є визначений проміжок часу до відомого моменту або події, яка неминуче має настати, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати.
Здійснивши аналіз змісту укладеного між сторонами Договору поставки судом встановлено, що в спірному правочині строк виконання зобов'язання з повної оплати поставленого за Договором товару визначений вказівкою на події, які можуть настати, а можуть і не настати (реалізація товару), що свідчить про вчинення правочину під відкладальною умовою (ч. 1 ст. 212 ЦК України).
В пункті 14.1.202 Податкового кодексу України визначено, що продаж (реалізація) товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.
Як встановлено судом згідно Протоколу розбіжностей до Договору, останній доповнено пунктом 7.7, згідно якого покупець зобов'язується на вимогу продавця подавати кожного понеділка щотижневий звіт за підсумками реалізації товару постачальника шляхом надсилання зазначеної інформації електронною поштою на адресу, зазначену в протоколі розбіжностей до Договору.
Зокрема, в матеріалах справи наявні докази надсилання відповідачем у відповідності до умов п. 7.7 Договору на вимогу позивача щотижневих звітів про реалізовану продукцію та суму такої реалізації за спірний період, а саме роздруківки скрін - шотів з електронної пошти позивача та записані на компакт - диск CD-RW електронні докази - листи та звіти про реалізацію.
Згідно п. 10.12 Договору будь - які повідомлення, листи, претензії, вимоги за даним Договором можуть направлятися сторонами поштою, електронною поштою, факсимільним зв'язком, кур'єрською доставкою,а також передаватися особисто представника сторін.
Суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Відповідно до ст. 5 Закону України „Про електронні документи та електронний документообіг від 22.05.2003 року № 851-IV електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 29.01.2021 року у справі № 922/51/20, враховуючи описані вимоги процесуального законодавства та здійснивши аналіз положень законодавства, зокрема, статей 73, 77, 91, 96 ГПК України, суд дійшов висновку, що учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України). Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.
З урахування вищенаведеного судом приймаються до уваги надані позивачем докази електронного листування між сторонами з приводу надсилання щотижневих звітів про реалізацію товару як такі, що підтверджують факт настання передбаченої умовами п. 5.5 Договору відкладальної обставини, з якою пов'язане виникнення у відповідача зобов'язання з оплати товару за Договором відповідно до загальних сум реалізації, зазначеної у звітах.
Позивачем зазначено в позовній заяві та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем здійснено часткову оплату поставленого за Договором товару в загальній сумі 1 369 652,08 грн., на підтвердження факту здійснення якої надано відповідні виписки банку.
Отже, з урахуванням часткової оплати сума заборгованості відповідача за Договором станом на 31.12.2019 року становила 671 803,90 грн.
При цьому згідно наявного в матеріалах справи підписаного обома сторонами акту звірки розрахунків між ФОП Ярема М.М. та ТОВ «ГІППО» за період 01.12.2019 - 31.12.2019 року станом на 01.01.2020 року погоджений розмір заборгованості відповідача складав 671 773,19 грн.
Окрім того, як свідчать матеріали справи, зобов'язання відповідача щодо оплати поставленого позивачем за Договором товару на суму 18 709,91 грн. були припинені зарахуванням зустрічних однорідних вимог на підставі статті 601 Цивільного кодексу України.
Суд зазначає, що статтею 203 Господарського кодексу України передбачено припинення господарського зобов'язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування, для чого достатньо заяви однієї сторони.
Аналогічні положення закріплені також у статті 601 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
У відповідності до ст. 202 та ст. 601 ЦК України заява особи про зарахування зустрічних однорідних вимог, надіслана іншій стороні, за своєю правовою природою є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних грошових зобов'язань сторін у справі.
Тобто, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному з яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Також можливо часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. У такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь - якими іншими способами.
Згідно наявних в матеріалах заяв Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" про зарахування однорідних зустрічних вимог № ГП000000432 від 11.02.2020 року на суму 1808,71 грн., № ГП00000032 від 13.01.2020 року на суму 16901,20 грн., погоджених позивачем, останній мав заборгованість перед відповідачем на загальну суму 435 748,53 грн. за надані послуги згідно Договору про надання послуг № 141218-03/2г від 14.12.2018 року.
При цьому доказів заперечень порядку зарахування сплачених коштів, а також проведеного зустрічного зарахування однорідних вимог з боку відповідача матеріали справи не містять.
Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги; зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Згідно зі статтею 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних однорідних вимог, зокрема: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; в інших випадках, встановлених договором або законом.
Наразі, випадки недопустимості зарахування зустрічних вимог, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, за даних обставин відсутні.
Виходячи із зазначеного, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).
Таким чином, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 22.01.2021 року у справі № 910/11116/19 та від 2 квітня 2019 року у справі № 918/539/18, господарський суд дійшов висновку про можливість зарахування зустрічних однорідних вимог в сумі 18 709,91 грн. за наявності умов, встановлених статтею 601 Цивільного кодексу України, та за відсутності обставин, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається.
Суд зазначає, що за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
У відповідності до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 188 Господарського процесуального кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Згідно зі ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Як зазначалось судом вище, згідно п. 9.1 Договору про розірвання останнього сторона повинна повідомити іншу сторону не пізніше ніж за 5 днів до закінчення дії Договору.
Так, у відповідності до п. 9.1 Договору позивач звернувся до відповідача з повідомленням № 728 від 26.12.2019 року про розірвання Договору, копія якого наявна в матеріалах справи, на який згідно відповідної відмітки отримано відповідачем 26.12.2019 року.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України розірвання договору є підставою для припинення зобов'язання.
Згідно ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
За приписами ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Таким чином, з огляду на вищевикладене та наявні в матеріалах справи документи, за висновками суду спірний Договір слід вважати розірваним з 31 грудня 2019 року.
Умовами пункту 7.4 Договору визначено, якщо у випадку припинення терміну дії Договору або дострокового розірвання даного Договору у покупця залишається нереалізований товар, який був поставлений постачальником згідно даного Договору, останній зобов'язується його забрати протягом 7 календарних днів з моменту отримання вимоги покупця. Покупець не здійснює оплату за такий товар.
Як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, в період 01.01.2020 року - 29.02.2020 року відповідачем було повернуто товару на загальну суму 78 467,59 грн., що підтверджується, зокрема, реєстром накладних на повернення товару та реєстром розрахунків до накладних на повернення товару від ТОВ "ГІППО" за період 01.01.2020-29.02.2020 року з програми "MEDOC".
При цьому заперечень щодо обсягу прийнятих повернень товару та/або порядку врахування їх вартості від відповідача не надходило.
Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, як встановлено судом та зазначено позивачем, враховуючи часткову оплату поставленого товару, здійснені повернення товару та проведені сторонами зарахування однорідних зустрічних вимог, залишок заборгованості відповідача перед позивачем становить 574 595,69 грн.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з вимогами № 510 від 12.12.2019 року, № 559 від 16.03.2020 року, № 568-2 від 05.10.2020 року, копії яких наявні в матеріалах справи.
Проте вимоги залишені без задоволення, заборгованість за Договором відповідачем не погашено.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та вбачається із матеріалів справи, свої зобов'язання щодо сплати Фізичній особі - підприємцю Ярема Мирославі Миколаївні грошових коштів в сумі 574 595,69 грн. за поставлений товар у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним Договору поставки № 141218-04/15 від 14.12.2018 року та/або його окремих положень суду також не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу заперечуючи проти позовних вимог відповідач у поданому відзиві акцентує увагу на відсутності в актах звірки взаєморозрахунків та видаткових накладних, на які як на підставу виникнення зобов'язань з оплати поставленого товару посилається в позовній заяві позивач, реквізитів саме спірного Договору, що, на переконання відповідача, позбавляє можливості встановити на підставі якого саме договору було здійснено поставку.
Суд зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, суду у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця).
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 29.01.2020 року у справі № 916/922/19, неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
При цьому у вказаній постанові суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 року у справі №905/49/15, від 29.11.2019 року у справі №914/2267/18.
Наразі, додатково на підтвердження факту здійснення постачання відповідачеві товару за спірним Договором позивачем надано реєстри податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН на ТОВ «ГІППО» за період 01.12.2018 - 31.12.2019, та реєстр розрахунків коригувань до накладних на повернення товару від ТОВ «ГІППО» за період 01.01.2019 - 31.12.2019, складені в програмі «МЕДОК».
Суд наголошує, що податкова накладна може оцінюватися судом як доказ лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.
Крім того, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарський суд повинен враховувати положення Податкового кодексу та фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Відповідно до п.201.7 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.10 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Наразі, як встановлено судом за результатами аналізу даних реєстрів, загальна сума відображених оборотів господарських операцій між позивачем та відповідачем за спірний період свідчить про здійснення поставок за єдиним спірним Договором поставки № 141218-04/15 від 14.12.2018 року, що, в свою чергу, свідчить про безпідставність заперечень відповідача проти позову з підстав, наведених вище.
В свою чергу, приймаючи до уваги не наведення відповідачем жодних аргументів на спростування факту здійснення господарських операцій на підставі спірного Договору, ненадання доказів існування інших, окрім спірного, договорів між сторонами та зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором поставки № 141218-04/15 від 14.12.2018 року на час розгляду даної справи, окрім формального заперечення покладених позивачем в обґрунтування підстав позову обставин та фактів, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати поставленого позивачем товару в повному обсязі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 574 595,69 грн. з оплати поставленого товару підлягають задоволенню в повному обсязі.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За умовами пункту 8.2.1 Договору за порушення термінів розрахунків, передбачених п.5.4 Договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день протермінування.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано за загальний період прострочення з 22.01.2019 року по 29.04.2020 року та пред'явлено до стягнення на підставі пункту 8.2.1 Договору пеню в сумі 88471,45 грн., а також на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 9470,51 грн. процентів річних та 3993,83 грн. втрат від інфляції, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
У відповідності до ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
При цьому перебіг часу, за який нараховується пеня та проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
За приписами ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Як встановлено судом згідно наданого позивачем розрахунку, граничний строк виконання зобов'язань з оплати поставленого товару та, відповідно, період прострочення позивачем визначено виходячи з дати надання відповідачем звітів щодо реалізації товару згідно умов п. 7.7 Договору, копії яких наявні в матеріалах справи.
В свою чергу, встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд зазначає, що у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.
Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.
Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов'язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.
Як зазначалось судом вище, позовні вимоги позивача ґрунтуються на факті постачання за спірним Договором позивачем та прийняття відповідачем товару на загальну суму 2 041 428,98 грн. на підставі видаткових накладних, копії яких наявні в матеріалах справи.
Відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 78 даного Кодексу достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зокрема, предметом постачання за умовами укладеного між сторонами Договору, факт укладення якого, наявності та реалізації господарських правовідносин згідно умов останнього відповідачем не заперечувався, є заморожені продукти харчування (пельмені, вареники, тісто, морозиво, сирки, овочі тощо).
В свою чергу щотижневі звіти про реалізацію містять виключно кількість товару, найменування та загальну суму реалізації, без зазначенням конкретної дати постачання та видаткової накладної, згідно якої здійснювалось постачання, а отже здійснити ідентифікацію реалізованого товару та співставлення даних звітів та видаткових накладних, зокрема, встановити за якими саме видатковими накладними не здійснено оплату відповідачем згідно наявних доказів не виявляється за можливе, а отже суд позбавлений можливості перевірити вірність здійсненого позивачем нарахування пені, процентів річних та втрат від інфляції, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 31800,00,00 грн. суд зазначає, що відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В свою чергу, з аналізу наведеної норми законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку ти доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.
Таким чином суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов'язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.
При цьому як вбачається із матеріалів справи відповідач в поданому відзиві на позовну заяву заперечує проти заявленого позивачем до стягнення з відповідача розміру витрат на професійну правничу допомогу, оскільки останні є неспівмірними з предметом позову і складністю справи, в зв'язку з чим просить суд відмовити позивачу у стягненні витрат на професійну правничу допомогу адвоката.
Так, згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
У п. 9 ч.1 ст.1 вказаного закону установлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 зазначеного закону).
Як встановлено судом, на підтвердження понесення позивачем у даній справі витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи додано докази, а саме: копії Угоди № 10/12 про надання правничої допомоги від 10.12.2019 року, укладеного між Фізичною особою - підприємцем Яремою М.М. та адвокатом Шафран Д.В.; копії Додаткової угоди № 1 від 02.03.2020 року до Угоди про надання правничої допомоги № 10/12 від 10.12.2020 року, згідно якої визначено оплату правової допомоги з розрахунку 1200,00 грн. за одну робочу годину; оригіналу ордеру серії ВК № 1004864 від 16.03.2020 року; копії Акту № 1 приймання - передачі (наданих послуг) від 22.07.2020 року на загальну суму 31800,00 грн.; копії рахунку - фактури № 1-0000001 від 26.12.2019 року на суму 16 000,00 грн.; копії рахунку - фактури № 1-0000002 від 22.07.2020 року на суму 15800,00 грн.; копій квитанцій до прибуткових касових ордерів № 01 від 10.01.2020 року на суму 16000,00 грн., № 02 від 24.07.2020 року на суму 15800,00 грн.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
В свою чергу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
При цьому суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Як встановлено судом за матеріалами справи, згідно умов п.1.1 укладеної між позивачем як клієнтом та адвокатом Шафран Д.В. Угоди № 10/12 про надання правничої допомоги від 10.12.2019 року (далі - Договір), адвокат приймає на себе доручення клієнта по наданню останньому правової допомоги щодо стягнення заборгованості, яка виникла на підставі укладених господарських договорів з контрагентом ТОВ «ГІППО»,а клієнт зобов'язується сплатити гонорар за дії адвоката по наданню правової допомоги і фактичні витрати адвоката, понесені ним у зв'язку з виконанням цієї Угоди.
Згідно п.7.1 Угоди за надану адвокатом правову допомогу по справі клієнт сплачує гонорар згідно рахунку.
За твердженням позивача та згідно наявних в матеріалах справи доказів, загальна сума нарахованих останнім до стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних з розглядом справи № 903/36/20, згідно Акту № 1 приймання - передачі (наданих послуг) від 22.07.2020 року склала 31800,00 грн. (1200,00 грн.*26,5 год., а саме:
- підготовка матеріалів справи для подачі до суду - всього 14,5 грн.;
- збір доказів та їх долучення до матеріалів справи - всього 12,0 год.
Клієнт претензій по якості, повноті, строкам та обсягу послуг не має.
При цьому суд зазначає з урахуванням наведених положень процесуального законодавства та висновків Верхового Суду, а також беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання адвокатом Шафран Д.В. професійної правничої допомоги, про доведеність розміру витрат на правову допомогу в сумі 15000,00 грн. (12,5 год.*1200,00 грн.), а саме написання позовної заяви - 3,5 год., до якого за висновками суду входить розрахунок штрафних санкцій, підготовка примірників додатків до позовної заяви - 0,5 год., правовий аналіз, визначення стратегії, консультації та ознайомлення з матеріалами - 3 год., написання заяви про збільшення розміру позовних вимог - 1,5 год., відповіді на відзив - 2,0 год., перерахунок штрафних санкцій у зв'язку зі збільшенням розміру позовних вимог - 1,0 год., усунення недоліків позовної заяви - 1,0 год.,
В свою чергу суд зазначає, що послуги з написання вимоги про погашення заборгованості - 1 год. та повідомлення про розірвання договору - 0,5 год. вчинялись позивачем в межах досудового врегулювання спору та під час поточної господарської діяльності, а отже, за висновками суду, не відносяться до послуг, наданих в межах розгляду даної справи, та не повинні відшкодовуватись відповідачем.
Окрім цього подання позивачем позовної заяви з уточненим розрахунком позовних вимог, написання 2х заяв про визначення загальної суми боргу та обґрунтування підстав позову і обставин його виникнення, розрахунок заборгованості та розрахунок виникнення основного боргу та штрафних санкцій тощо також судом до уваги не приймаються, позаяк обґрунтування необхідності останніх за умови належної детальної підготовки позовних матеріалів позивачем не доведена.
Таким чином, враховуючи викладене, дослідивши надані представником позивача докази, в т.ч. опис наданих послуг, акт приймання - передачі послуг та докази їх оплати позивачем, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, а також їх значення для спору, суд приходить до висновку, що заява позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню в сумі 15000,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" (пров. Новопечерський, буд. 19/3, корп. 2, каб. 33, м. Київ, 01042; код ЄДРПОУ 32650231) на користь Фізичної особи - підприємця Яреми Мирослави Миколаївни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 574 595,69 грн. (п'ятсот сімдесят чотири тисячі п'ятсот дев'яносто п'ять грн. 69 коп.) основного боргу, витрати по сплати судового збору в розмірі 8618,93 грн. (вісім тисяч шістсот вісімнадцять грн. 93 коп.) та витрати на правову допомогу в розмірі 15000,00 грн. (п'ятнадцять тисяч грн. 00 коп.).
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 12 травня 2021 року.
Суддя А.М. Селівон