ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
12 травня 2021 року Справа № 903/983/20
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Мельник О.В.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинькомплект" на рішення Господарського суду Волинської області, від 24 лютого 2021 року в справі №903/983/20 (суддя - Якушева І.О.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Волинської філії
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинькомплект»
про стягнення 183 134 грн 66 коп..
Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.
Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» (надалі - Позивач) звернулося в Господарський суд Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинькомплект» (надалі -Відповідач) про стягнення з Відповідача боргу в сумі 172365 грн 72 коп., інфляційних втрат в розмірі 6023 грн 73 коп., річних в розмірі 4745 грн 21 коп..
В обгрунтування своїх позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем пункту 5 договору купівлі-продажу нерухомого майна №12-695/16 від 2 серпня 2016 року щодо відшкодування вартості сплаченого Позивачем земельного податку.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 24 лютого 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 172 365 грн 72 коп. заборгованості, 4 729 грн 92 коп. процентів річних, 6 023 грн 73 коп. збитків, завданих інфляцією. В позові про стягнення 15 грн 29 коп. процентів річних відмовлено. Також даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 2746 грн.
Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що з матеріалів справи вбачається, що Позивач надсилав Відповідачу рахунки на оплату, в яких зазначав розмір відшкодування, одних доказів, які б свідчили про те, що Відповідач сплатив ці рахунки, він не подав. Отримавши рахунки на оплату, Відповідач не був позбавлений можливості, за наявності сумнівів у нарахуваннях, звернутися до Позивача за роз'ясненнями. Також, місцевий господарський суд вказав, що Відповідач піддаючи сумніву нарахування Позивача під час розгляду справи Відповідач не обгрунтував своїх доводів, посилаючись на умови договору та норми чинного законодавства, не подав свого контррозрахунку. Відповідач не подав доказів, які б свідчили про те, яка земельна ділянка належить Відповідачу (та на яких правах).
У зв'язку із невиконанням Відповідачем договірного зобов'язання щодо відшкодування вартості сплаченого Позивачем земельного податку, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що вимога Позивача про стягнення з Відповідача 172 365 грн 72 коп. заборгованості є обґрунтована і підлягає до задоволення.
Також, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що згідно з розрахунком Позивача, три проценти річних в розмірі 4725 грн 21 коп. нараховані за період з 1 травня 2019 року по 30 грудня 2020 року, а враховуючи те, що позов до суду подано 29 грудня 2020 року, вимога про стягнення трьох процентів річних підлягає до задоволення за період з 1 травня 2019 по 29 грудня 2020 року в розмірі 4 729 грн 92 коп.. В позові про стягнення 15 грн 29 коп. трьох процентів річних, нарахованих за 30 грудня 2020 року, місцевим господарським судом відмовлено.
Окрім того, перевіривши розрахунок збитків, завданих інфляцією, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що розрахунок є арифметично правильним та відповідає вимогам чинного законодавства, а відтак стягненню підлягає з Відповідача, у зв?язку із порушенням строку виконання зобов?язання з відшкодування вартості сплаченого Позивачем земельного податку збитки в розмірі 6 023 грн 73 коп. завданих інфляцією, за період травень 2019 року - грудень 2020 року.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 104-106), в якій, з підстав, висвітлених в ній, просив рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог.
Мотивуючи дану апеляційну скаргу Відповідач, зокрема виходив з відсутності обов'язку у Відповідача сплачувати земельний податок, з огляду на відсутність такого обов'язку у самого Позивача. Також апелянт вказував про відсутність будь-яких підтверджуючих документів щодо розміру та сплати земельного податку Позивачем.
Також, Відповідач в своїй апеляційній скарзі покликається на те, що судом першої інстанції безпідставно було залишено без задоволення клопотання Відповідача про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів, поданих ним 24 лютого 2021 року. Окрім того, Відповідач висвітлив заперечення відносно того, що Відповідач не отримував позовної заяви своєчасно, що зумовило неможливість своєчасного скористатися своїм правом щодо подання відзиву та доказів по справі.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 березня 2021 року справу №903/983/20 було прийнято до провадження суду в складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., судді Філіпова Т.Л., суддя Мельник О.В.. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача та запропоновано Позивачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Відповідачу.
На адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив від Позивача, в котрому Позивач, заперечив проти доводів апеляційної скарги Відповідача та просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, Позивач зазначив, що він до рішення Луцької міської ради №9/54 від 25 травня 2021 року про надання Позивачу на умовах оренди земельної ділянки для будівництва та обслуговування адміністративних та виробничих приміщень по вулиці Володимирській, 74 в місті Луцьк був користувачем земельної ділянки площею 0,4352 кв.м. на підставі Державного акту серії П-ВЛ№000798 на праві постійного користування землею та безстроково. Окрім того зазначив, що в судовому засіданні надавалися для огляду декларації з плати за землю (земельний податок) де в переліку з іншими земельними ділянками, є і земельна ділянка кадастровий номер 071010000:31:153:0597 площею 0,4630 кв.м..
Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Згідно частини 2 статті 270 ГПК України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Частиною 3 статті 270 ГПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
В силу дії частини 10 статті 270 ГПК України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно частини 13 статті 8 ГПК України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 ГПК України.
Суд констатує, що дана справа № 903/983/20 не підпадає під дані винятки.
Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", з 1 січня 2021 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 2270 грн. Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 227000 грн 00 коп. (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).
З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно, ухвалою суду від 22 березня 2021 року було повідомлено сторін про те, що розгляд справи №903/983/20 буде проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 24 травня 2021 року включно.
Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд прийшов до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
При цьому, суд виходив з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 2 серпня 2016 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна №12-695/16 - комплексу будівель, що знаходяться за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Володимирська, 74а, які належали Позивачу на праві приватної власності (надалі - Договір; а.с. 9-14).
В пункті 2 Договору визначено, що загальна площа вказаних в пункті 1 цього Договору об'єктів нерухомого майна (далі - комплекс будівель), що відчужується, складає 889,4 кв.м.
Відповідно до пункту 5 Договору, Відповідач зобов'язався компенсувати Позивачу витрати на утримання комплексу будівель (оплату комунальних платежів, земельного податку за користування земельною ділянкою під будівлями з урахуванням прибудинкової території) за період з дати укладення даного договору до дати переоформлення припинення/розірвання відповідних договорів, припинення сплати Позивачем земельного податку за земельну ділянку під комплексом будівель або дати набуття прав на вказану земельну ділянку Відповідачем, на підставі рахунків, які виставлятиме Позивач.
В пункті 14 Договору зазначено, що комплекс будівель, які є предметом договору та відчужуються, розташований на земельній ділянці площею 0,4630 га (цільове призначення: «для будівництва та обслуговування адміністративних та виробничих приміщень») за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Володимирська, 74а, за даними земельного кадастру кадастровий номер: 0710100000:31:153:0597.
Рішенням Луцької міської ради №9/54 від 25 травня 2016 року земельна ділянка з кадастровим номером 0710100000:31:153:0597 відведена для будівництва та обслуговування цих адміністративних та виробничих приміщень, а також надано дозвіл на укладення договору оренди цієї земельної ділянки за умови дотримання всіх пунктів цього рішення.
Як вбачається з матеріалів справи та зазначає Позивач, Відповідачу щомісяця надсилалися рахунки на оплату/відшкодування земельного податку (відшкодування за користування земельною ділянкою), в рахунках встановлювався строк оплати - до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим (а.с. 16-45).
В матеріалах справи містяться копії фіскальних чеків та реєстри відправки поштової кореспонденції, які підтверджують факт надіслання на адресу Відповідача щомісячно рахунків на оплату земельного податку (а.с. 25,29,3034, 38, 44, 48, 50).
Проте, в порушення умов пункту 5 Договору зобов'язання щодо відшкодування вартості сплаченого позивачем земельного податку за період з березня 2019 року по вересень 2020 року Відповідачем належним чином не виконано, рахунки на оплату/відшкодування земельного податку не оплачено, акти про надані послуги не підписано.
Позивач звертався до Відповідача з вимогою № 361-13-208/20 від 11 жовтня 2020 року про сплату заборгованості і штрафних санкцій (а.с. 51; доказ направлення на а.с. 51).
Проте, Відповідач заборгованості не оплатив, відповіді на претензію не надав.
Таким чином, Позивач звернувся до суду за захистом порушеного, на його думку, права, з позовом про стягнення з Відповідача заборгованість з відшкодування вартості сплаченого земельного податку за період березень 2019 - вересень 2020 року в сумі 172 365 грн 72 коп., та нарахував на суму боргу три відсотки річних і інфляційні втрати.
Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Пунктом 3 статті 3 та статею 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В силу дії статті 526 Цивільного кодексу України: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В силу дії статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги щодо відсутності обов'язку у Відповідача сплачувати земельний податок, з огляду на відсутність такого обов'язку у самого Позивача, так як і відсутність будь-яких підтверджуючих документів щодо розміру та сплати земельного податку Позивачем, колегія суддів зауважує таке.
Відповідно до пункту 5 Договору, Відповідач зобов'язався компенсувати Позивачу витрати на утримання комплексу будівель (оплату комунальних платежів, земельного податку за користування земельною ділянкою під будівлями з урахуванням прибудинкової території) за період з дати укладення даного договору до дати переоформлення припинення/розірвання відповідних договорів, припинення сплати Позивачем земельного податку за земельну ділянку під комплексом будівель або дати набуття прав на вказану земельну ділянку Відповідачем, на підставі рахунків, які виставлятиме Позивач.
Доказів на підтвердження набуття прав на земельну ділянку чи оформлення будь-якого речового права за Відповідачем, на якій знаходяться будівлі, передані за Договором матеріали справи не містять.
Договір купівлі-продажу нерухомого майна не визнаний судом недійним, не розірваний, а відтак, триває зобов'язання Відповідача щодо відшкодування Позивачу земельного податку, узгоджене в пункті 5 Договору.
З матеріалів справи вбачається, що Позивач надсилав Відповідачу рахунки на оплату (як визначено пунктом 5 Договору), в яких зазначав розмір відшкодування (а.с. 16-45).
В матеріалах справи містяться копії фіскальних чеків та реєстри відправки поштової кореспонденції, які підтверджують факт надіслання на адресу Відповідача щомісячно рахунків на оплату земельного податку (а.с. 25, 29, 30, 34, 38, 44, 48, 50).
Жодних доказів, які б свідчили про те, що Відповідач їх не отримував, матеріали справи не містять, а Відповідачем не оспорено факт отримання та надсилання таких рахунків.
В зв'язку із невиконанням Відповідачем пункту 5 Договору заборгованість Відповідача перед Позивачем з відшкодування вартості сплаченого земельного податку за період з березня 2019 року по вересень 2020 року становить 172 365 грн 72 коп..
Зважаючи на заперечення Відповідача, наведені в апеляційній скарзі, щодо розміру нарахування земельного податку, колегія суддів зауважує, що Відповідач отримавши рахунки на оплату не був позбавлений можливості, за наявності сумнівів у нарахуваннях, звернутися до Позивача за роз'ясненнями відповідних сум та нарахувань. Проте, матеріали прави не містять будь-яких доказів щодо заперечень Відповідача з такими нарахуваннями в період отримання рахунків.
Окрім того, піддаючи сумніву нарахування Позивача (під час розгляду справи) Відповідач не обгрунтував своїх доводів із посиланням на умови Договору та норми чинного законодавства України, як іне подав свого контррозрахунку.
Колегія суддів констатує, що відповідно до пункту 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Пунктом 286.2 статті 286 Податкового кодексу України визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 Податкового кодексу України, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а надалі такий витяг подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов'язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.
Відповідач в своїй апеляційній скарзі не заперечує та не спростовує зміст пункту 5 Договору, невиконання якого стало підставою позовних вимог.
Колегія суддів зауважує, що Відповідач підписавши Договір, погодився із його змістом, а саме пунктом 5 Договору, який визначив часові рамки та порядок компенсації Відповідачем земельного податку сплаченого Позивачем (за період з: «дати укладення даного договору» до «дати переоформлення припинення/розірвання відповідних договорів», «припинення сплати Позивачем земельного податку за земельну ділянку під комплексом будівель» або «дати набуття прав на вказану земельну ділянку Відповідачем»; шляхом виставлення Позивачем рахунків).
Окрім того, зважаючи на умови змісту пункту 5 Договору, Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами набуття та реєстрації речового права на вказану земельну ділянку за Відповідачем, оскільки припинення нарахування земельного податку буде мати місце тільки в разі реєстрації речового права, а не перебування земельної ділянки в процесу поділу.
Відтак, зважаючи на встановлення обставин щодо відсутності доказів які б свідчили про сплату Відповідачем земельного податку, обставин щодо надіслання Позивачем рахунків на адресу Відповідача в контексті умов пункту 5 Договору, колегія суддів прийшла до висновку про доведеність та підставність позовних вимоги щодо відшкодування Відповідачем вартості сплаченого Позивачем земельного податку, а тому задовільняє позов в цій частині та стягує з Відповідача 172 365 грн 72 коп. заборгованості.
Дане рішення в цій частині й було прийняте місцевим господарським судом.
Окрім того, що ж стосується заперечень Відповідача, наведених в апеляційній скарзі, з-приводу того, що судом безпідставно було залишено без задоволення клопотання Відповідача про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів, поданих ним 24 лютого 2021 року, то колегія суддів зауважує наступне.
Відповідачем в підтвердження його заперечень щодо вимог позовної заяви було долучено до апеляційної скарги додаткові докази, ідентичні тим, що були подані до суду першої інстанції Відповідачем клопотанням про долученням доказів (а.с. 75), яке залищено судом першої інстанції без задоволення та котрі не досліджувалися і не приймалися до уваги.
Колегія суддів з метою повного, всебічного, об'єктивного розгляду справи, досліджує подані Відповідачем докази, а саме: нотаріально засвідчену заяву Позивача та Відповідача щодо поділу земельної ділянки площею 0,4630 га (цільове призначення: «для будівництва та обслуговування адміністративних та виробничих приміщень») за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Володимирська, 74а, кадастровий номер: 0710100000:31:153:0597 на три земельні ділянки; рішення Луцької міської ради від 31 жовтня 2018 року «Про поділ земельної ділянки комунальної власності»; план земельної ділянки; лист Луцької міської ради від 6 березня 2020 року про усунення недоліків в документах, з огляду на відсутність нотаріальної згоди на поділ земельної ділянки власників об'єктів нерухомого майна, які на ній розташоване, Позивача та Відповідача; технічний паспорт на об'єкти нерухомого майна; Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності за Відповідачем на будівлю контори площею 217,6 кв.м. (а.с. 113-127).
Із досліджених доказів вбачається, що станом на час розгляду даної справи, земельна ділянка площею 0,4630 га (цільове призначення: «для будівництва та обслуговування адміністративних та виробничих приміщень») кадастровий номер: 0710100000:31:153:0597 знаходить в процесі поділу, доказів котрі б свідчили про завершення поділу земельної ділянки з кадастровим номером: 0710100000:31:153:0597 та реєстрації речового права на новоутворені земельні ділянки за Позивачем та Відповідачем матеріли справ не містять, а Відповідачем не доведено належними та допустимими доказами зазначених обставин.
Дане ж виключає можливість іншого прийняття рішення (до звернення вказаної процедури) щодо відшкодування (невідшкодування0 земельного податку, а ніж те, що прийнято місцевим господарським судом адже інших (новоутворених) земельних ділянок за котрі б сторона систематично сплачує земельний податок на разі не існує.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу апелянта, що у листі Луцької міської ради від 6 березня 2020 року про усунення недоліків в документах, зазначено про те, що у разі зволікання Відповідачем із оформленням права оренди на новоутворені земельні ділянки відповідні документи будуть передані на розгляд комісії з визначенням збитків, завданих внаслідок використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, а також в прокуратуру м. Луцьк для ініціювання стягнення орендної плати (а.с. 116).
Відтак, колегія суддів дослідивши зміст долучених Відповідачем до матеріалів справи письмових доказів (враховуючи доводи апеляційної скарги, що не долучення місцевим господарським судом письмових доказів призвело до порушення норм процесуального права та винесення судового рішення без врахування всіх обставин справи), зазначає, що дані докази не змінюють та не впливають на зміст прийнятого місцевим господарським судом рішення та констатує те, що подані Відповідачем докази не спростовують законність та обгрунтованість прийнятого рішення.
Що ж стосується позовних вимог про стягнення з Відповідача інфляційних втрат в розмірі 6023 грн 73 коп. та річних в розмірі 4745 грн 21 коп., то колегія суддів зауважує наступне.
У зв'язку із порушенням Відповідачем строків відшкодування вартості сплаченого Позивачем земельного податку, встановлених в рахунках на оплату, Позивач просив стягнути з Відповідача 4745 грн 21 коп.. процентів річних за період з 1 травня 2019 року по 30 грудня 2020 року та 6 023 грн 73 коп.. збитків, завданих інфляцією, за період 1 травня місяця 2019 року по грудень місяць 2020 року.
Відповідно до положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, позовну заяву до місцевого господарського суду Позивач подав 29 грудня 2020 року.
Згідно з розрахунком Позивача, три проценти річних в розмірі 4725 грн 21 коп. нараховані за період з 1 травня 2019 року по 30 грудня 2020 року.
Враховуючи те, що позов до суду подано 29 грудня 2020 року, то вимога про стягнення трьох процентів річних підлягає до задоволення частиною за період з 1 травня 2019 року по 29 грудня 2020 року в розмірі 4 729 грн 92 коп..
В позові про стягнення 15 грн 29 коп.. (172 365 грн 72 коп х 3% : 366 х 29=409 грн 72 коп.) процентів річних, нарахованих за 30 грудня 2020 року слід відмовити як нарахованих передчасно.
Водночас перевіривши розрахунок збитків, завданих інфляцією, колегія суддів зауважує, що даний розрахунок є арифметично правильним та відповідає вимогам чинного законодавства.
А відтак стягненню з Відповідача у зв?язку із порушенням строку виконання зобов?язання з відшкодування вартості сплаченого Позивачем земельного податку підлягає 6 023 грн 73 коп.. збитків, завданих інфляцією (за період з травня 2019 року по грудень 2020 року).
Дане рішення в цій частині було прийняте місцевим господарським судом.
Відповідно приймаючи таке рішенні Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.
Що ж стосується доводів Відповідача наведених в апеляційній скарзі відносно того, що Відповідач отримав позовної заяви та не зміг своєчасно скористатися своїм правом щодо подання відзиву та доказів по справі, то колегія суддів зазначає наступне.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 4 січня 2021 року суд прийняв позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження та відкрив провадження у справі; розгляд справи призначив на 27 січня 2021 року; запропонував подати суду у строк до 25 січня 2021 року: Позивачу - будь-які додаткові докази в обгрунтування позовних вимог (у разі їх наявності); Відповідачу: відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України відзив на позовну заяву і всі докази, що підтверджують заперечення проти позову (у разі їх наявності); докази направлення відзиву Позивачу; позивачу (на розсуд позивача): відповідно до статті 166 ГПК України подати відповідь на відзив у 5-денний строк з дня отримання відзиву (а.с. 62).
Ухвалу Господарського суду Волинської області від 4 січня 2021 року було надіслано сторонам у справі рекомендованим листом з повідомленням про вручення, зокрема, Відповідачу за адресою: м. Луцьк, вул. Володимирська, 74А.
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцем знаходження Відповідача є: 43001, м.Луцьк, вул. Володимирська, 74А (а.с. 63).
Проте, ухвала Господарського суду Волинської області від 4 січня 2021 року, надіслана Відповідачу за вказаною адресою, повернулась з поштовою відміткою “За закінченням терміну зберігання” (а.с. 60).
В судове засідання 27 січня 2021 року представник Відповідача не з'явився, відзиву на позов не подав.
Як зазначено місцевим господарським судом в ухвалі від 27 січня 2021 року, з метою забезпечення Відповідачу права на захист та з метою повторного повідомлення Відповідача про судовий розгляд, судове засідання було відкладено на 10 лютого 2021 року (а.с. 66).
В судовому засіданні 10 лютого 2021 року (яке було проведено за участю Відповідача) було оголошено перерву до 12 лютого 2021 року (а.с. 69-71), про що сторони були повідомленні під розписку.
12 лютого 2021 року представник Відповідача подав до суду клопотання б/н від 12 лютого 2021 року, в якому просив надати можливість ознайомитись з матеріалами справи, розгляд справи відкласти (а.с. 72).
У зв'язку із задоволенням клопотання представника Відповідача про відкладення розгляду справи в судовому засіданні 12 лютого 2021 року (яке було проведено за участю Відповідача) було оголошено перерву до 24 лютого 2021 року.
В судовому засіданні 24 лютого 2021 року представник Відповідача звернувся до суду з клопотанням про приєднання до матеріалів справи доказів: копій заяви від 18 вересня 2020 року, рішення Луцької міської ради №48/58 від 31 жовтня 2018 року "Про поділ земельної ділянки комунальної власності на вул. Володимирській, 74а", плану земельної ділянки за адресою вул. Володимирська, 74а, повідомлення Луцької міської ради від 6 березня 2020 року, технічного паспорту на об'єкт нерухомого майна, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 75).
Клопотання представника Відповідача про приєднання до матеріалів справи доказів залишено місцевим господарським судом без задоволення, що на переконання апелянта є порушенням норм процесуального права та підставою для скасування оскаржуваного рішення.
За змістом статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами господарського судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін; правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
В силу дії частини 1 статті 42 статті 41 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право: ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
За змістом статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є необов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Апелянт вказує на те, що він не отримував позовної заяви та ухвали про відкриття провадження по справі від 4 січня 2021 року, в якій встановлено строк для подання відзиву та доказів, а відтак не міг своєчасно подати відповідні докази, однак колегія суддів відхиляє такі доводи та вважає їх необгрунтованими та безпідставними з огляду на таке.
У відповідності до частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Як вбачається з матеріалів справи ухвала Господарського суду Волинської області від 4 січня 2021 року, надіслана Відповідачу за вищевказаною адресою (котра зазначена й самим Відповідачем як власна), повернулась з поштовою відміткою “За закінченням терміну зберігання” (а.с. 60).
Суд апеляційної інстанції констатує, що вказане повідомлення надіслано за адресою, вказаною в договорі та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 43001, м.Луцьк, вул. Володимирська, 74А. Проте це поштове відправлення 12 січня 2021 року було повернуто органом поштового зв'язку з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Відтак, такі дії Відповідача щодо неотримання ним як позовної заяви (про що він безпосердньо зазначає) так і ухвала Господарського суду Волинської області від 4 січня 2021 року свідчать про невчинення ним будь-яких дій з метою отримання поштової кореспонденції.
У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до пункту 116 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.
В той же час суд констатує, що відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
За приписами частини першої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Верховний Суд зазначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду, а тому не може свідчити про неправомірність його дій (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року в справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року в справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року в справі № 24/260-23/52-б).
За відсутності в матеріалах справи підтвердження наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, якою і суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата (апелянта), тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом (апелянтом) пошти під час доставки за вказаною адресою і не звернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 серпня 2020 року у справі № 904/2584/19).
Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що Відповідач був безпосердньо присутній на судовому засіданні від 10 лютого 2021 року та надавав свої поясненя з приводу обставин справи (що підтверджується протоколом судового засідання а.с. 69-70), відтак, Відповідачу з 10 лютого 2021 року було відомо про наявність даної справи та суті позовних вимог (зважаючи на заперечення Відповідача щодо отримання позовної заяви та можливості підготувати та надати відзив на позовну заяву), що надавало йому право та можливість сформувати свою позицію щодо поданої позовної заяви та не перешкоджало подати відповідні докази до місцевого господарського суду.
Крім того, Відповідач залишає поза увагою те, що Позивачем 11 листопада 2019 року було направлено на адресу Позивача вимоги про оплату заборгованості по Договору в сумі 172365 грн 72 коп, та нарахованих на неї річних, інфляційних втрат (отримання якої в апеляційній скарзі не заперечує Відповідач), в якій було зазначено що у випадку не задоволення вимог Позивача у передбачений законом термін та залишення вимоги без відповіді Позивач передасть матеріали справи до суду з метою стягнення боргу в примусовому порядку (а.с. 51). Дане свідчить про обізнаність Відповідач як із сумою боргу, так і з сумою річних, інфляційних втрат та підставами позовних вимог.
Окрім того, апеляційний господарський суд бере до уваги і той факт, що місцевим господарським судом сторони не викликалися до суду, тобто явка учасників справи в судові засідання судом першої інстанції обов'язковою не визнавалась.
Все вищевказане вказує на відсутність в діях місцевого господарського суду процесуальних порушень, котрі б стали підставою для скасування оспорюваного судового рішення.
Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Відповідача згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 281, 282, 283, 284 ГПК України, суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинькомплект" на рішення Господарського суду Волинської області, від 24 лютого 2021 року в справі №903/983/20 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Волинської області, від 24 лютого 2021 року в справі №903/983/20 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
5.Справу №903/983/20 повернути Господарському суду Волинської області.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Мельник О.В.