ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.05.2021Справа № 910/18837/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясопереробний комплекс Столичний" вул. Академіка Туполєва, буд.23, м. Київ, 04128
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" вул. Пожарського, 3, м. Київ, 02094
про стягнення 96 000,00 грн.
Представники сторін: не викликались
Товариство з обмеженою відповідальністю "М'ясопереробний комплекс Столичний" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" про стягнення 96 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем укладеного між сторонами Договору поставки м'яса птиці № 27/2017/КАМ/М від 31.03.2017 в частині повернення заставної вартості тари, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.
Також позивачем через канцелярію Господарського суду міста Києва 30.11.2020 разом з позовною заявою подано заяву б/н від 26.11.2020 про забезпечення позову, в якій останній просить суд вжити заходи забезпечення позову та в межах суми заявлених позовних вимог в розмірі 96000,00 грн. та судового збору в сумі 3153,00 грн. накласти арешт на грошові кошти, що знаходяться в банківських установах на всіх рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс", інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову, в тому числі, але не обмежуючись, на розрахунковому рахунку IBAN НОМЕР_1 в філії АТ "ПУМБ" м. Київ, МФО 334851.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову у справі № 910/18837/20 відмовлено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/18837/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь-якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/18837/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Так, 02.02.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив № 03-29/01 від 29.01.2021 на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позовних вимог, посилаючись на відсутність доказів повернення позивачем зворотної тари, у зв'язку з чим не складались сторонами акти звірки по зворотній тарі за 3 і 4 квартал 2019 року. Відзив судом долучено до матеріалів справи.
В свою чергу 08.02.2021 засобами електронного зв'язку від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву б/н від 05.02.2021, відповідно до якої позивач заперечує проти тверджень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву та зазначає про повернення відповідачу зворотної тари в повному обсязі, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за тару за 2019 рік, підписаним обома сторонами. Відповідь на відзив судом долучено до матеріалів справи.
В подальшому 12.02.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення № 03-1е/02 від 10.0.2021 на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких відповідач заперечує проти тверджень позивача, викладених у відповіді на відзив на позовну заяву, посилаючись на недопустимість прийняття акту звірки взаємних розрахунків за 2019 р. за тару, як належного доказу, оскільки вказаний акт складений не на підставі п. 8.13 Договору та не відповідає вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Також 15.02.2021 засобами електронного зв'язку від відповідача надійшли електронні версії відзиву на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.
Від позивача засобами електронного зв'язку 17.02.2021 через надійшли письмові пояснення б/н від 17.02.2021, в яких останній зазначає про виникнення договірних відносин саме з ТОВ «Комплекс Агромарс, а не з філією «Гаврилівський птахіничий комплекс» ТОВ «Комплекс Агромарс».
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 31 березня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "М'ясопереробний комплекс Столичний" (позивач у справі, покупець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (відповідач у справі, постачальник за договором) укладено Договір поставки м'яса птиці № 27/2017/КАМ/М (далі - Договір), відповідно до п. 3.1 якого в порядку та на умовах, визначених даним договором, постачальник бере на себе зобов'язання здійснити поставку товару (м'ясо птиці) та передати його у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити поставлений постачальником товар.
Розділами 3 - 16 Договору сторони узгодили предмет договору, кількість асортимент та якість товару; базисні умови поставки; вартість, строки та порядок розрахунків; умови приймання-передачі товару за кількістю та якістю; умови приймання-передачі зворотної тари та пакування товару; відповідальність сторін; порядок вирішення спорів; строк дії договору тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Як визначено п. 11.1 Договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2017, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором.
Якщо за 20 (двадцять) календарних днів до закінчення строку дії даного Договору жодна зі сторін не заявить письмово про його розірвання, то договір вважається пролонгованим на 1 (один) рік. Кількість таких однорічних пролонгацій даного Договору є необмеженою.
Вказаний Договір підписаний представниками постачальника і покупця та скріплений печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 685 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар у тарі та (або) в упаковці, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу або не випливає із суті зобов'язання. Обов'язок передання товару у тарі та (або) в упаковці не поширюється на товари, які за своїм характером не потребують застосування тари та (або) упакування. Продавець, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язаний передати покупцеві товар у тарі та (або) в упаковці, які відповідають вимогам, встановленим актами цивільного законодавства.
Пунктом 8.2 Договору при поставці товару транспортом постачальника на склад покупця або при отриманні товару покупцем на складі постачальника представник здає товар в зворотній тарі та приймає порожню тару по кількості та якості, згідно акті приймання-передачі тари в присутності представника покупця.
Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
У відповідності до пункту 8.1 Договору сторони погодили, що вся тара є зворотною та підлягає поверненню постачальнику. Заставна вартість зворотної тари підлягає оплаті покупцем в порядку, передбаченому даним договором. Заставна вартість одного ящика за згодою сторін становить 120,00 грн. (сто двадцять гривень 00 коп.) без ПДВ.
Відповідно до пункту 8.5 Договору постачальник здійснює поставку за даним договором виключно за умови оплати покупцем заставної вартості тари відповідно до пункту 8.1. даного договору. Заставна вартість зворотної тари не входить до ціни товару та окремо визначається у видаткових (товарно-транспортних) накладних. Кількість зворотної тари, що оплачується покупцем, визначається на підставі планів продажу на місяць.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем на підставі рахунку на оплату № 174 від 10.08.2017 перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 120 000,00 грн. в якості оплати вартості зворотної тари, що підтверджується платіжним дорученням № 87 від 10.08.2017.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
При цьому судом за матеріалами справи встановлено відсутність спору між сторонами щодо виконання зобов'язань за Договором в частині поставки товару (м'яса птиці) та/або здійснення оплати такої поставки.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Згідно з пунктом 8.7 Договору покупець зобов'язаний повернути зворотну тару, яку отримав від постачальника, цілісною, без пошкоджень, ознаки яких передбачені пунктом 8.9 даного Договору, очищеної від залишків продукції при отриманні наступної партії товару.
Відповідно до пункту 8.12. Договору для повернення коштів, сплачених в якості заставної вартості тари, покупець після повернення всієї кількості зворотної тари надає постачальнику письмову вимогу довільної форми, де вказує реквізити та підстави для повернення коштів. Постачальник повертає покупцю заставну вартість тари з вирахуванням зносу тари (20 % заставної вартості) протягом 10 (десяти) робочих днів після підписання сторонами акту звірки, підтверджуючого факт повернення заставної тари та за умови отримання постачальником такої письмової вимоги від покупця, передбаченої даним пунктом.
Пунктом 8.13 Договору передбачено, що сторони щоквартально (до 23-го числа місяця, наступного за звітним періодом) оформляють Акт звірки по зворотній тарі. За результатами взаєморозрахунків по тарі постачальник оформляє Акт звірки по зворотній тарі та передає або направляє його покупцю. Покупець зобов'язаний протягом 5 (п'яти) робочих днів розглянути його та поставити підпис, прізвище, ім'я та по-батькові уповноваженого представника покупця та печатку підприємства.
Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку повернення коштів, сплачених в якості заставної вартості тари за Договором, а також проведення звірки по зворотній тарі та оформлення її результатів матеріали справи не містять.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи копій опису вкладення у цінний лист від 17.12.2019 та накладної № 0412884947732 від 17.12.2019 позивач направив на адресу відповідача лист № 326 від 17.12.2019 з вимогою про повернення коштів в сумі 120 000,00 грн., сплачених в якості заставної вартості тари за договором поставки м'яса птиці № 27/2017/КАМ/М від 31.03.2017.
На підтвердження факту повернення заставної тари за договором позивачем надано підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відтисками печаток підприємств акт звірки взаєморозрахунків за тару за період 01.08.2017 - 30.07.2019.
Як зазначено позивачем в позовній заяві та підтверджується матеріалами справи, відповідач свої зобов'язання щодо повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "М'ясопереробний комплекс Столичний" грошових коштів, сплачених в якості заставної вартості тари у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору поставки м'яса птиці № 27/2017/КАМ/М від 31.03.2017 не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 96 000,00 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки м'яса птиці № 27/2017/КАМ/М від 31.03.2017 та/або окремих положень суду також не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.
Поряд із цим суд зазначає, що згідно пунктом 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.
Частинами 2, 3 статті 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд звертає увагу, що відповідно до статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України та статтею 180 Господарського кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).
При цьому сторони вправі обирати та погоджувати будь-які умови договору, які необхідні сторонам для належного виконання правочину та не суперечать вимогам чинного законодавства відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України.
Тобто зміст спірного Договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Отже, з огляду на те, що умовами пункту 8.13 Договору сторонами саме на відповідача покладено обов'язок з оформлення та направлення вказаного акту звірик по зворотній тарі на адресу позивача, викладені у відзиві твердження відповідача щодо відсутності підстав для повернення позивачу коштів, сплачених в якості заставної вартості тари з огляду на відсутність доказів повернення позивачем зворотної тари, у зв'язку з не складанням сторонами щоквартальних актів звірки по зворотній тарі судом до уваги не приймаються.
Щодо заперечень відповідача проти позову з посиланням на невідповідність акту звірки взаємних розрахунків за 2019 р. за тару вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" суд зазначає, що останній містить підписи, прізвище, ім'я та по-батькові уповноважених представників сторін, а також відтиски печаток підприємств, а отже відповідає обов'язковим його реквізитам, визначеним сторонами в пункті 8.13 Договору.
Крім того, в матеріалах справи наявні копії підписаних уповноваженими представниками сторін та скріплені відтисками печаток підприємств акту звірки взаєморозрахунків за тару за період 01.08.2017 - 30.07.2019 та акту звірки взаємних розрахунків за 2019 р. за тару, що, за висновками суду, підтверджує факт повернення позивачем тари з товару, отриманого за видатковими накладними № КА-00045212 від 21.11.2019, № КА-00045882 від 26.11.2019 та № КА-00046659 від 30.11.2019.
В свою чергу суд зазначає, що за приписами ч. 1 ст. 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Відповідно до ч. 3 наведеної статті Цивільного кодексу України філії не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.
Тобто, філії, представництва, інші відокремлені підрозділи наділяються певною господарською компетенцією. Втім, не маючи статусу юридичної особи, такі підрозділи не наділяються самостійною господарською процесуальною правоздатністю та дієздатністю.
З урахуванням вищенаведеного, зважаючи на той факт, що цивільною правоздатністю та дієздатністю наділений саме відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" як сторона спірного Договору поставки м'яса птиці № 27/2017/КАМ/М від 31.03.2017 та філія "Гаврилівський птахівничий комплекс", яка не є юридичною особою, не може самостійно бути учасником господарських правовідносин, доводи відповідача щодо неможливості засвідчення бухгалтерських документів печаткою основного підприємства та твердження про ТОВ «Комплекс Агромарс» як неуповноважену особу суд оцінює критично та до уваги не приймає.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язання з повернення позивачу коштів, сплачених в якості заставної вартості тари за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повернення позивачу коштів відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 96 000,00 грн. боргу з повернення коштів, сплачених в якості заставної вартості тари за вказаним Договором підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
За таких обставин, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ч. 5 ст. 29, ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (02094, місто Київ, вулиця Пожарського, будинок 3; код ЄДРПОУ 30160757) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "М'ясопереробний комплекс Столичний" (04128, місто Київ, вулиця Академіка Туполєва, будинок 23; код ЄДРПОУ 41055449) 96 000 (дев'яносто шість тисяч) 00 грн. 00 коп. та 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 12 травня 2021 року.
Суддя А.М. Селівон