вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" квітня 2021 р. Справа№ 910/13509/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Тищенко А.І.
Іоннікової І.А.
секретар судового засідання: Білоус О.О.
за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 27.04.2021,
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Автоентерпрайз»
на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2020
у справі №910/13509/20 (суддя Гумега О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніті»
до Приватного підприємства «Автоентерпрайз»
про стягнення 25 200,00 грн,
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «Іоніті» (далі, позивач або ТОВ «Іоніті») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Автоентерпрайз» (далі, відповідач або ПП «Автоентерпрайз») про стягнення 25 200,00 грн штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором про надання послуг з розміщення обладнання від 13.03.2020 (у редакції Додаткової угоди від 17.03.2020), а саме зобов'язання щодо забезпечення підключення обладнання, визначеного в Акті приймання-передачі від 13.03.2020, до електричної мережі, що, як наслідок, позбавило позивача можливості використати таке обладнання у господарській діяльності, внаслідок чого виникли передбачені пунктом 5.4. Договору підстави для стягнення з відповідача штрафу.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі №910/13509/20 позовні вимоги задоволено повністю.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоентерпрайз» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніті» 25 200,00 грн (двадцять п'ять тисяч) гривень 00 коп. штрафних санкцій та 2 102,00 грн (дві тисячі сто дві) гривні 00 коп. судового збору.
Приймаючи вказане рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведений, а відповідачем не спростований факт укладення із позивачем Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 13.03.2020 та Додаткової угоди до нього від 17.03.2020. Факт порушення умов договору (із урахуванням додаткової угоди) відповідачем (відключення обладнання позивача від електричної мережі), який є підставою для застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення штрафних санкцій на підставі пункту вказаного договору 5.4., підтверджується актом позивача від 22.08.2020, довідками від 28.09.2020 №17 та від 20.11.2020 №22 ТОВ «Зарядні мережі», поясненнями ОСОБА_1 . Відповідачем доказів належного виконання умов Договору, про невиконання яких вказує позивач, не надано. Суд встановив, що сума і порядок обрахунку штрафних санкцій за порушення відповідачем умов Договору, здійснених позивачем, відповідає умовам Договору, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню штраф в розмірі 25 200,00 грн із розрахунку P = (1*1500+2*150)*14, де: Р - сума штрафу у гривнях, 1*1500 - сума штрафу за один день неможливості використання одного зарядного пристрою постійного струму, 2*150 - сума штрафу за один день неможливості використання двох зарядних пристроїв змінного струму, 14 - кількість днів неможливості використання обладнання.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із прийнятим рішенням, 21.12.2020 (про що свідчить відмітка Укрпошти Стандарт на конверті) Приватне підприємство «Автоентерпрайз» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі №910/13509/20 та прийняти постанову, якою відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Іоніті» у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та закрити провадження у справі, а також стягнути з ТОВ «Іоніті» судові витрати у розмірі 23 500,00 грн.
Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до наступного:
- між позивачем та відповідачем не укладались ні Договір про надання послуг з розміщення обладнання від 13.03.2020, ні Додаткова угода до нього від 17.03.2020;
- місцевим господарським судом було встановлено, що позивачем була надана більш «автентична» копія довіреності на ім'я ОСОБА_2, а саме копія з копії, посвідчена нотаріально 26.10.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А., зареєстрована в реєстрі за №2420. Даною довіреністю ОСОБА_2 було надано право від імені відповідача укладати будь-які договори без обмеження повноважень. Однак, як наголошує скаржник, насправді відповідачем була надана довіреність на ім'я ОСОБА_2, відповідно до якої повноваження на укладення договорів від імені відповідача було надане останньому лише за умови погодження таких договорів із директором відповідача у письмовій формі та/або шляхом повідомлення на електронну пошту. Про вказані обставини свідчить, зокрема, те, що копія довіреності на ім'я ОСОБА_2, надана позивачем, виготовлена всупереч пунктам 3.1., 3.3., 4.2. Глави 7 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012, оскільки виготовлена не на бланку підприємства, посвідчена не в присутності керівника юридичної особи. Суд також не приділив уваги існуванню відповідного кримінального провадження;
- на виконання ухвали суду першої інстанції позивачем був наданий оригінал «Дублікату» договору. Однак, позивач не надав пояснень, коли ж саме був створений «Дублікат» договору розміщення обладнання, а тільки послався на те, що він був виготовлений за ініціативою ОСОБА_2 Однак, на переконання відповідача, вказаний дублікат договору був виготовлений разом із позовною заявою або незадовго до неї. Виходячи з того, що довіреність на ім'я ОСОБА_2 була відкликана та повернута на адресу відповідача у квітні 2020 року разом з печаткою, ОСОБА_2 не мав відповідних повноважень на створення дублікату будь-яких договорів. Щодо створення «Дублікатів» договорів скаржником в апеляційній скарзі також надані наступні пояснення: разом із відповіддю на відзив представником позивача - адвокатом Гордієнко Н.П. була подана копія Рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури м. Києва, відповідно якого вбачається, що Приватному підприємству «Автоентерпрайз» надавались юридичні послуги адвокатським об'єднанням «Олександр Перемежко та партнери», до партнерів якого входить адвокат Пальшин Ю.І., який є також власником ТОВ «Іоніті», тобто, як зазначає відповідач, останній мав доступ до майже всіх документів підприємства відповідача і міг створити відповідні «дублікати» документів;
- як вбачається з матеріалів справи, в якості доказу порушення відповідачем умов Договору про надання послуг від 13.03.2020 та відключення зарядного пристрою позивач надав суду акт обстеження від 22.08.2020, а також заяви свідків, що містять посилання на обставини складення цього акту та аналогічні відомості до тих, які містить сам акт обстеження, проте, наведений акт не є належним доказом обставин, на які посилався позивач, оскільки означений документ підписаний уповноваженими особами позивача в односторонньому порядку. Водночас, докази виклику представників відповідача для проведення обстеження та встановлення факту роботи/відключення зарядного пристрою відповідно до умов Договору від 13.03.2020, докази повідомлення відповідача про вчинення таких дій, чи докази залучення до проведення вищенаведеного обстеження інших незаінтересованих осіб, не пов'язаних з позивачем трудовими відносинами, у матеріалах справи відсутні. Відповідно до пункту 5.6. Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 13.03.2020 (з урахуванням Додаткової угоди від 17.03.2020 до цього правочину) всі розбіжності з приводу виконання цього договору вирішуються сторонами шляхом переговорів, однак, зазначений акт не направлявся позивачу, про що свідчить відсутність доказів направлення у матеріалах справи. Також позивачем на адресу відповідача не направлялось жодного повідомлення щодо виходу з ладу електрозарядних станцій, що, в свою чергу, тільки підтверджує навмисне виготовлення «Дублікату» договору з метою стягнення штрафних санкцій, шляхом подачі відповідної позовної заяви;
- на підтвердження відсутності провини відповідача були надані висновки комп'ютерно-технічних експертиз, з яких вбачається, що позивач на своїй сторінці у соціальній мережі «Facebook» (https://www.facebook.com/ionity.ua/) 04.05.2020 розмістив оголошення про відключення зарядних станцій в мережі «Autoenterprise». Дана обставина свідчить про обізнаність позивача із вказаними обставинами до складання відповідного акту та підтверджує недостовірність доводів останнього про відключення зарядного пристрою для електромобілів саме відповідачем;
- судом було порушено норми процесуального права, а саме положення пункту 7 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України.
Узагальнені доводи та заперечення позивача
22.02.2021 від позивача через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач просив суд залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.
В обґрунтування заперечень проти апеляційної скарги відповідача позивач у відзиві наголосив на наступному:
- доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до питання дійсності Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 13.03.2020 та Додаткової угоди від 17.03.2020, проте ці питання не входять до предмету доказування, не мають впливати на прийняття рішення щодо стягнення штрафних санкцій і не повинні розглядатися в межах даної судової справи. Станом на 19.02.2021 жодним компетентним органом не розглядається питання недійсності Договору, у зв'язку з чим будь-які заперечення відповідача проти факту його укладання чи проти окремих умов Договору не можуть бути взяті до уваги під час розгляду цієї справи з огляду на презумпцію правомірності правочину. При цьому, факт відкриття кримінального провадження не є підставою недійсності правочину, а правоохоронні органи не є суб'єктами, уповноваженими на прийняття рішення щодо визнання правочину недійсним. Для додаткового підтвердження дійсності Договору, незважаючи на вихід за межі предмету доказування, позивачем були надані наступні документи: нотаріально засвідчену копію довіреності від 01.12.2019, виданої ПП «Автоентерпрайз» ОСОБА_2, заяву свідка ОСОБА_1 від 20.11.2020, заяву свідка ОСОБА_2 від 20.11.2020, копію відповіді фізичної особи-підприємця Ковальця В.М. №26/001 від 26.10.2020 на адвокатський запит Гордієнко Н.П. , з додатками, копію відповіді ТОВ «ТК «БУГ» №188/1 від 09.11.2020 на адвокатський запит Гордієнко Н.П., з додатками;
- дата створення дубліката не має жодного суттєвого значення, оскільки дублікат - це тільки точна копія оригіналу, з тими ж реквізитами, і тим самим змістом. Примітка «Дублікат» вказує виключно на повторне оформлення, а не переукладання договору і дата створення дубліката не вказується, оскільки для використання документа має значення тільки дата створення оригінального примірника;
- порядок виготовлення нотаріальної копії довіреності від 01.12.2019, виданої ОСОБА_2 на представництво інтересів відповідача, був належним чином дотриманий. Копія довіреності, надана позивачем до матеріалів справи, виготовлена з посвідченої належним чином нотаріальної копії оригіналу документа, а тому вимоги про викладення тексту на бланку юридичної особи, передбачені підпунктом 4.2. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, не застосовуються. Також відповідач безпідставно посилається на підпункти 3.1., 3.3. вказаного Порядку, відповідно до яких нотаріуси засвідчують вірність копій документів, виданих юридичними особами, за умови, що ці документи не суперечать закону, мають юридичне значення і засвідчення вірності їх копій не заборонено законом; вірність копії документа, виданого фізичною особою, засвідчується у тих випадках, коли справжність підпису фізичної особи на оригіналі цього документа засвідчена нотаріусом або посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування або за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування фізичної особи. Позивач зазначає, що по-перше, документ, вірність копії якого була нотаріально посвідчена, не суперечить закону і має юридичне значення, а по-друге, виданий юридичною особою, у зв'язку з чим положення підпункту 3.3. пункту 3 Порядку взагалі не релевантні;
- позивач мав право на звернення до суду незалежно від направлення відповідачу письмової претензії. Ненаправлення відповідачу письмової претензії жодним чином не позбавляє відповідача засобів доказування, не спростовує факту існування порушення Договору і, у будь-якому разі, не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності. При цьому ані Договором, ані чинним законодавством не встановлено обов'язку складання актів обстеження обладнання позивача за участю відповідача. Договором взагалі не встановлено порядок виявлення та фіксування порушень, допущених виконавцем (відповідачем). Користуючись свободою дій, яка не порушує прав та інтересів інших осіб, позивач склав акти довільної форми, в яких достатнім чином зазначив обставини, які є важливими для вирішення справи та виконання Договору. Складання актів обстеження обладнання без участі відповідача не позбавляє його права та можливості надавати докази належного виконання ним обов'язків;
- із огляду на предмет спору обставинами, які підлягають доказуванню у цій справі, є порушення відповідачем умов Договору, оскільки ця обставина є підставою для застосування до відповідача штрафних санкцій; вжиття відповідачем усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (покладається на відповідача згідно з частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України). Як встановлено пунктом 2.1. Договору, відповідач взяв на себе виконання загального обов'язку з надання послуг із розміщення зарядних пристроїв позивача, який включає, зокрема, такі конкретизовані обов'язки як отримувати письмову згоду позивача на розміщення на об'єктах, на яких розміщується обладнання, власного та/або орендованого майна, у тому числі з метою проведення гарантійного та іншого ремонту обладнання; забезпечити відсутність розміщеного без письмової згоди позивача майна інших осіб на об'єктах, на яких розміщується обладнання позивача; забезпечити підключення обладнання позивача до електричної мережі; забезпечити охорону обладнання позивача від викрадення, пошкодження, знищення; не переміщувати та не демонтувати обладнання позивача з місця розміщення обладнання; у будь-яких без виключень випадках отримувати письмовий дозвіл позивача на відключення обладнання від електричної мережі. Однак, як вбачається з матеріалів справи, досліджених судом першої інстанції, відповідачем не було виконано обов'язок із забезпечення підключення майна позивача та його схоронності, що стало підставою для стягнення з відповідача штрафних санкцій;
- надані відповідачем експертні дослідження не є належними доказами у цій справі, оскільки не входять до спірного періоду і не підтверджують обставин, що мали місце після 22.08.2020; не містять інформації щодо саме спірного обладнання позивача; містять інформацію про програмне відключення обладнання від облікової (білінгової) системи відповідача, а не фізичне відключення обладнання від електромережі; не мають значення для вирішення справи, оскільки відповідальність настає у будь-якому разі відключення обладнання незалежно від того, відповідачем чи іншими особами воно було здійснене.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2021 апеляційну скаргу Приватного підприємства «Автоентерпрайз» передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Іоннікова І.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Автоентерпрайз» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі №910/13509/20; розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), оскільки предметом розгляду у справі №910/13509/20 є вимоги про стягнення 25 200, 00 грн, а отже вказана справа відноситься до малозначних в розумінні Господарського процесуального кодексу України; роз'яснено позивачу право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, заперечення, пояснення щодо апеляційної скарги в письмовій формі протягом десяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі відповідно, але не пізніше 29.01.2021; роз'яснено апелянту право подати до суду апеляційної інстанції заперечення на відзив (в разі його надання) в письмовій формі протягом п'яти днів з дня його отримання (в разі надання - надати суду докази надсилання (надання) їх іншим учасникам справи), але не пізніше 09.02.2021; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 29.01.2021.
29.01.2021 представник позивача через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду подав клопотання про продовження строку на подання відзиву, у якому повідомив, що сторони у справі ведуть переговори щодо укладення мирової угоди, проте станом на 29.01.2021 не досягли остаточної згоди з усіх спірних питань. У зв'язку з тим, що питання щодо можливості та шляху врегулювання спору мирним шляхом не вирішено остаточно, позивач просить продовжити строк на подання відзиву на апеляційну скаргу та надати строк для узгодження правової позиції щодо примирення сторін не менше 20 календарних днів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2021 продовжено Товариству з обмеженою відповідальністю «Іоніті» процесуальний строк для подання відзиву на апеляційну скаргу Приватного підприємства «Автоентерпрайз» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі №910/13509/20 до 22.02.2021, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі призначено до розгляду апеляційну скаргу Приватного підприємства «Автоентерпрайз» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі №910/13509/20 у судовому засіданні з повідомленням сторін на 02.03.2021.
У судове засідання, призначене на 02.03.2021, з'явилися представники позивача та відповідача.
Суд у судовому засіданні 02.03.2021 перейшов до розгляду справи по суті, заслухавши пояснення представника апелянта.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2021 у справі оголошено перерву до 06.04.2021.
05.04.2021 від представника відповідача електронною поштою та через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшло два ідентичні клопотання від 02.04.2021 про відкладення розгляду справи.
У зв'язку із перебуванням головуючого судді Михальської Ю.Б. у період з 19.03.2021 по 09.04.2021 на лікарняному, судове засідання, призначене на 06.04.2021, не відбулося.
Після виходу головуючого судді з лікарняного ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства «Автоентерпрайз» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі №910/13509/20 призначено на 27.04.2021.
У судовому засіданні відповідач заявив усне клопотання про долучення до матеріалів справи сканкопії договору оренди нежитлової площі від 20.03.2020, зазначивши, що даний документ подається на спростування обставини щодо укладення між позивачем та відповідачем Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 13.03.2020. За твердженнями відповідача посилання на вказаний договір оренди міститься у преамбулі Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 13.03.2020, однак дата його укладення вказана - 13.03.2020 замість дійсної - 20.03.2020. Дана обставина, на думку скаржника, свідчить про те, що договір про надання послуг з розміщення обладнання від 13.03.2020 було сфальсифіковано, оскільки посилання у договорі від 13.03.2020 на договір, який було укладено пізніше - 20.03.2020 є неможливим. На запитання суду щодо причин неподання вказаного доказу до суду першої інстанції або у встановлений ухвалою суду апеляційної інстанції строк відповідач зазначив, що до суду першої інстанції вказаний документ не був поданий у зв'язку з тим, що справа розглядалась судом у письмовому провадженні, а його сканкопія була отримана представником відповідача лише напередодні судового засідання, призначеного на 27.04.2021.
Представник позивача у судовому засіданні категорично заперечила проти долучення вказаного документу до матеріалів справи, зазначивши, по-перше, що відповідачем пропущено строк на подання доказів до суду, а по-друге, що у будь-якому випадку такий документ не матиме впливу на вирішення спору по суті заявлених позовних вимог, оскільки саме уповноваженим представником відповідача була надана позивачу інформація, закріплена у преамбулі Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 13.03.2020, щодо дати укладення договору оренди нежитлової площі саме 13.03.2020, а відтак позивач не може нести відповідальність за недостовірність наданої представником відповідача при укладенні договору інформації.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, дійшла наступних висновків щодо заявленого відповідачем усного клопотання про долучення нового доказу.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
За змістом частини статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати (стаття 115 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, встановила, що відповідач, подаючи до Господарського суду міста Києва 16.10.2020 відзив на позовну заяву та 17.11.2020 заперечення на відповідь на відзив, не повідомляв суд про неможливість подання відповідного доказу до суду першої інстанції разом із вказаними заявами по суті спору із зазначенням об'єктивних причин неможливості його подання.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Водночас, згідно частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів зазначає, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (у даному випадку на відповідача), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у рішенні апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Згідно з частиною 2 статті 258 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній скарзі має бути зазначено, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції; клопотання особи, яка подала скаргу.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 267 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції у порядку підготовки справи до розгляду за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача.
За змістом статті 262 Господарського процесуального кодексу України про відкриття апеляційного провадження у справі суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу; якщо разом з апеляційною скаргою подано заяви чи клопотання, суд в ухвалі про відкриття апеляційного провадження встановлює строк, протягом якого учасники справи мають подати свої заперечення щодо поданих заяв чи клопотань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Колегія суддів зазначає, що відповідне клопотання про долучення доказу (сканкопії договору оренди нежитлової площі) не було заявлене відповідачем разом із апеляційною скаргою.
Водночас, в ухвалі Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 про відкриття апеляційного провадження у даній справі судом було встановлено сторонам строк для подання всіх заяв та клопотань протягом 10-ти днів з дня вручення даної ухвали про відкриття апеляційного провадження, але не пізніше 29.01.2021
Копія ухвали Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 про відкриття апеляційного провадження була отримана уповноваженими представниками відповідача 19.01.2021, однак, відповідне клопотання про долучення доказу заявлене лише 27.04.2021 (у день судового засідання), тобто із пропуском встановленого ухвалою суду від 13.01.2021 строку.
При цьому, колегія суддів наголошує на тому, що за змістом статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Однак, відповідної заяви про поновлення процесуального строку на подання клопотання про долучення доказу скаржником подано не було, відповідне клопотання заявлено усно в судовому засіданні, без зазначення обставин щодо неможливості подання відповідного доказу до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від відповідача, або ж разом із апеляційною скаргою.
Враховуючи вищевикладене, заявлене представником відповідача клопотання про долучення нового доказу не може бути задоволено, а відповідний доказ не приймається судом до розгляду.
У судовому засіданні 27.04.2021 за результатами заслуховування пояснень представників сторін по суті спору суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників сторін
У судове засідання 27.04.2021 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив залишити оскаржене рішення суду без змін.
Представник відповідача у судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
13.03.2020 між позивачем (замовником) та відповідачем (виконавцем) укладено Договір про надання послуг з розміщення обладнання (далі, Договір).
За Договором відповідач (виконавець по Договору) зобов'язується надати позивачу (замовнику по Договору) послуги з розміщення обладнання, визначеного в актах приймання-передачі, а позивач зобов'язується прийняти та оплатити послуги.
Місце розміщення обладнання визначається сторонами в акті приймання-передачі (пункт 1.2. Договору).
Обладнання замовника належить йому на праві власності або користування (пункт 1.3. Договору).
Пунктом 2.1. Договору визначені обов'язки відповідача по договору, зокрема: надати можливість замовнику розмістити обладнання у погоджених сторонами місцях; забезпечити безперебійне електричне живлення обладнання замовника; забезпечити охорону обладнання від викрадення, пошкодження, знищення; не використовувати обладнання замовника для власних комерційних потреб.
Відповідно до пункту 2.2. Договору замовник зобов'язується, зокрема, своєчасно сплачувати за надані послуги, а також компенсувати вартість витрат електричної енергії.
Згідно пункту 3.1. Договору оплата послуг виконавця визначена як щомісячна основна фіксована плата в розмірі 6 600,00 грн та додаткова плата за формулою: вартість спожитих обладнанням кВт*год. (без ПДВ) * 0,6 - основна фіксована плата.
Послуги виконавця сплачуються замовником протягом 10 банківських днів після виставлення виконавцем відповідного рахунку (пункт 3.3. Договору).
У пункті 4.2. Договору сторони встановили, що обладнання замовника має цільове призначення та використовується для обслуговування клієнтів замовника.
Згідно пункту 5.6. Договору всі розбіжності з приводу виконання цього договору вирішуються сторонами шляхом переговорів. Питання, з приводу яких сторони не досягли згоди шляхом переговорів, вирішуються в судовому порядку за місцезнаходженням замовника.
Строк дії договору сторони визначили до 31 березня 2021 року (пункту 6.1. Договору).
Матеріалами справи підтверджується, що 13.03.2020 сторонами Договору був підписаний акт приймання-передачі до договору, відповідно до якого замовник розміщує, а виконавець надає місце для розміщення наступного обладнання:
- зарядний пристрій для електромобілів « 2347 IONITY by AE type 2 (63A*3)/ type 1 (40A) ТРЦ Dream Town 1»,
- зарядний пристрій для електромобілів « 2342 IONITY by AE type 2 (63A*3)/ type 1 (40A) ТРЦ Dream Town 1»,
- зарядний пристрій для електромобілів « 2317 IONITY by AE CHAdeMO (112A)/ type 2 (40A*3) / type 1 (40А) ТРЦ Dream Town 1»,
з місцем розміщення обладнання - нежила площа на фасаді будівлі торговельно-розважального центру « Dream Town », блок А, розташованого за адресою: м. Київ, проспект Оболонський, 1-Б, літ. А, загальною площею 8,0 квадратних метрів.
17.03.2020 сторони Договору уклали додаткову угоду до Договору, якою внесли зміни до ряду пунктів Договору та уточнили ряд положень Договору, зокрема:
- пункт 1.1. виклали в наступній редакції: «В порядку та на умовах, визначених Договором, виконавець зобов'язується надавати замовнику послуги з розміщення зарядних пристроїв постійного та/або змінного струму для заряджання електромобілів, визначених в окремих актах приймання-передачі до цього Договору, іменованих надалі - Обладнання, за адресами та на умовах, які визначаються в окремих актах приймання-передачі, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити такі послуги».
- пункт 1.2. доповнено абзацом наступного змісту: «Місцем виконання цього Договору є місце розміщення Обладнання».
- пункт 2.1. доповнено зобов'язаннями виконавця отримувати письмову згоду замовника на розміщення на об'єктах, на яких розміщується Обладнання, власного та/або орендованого майна (підпункт 2.1.4.) та у будь-яких без виключень випадках отримувати письмовий дозвіл замовника на відключення Обладнання від електричної мережі (підпункт 2.1.11.).
- пункт 5.4. викладено в новій редакції та визначено, що у випадку будь-якого порушення виконавцем умов даного Договору, що призвело до неможливості використання замовником для ведення своєї господарської діяльності обладнання або окремих зарядних пристроїв для заряджання електромобілів, визначених в акті (актах) приймання-передачі до цього Договору (в тому числі але не виключно внаслідок припинення постачання електроенергії, пошкодження Обладнання, створення перешкод для вільного доступу користувачів замовника до Обладнання, неможливості підключення Обладнання до операційної та облікової системи замовника, відключення обладнання від електричної мережі), за кожен день, впродовж якого існувала така неможливість використання, виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі, що вираховується за наступною формулою:
P = DC*1500+AC*150, де Р - сума штрафу у гривнях, що підлягає сплаті за день надання послуг, впродовж якого існувала неможливість використання Обладнання або окремих одиниць Обладнання: зарядних пристроїв для заряджання електромобілів, визначених в акті (актах) приймання-передачі; DC - кількість одиниць Обладнання, а саме зарядних пристроїв постійного струму, які було неможливо використовувати в день, за який розраховується сума штрафу; AC - кількість одиниць Обладнання, а саме зарядних пристроїв змінного струму, які було неможливо використовувати в день, за який розраховується сума штрафу.
- пунктом 10 додаткової угоди сторони ідентифікували обладнання за Договором, яке визначене в акті приймання-передачі від 13.03.2020 до Договору таким чином:
- зарядний пристрій змінного струму для заряджання електромобілів (АС) « 2347 IONITY by AE type 2 (63A*3)/ type 1 (40A) ТРЦ Dream Town 1»,
- зарядний пристрій змінного струму для заряджання для електромобілів (АС) « 2342 IONITY by AE type 2 (63A*3)/ type 1 (40A) ТРЦ Dream Town 1»,
- зарядний пристрій постійного струму для заряджання для електромобілів (DC) « 2317 IONITY by AE CHAdeMO (112A)/ type 2 (40A*3) / type 1 (40А) ТРЦ Dream Town 1».
Договір від 13.03.2020, акт приймання-передачі від 13.03.2020 та додаткову угоду до Договору від 17.03.2020 від імені відповідача підписано ОСОБА_2, який діяв на підставі довіреності від 01.12.2019.
Обґрунтовуючи поданий позов, Товариство з обмеженою відповідальністю «Іоніті» посилалося на те, що 22.08.2020 директором позивача ОСОБА_1 та монтажником електричного устаткування Ступаком О.В. було здійснено обстеження обладнання, за результатами якого складено акт обстеження обладнання, розташованого на нежилій площі на фасаді будівлі торговельно-розважального центру «Dream Town» по проспекту Оболонському, 1-Б (літ.А): зарядного пристрою змінного струму для заряджання електромобілів (АС) « 2347 IONITY by AE type 2 (63A*3)/ type 1 (40A) ТРЦ Dream Town 1», зарядного пристрою змінного струму для заряджання для електромобілів (АС) « 2342 IONITY by AE type 2 (63A*3)/ type 1 (40A) ТРЦ Dream Town 1», зарядного пристрою постійного струму для заряджання для електромобілів (DC) « 2317 IONITY by AE CHAdeMO (112A)/ type 2 (40A*3) / type 1 (40А) ТРЦ Dream Town 1».
Позивач стверджує, що за результатами вказаного обстеження встановлено факт неможливості використання означеного обладнання у зв'язку із його відключенням, у той час як позивач не надавав усних чи письмових вказівок на відключення цього обладнання та не погоджував дій із його відключення відповідачем чи третіми особами.
У зв'язку з наведеними обставинами, які, на думку позивача, свідчать про порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором про надання послуг з розміщення обладнання від 13.03.2020 та призвели до неможливості використання позивачем обладнання у своїй господарській діяльності, Товариством з обмеженою відповідальністю «Іоніті» на підставі пункту 5.4. Договору (із урахуванням Додаткової угоди від 17.03.2020) заявлено до стягнення з Приватного підприємства «Автоентерпрайз» суму штрафу в розмірі 25 200,00 грн, нарахованого за період з 22.08.2020 по 04.09.2020 (14 днів).
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із наступних підстав.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, вказує на те, що Договір про надання послуг з розміщення обладнання від 13.03.2020, додаткова угода до нього від 17.03.2020 та акт приймання-передачі від 13.03.2020 ним не укладались. Дані документи, як наголошує відповідач, мають всі ознаки фальсифікації, оскільки підписані неуповноваженим представником відповідача. За твердженнями відповідача довіреність від 01.12.2019, видана на представника ОСОБА_2 , передбачала укладання договорів та додаткових угод виключно за умови погодження договорів із директором Приватного підприємства «Автоентерпрайз» у письмовій формі або шляхом повідомлення на електронну пошту. Однак, за доводами відповідача, укладання договору про надання послуг з розміщення обладнання не було погоджено з директором відповідача. Позивачем до матеріалів справи не надано оригіналів вказаних документів на підтвердження існування договірних відносин між сторонами, а надані так звані «дублікати» Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 13.03.2020 та додаткової угоди до нього від 17.03.2020, при цьому, позивач не звертався до відповідача у зв'язку з втратою або відновленням договорів.
Із приводу вказаних доводів скаржника колегія суддів у першу чергу звертає увагу на те, що питання дійсності Договору та додаткової угоди до нього не входять до предмета доказування у даній справі, де предметом позову є стягнення штрафних санкцій за порушення відповідачем виконання умов договору.
Так, у статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Аналогічні правові висновки наведені, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №910/11951/18, від 01.04.2021 у справі №910/5206/20.
Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції своїм правом на подання зустрічного позову про визнання недійсним договору та додаткової угоди до нього не скористався, доказів на підтвердження того, що Договір із додатковою угодою до нього були визнані недійсними в судовому порядку або наразі оспорюються ним в судовому порядку в іншому судовому процесі суду не надав, а тому доводи скаржника щодо недійсності договору у зв'язку з його фальсифікацією не можуть бути взяті судом до уваги з огляду на презумпцію правомірності правочину.
При цьому, факт внесення до єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження за №12020220490002794 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 358 Кримінального кодексу України, на який відповідач посилався у відзиві на позовну заяву, судом до уваги не приймається, оскільки доказів завершення кримінального провадження №12020220490002794 та встановлення у межах такого кримінального провадження факту підробки документів відповідачем не надано.
Водночас, суд апеляційної інстанції, який у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України здійснює перегляд рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а відповідно до статті 282 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду мають міститися мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи, викладених в апеляційній скарзі та відзиві на неї, вважає за необхідне надати оцінку доводам апеляційної скарги відповідача стосовно підписання договору, додаткової угоди та акту приймання-передачі неуповноваженим представником відповідача.
Відповідно до статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (стаття 239 Цивільного кодексу України).
Матеріалами справи підтверджується, що Договір від 13.03.2020, акт приймання-передачі від 13.03.2020 та Додаткова угода до Договору від 17.03.2020 від імені відповідача підписані його представником - ОСОБА_2, який діяв на підставі довіреності від 01.12.2019.
На підтвердження своїх заперечень щодо непідписання вказаних документів уповноваженим представником відповідач надав суду копію довіреності від 01.12.2019 (том 1, а.с. 85), зі змісту якої вбачається, що ПП «Автоентерпрайз» в особі директора Ніконова Дмитра Анатолійовича, який діє на підставі Статуту, уповноважує ОСОБА_2 бути представником підприємства, зокрема, перед фізичними та юридичними особами з питань, що пов'язані з укладанням та підписанням договорів оренди для розміщення зарядних пристроїв для електромобілів від імені та в інтересах підприємства, додаткових угод до них та додатків до таких договорів від імені та в інтересах підприємства, виключно за умови погодження таких договорів, угод тощо із директором підприємства у письмовій формі та/або шляхом повідомлення на електронну пошту. Довіреність видана без права передоручення і дійсна до 31.12.2020.
Також, судом встановлено, що у матеріалах справи наявні копія довіреності від 01.12.2019 (надана позивачем) (том 1, а.с. 106), відповідно до змісту якої Приватне підприємство «Автоентерпрайз» в особі Директора Ніконова Дмитра Анатолійовича, який діє на підставі Статуту, уповноважує ОСОБА_2 бути представником підприємства, зокрема, перед фізичними та юридичними особами з питань, що пов'язані з укладанням та підписанням договорів, додаткових угод та додатків до договорів від імені підприємства. ОСОБА_2 надано право від імені відповідача укладати договори (угоди, контракти), додаткові угоди та додатки до договорів, розписуватись від імені підприємства, а також виконувати всі інші дії, необхідні для виконання довіреності. Довіреність видана без права передоручення і дійсна до 31.12.2020.
Таким чином, матеріали справи містять дві копії довіреності на ім'я ОСОБА_2 від 01.12.2019 різного змісту.
Поряд з тим, судом встановлено, що копія довіреності з копії від 01.12.2019 (том 1, а.с. 106), надана суду позивачем, посвідчена 26.10.2020 нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А., зареєстрована в реєстрі за №2420. Також на копії з копії міститься фотокопія посвідчувального напису про засвідчення вірності копії з оригіналу документа, вчиненого 17.02.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С.А. та зареєстрована в реєстрі за №238.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
У практиці Європейського суду з прав людини також трапляються рішення, в яких суд посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 (заява № 59166/12) Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) Європейський суд з прав людини наголошує, що «У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Враховуючи наведене, з огляду на наявність відмітки про здійснення посвідчувального напису нотаріуса та реєстрації в реєстрі за №238 на копії довіреності від 01.12.2019, яка надана до матеріалів справи позивачем, у даному випадку колегія суддів погоджується із висновками місцевого господарського суду та зазначає, що вірогідним є факт того, що Приватне підприємство «Автоентерпрайз» уповноважило ОСОБА_2 бути представником від імені відповідача та надало право укладати договори (угоди, контракти), додаткові угоди та додатки до договорів, розписуватись від імені підприємства, без додаткової умови щодо укладання правочинів за погодженням з директором підприємства відповідача у письмовій формі.
Доводи апеляційної скарги відповідача стосовно того, що судом першої інстанції не було взято до уваги той факт, що копія довіреності на ім'я ОСОБА_2, надана позивачем, виготовлена всупереч пунктам 3.1., 3.3., 4.2. Глави 7 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 (далі, Порядок), оскільки виготовлена не на бланку підприємства та посвідчена не в присутності керівника юридичної особи, колегією суддів відхиляються, враховуючи наступне.
Відповідно до пункту 3.1. Глави 7 Порядку нотаріуси засвідчують вірність копій документів, виданих юридичними особами, за умови, що ці документи не суперечать закону, мають юридичне значення і засвідчення вірності їх копій не заборонено законом.
Згідно пункту 3.3. Глави 7 Порядку, на який посилається скаржник, вірність копії документа, виданого фізичною особою, засвідчується у тих випадках, коли справжність підпису фізичної особи на оригіналі цього документа засвідчена нотаріусом або посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування або за місцем роботи, навчання, проживання чи лікування фізичної особи.
У пункті 4.2. Глави 7 Порядку, на який посилається скаржник, зазначено, що у випадку, якщо копія документа видана юридичною особою, що видала оригінал документа, вона має бути викладена на бланку юридичної особи з прикладенням печатки (у разі наявності) і з відміткою про те, що оригінал документа міститься в справах юридичної особи, яка видала документ.
Натомість, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 4.1. Глави 7 Порядку вірність копії з копії документа може бути засвідчена нотаріусом, якщо вірність копії засвідчена в нотаріальному порядку або якщо ця копія видана юридичною особою, що видала оригінал документа.
Отже, оскільки копія довіреності від 01.12.2019, надана до матеріалів справи позивачем, виготовлена з посвідченої належним чином нотаріальної копії оригіналу документа, дотримання вимоги про викладення тексту на бланку юридичної особи, передбаченої підпунктом 4.2. Порядку, не є обов'язковим.
Також відповідач безпідставно посилається на підпункти 3.1. та 3.3. Глави 7 вказаного Порядку, оскільки, по-перше, документ, вірність копії якого була нотаріально посвідчена, не суперечить закону і має юридичне значення, а по-друге, виданий юридичною особою, а не фізичною особою, як про це вказано у пункту 3.3. Порядку.
Заперечення відповідача щодо відкликання довіреності від 01.12.2019 суд не приймає до уваги, оскільки відповідачем було направлено ОСОБА_2 листа про скасування довіреності від 01.12.2019 лише 27.03.2020, що підтверджується копією опису вкладення в цінний лист (том 1, а.с. 86), у той час, як спірний договір про надання послуг з розміщення обладнання, акт приймання-передачі укладено - 13.03.2020, а додаткова угода - 17.03.2020, тобто до направлення зазначеного листа.
Судом при вирішенні даного спору також взято до уваги, що на спірному договорі, додатковій угоді, акті приймання-передачі, а також на довіреності міститься відбиток печатки ПП «Автоентерпрайз», при цьому, відповідачем не надано жодних належних доказів на підтвердження протиправного використання печатки іншою особою або належних доказів втрати чи викрадення печатки ПП «Автоентерпрайз».
Також на підтвердження укладання спірного договору, додаткової угоди та акту приймання-передачі позивачем до матеріалів справи було надано нотаріально завірену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Агарковою А.М. заяву свідка ОСОБА_2 від 20.11.2020, зареєстрована в реєстрі за №2576. У заяві свідок ОСОБА_2 повідомляє, що на підставі довіреності від 01.12.2019 ним було укладено договір від імені ПП «Автоентерпрайз» про надання послуг з розміщення обладнання позивача, а у подальшому підписано його дублікат, оскільки на вимогу контактної особи ПП «Автоентерпрайз» у кінці березня 2020 року усі примірники договорів, які були укладені ОСОБА_2 від імені відповідача, були направлені до міста Харкова, серед яких помилково і примірники договорів ТОВ «Іоніті». За поясненнями ОСОБА_2 вказана довіреність не містила будь-яких обмежень щодо укладання договорів та необхідність погодження їх з директором відповідача.
Враховуючи вищенаведене у сукупності, з урахуванням положень статті 79 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає доведеною обставину укладення між сторонами Договору про надання послуг з розміщення обладнання від 13.03.2020, Додаткової угоди до нього від 17.03.2020 та акту приймання-передачі від 13.03.2020 та підписання наведених документів уповноваженим представниками сторін.
Скаржником не спростовано факту укладення між позивачем та відповідачем договору про надання послуг з розміщення обладнання.
Твердження відповідача про те, що надані позивачем дублікати договору та додаткової угоди жодним чином не посвідчені сторонами суд відхиляє, враховуючи наступне.
Дублікат є особливим видом копії документа - повторно оформлений службовий документ для використання замість втраченого чи пошкодженого оригіналу, що має таку саму юридичну силу. Дублікат виготовляється на такому самому бланку, що й оригінал, та містить інформацію, аналогічну інформації в оригіналі. На ньому проставляються відбиток печатки установи і підписи посадових осіб, які мають право підпису цих документів на момент оформлення дубліката. На дублікаті проставляється у правому верхньому куті відмітка «Дублікат» (пункт 13 розділу 10 Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18 червня 2015 року №1000/5).
Дослідивши надані позивачем до матеріалів справи оригінали дублікатів договору про надання послуг з розміщення обладнання від 13.03.2020 та додаткової угоди до нього від 17.03.2020, суд встановив, що останні відповідають вимогам до оформлення дублікатів документів, зазначеним вище.
Відповідачем жодними належними та допустимими доказами не спростована відповідність дубліката оригіналам договору та додаткової угоди.
Посилання скаржника на незазначення дати створення дубліката не має жодного суттєвого значення, оскільки, виходячи із вищенаведеного, дублікат - це тільки точна копія оригіналу, з тими ж реквізитами, і тим самим змістом. Примітка «Дублікат» вказує виключно на повторне оформлення, а не переукладання договору і дата створення дубліката не вказується, оскільки для використання документа має значення тільки дата створення оригінального примірника.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, укладений між сторонами спору договір із урахуванням додаткової угоди до нього за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Згідно частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193, 202 Господарського кодексу України та статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Статтею 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (стаття 217 Господарського кодексу України).
Відповідно до положень статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (стаття 546 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (стаття 549 Цивільного кодексу України).
За умовами статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач розмістив, а відповідач надав місце для розміщення (нежила площа на фасаді будівлі торговельно-розважального центру « Dream Town », блок А, за адресою: м. Київ, проспект Оболонський, 1-Б , літ. А) зарядних пристроїв змінного струму для заряджання електромобілів (АС) « 2347 IONITY by AE type 2 (63A*3)/ type 1 (40A) ТРЦ Dream Town 1», « 2342 IONITY by AE type 2 (63A*3)/ type 1 (40A) ТРЦ Dream Town 1» та зарядного пристрою постійного струму для заряджання електромобілів (DC) « 2317 IONITY by AE CHAdeMO (112A)/ type 2 (40A*3) / type 1 (40А) ТРЦ Dream Town 1», що підтверджується актом приймання-передачі до договору про надання послуг з розміщення обладнання від 13.03.2020.
У пунктах 2.1.6., 2.1.7, 2.1.11. Договору із урахуванням змін, внесених додатковою угодою, сторонами визначено, що відповідач зобов'язався забезпечити підключення обладнання до електричної мережі та безперебійне електричне живлення обладнання замовника; у будь-яких без виключень випадках отримувати письмовий дозвіл замовника на відключення обладнання від електричної мережі.
Втім, позивачем до матеріалів справи надано належним чином завірену копію акту обстеження обладнання (том 1, а.с. 16), складеного 22.08.2020 директором ТОВ «Іоніті» ОСОБА_1 та монтажником електричного устаткування Ступаком О.В., в якому встановлено неможливість використання вищеперелічених зарядних пристроїв для заряджання електромобілів за адресою: м. Київ, проспект Оболонський, 1-Б, літ. А (нежила площа на фасаді будівлі торговельно-розважального центру «Dream Town», блок А).
Позивачем до матеріалів справи було додано нотаріально завірену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Агарковою А.М. заяву свідка ОСОБА_1 (директора ТОВ «Іоніті») від 20.11.2020, зареєстровану в реєстрі за №2578 (том 1, а.с. 189-190), у якій останній повідомляє, що 22.08.2020 за допомогою облікової програми EcoFactor, призначеної для дистанційного управління зарядними пристроями, було виявлено відключення обладнання ТОВ «Іоніті» за адресою: м. Київ, проспект Оболонський, 1-Б, літ. А (нежила площа на фасаді будівлі торговельно-розважального центру «Dream Town», блок А), за наслідками чого зроблено виїзд на місце для огляду обладнання та виявлення причин відключення. Внаслідок зовнішнього огляду зарядних пристроїв було виявлено те, що на екрані кожного з них відсутні відомості про їх облік в білінговій системі EcoFactor і наявні відомості про облік зарядних станцій в білінговій системі AUTOENTERPRISE, що свідчить про заміну модемів зарядних станцій: функціональної складової зарядного пристрою, призначеного для зв'язку із системою обліку зарядного пристрою, його моніторингу та керування. При цьому, відповідно до правил поводження з електроустаткуванням та з метою забезпечення безпеки осіб, заміна модемів зарядних пристроїв неможлива без відключення зарядних пристроїв від електричної мережі.
У довідці ТОВ «Зарядні мережі» №17 від 28.09.2020, яка видана позивачу, товариство повідомило, що з 22.08.2020 до дати видачі цієї довідки зарядні пристрої змінного струму для заряджання електромобілів (АС) type 2 (63A*3)/ type 1 (40A) ТРЦ Dream Town 1», type 2 (63A*3)/ type 1 (40A) ТРЦ Dream Town 1» та зарядний пристрій постійного струму для заряджання електромобілів (DC) CHAdeMO (112A)/ type 2 (40A*3) / type 1 (40А) ТРЦ Dream Town 1», розміщені за адресою м. Київ, проспект Оболонський, 1-Б, літ. А, в білінговій системі EcoFactor, що адмініструється ТОВ «Зарядні мережі», обліковуються як відключені з невідомих причин.
За доводами позивача, останнім не надавалась відповідачу згода на відключення обладнання, більш того, позивач розраховував на безперебійну можливість використання обладнання у своїй господарській діяльності.
В обґрунтування своїх заперечень на позов та доводів апеляційної скарги, відповідач зазначив, що на сторінці позивача в соціальній мережі Facebook 04.05.2020 та 06.05.2020 було розміщено оголошення про початок відключення позивачем зарядних станцій, що, на його думку, свідчить про визнання самим позивачем факту самостійного відключення обладнання від електричної мережі та відсутності порушень зі сторони відповідача.
На підтвердження фіксування змісту повідомлень позивачем в соціальній мережі Facebook відповідачем було надано в матеріали справи експертний висновок за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет №304/2020-ЕВ від 20.10.2020 (том 1, а.с. 143-154), складений Дочірнім підприємством «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів та адрес», а також висновок комп'ютерно-технічної експертизи інформації, оприлюдненої у глобальній комп'ютерній мережі Інтернет №576/10/2020 (том 1, а.с. 156-165), складений 19.10.2020 експертом ТОВ «Експертно-дослідна служба України» Усковим К.Ю.
За приписами частин 1-3 статті 99 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов'язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
За приписами статті 104 Цивільного кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
У перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з'ясовувати: чи було додержано вимоги законодавства при проведенні судової експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи.
Оцінюючи експертний висновок за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет №304/2020-ЕВ від 20.10.2020, складений Дочірнім підприємством «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів та адрес» та висновок комп'ютерно-технічної експертизи інформації, оприлюдненої у глобальній комп'ютерній мережі Інтернет №576/10/2020 від 19.10.2020, суд не приймає до уваги вказані висновки як належні, допустимі та достовірні докази, оскільки в останніх відсутні будь-які посилання під час здійснення дослідження на обставини у даній справі, зокрема на договір про надання послуг з розміщення обладнання від 13.03.2020 та додаткову угоду до нього від 17.03.2020, що ставить під сумнів дійсність та обґрунтованість висновків експертів.
Крім того, в експертному висновку за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет №304/2020-ЕВ від 20.10.2020 відсутня, всупереч вимог частини 5 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, інформація про те, що такий висновок підготовлено для подання до суду.
Окрім того, суд відзначає, що у наведених повідомленнях, які розміщені в соціальній мережі Facebook, відсутні будь-які посилання на місце розташування обладнання та на договір про надання послуг з розміщення обладнання від 13.03.2020, більш того, вказані повідомлення розміщені у період, який не входить спірного періоду, що визначений у позові позивачем (22.08.2020 - 04.09.2020).
Таким чином, враховуючи приписи статей 99, 104 Господарського процесуального кодексу України, здійснивши оцінку наданих відповідачем висновків у сукупності із іншими доказами у справі №910/13509/20 за правилами, встановленими статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, надані відповідачем експертні висновки не приймаються судом до уваги в якості належних та допустимих доказів у справі в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.
У даному контексті судом також взяті до уваги твердження позивача стосовно того, що зміст повідомлень, розміщених в соціальній мережі Facebook, свідчить про «відключення в мережі AUTOENTERPRISE», що за своєю суттю є зовсім іншою обставиною ніж ті, що вказують на порушення відповідачем умов договору. Відключення в мережі AUTOENTERPRISE передбачає припинення білінгового обліку зарядних пристроїв, тобто відключення від системи обліку електроенергії, яка споживається кожним зарядним пристроєм, а також грошових коштів, належних до сплати за надання послуг із заряджання електромобіля, тоді як у договорі мова йде про відключення зарядних пристроїв від електричної мережі або припинення їх електричного живлення. Наведені повідомлення не свідчать про самостійне відключення зарядних пристроїв позивачем, у зв'язку з чим посилання відповідача на такі повідомлення не є належним доказом у даній справі.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги як належні докази експертні висновки та повідомлення, розміщені в соціальній мережі Facebook, на які посилався відповідач.
Відповідно до умов Договору відповідач повинен був забезпечити підключення обладнання та безперебійне електричне живлення обладнання позивача, а у випадку необхідності відключення обладнання - отримати письмовий дозвіл позивача.
Як підтверджено наданою позивачем до матеріалів справи копією акту обстеження обладнання від 22.08.2020, довідкою ТОВ «Зарядні мережі» №17 від 28.09.2020, заявою свідка директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Іоніті» ОСОБА_1 від 20.11.2020, відповідачем було порушено умови Договору щодо забезпечення електричним живлення обладнання позивача, що розташоване за адресою: м. Київ, проспект Оболонський, 1-Б, літ., у період з 22.08.2020 по 04.09.2020.
Відповідачем доводів позивача належними та вірогідними доказами не спростовано, жодних доказів, що свідчили б про належне виконання умов договору суду не надано, як і не надано у відповідності до статті 218 Господарського кодексу України доказів на підтвердження вжиття необхідних заходів для недопущення порушень. Факт порушення відповідачем умов Договору підтверджений матеріалами справи, висновки суду першої інстанції з приводу чого є обґрунтованими.
При цьому, щодо доводів апеляційної скарги відповідача про те, що акт обстеження обладнання від 22.08.2020 був складений у відсутності його представника, йому не направлявся, претензії щодо порушенням умов договору не виставлялось, колегія суддів зазначає, що умовами Договору не встановлено обов'язку складання актів обстеження обладнання виключно за участю відповідача, як і обов'язку надсилання позивачем такого акту відповідачу. Водночас, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі, і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує, а тому, відсутність звернення позивача до відповідача із претензіями щодо неналежного виконання умов Договору на підставі пункту 5.6. останнього не позбавляє позивача права на звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Відповідальність у вигляді штрафу за порушення зобов'язань передбачена у пункті 5.4. Договору (із урахуванням додаткової угоди), відповідно до якого сторони погодили, що у випадку будь-якого порушення виконавцем умов даного договору, що призвело до неможливості використання замовником для ведення своєї господарської діяльності обладнання або окремих зарядних пристроїв для заряджання електромобілів, визначених в акті (актах) приймання-передачі до цього договору (у тому числі, але не виключно, внаслідок припинення постачання електроенергії, пошкодження обладнання, створення перешкод для вільного доступу користувачів замовника до обладнання, неможливості підключення обладнання до операційної та облікової системи замовника, відключення обладнання від електричної мережі) за кожен день, впродовж якого існувала така неможливість використання, виконавець сплачує замовнику штраф у розмірі, що вираховується за формулою, наведеною у договорі.
За розрахунком позивача сума нарахованого позивачем штрафу становить 25 200,00 грн за 14 днів, впродовж яких існувала неможливість використання обладнання, а саме у період з 22.08.2020 по 04.09.2020.
Розрахунок штрафу здійснено позивачем арифметично правильно, відповідно до наведеної у Договорі із урахуванням додаткової угоди формули (1*1500 + 2*150)*14 = 25 200,00.
Відповідач не заперечив зроблений позивачем обрахунок штрафних санкцій (в тому числі, використані у ньому показники), власний контррозрахунок суду не надав.
Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ТОВ «Іоніті» у даній справі в повному обсязі.
Посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме положень пункту 7 частини 3 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки, враховуючи предмет спору та ціну позову, Господарський суд міста Києва правомірно розглянув справу №910/13509/20 у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).
Доводи апеляційної скарги відповідача не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Приватного підприємства «Автоентерпрайз» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги та витрати на професійну правничу допомогу, про які зазначав скаржник, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Автоентерпрайз» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі №910/13509/20 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 у справі №910/13509/20 залишити без змін.
Матеріали справи №910/13509/20 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 12.05.2021 після виходу суддів із відпусток.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді А.І. Тищенко
І.А. Іоннікова