вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" березня 2021 р. Справа№ 911/2822/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Скрипки І.М.
Іоннікової І.А.
секретар судового засіданні: Бендюг І.В.,
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 15.03.2021,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм»
на рішення
Господарського суду Київської області
від 29.10.2020 (повний текст складено 18.11.2020)
у справі №911/2822/19 (суддя Антонова В.М.)
за позовом Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. Головного управління Держгеокадастру у Київській області; 2. ОСОБА_1
про витребування з незаконного володіння земельної ділянки, -
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року Заступник прокурора Чернігівської області звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» про витребування з незаконного володіння відповідача на користь держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру земельної ділянки площею 2,0000 га кадастровий номер 3225583600:01:005:0023 для ведення особистого селянського господарства на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка незаконно вибула з власності держави поза її волею, і набута у власність відповідачем від особи, яка не мала права її відчужувати, у зв'язку з чим, прокурор просить суд на підставі ст. 388 ЦК України витребувати на користь держави в особі позивача зазначену земельну ділянку.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду Київської області від 29.10.2020 у справі №911/2822/19 позов задоволено.
За рішенням суду витребувано з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива Фарм" на користь держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру земельну ділянку площею 2, 0000 га кадастровий номер 3225583600:01:005:0023 для ведення особистого селянського господарства на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області.
Присуджено до стягнення з відповідача на користь прокуратури Чернігівської області 1921,00 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірну земельну ділянку Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області надано у власність ОСОБА_1 з порушенням вимог законодавства, подальше відчуження земельної ділянки за кадастровим номером 3225583600:01:005:0023 на користь ТОВ "Нива Фарм" також відбулось з порушенням вимог законодавства, особою, яка не мала права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою. Таким чином, спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу, тоді як видача Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області наказу не свідчить про наявність у держави, яка діє від імені Українського народу, волі на вибуття вказаної землі з державної власності з огляду на неправомірність дій відповідного органу державної влади по передачі цієї землі у власність. Суд також зазначив, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області в межах процедури безоплатної передачі земельної ділянки державної власності у власність громадянина ОСОБА_1 діяло у порядку та в спосіб, передбачений імперативними нормами Земельного кодексу України (стаття 118), які, в свою чергу, не надають відповідному суб'єкту владних повноважень права відмовити у передачі земельної ділянки у власність з підстав, прямо не встановлених законом. Відповідач вважає, що за таких обставин вибуття спірної земельної ділянки із володіння держави відбулось за волею розпорядника земель, який діяв у порядку та спосіб, встановлений законом, а судом першої інстанції було надано неправильне тлумачення закону, а саме пункту 3 частини першої статті 388 Цивільного кодексу України, та одночасно не застосовано закон, яка підлягав застосуванню, а саме частину другу статті 19 Конституції України у взаємозв'язку із статтею 118 Земельного кодексу України.
Скаржник також вважає, що судом застосовано закон, який не підлягав застосуванню (пункти 198, 199 Порядку №1051), та не застосовано у даному контексті положення частини другої статті 19 Конституції України, які підлягали застосуванню, внаслідок чого суд дійшов передчасного висновку про те, що «третя особа 1 під час розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення не позбавлена можливості здійснювати перевірку наданих заявником документів та відомостей стосовно одержання ним у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації».
Крім того, відповідач посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права (частина четверта статті 11 ГПК України, частина четверта статті 236 ГПК України), яке полягає у тому, що суд керувався правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №911/2034/16, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від у справі №910/1809/18 та від 22.01.2020 у справі №911/1050/19 без урахування застосовуваного Верховним Судом підходу щодо визначення судових рішень у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №48/340 та від 26.09.2019 у справі №2-4352/11, від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г, від 19.06.2018 у справі №922/2383/16, від 12.12.2018 у справі №2-3007/11, від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц від 19.05.2020 у справі №910/719/19, від 23.06.2020 у справі №1.380.2019.000591, від 05.03.2018 у справі №918/185/15 і від 10.06.2020 у справі №912/1701/18, а також рішення ЄСПЛ у справах Сергунін та інші проти Росії, Гладишева проти Росії, Стретч проти Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, Заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури подав відзив, у якому вказує, що доводи відповідача є необґрунтованими, такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, у зв'язку з чим вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Так, прокурор зазначає, що оскільки попереднім власником земельної ділянки ОСОБА_1 право на неї набуто з порушенням вимог законодавства, вона вибула із власності держави поза волею народу, у тому числі мешканців територіальної громади Лозовоярівської сільської ради Яготинського району, а тому з урахуванням статей 388, 393, Цивільного кодексу України підлягає витребуванню у добросовісного набувача в судовому порядку. Таке витребування здійснюється згідно відповідно до чинного законодавства України та відповідає критерію законності втручання в право особи на мирне володіння майном згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції.
Як вбачається з матеріалів справи, іншими учасниками справи не було надано відзивів на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
Явка представників у судове засідання
Представники сторін та третіх осіб в судове засідання 15.03.2021 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Колегія суддів звертає увагу на те, що учасники у справі належним чином повідомлені про місце, дату і час судового розгляду, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень відповідачу та третім особам
Також, слід звернути увагу на те, що в матеріалах справи відсутні повідомлення про вручення поштових відправлень, які направляли ТОВ «Нива Фарм» за адресою, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб: 08420, Київська область, Переяслав-Хмельницький район, с. Переяславське, аул. Привокзальна, 2 (дана адреса також зазначена в апеляційній скарзі, іншої в матеріалах справи не міститься та апелянтом не вказано).
На офіційному порталі Судової влади України було опубліковано повідомлення про те, що згідно ухвали суду від 01.03.2021 розгляд справи №911/2822/19 було відкладено на 15.03.2021 (https://anec.court.gov.ua/sud4873/gromadyanam/povidomlennya/1082684/) роздруківку повідомлення долучено до матеріалів справи).
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання та обізнаний про розгляд його апеляційної скарги у Північному апеляційному господарському суді, а не отримання поштової кореспонденції учасником справи не залежить від волевиявлення суду.
У свою чергу, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Ухвали Північного апеляційного господарського суду у справі №911/2822/19 оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Також слід врахувати, що Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 у справі №2103/490/2012 вказав про те, що сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
За приписами частини першої ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
З огляду на викладене, а також враховуючи те, що явка представників учасників справи в судові засідання не була визнана обов'язковою, судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представників сторін та третіх осіб.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджено матеріалами справи, 19.03.2018 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області з клопотанням № 5257/0/94-18 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована в адміністративних межах Лозовоярівської сільської (селищної) ради Яготинського району Київської області.
У відповідному клопотанні ОСОБА_1 засвідчив, що він не використав раніше своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за вищезазначеним цільовим призначенням.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 26.03.2018 №10-2561/15-18-сг "Про надання дозволу на розроблення документації" надано громадянину ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області, орієнтований розмір земельної ділянки 2,000 га, із цільовим призначенням - ведення особистого селянського господарства.
В подальшому, 22.05.2018 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області з клопотанням № 9232/0/94-18 про затвердження документації із землеустрою та передання йому безоплатно у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3225583600:01:005:0023, площею 2,000 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Лозовоярівської сільської ради, Яготинського району Київської області.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29.05.2018 №10-4770/15-18-сг "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність":
- затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;
- припинено право користування земельною ділянкою, що посвідчується договором оренди землі від 20.07.2013, зареєстрованим в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 21.08.2013 за №2203539;
- надано громадянину ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2,000 га, (кадастровий номер 3225583600:01:005:0023) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Лозовоярівської сільської ради, Яготинського району, Київської області.
Копії вищевказаних заяв та наказів наявні в матеріалах справи.
В подальшому, 02.08.2018 ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу відчужено спірну земельну ділянку відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Нива фарм" (ідентифікаційний код 35652231).
На підтвердження вищевказаних обставин прокурором до позову надано Інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна/щодо суб'єкта №№ 186735041, 186735341 від 30.10.2019.
Звертаючись з позовом до суду прокурор посилається на те, що наказ № 10-4770/15-18-сг від 29.05.2018 видано Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області незаконно та з порушенням вимог земельного законодавства, оскільки, за доводами прокурора, станом на час отримання спірної земельної ділянки ОСОБА_1 вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства шляхом отримання земельної ділянки державної власності на території Ваганицької сільської ради Городнянського району Чернігівської області, в підтвердження чого до позову додано, зокрема, копії заяви ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою від 10.12.2017 та наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-121/14-18-сг від 04.01.2018.
З огляду на вказане прокурор зауважив, що при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Київській області громадянин ОСОБА_1 надав недостовірні відомості щодо реалізації свого права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки із земель державної власності, тоді як Головне управління Держгеокадастру у Київській області не перевірило відповідних обставин, що свідчить про порушення ст. ст. 116, 118, 121 Земельного кодексу України під час видачі наказу та передачі у власність спірної земельної ділянки.
Отже, у зв'язку з наведеним вище прокурор вважає, що спірна земельна ділянка, внаслідок незаконного використання ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання та неналежного виконання Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області своїх обов'язків стосовно перевірки поданих особою документів та відомостей, безпідставно вибула із земель сільськогосподарського призначення державної власності.
Таким чином прокурор вважає за необхідне витребувати спірну земельну ділянку від ТОВ "Нива Фарм", яке є останнім набувачем земельної ділянки, на підставі статті 388 Цивільного кодексу України на користь держави.
Звернення до суду із зазначеним позовом в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру прокурор обґрунтовує тим, що передача спірної земельної ділянки з порушенням законодавства порушує права та інтереси держави стосовно належних Українському народу земель сільськогосподарського призначення, розпорядником яких є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, яка не вживає заходів реагування на відповідні порушення шляхом звернення до суду з метою відновлення порушених прав держави.
Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру", якою визначено, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).
Згідно з частиною 3, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 дійшла висновку, що прокурор може представляти інтереси держави у суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу (частини третя, четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина третя статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Отже, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України позивачем може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.
Слід зазначити, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може захищати інтереси держави.
За змістом частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
З урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 статті 131-1 Конституції України щодо представництва прокурором інтересів держави у судах не може тлумачитись розширено. Отже, прокурор може представляти інтереси держави у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є одним з засад правосуддя.
Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
При цьому, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
У той же час, постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18 визначено, що звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.
При зверненні з даним позовом в інтересах держави прокурор зазначив орган, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а отже і позивачем - Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, та надано копію повідомлення № 05/1-1315-19 від 14.11.2019 про звернення прокурора з відповідним позовом до суду в інтересах держави в особі вказаного органу.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, з листування прокурора з позивачем, яке передувало зверненню прокурора з даним позовом, вбачається, що листом від 18.04.2019 № 05/1-580вих-19 прокуратурою Чернігівської області повідомлено Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру про те, що окремі громадяни, у т.ч. ОСОБА_1 , з порушенням вимог земельного законодавства отримали у власність земельні ділянки на території Чернігівської та Київської областей.
Водночас, у відповідь на вказаний лист, Держгеокадастром України надано формальну відповідь з посиланням на норми законодавства та без зазначення дій вжитих або запланованих щодо поновлення порушеного права держави.
В подальшому, прокуратур повторно звернувсь з аналогічним листом від 04.06.2019 № 05/1-840вих-19 та інформував про необхідність вжиття заходів, спрямованих на поновлення порушеного права.
Крім цього, в листі від 04.06.2019 № 05/1-840вих19 прокурор просив позивача до 27.06.2019 повідомити, чи вживалися Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру заходи на усунення вказаних порушень (листування, звернення з позовом до суду), чи проводилася службова перевірка та висловити позицію щодо подачі таких позовів прокурором з метою захисту інтересів держави в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
В листі Держгеокадастру від 17.07.2019 № 10-28-0.19-6146/2-19 зазначено про надання Головному управлінню Держгеокадастру у Чернігівській області доручення про вжиття заходів реагування та про результати поінформувати органи прокуратури.
Однак прокурору не надано відомостей про вжиття Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області заходів, спрямованих на поновлення порушених інтересів держави.
В листі Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 20.06.2019 № 10-10-0.222-8237/2-19 наведено перелік осіб, яким надано земельні ділянки у власність та зазначено низку посилань на норми законодавства, однак не наведено вжитих заходів щодо поновлення порушених інтересів держави та не зазначено намірів вжиття відповідних заходів, що свідчать про формальний розгляд листів Прокурора та ігнорування наявних порушень інтересів держави.
Вказані обставини свідчать про те, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру була обізнана про ймовірні порушення інтересів держави, попри те, обмежившись лише листуванням з ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області щодо необхідності вжиття ним відповідних заходів реагування, з вимогами про усунення допущених порушень земельного законодавства до суду не зверталася, що свідчить про невжиття нею, як уповноваженим державним органом, спрямованих на захист інтересів держави заходів.
Отже, прокурор належним чином обґрунтував наявність порушення інтересів держави та необхідність представництва таких інтересів у суді прокуратурою в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру з урахуванням того, що Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області порушено вимоги законодавства під час видачі спірного наказу, а позивачем, як контролюючим органом, не усунуто вказаних порушень.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Відповідно до положень статей 13, 19 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами статей 18, 19 Земельного кодексу України унормовано, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.
Однією із категорій земель, на які за основним цільовим призначенням поділяються землі України, є землі сільськогосподарського призначення.
Відповідно до частини 3 статті 22, частин 1, 3 статті 116, частини 6 статті 118, частини 4 статті 122 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Згідно з частиною 4 статті 116 та пунктом) частини 1 статті 121 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно заяв ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-121/14-18-сг від 04.01.2018 відповідному громадянину надано у власність земельну ділянку кадастровий номер 7421481600:04:000:0799 площею 2,0000 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Ваганицької сільської ради Городнянського району Чернігівської області для ведення особистого селянського господарства. Вказане право власності зареєстровано за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підтверджується наданими прокурором Інформаційними довідками, зокрема, із відповідного реєстру.
Водночас, 29.05.2018 Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області згідно наказу № 10-4770/15-18-сг надано громадянину ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) у власність земельну ділянку 3225583600:01:005:0023 площею 2,0000 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Лозовоярівської сільської ради, Яготинського району, Київської області також для ведення особистого селянського господарства.
Вказане право власності зареєстровано за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і, надалі, припинено шляхом відчуження такого права на користь ТОВ "Нива фарм", що підтверджується наявними у відповідному реєстрі відомостями.
Таким чином, судом встановлено, що станом на момент видачі Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області наказу № 10-4770/15-18-сг громадянин ОСОБА_1 вже використав своє право на безоплатне отримання у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності.
Викладене свідчить про подвійне проведення передачі земельних ділянок безоплатно у власність громадянина ОСОБА_1 в межах визначених норм безоплатної приватизації по одному й тому ж виду використання - для ведення особистого селянського господарства, що свідчить про невідповідність наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-4770/15-18-сг приписам частини 4 статті 116 Земельного кодексу України та принципам земельного законодавства, зокрема рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.
Стосовно доводів позивача та третьої особи-1 на необізнаність останнього з обставинами використання громадянином ОСОБА_1 права на безоплатне отримання земельної ділянки з тих підстав, що Держгеокадастр не веде реєстру осіб, що вже використали відповідне право, та не зобов'язаний перевіряти такі обставин з огляду на наявність відповідного підтвердження особи у заяві, слід зазначити наступне.
Згідно з частинами 1, 2 статті 79-1, статтею 194 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності.
Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, головне управління Держгеокадастру в області (далі - Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
Завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Головне управління відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством; здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку; здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації.
Поряд з тим, згідно з пунктами 1, 3, 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Основними завданнями Держгеокадастру є, зокрема, реалізація державної політики у сфері земельних відносин.
Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема:
- організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах;
- розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.
Статтею 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" унормовано, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Приписами статей 2, 6, 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" унормовано, що ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Згідно з пунктами 4, 5, 198, 199 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи.
До складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України "Про Державний земельний кадастр" та цим Порядком.
Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, а також відмову у внесенні або наданні відомостей.
Крім випадків, передбачених пунктами 162 і 163 цього Порядку, відомості Державного земельного кадастру надаються, зокрема, громадянам у формі довідки про наявність у Державному земельному кадастрі відомостей про одержання у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення (використання) за формою згідно з додатком 51 (з метою додержання вимог частини четвертої статті 116 Земельного кодексу України).
Надання відомостей з Державного земельного кадастру, передбачених пунктом 198 цього Порядку, здійснюється державними кадастровими реєстраторами відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр".
Як слідує зі змісту додатку 51, що визначає форму довідки про наявність у Державному земельному кадастрі відомостей про одержання у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення (використання), пошук інформації до вказаної довідки може здійснюватись за такими даними: кадастровий номер, власник (користувач): прізвище, ім'я по батькові/найменування, податковий номер/номер та серія паспорта фізичної особи.
Вищевказані законодавчі приписи та надані ними органам державної влади повноваження, зокрема, в частині ведення Державного земельного кадастру, свідчать про те, що Головне управління Держгеокадастру у Київській області під час розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення не позбавлено можливості здійснювати перевірку наданих заявником документів та відомостей стосовно одержання ним у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення з метою додержання вимог частини четвертої статті 116 Земельного кодексу України.
Приписами статей 328, 330, 387, 388 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом вищевказаних нормативних приписів передбачено необхідність встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не в особи, яка в подальшому здійснила продаж цього майна останньому набувачу.
Виходячи з системного аналізу наведеної норми, витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.
Предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Предметом доказування у справах за такими позовами є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то обставини, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, у тому числі не з його волі, перебування його в натурі у відповідача тощо. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.
Вказаний спосіб захисту орієнтований на захист безпосередньо права власності і не пов'язаний з будь-якими конкретними зобов'язаннями між власником і порушником.
Зазначені у позовній заяві підстави повинні підтверджувати право власності позивача на витребуване майно, факт вибуття його з володіння, наявність спірного майна у незаконному володінні відповідача на час звернення з позовом до суду.
Аналіз норми статті 388 Цивільного кодексу України дає підстави вважати, що власник з дотриманням вимог цієї статті може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Відповідно до приписів статей 318, 324 Цивільного кодексу України суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.
Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте такі положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Так, предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
Перший протокол, який ратифіковано Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України, застосовується судами України як частина національного законодавства, тоді як розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.
У пункті 166 рішення ЄСПЛ "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 вказано, що згідно з усталеною практикою Суду стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
Отже згідно практики Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Відповідно до статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення раціонального використання та охорони земель.
Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
Враховуючи вищевикладене, є обґрунтованими доводи прокурора щодо порушення вимог законодавства при прийнятті Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області наказу № 10-4770/15-18-сг від 29.05.2018, у зв'язку з чим порушено інтереси держави, які полягають в охороні належної Українському народу землі, як національного багатства, а також у збереженні рівності права власності на землю усіх громадян, позаяк Український народ, делегуючи право розпорядження належною йому землею державі в особі відповідних органів, має законні очікування, що ці органи під час такого розпорядження будуть діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В подальшому, після отримання спірної земельної ділянки у власність, 02.08.2018 ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Переяслав-Хмельницького РНО Київської області Мусієнко М.М. за реєстровим номером 986, відчужено земельну ділянку на користь відповідача - ТОВ "Нива Фарм" (код ЄДРПОУ 35652231), що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та копією договору купівлі-продажу, який міститься у матеріалах справи.
Таким чином, судом встановлено, що право власності ОСОБА_1 припинено шляхом відчуження такого права на користь ТОВ "Нива Фарм", яке станом на момент звернення з позовом, є власником спірної земельної ділянки, що підтверджується Інформаційною довідкою щодо відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у якій зазначено, що підставою виникнення у відповідача права власності є договір купівлі-продажу земельної ділянки № 986 від 02.08.2018.
Також, судом встановлено, що спірну земельну ділянку Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області надано у власність ОСОБА_1 з порушенням вимог законодавства, подальше відчуження земельної ділянки за кадастровим номером 3225583600:01:005:0023 на користь ТОВ "Нива Фарм" також відбулось з порушенням вимог законодавства, особою, яка не мала права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою.
Таким чином, спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу, тоді як видача Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області наказу не свідчить про наявність у держави, яка діє від імені Українського народу, волі на вибуття вказаної землі з державної власності з огляду на неправомірність дій відповідного органу державної влади по передачі цієї землі у власність.
З огляду на викладене, спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у ТОВ "Нива Фарм" на користь держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, як центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України, оскільки набуття земельної ділянки у власність відповідачем відбулось з порушенням вимог статей 328, 330 Цивільного кодексу України.
Витребування спірної земельної ділянки із володіння ТОВ "Нива Фарм" відповідає критерію законності, оскільки здійснюється на підставі норми статті 388 Цивільного кодексу України у зв'язку з порушенням органом державної влади вимог законодавства, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.
Водночас, "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідача у даній справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі із державного власності у власність громадянам земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та рівності усіх громадян на отримання такого права, а також захист суспільного інтересу загалом - права власності Українського народу на землю, шляхом відновлення правового порядку в частині поновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, а такий захід є пропорційним визначеним цілям - відновлення права власності Українського народу на землі сільськогосподарського призначення та рівність усіх громадян у праві на отримання такої землі у власність.
Враховуючи характер спірних правовідносин і встановлені обставини та правові норми, що підлягають застосуванню, втручання держави в право ТОВ "Нива Фарм" на мирне володіння майном не суперечить критеріям правомірного втручання в це право, закладеним у статті 1 Першого протоколу, у зв'язку з чим відповідні твердження відповідача, викладені у відзиві, про порушення статті 1 Першого протоколу у разі задоволення позову прокурора, є безпідставними та необґрунтованими.
Крім того, ТОВ "Нива Фарм" в силу укладеного з ОСОБА_1 договору у разі вилучення за рішенням суду земельної ділянки на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу, має право вимагати від продавця відшкодування завданих йому збитків, якщо він не знав або не міг знати про наявність таких підстав (п. 3.4. договору купівлі-продажу від 02.08.2018).
У постанові Великої палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16 (провадження № 12-303гс18) викладено правовий висновок, відповідно до якого вимога про скасування рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, ухваленого на користь фізичної особи, в якої з цього рішення виникли відповідні права та обов'язки, безпосередньо стосується прав та обов'язків цієї особи, тому відповідний спір має розглядатися судом за правилами ЦПК України. Наведене відповідає висновкам, викладеним раніше Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 04.07.2018 року у справі № 361/3009/16-ц, 07.11.2018 року у справах № 488/6211/14-ц та № 488/5027/14-ц, від 30.01.2019 у справі № 485/1472/17, від 15.05.2019 у справах № 522/7636/14-ц та № 469/1346/18, від 26.06.2019 у справі № 911/2258/18, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, відступати від яких немає правових підстав.
Разом з тим, у постанові Великої палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16 (провадження № 12-303гс18) також зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункті 86) та від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38).
Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №911/1050/19 (п. 23).
Крім того, слід зазначити, що обґрунтовуючи незаконність рішення органу державної влади - наказу від 29.05.2018 № № 10-4770/15-18-сг, прокурор вимоги про визнання його недійсним не заявляє, оскільки стверджує, що таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. При цьому прокурор просить суд врахувати правову позицію, викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 26.06.2019 у справі № 911/2258/18 та від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17.
Судом враховано, що позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу, без заявлення вимоги про визнання його недійсним, оскільки такий наказ за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які він спрямований. Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та витребування земельної ділянки (кадастровий номер 3225583600:01:005:0023 площею 2,0000 га) у ТОВ "Нива Фарм" на користь держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, як центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, у зв'язку з тим, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності поза волею власника - Українського народу, а, подальше відчуження та набуття її у власність ТОВ "Нива Фарм" відбулось з порушенням вимог статей 328, 330 Цивільного кодексу України.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Послання апелянта на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, з огляду на вставлені судом обставини справи. У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарг в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в оскаржуваному рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 29.10.2020 у справі №911/2822/19 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а, отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Фарм» на рішення Господарського суду Київської області від 29.10.2020 у справі №911/2822/19 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Київської області від 29.10.2020 у справі №911/2822/19 залишити без змін.
Матеріали справи № 911/2822/19 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 12.05.2021.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді І.М. Скрипка
І.А. Іоннікова