ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.05.2021Справа № 910/3130/21
Господарський суд міста Києва у складі: судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/3130/21
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудс Делівері"
до Фізичної особи-підприємця Михальченко Галини Сергіївни
про стягнення 10417,67 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фудс Делівері" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Михальченко Галини Сергіївни (далі - відповідач) про стягнення 10417,67 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором поставки №1978 від 06.08.2020 не розрахувався за отриманий товар, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення основний борг у розмірі 9341,08 грн, 3% річних у розмірі 34,63 грн, 10% штрафу в розмірі 934,10 грн та пеню у розмірі 107,86 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2021 відкрито провадження у справі та, оскільки справа малозначна і було відсутнє клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 03.03.2021 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03190, м.Київ, вул.Безручка Марка, буд.23-а, кв.4.
З наявних в матеріалах справи рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень вбачається, що ухвала Господарського суду міста Києва від 03.03.2021 була отримана відповідачем - 09.03.2021.
У відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Втім відповідач, у визначений законом строк, не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.
Приписами ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
06.08.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фудс Делівері» (далі - постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Михальченко Галиною Сергіївною (далі - покупець) укладено договір поставки №1978 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого, постачальник зобов'язується передавати у власність покупця продукти харчування, визначені в п. 2.1 цього договору (надалі іменується «товар»), а покупець прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості та за цінами, викладеними у додатках до цього договору, які є невід'ємною частиною даного договору.
За умовами пункту 1.2 договору, під додатками до цього договору маються на увазі додаткові угоди, специфікації, додатки, узгоджені постачальником замовлення покупця, рахунки та видаткові накладні, які укладаються постачальником.
Поставка товару здійснюється окремими партіями. Найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, її часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) кожної партії товару узгоджується сторонами шляхом оформлення замовлень (специфікацій) на поставку товару відповідно до умов, визначених цим договором (п.1.4 договору).
Пунктом 4.2 договору визначено, що поставка товару здійснюється на умовах, обумовлених сторонами в специфікаціях та у відповідності до правил міжнародної інтерпретації комерційних термінів «Інкотермс» в редакції 2010 року.
Відповідно до пункту 4.6 договору право власності на товар, а разом з ним і ризик випадкової загибелі переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент отримання товару.
Загальна сума договору складається з суми вартості товару, що поставляється згідно із видатковими накладними до договору протягом терміну його дії. Будь-які накладні в яких зазначений товар, який є предметом даного договору, поставляється виключно в рамках даного договору (п.5.2 договору).
Пунктами 6.1, 6.2 договору визначено, що розрахунок за кожну партію товару здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів у безготівковій формі на поточний рахунок постачальника. Розрахунок здійснюється в національній валюті - гривня. Покупець зобов'язується здійснити оплату товару не пізніше 14 (чотирнадцять) календарних днів з дати отримання товару покупцем, що вказана в накладній (п.6.4 договору).
Днем здійснення платежу за договором, а, отже днем виконання свого платіжного зобов'язання покупцем, вважається день, в який сума, що підлягає оплаті, зарахована на банківський рахунок постачальника (п. 6.6 договору).
Покупець зобов'язаний перевірити зовнішній вигляд та кількість збірної тари (упаковок) на момент доставки товару. У випадку прийомки товару без здійснення такої перевірки претензії щодо цілісності, неушкодженості та інші претензії, що стосуються зовнішнього вигляду, якості та кількості збірної тари (упаковки) не розглядаються (п.7.6 договору).
У разі виявлення недостачі товару та/або браку покупець має право подати претензію не пізніше 3 (трьох) днів від дати поставки продукції. Постачальник повинен дати відповідь на претензію покупця не пізніше 5 (п'яти) робочих днів від дня її отримання (п. 7.7 договору).
Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими на це представниками і скріплення печатками сторін і діє до « 31» грудня 2020. У випадку, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін письмово не заявить про намір припинити співробітництво за даним договором, даний договір вважається пролонгованим на тих же умовах на наступний календарний рік. Такий же порядок продовження строку дії договору передбачається на кожний наступний термін його дії (п.12.1. договору).
Сторонами не оспорювалася правомірність зазначеного договору, а тому в силу встановленої в статті 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, цей договір поставки є дійсним, а його положення беруться судом до уваги при розгляді спору.
Як встановлено судом, на виконання умов договору поставки, позивачем було поставлено відповідачу узгоджений товар на загальну суму 9341,08 грн, що підтверджується видатковими накладними №19813 від 23.12.2020 на суму 6612,17 грн, №20106 від 28.12.2020 на суму 1424,40 грн та № 20508 від 31.12.2020 на суму 1304,51 грн, які підписані сторонами без заперечень.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо поставки визначених товарів.
Позаяк, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором поставки №1978 від 06.08.2020, оплату отриманого товару не здійснив, у зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі 9341,08 грн.
Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).
Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 6.4 договору сторони узгодили, що покупець зобов'язується здійснити оплату товару не пізніше 14 (чотирнадцять) календарних днів з дати отримання товару покупцем, що вказана в накладній.
Втім, відповідач своїх зобов'язань за договором в частині оплати отриманого товару не здійснив, доказів зворотнього суду не надано.
Тоді як, частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки обумовленого сторонами товару та факт порушення відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати отриманого товару, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення 9341,08 грн основного боргу.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.3 Цивільного кодексу України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Статтями 626, 627 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.
В пунктах 9.3-9.4 договору сторони встановили, що у випадку несвоєчасної оплати товару згідно умов договору протягом 10 (десяти) календарних днів покупець сплачує на користь постачальника штраф в розмірі 10% від вартості несвоєчасно оплаченої партії продукції. У випадку несвоєчасної оплати продукції згідно умов договору протягом більше, ніж 10 (десять) календарних днів, покупець сплачує на користь постачальника пеню, яка обчислюється з 11 (одинадцятого) дня прострочення оплати відповідної партії товару у розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення оплати.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
При цьому, ст. 3 вказаного Закону закріплює, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, за приписами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки і відповідно, якщо розмір пені, встановлений договором, є меншим від подвійної облікової ставки НБУ застосовується розмір пені встановлений договором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах ВС від 15.05.2018 у справі №917/889/17 та від 30.01.2019 у справі №904/631/18.
Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати товару більше ніж на 10 календарних днів, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пунктів 9.3 - 9.4 договору, позивачем нараховано пеню в розмірі 107,86 грн, виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ, та штраф у розмірі 10% від вартості несвоєчасно оплаченої партії продукції у розмірі 934,10 грн.
При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності і в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16.
Окрім цього, оскільки за приписами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 34,63 грн.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 та у постанові Верховного Суду України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, штрафу та 3% річних, суд дійшов висновку, про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги позивача в цій частині також підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, як і не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доведеними належними доказами, дослідженими судом, а тому підлягають задоволенню.
Згідно з пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статями 13, 73, 74, 76-80, 129, 178, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудс Делівері" до Фізичної особи-підприємця Михальченко Галини Сергіївни про стягнення 10417,67 грн задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Михальченко Галини Сергіївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудс Делівері" (04080, м.Київ, вул.Кирилівська, буд.124, кв.55, ідентифікаційний код: 39819673) основний борг у розмірі 9341 (дев'ять тисяч триста сорок одна) грн 08 коп., 3% річних у розмірі 34 (тридцять чотири) грн 63 коп., 10% штрафу в розмірі 934 (дев'ятсот тридцять чотири) грн 10 коп., пеню у розмірі 107 (сто сім) грн 86 коп. та судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 11.05.2021.
Суддя Т.В.Васильченко