Справа № 2а-4749/09/1770
30 квітня 2010 року 13 год. 55хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Жуковської Л.А. за участю секретаря судового засідання Яковчук В.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник Приходько Т.В.,
відповідача: представник Оніщук В.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнеагромашінвест" < Список > < Позивач в особі > третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача < 3-тя особа >
до Державна податкова інспекція у м.Рівне третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача < 3-тя особа >
про скасування податкових повідомлень-рішень
Товариство з обмеженою відповідальністю «Рівнеагромашінвест» звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Рівне про скасування податкових повідомлень-рішень від 03.06.2009 року № 0002312342/0/23-121, № 0002322342/0/23-121, № 0001311742/0/17-123.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ДПІ у м. Рівне проведено виїзну планову перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства, про що складено акт № 651/23-100/31580525 від 25.05.2009 року, на підставі якого прийняті податкові повідомлення-рішення від 03.06.2009 року № 0002312342/0/23-121 про донарахування податку на прибуток в сумі 45049 грн. 00 коп., в тому числі основного платежу 106859 грн. 00 коп., штрафних санкцій 45049 грн. 00 коп., № 0002322342/0/23-121 про донарахування податку на додану вартість в сумі 134004 грн. 00 коп., в тому числі основного платежу 89336 грн. 00 коп., штрафних санкцій 44668 грн. 00 коп., № 0001311742/0/17-123 про донарахування податку з доходів фізичних осіб в розмірі 29043 грн. 87 коп., в тому числі основного платежу 9681 грн. 29 коп., штрафної санкції 19362 грн. 58 коп.
Позивач вважає, що в акті перевірки зроблені безпідставні та необґрунтовані висновки щодо реалізації за цінами нижче за звичайні сільськогосподарської техніки суб'єктам господарювання, що перебували на фіксованому сільськогосподарському податку, та які позивач продав на умовах акції зі знижкою. На суму різниці у цінах між загальною вартістю товарів (яку визначено як звичайну ціну) та вартістю товарів з врахуванням акційної знижки відповідач збільшив валові доходи ТзОВ «Рівнеагромашінвест» за 2008 рік та податкові зобов'язання з податку на додану вартість. Так, позивач відповідно до договорів купівлі-продажу № 17У-2/07 від 27.12.2007 року та № 17У-1/08 від 10.01.2008 року, укладених з Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонський машинобудівний завод» (далі - ТзОВ «Херсонський машинобудівний завод»), придбав два комбайни «Славутич» за умовами новорічної акції, яка передбачала знижку на подальше придбання запасних частин до сільськогосподарської техніки. Позивач придбав запасних частин зі знижкою на суму 348 грн. 03 коп. Даний товар на таких же умовах, з врахуванням акційної пропозиції, позивач реалізував Селянському фермерському господарству «Новомальнівське» (далі - СФГ «Новомалинівське») та Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Буг» (далі - СТзОВ «Буг»), які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку. Про реалізацію товарів зі знижкою свідчать умови договорів купівлі-продажу № 1/10.01.2008, № 2/10.01.2008 від 10.01.2008 року. Умови новорічної акції при покупці сільськогосподарської техніки позивач оголошував по обласному радіо «Край», розміщував відповідні оголошення в газетах «Безкоштовні оголошення» та «Рівненська газета». Позивач відніс до валового доходу та сплатив податкові зобов'язання з податку на додану вартість з суми реалізації запасних частин в розмірі 348 грн. 03 коп., тобто з вартості товару, яка відповідає рівню звичайної ціни, оскільки відповідно до підпункту 1.20.3 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» для товарів, які продаються шляхом прилюдного оголошення умов їх продажу, звичайною визнається ціна, що міститься в такому прилюдному оголошенні. Крім того, позивач зазначає, що при проведенні перевірки податковий орган визначав рівень звичайних цін не у спосіб, визначений пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та не звертався до позивача з письмовим запитом для обґрунтування договірних цін та відповідності їх рівню звичайних цін. По даній операції ДПІ у м. Рівне визначила і податкові зобов'язання з податку на додану вартість, прирівнявши звичайну ціну запасних частин до сільськогосподарської техніки до її загальної вартості, без врахування акційної знижки, що також є необґрунтованим, на думку позивача, з наведених вище підстав.
В акті перевірки, як вказує позивач, неправомірно зменшено валові витрати на суму послуг, отриманих від підприємця ОСОБА_5 в розмірі 58799 грн. 00 коп. лише через те, що підприємець ОСОБА_5 перебував на спрощеній системі оподаткування шляхом сплати фіксованого податку та мав право на здійснення торгівлі на ринках України, і не міг надавати маркетингові та транспорно-експедиційні послуги. А також зменшено валові витрати на вартість отриманих послуг від Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнеагромаш» (далі - ТзОВ «Рівнеагромаш») на суму 66717 грн., у тому числі маркетингові послуги - 48050 грн. 33 коп. та послуги по встановленню обладнання - 18666 грн. 67 коп., оскільки вказані послуги не використовувались в господарській діяльності позивача, а встановлення обладнання проводилось на сільськогосподарській техніці, яка не перебувала на балансі позивача. Безпідставним вважає позивач і виключення зі складу валових витрат вартості отриманих маркетингових послуг від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінелітінвест» (далі - ТзОВ «Фенелітінвест») на суму 21686 грн. 96 коп. На суму податку на додану вартість по отриманих послугах сформовано податковий кредит у відповідні податкові періоди. ТзОВ «Рівнеагромашінвест» вказує, що правомірно відносило до валових витрат відповідні витрати за отримані від підприємця ОСОБА_5, ТзОВ «Рівнеагромаш» та ТзОВ «Фенелітінвест» послуги на підставі відповідних договорів, актів виконаних робіт, а податковий кредит по податку на додану вартість сформовано на підставі належним чином оформлених податкових накладних.
Відповідач при перевірці правильності визначення податку на додану вартість встановив віднесення до податкового кредиту 3850 грн. 00 коп. згідно з податковою накладною № 47 від 26.10.2007 року, виписаною Приватним підприємством «Дельфін-Х», в якій відсутнє прізвище продавця. Позивач вважає, що така податкова накладна відповідає вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та податковий кредит по цій господарській операції сформовано правомірно.
Перевіркою також донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 9681 грн. 29 коп. з операцій отримання послуг від підприємця ОСОБА_5 і виплати йому доходу, що є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб, а також донараховано податок на суму коштів, які одержані підзвітною особою та на які не надано належні розрахункові документи, з якими позивач не погоджується. Позивач просить скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівне від 03.06.2009 року № 0002312342/0/23-121, № 0002322342/0/23-121, № 0001311742/0/17-123.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, суду пояснив, що позивачем правомірно до валового доходу включено вартість продажу запасних частин за зниженими цінами на умовах акції, яка рекламувалась. При прилюдному оголошенні ціни та умов продажу товару, така ціна прирівнюється до звичайної ціни товару. Вважає, що не допустив порушення при визначенні валових витрат по господарських операціях з отримання маркетингових та інших послуг від підприємця ОСОБА_5, ТзОВ «Рівнеагромаш» та ТзОВ «Фенелітінвест», оскільки надання послуг не суперечить чинному законодавству, а Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не дозволяє встановлювати додаткові обмеження щодо віднесення витрат до складу валових витрат. Одержання послуг від вказаних контрагентів підтверджується податковими накладними, на підставі яких сформовано податковий кредит з податку на додану вартість у відповідних податкових періодах. Донарахування податку з доходів фізичних осіб суперечить нормам Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян». Представник позивача просив скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівне від 03.06.2009 року № 0002312342/0/23-121, № 0002322342/0/23-121, № 0001311742/0/17-123.
Представник відповідача в судовому засіданні адміністративний позов не визнав повністю з підстав викладених в письмових запереченнях та пояснив суду, що при проведенні перевірки позивача встановлено заниження податку на прибуток в розмірі 106859 грн. 00 коп. та податку на додану вартість від 89336 грн. 00 коп., а також неутримання та неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб в сумі 9292 грн. 35 коп. Донарахування по податку на прибуток пов'язане з порушення порядку формування валових доходів по операціях з СФГ «Новомалинівське» та СТзОВ «Буг». Так, ТзОВ «Рівнеагромашінвест» включило не в повному обсязі вартість запасних частин, реалізованих на умовах акції, підприємствам, які перебували на фіксованому сільськогосподарському податку, при цьому до валового доходу мала включатися ціна реалізації не нижче звичайної, а не ціна з акційною знижкою. По даній господарській операції позивачем неправомірно відображено податкові зобов'язання з податку на додану вартість, оскільки невірно визначено базу оподаткування з поставки товарів, яка обчислюється, виходячи з договірної ціни товару, але не нижче за звичайні ціни. ТзОВ «Рівнеагромашінвест» сплатило податок на додану вартість з суми реалізації по знижених цінах на умовах акції, а не з суми звичайної ціни товару, різниця в сумах становить 56046 грн. 00 коп. За результатами перевірки позивачу донараховано податок з доходів фізичних осіб як податковому агенту, який виплачував доходи суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_5 за надані маркетингові та транспортно-експедиційні послуги. При цьому підприємець ОСОБА_5 був платником фіксованого податку з правом здійснення торгівлі на ринку, в декларації про доходи підприємця, поданої до ДПІ у м. Рівне не відобразив та не оподаткував доходи, отримані від інших видів діяльності. Тому на підставі Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» ТзОВ «Рівнеагромашінвест» мало утримати та сплатити податок з доходів фізичних осіб в розмірі 15 відсотків з виплачених підприємцю доходів. А також перевіркою встановлено, що позивач надавав працівнику кошти з метою придбання для потреб підприємства товарів, який при поданні авансових звітів не надав належних підтверджуючих первинних розрахункових документів. ДПІ у м. Рівне такі виплати коштів розцінені як додаткові блага для працівника, які є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб. Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково з таких підстав.
Судом встановлено, що ДПІ у м. Рівне була проведена планова виїзна перевірка ТзОВ «Рівнеагромашінвест» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року, результати якої оформлені актом № 651/23-100/31580525 від 25.05.2009 року. Перевіркою встановлено порушення ТзОВ «Рівнеагромашінвест» вимог пунктів 1.32 статті 1, пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпунктів 7.4.1, 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 106859 грн. 00 коп., в тому числі за 2006 рік на суму 1794 грн. 00 коп., за 2007 рік - 22853 грн. 00 коп., за 2008 рік - 82212 грн. 00 коп., та вимог пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 89336 грн. 00 коп., а також вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» щодо правильності та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету в сумі 9681 грн. Як слідує із акту перевірки № 651/23-100/31580525 від 25.05.2009 року та розрахунку податкових зобов'язань та штрафних санкцій по акту перевірки від 25.05.2009 року, позивачу донараховано податок на прибуток та податок на додану вартість у зв'язку із такими порушеннями податкового законодавства:
1) не врахування в цілях оподаткування рівня звичайної ціни, при реалізації позивачем запасних частин за ціною з акційною знижкою СФГ «Новомалинівське» та СТзОВ «Буг», які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку, що призвело до заниження валових доходів та заниження бази оподаткування податком на додану вартість на суму різниці між звичайною ціною та ціною реалізації товару зі знижкою (донараховано податок на прибуток в сумі 94620 грн. 20 коп., в тому числі: за основним платежем - 70058 грн. 00 коп., за штрафною санкцією - 24562 грн. 20 коп., донараховано податок на додану вартість в сумі 84069 грн. 00 коп., в тому числі: за основним платежем - 56046 грн. 00 коп., за штрафною санкцією - 28023 грн. 00 коп.);
2) завищення валових витрат та неправомірне включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість по наступних господарських операціях, які не пов'язані з веденням господарської діяльності позивача: отримання маркетингових послуг від підприємця ОСОБА_5 (донараховано податок на прибуток в сумі 24177 грн. 90 коп., в тому числі: за основним платежем - 14701 грн. 00 коп., за штрафною санкцією - 9476 грн. 90 коп. та податок на додану вартість в сумі 17640 грн. 00 коп., в тому числі: за основним платежем - 11760 грн. 00 коп., за штрафною санкцією - 5880 грн. 00 коп.); отримання маркетингових послуг та послуг по встановленню обладнання від ТзОВ «Рівнеагромаш» (донараховано податок на прибуток в сумі 23742 грн. 80 коп., в тому числі: за основним платежем - 16678 грн. 00 коп., за штрафною санкцією - 7064 грн. 80 коп. та податок на додану вартість в сумі 20014 грн. 50 коп., в тому числі: за основним платежем - 13343 грн. 00 коп., за штрафною санкцією - 6671 грн. 50 коп.); отримання маркетингових послуг від ТзОВ «Фінелітінвест» (донараховано податок на прибуток в сумі 9367 грн. 40 коп., в тому числі: за основним платежем - 5422 грн. 00 коп., за штрафною санкцією - 3945 грн. 40 коп. та податок на додану вартість в сумі 6505 грн. 50 коп., в тому числі: за основним платежем - 4337 грн. 00 коп., за штрафною санкцією - 2168 грн. 50 коп.);
3) неправомірне включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість по податковій накладній, виписаній ТзОВ «Дельфін-Х» № 47 від 26.10.2007 року, в якій відсутнє прізвище продавця (донараховано податок на додану вартість в сумі 5775 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем - 3850 грн. 00 коп., за штрафною санкцією - 1925 грн. 00 коп.)
Податок з доходів фізичних осіб в сумі 9292 грн. 35 коп. донараховано позивачу як податковому агенту, який виплачував доходи суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_5 за надані маркетингові та транспортно-експедиційні послуги, а також донараховано податок в сумі 388 грн. 88 коп. з наданих працівнику додаткових благ.
На підставі акту перевірки № 651/23-100/31580525 від 25.05.2009 року ДПІ у м. Рівне 03.06.2009 року були прийняті такі податкові повідомлення-рішення: № 0002312342, яким ТзОВ «Рівнеагромашінвест» визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 151908 грн. 50 коп. (в тому числі: за основним платежем - 106859 грн. 00 коп., за штрафними санкціями 45049 грн. 00 коп.); № 0002322342/0, яким визначено податок на додану вартість в розмірі 134004 грн. 00 коп. (в тому числі: за основним платежем - 89336 грн. 00 коп., за штрафними санкціями 44668 грн. 00 коп.); № 0001311742/0/17-123, яким визначено податок з доходів фізичних осіб в розмірі 29043 грн. 87 коп. (в тому числі: за основним платежем - 9681 грн. 29 коп., за штрафними санкціями 19362 грн. 58 коп.). Зазначені податкові повідомлення-рішення позивачем не були оскаржені в адміністративному порядку.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку суду, під час судового розгляду справи відповідач не довів належними та допустимими доказами правомірність податкових повідомлень-рішень від 03.06.2009 року в частині донарахування податку на прибуток та податку на додану вартість з застосуванням рівня звичайних цін та податкового повідомлення-рішення № 0001311742/0/17-123 про донарахування податку з доходів фізичних осіб, викладені в акті перевірки № 651/23-100/31580525 від 25.05.2009 року висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства в цій частині не знайшли свого підтвердження в судових засіданнях.
Так, зокрема, судом встановлено, що позивач ТзОВ «Рівнеагромашінвест», з-поміж інших видів господарської діяльності, здійснює продаж тракторів, комбайнів, сільськогосподарських машин і обладнання, що підтверджується статутом. Позивач згідно договорів купівлі-продажу № 17У-2/07 від 21.12.2007 року, № 17У-1/08 від 10.01.2008 року придбав два зернозбиральні комбайні КЗС-9-1-01 «Славутич» у ТзОВ «Херсонський машинобудівний завод» на умовах Новорічної акції, яка передбачала надання знижки на суму 30 % вартості комбайну при оплаті покупки до 15.01.2008 року, якою скористався позивач. На суму знижки продавець надавав покупцю техніку на вибір. Позивач обрав запасні частини до сільськогосподарської техніки, ціна яких зі знижкою склала 348 грн., в тому числі ПДВ 58 грн. В подальшому ТзОВ «Рівнеагромашінвест» реалізує зернозбиральні комбайни КЗС-9-1-01 згідно з договорами купівлі-продаж від 10.01.2008 року №1/10.01.2008 та № 2/10.01.2008 року СФГ «Новомалинівське» та СФГ «Буг» (які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку) відповідно на аналогічних умовах Новорічної акції від виробника сільськогосподарської техніки і надає покупцям на суму знижки запасні частини всього на суму 348 грн., в тому числі ПДВ 58 грн. По господарській операції з реалізації запасних частин селянським фермерським господарствам, позивач відніс до валового доходу 290 грн. 02 коп. у відповідному звітному періоді, а до складу податкового зобов'язання по податку на додану вартість 58 грн. 00 коп., що на думку податкової інспекції є порушенням податкового законодавства. В акті зазначено, що відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий дохід, отриманий ТзОВ «Рівнеагромашінвест» від продажу товарів пов'язаним особам (до яких прирівнено особи, які не є платниками податку на прибуток), а також база оподаткування податком на додану вартість згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», повинні визначатися, виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари. Звичайну ціну відповідач визначив на рівні ціни запасних частин до сільськогосподарської техніки без знижки, яка передбачалась умовами Новорічної акції при придбанні комбайнів. Проте з такими висновками суд не погоджується з таких підстав.
Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» оподаткування операцій з пов'язаними особами здійснюється таким чином: доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу. А згідно з підпунктом 7.4.3 цієї ж норми положення підпунктів 7.4.1 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками. В даному випадку позивач проводив операції з СФГ «Новомалинівське» та СФГ «Буг», які зареєстровані платниками фіксованого сільськогосподарського податку, а тому валовий дохід мав визначатися виходячи з договірних цін, але не менших за звичайні на такі товари.
Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.
Відповідно до пункту 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Згідно з підпунктами 1.20.1, 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.
Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», на підставі якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін, де передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.
Відповідно до підпункту 1.20.3 пункт 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для товарів (робіт, послуг), які продаються шляхом прилюдного оголошення умов їх продажу, звичайною визнається ціна, що міститься у такому прилюдному оголошенні.
Судом встановлено, що при визначенні рівня звичайних цін відповідач діяв не у спосіб, визначений підпунктом 1.20.2 пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та не врахував положення підпункту 1.20.3 пункт 1.20 статті 1 цього Закону.
Судом встановлено, що позивач проводив рекламу продажу сільськогосподарської техніки на місцевому радіомовленні та в пресі. Відповідно до ефірних довідок Рівненської обласної державної телерадіокомпанії № 390, 391 від 15.05.2009 року протягом січня-лютого 2008 по обласному радіо «Край» звучали рекламні оголошення ТзОВ «Рівнеагромашінвест». Зокрема, протягом січня 2008 року в оголошенні звучала інформація про новорічну акцію від Херсонського машинобудівного заводу, яку проводив позивач: до 15 січня при оплаті повної вартості комбайну «Славутич» в подарунок продукція заводу на суму 174000 грн. 00 коп., при оплаті продукції в лютому - подарунок надавався на суму 116000 грн. 00 коп. Позивач проводив виставку товарів, які рекламував. Рекламні оголошення також розміщував у газетах «Безкоштовні оголошення» за 21.01.2008 року, «Рівненська газета» за 23.01.2009 року, 03.02.2008 року.
Таким чином, суд приходить до висновку, що продаж комбайнів і запасних частин до сільськогосподарської техніки здійснювався позивачем шляхом прилюдного оголошення умов його продажу та в обгрунтування рівня звичайної ціни такого товару ТзОВ «Рівнеогромашінвест» подало суду належні та достатні докази: рекламні оголошення, озвучені в ефірі радіомовлення та опубліковані в засобах масової інформації. Тому в даному випадку підлягає застосуванню правило визначення звичайної ціни передбачене підпунктом 1.20.3 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і звичайною ціною визнається ціна, що міститься у такому прилюдному оголошенні. Отже, позивач правомірно відніс до валового доходу 290 грн. 02 коп. у відповідному звітному періоді та до складу податкового зобов'язання по податку на додану вартість 58 грн. 00 коп. з вартості продажу запасних частин, яка відповідає рівню звичайної ціни, оскільки запасні частини придбавалася разом з комбайном, при покупці якого покупцям надавалася знижка на іншу продукції, зокрема, запасні частини, в розмірі 174000 грн.
Відповідач не врахував дані обставини, не звернувся під час перевірки до позивача з письмовим запитом для обґрунтування рівня звичайних цін та діяв не в порядку визначення рівня звичайної ціни, передбаченому пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому донарахування в цій частині податку на прибуток в сумі 94620 грн. 20 коп. та податку на додану вартість в сумі 84069 грн. 00 коп. є неправомірним.
Судом також встановлено, що ТзОВ «Рівнеагромашінвест» (назване по договору - підприємство) уклало договір доручення № 1/27 від 21.12.2002 року з підприємцем ОСОБА_5 (названий по договору - дилер) про надання маркетингових, посередницьких, консультативних, інформаційних, експедиційних, транспортних та інших послуг і реалізації продукції. Згідно з договором дилер надавав маркетингові, посередницькі, консультативні, інформаційні з пошуку постачальників та покупців продукції в Україні, транспортні та інші послуги з метою підтримання репутації підприємства. (пункт 1.1 договору). Дилер передає інформацію для підприємства, укладає від імені підприємства з покупцями, продавцями, виконавцями робіт, послуг договори на постачання продукції, виконання послуг (пункт 3.2. договору). Термін дії договору згідно з пунктом 9.4 визначено до 31.12.2010 року. По наданих послуг складалися акти виконаних робіт та податкові накладні, на підставі яких позивач формував валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість.
Разом з тим, згідно з довідкою Головного управління статистики у Рівненській області № 000482 від 30.03.2006 року ОСОБА_5 є керівником (генеральним директором) ТзОВ «Рівнеагромашінвест». Відповідно до пункту 4.4. статуту ТзОВ «Рівнеагромашінвест» генеральний директор діє від імені товариства, представляє його у відношеннях з усіма підприємствами, установами, організаціями та громадянами розпоряджається майном товариства та забезпечує його раціональне використання, укладає договори та спрямовує роботу скоординовану та ефективну роботу товариства.
Крім того, ОСОБА_5 зареєстрований як суб'єкт господарювання згідно з свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця від 08.10.1999 року. В акті перевірки № 651/23-100/31580525 від 25.05.2009 року відображено, що підприємець ОСОБА_5 в 4 кварталі 2007-2008 році придбавав фіксований патент для здійснення роздрібної торгівельної діяльності на ринках України, в декларації про доходи за 2008 рік, поданій до ДПІ у м. Рівне підприємець ОСОБА_5 відобразив нульові показники від надходження інших доходів.
Також ТзОВ «Рівнеагромашінвест» укладало агентські договори: № 1/26 від 26.06.2007 року з ТзОВ «Рівнеагромаш» (названий по договору - агент) та № 95 від 27.12.2006 року з ТзОВ «Фінелітінвест» (названий по договору - агент), за якими агент здійснював укладення угод купівлі-продажу сільськогосподарської техніки, тракторів, комбайнів, проведення маркетингових досліджень, надання дилерських, агентських, консультаційних, інформаційних, юридичних, брокерських інноваційних послуг. Відповідно до пункту 2.2. цих договорів агент самостійно укладає з третіми особами угоди від свого імені. По наданих послугах складалися акти виконаних робіт та податкові накладні, на підставі яких позивач формував валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість. Крім того, 02.01.2008 року позивач (замовник) уклав договір № 01 з ТзОВ «Рівнеагромаш» (виконавець), згідно з яким виконавець має встановити обладнання подрібнювач розкидач КЗС-9М 08.05000-01 на комбайн зернозбиральний самохідний КЗС-9-1. Загальна вартість по договору визначена в розмірі 200000 грн. 00 коп.
Загальна сума вартості послуг, отриманих від підприємця ОСОБА_5, ТзОВ «Рівнеагромаш», ТзОВ «Фінелітінвест», яку позивач відніс до валових витрат становить 147203 грн. 00 коп., до податкового кредиту з податку на додану вартість позивач відніс 29440 грн. 00 коп. Відповідач визначив ці послуги, як такі, що не пов'язані з веденням господарської діяльності, що не дають права на збільшення валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.
З пояснень представника позивача вбачається, що такі послуги придбавалися ТзОВ «Рівнеагромашінвест» для пошуку покупців сільськогосподарської техніки, а у підприємця ОСОБА_5 ще й для пошуку продавців такої техніки. Судом встановлено, що ТзОВ «Рінеагромашінвест» для розширення ринку збуту техніки, проводило широку рекламну кампанію через надання оголошень по радіомовленню та через друковані засоби масової інформації, організовувало та проводило виставки сільськогосподарської техніки, про що описано вище. Відповідно до пункту 2.2 статуту ТзОВ «Рівнеагромашінвест», з-поміж інших видів діяльності, предметом діяльності позивача визначено участь, організацію та проведення в Україні та за кордоном виставок, ярмарків продажів, аукціонів, торгів для демонстрації та продажу сільськогосподарської техніки, обладнання для переробки сільськогосподарської продукції, запасних частин, а також надання науково-технічних, виробничо-сервісних, брокерських, посередницьких, торгових та інших послуг, в тому числі пов'язаних з маркетингом, пошуком фірм контрагентів та постачальників, проведенням переговорів, підготовкою контрактів та їх реалізацією, а також технічне обслуговування та ремонт автомобілів, тракторів, комбайнів та іншої техніки. Позивач не був виробником товару, а здійснював його реалізацію від виробника іншим суб'єктам господарювання, проводив ремонт сільськогосподарської техніки та обладнання. Відповідно до штатного розкладу службовців та робітників ТзОВ «Рівнеагромашінвест», затвердженого наказом № 88 від 30.12.2005 року, в штаті позивача серед інших посад передбачена посада технічного директора, начальника відділу збуту, інженера з передпродажної підготовки сільськогосподарської техніки, економіста з постачання.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до пункту 1.32 статті 1 цього ж Закону господарська діяльність - це є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи. Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно із підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Суд приходить до висновку, що позивачем були порушені вимоги пункту 5.1, підпунктів 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та неправомірно включено до складу валових витрат та податкового кредиту суми податку на додану вартість у зв'язку з придбанням маркетингових та інших послуг, які не призначалися для використання в господарській діяльності.
Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Отже, правильність формування платником подарків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає в намірі платника отримати користь від придбаних послуг.
Позивачем як на час проведення податковим органом перевірки, так і в ході судового розгляду справи не були надані докази того, що укладення договорів з підприємцем ОСОБА_5, ТзОВ «Рівнеагромаш», ТзОВ «Фінелітінвест» було обумовлено отриманням економічної вигоди, якою характеризується будь-яка господарська діяльність.
При вирішенні даного спору суд враховує, що одним з основних видів діяльності ТзОВ «Рівнеагромашінвест» був продаж сільськогосподарської техніки та проведення ряду заходів для збільшення ринку збуту і з цією метою позивач безпосередньо проводив широку рекламну кампанію через засоби радіомовлення та пресу, організовував виставки, ярмарки, мав для цього відповідний штат працівників, а також здійснював обслуговування та ремонт сільськогосподарської техніки.
Суд не бере до уваги пояснення представника позивача про те, що придбані послуги згідно договорів № 1/26 від 26.06.2007 року, № 95 від 27.12.2006 року були використані позивачем в його господарській діяльності, результатом чого було укладення відповідних договорів поставки, так як позивач не надав жодного договору щодо продажу сільськогосподарської техніки агентами ТзОВ «Рівнеагромаш», ТзОВ «Фінелітінвест», які згідно з умовами агентських договорів № 1/26 від 26.06.2007 року, № 95 від 27.12.2006 року зобов'язані були самостійно укладати угоди купівлі-продажу. Всі представленні суду договори укладалися безпосередньо позивачем. Таким чином, позивачем не надано суду не отримав економічної вигоди від придбаних маркетингових, інформаційних послуг. Позивач також не довів, що господарські операції з придбання маркетингових, інформаційних послуг мали реальний характер, оскільки не надав ні податковому органу під час проведення перевірки, ні суду будь-яких доказів отримання таких послуг.
Крім того, щодо придбання послуг у підприємця ОСОБА_5, то відповідно до статуту позивача ОСОБА_5 як генеральний директор ТзОВ «Рівнеагромашінвест» мав вчиняти як службова особа ті дії, які визначені в договорі доручення № 1/27 від 21.12.2002 року, укладеному між ТзОВ «Рівнеагромашінвест» та підприємцем ОСОБА_5 про надання маркетингових, посередницьких, консультативних, інформаційних, експедиційних, транспортних та інших послуг і реалізації продукції. Суд враховує і ту обставину, що підприємець ОСОБА_5 в період дії вказаного договору в четвертому кварталі 2007 року та протягом 2008 року сплачував фіксований податку, який дає право здійснювати діяльність на ринках України.
Зокрема, відповідно до пункту 1 статті 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів, одержаних від цієї діяльності, за фіксованим розміром податку шляхом придбання патенту за визначених умов. Однією з таких умов при придбанні фіксованого патенту є та, що громадянин повинен здійснювати підприємницьку діяльність з продажу товарів і надання супутніх такому продажу послуг на ринках і бути платником ринкового збору згідно з законодавством. Доходи такого громадянина, одержані від здійснення інших видів підприємницької діяльності, оподатковуються у загальному порядку. Проте підприємець ОСОБА_5 в декларації про доходи за 2008 рік не відобразив дохід, отриманий від інших видів діяльності.
Таким чином, на думку суду, позивач не вправі був включати до складу валових витрат 147203 грн. 00 коп. та до податкового кредиту з податку на додану вартість 29440 грн. 00 коп. у зв'язку з придбанням маркетингових, інформаційних послуг, які не призначалися для використання в господарській діяльності. При цьому, наявність у позивача податкових накладних, актів виконаних робіт та проведення розрахунків не є безумовною підставою для включення відповідних сум до складу податкового кредиту та валових витрат.
Судом також встановлено, що в акті перевірки № 651/23-100/31580525 від 25.05.2009 року вказано ще на одне допущене позивачем порушення податкового законодавства, а саме: включення до складу податкового кредиту 3850 грн. 00 коп. податку на додану вартість по податковій накладній, виписаній ТзОВ «Дельфін-Х» № 47 від 26.10.2007 року, в якій відсутнє прізвище продавця. Проте такі висновки податкового органу не ґрунтуються на нормах закону.
Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно з вимогами підпункту 7.2.1 пункту 7.2 цієї ж статті платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дату виписування податкової накладної;
в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);
є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;
ж) ціну поставки без врахування податку;
з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;
и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
В судовому засіданні оглянута податкова накладна № 47 від 26.10.2007 року, виписана ПП»Дельфін-Х», яка містить всі реквізити передбачені підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Разом з тим, незначні недоліки в заповненні податкових накладних, одержаних від постачальника, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат до податкового кредиту та про обґрунтованість рішення податкової інспекції щодо нарахування фінансових санкцій. Згідно з абзацом другим підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. При цьому відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладена не на покупця, а на продавця товарів.
Таким чином, суд приходить до переконання про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість в сумі 3850 грн. 00 коп. на підставі податкової накладної, що підтверджує проведення господарської операції, оскільки містить відомості про продавця товару, за якими можливо в разі необхідності провести його перевірку щодо підтвердження зазначених у накладній відомостей, дані про проданий товар, його вартість, суму податку на додану вартість.
Крім того, перевіркою проведено донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб як податковому агенту, який виплачував дохід фізичній особі - підприємцю ОСОБА_5 за надані маркетингові та транспортно-експедиційні послуги. Суд не погоджується з такими висновками податкової інспекції щодо обов'язку позивача утримати податок з доходів фізичних осіб. З матеріалів справи вбачається, що відносини між позивачем та підприємцем ОСОБА_5 оформлені цивільно-правовим договором доручення № 1/27 від 21.12.2002 року і тому такі відносини не можна прирівняти до трудових. При цьому підприємець згідно з даними ДПІ у м. Рівне здійснював діяльність у сфері роздрібної торгівлі на ринку, а у відносинах з позивачем, що оцінюються в даній справі, йдеться про надання маркетингових та транспортно-експедиційних послуг. Разом з тим, чинне законодавство не обмежує можливості здійснення підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців поза межами фіксованого патенту. Доходи такої особи, отримані від здійснення інших видів підприємницької діяльності оподатковуються в загальному порядку.
В наказі ДПА України від 29.12.2003 року № 633 «Про затвердження Податкового роз'яснення щодо застосування положень п.1.8 ст. 1, п. 9.12 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» зазначено, що на підставі положень пункту 1.6 статті 1 Закону (а також підпункту 4.3.25 пункту 4.3 статті 4, підпунктів 9.12.1 та 9.12.2 пункту 9.12 статті 9, статті 17 Закону; статті 2 та 6 Указу; статті 14 Декрету особа, яка є джерелом виплати доходу (виручки) на користь суб'єкта підприємницької діяльності, не має правових підстав визначати об'єкт оподаткування - оподатковуваний дохід під час здійснення виплати такого доходу (виручки), оскільки це призведе до подвійного оподаткування такого доходу та порушення сфер правового регулювання між Указом, Декретом та Законом.
Враховуючи, що з доходу, отриманого суб'єктом підприємницької діяльності у межах здійснення власної підприємницької діяльності (на власний ризик), який сплатив єдиний чи фіксований податок, відсутні законодавчі та методологічні підстави для утримання податку (прибуткового податку з громадян та податку з доходів фізичних осіб) у джерела виплати, положення статті 8 (в частині утримання податку у джерела виплати) та інші норми Закону, зокрема абзацу другого пункту 1.8 статті 1 Закону, не можуть бути застосовані по відношенню до таких доходів (виручки). Зазначене застереження не поширюватиметься на «інші доходи» (в розумінні підпункту 9.12.2 Закону) суб'єктів підприємницької діяльності.
Що стосується правових норм підпункту 9.12.2 пункту 9.12 статті 9 Закону, то він встановлює вимоги щодо оподаткування саме «інших доходів» суб'єкта підприємницької діяльності (в розумінні Закону - це інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту), тобто доходів, отриманих суб'єктом підприємницької діяльності не в межах здійснення власної підприємницької діяльності.
На підставі викладеного вище аналізу законодавчих актів та з метою однакового застосування законодавчих актів слід розуміти, що норма абзацу другого пункту 1.8 статті 1 Закону не охоплює доходи суб'єктів підприємницької діяльності, які є платниками єдиного податку відповідно до Указу, платниками фіксованого податку чи авансового платежу податку відповідно до статті 14 Декрету, за наявності у них свідоцтва, патенту, податкового повідомлення відповідно. Зазначена норма поширюються лише на «інші доходи» суб'єктів підприємницької діяльності, специфіка отримання яких (в тому числі згідно з умовами договору) не покладає на останніх ризики, пов'язані із наданням послуг (виконанням робіт) на користь інших осіб замовників послуг (робіт).
Отже, визначення ДПІ у м. Рівне позивача як податкового агента відносно приватного підприємця ОСОБА_5 безпідставне, підприємець зобов'язаний самостійно сплачувати податки від своєї підприємницької діяльності.
Крім того, в акті перевірки № 651/23-100/31580525 від 25.05.2009 року вказано ще на одне порушення та донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 388 грн. 88 коп. з наданих працівнику додаткових благ. Так, працівник, який отримав готівкові кошти під звіт від позивача з метою придбання для потреб останнього товарів, відзвітувавшись за витрачені готівкові кошти шляхом подання Звіту про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, не надав належних документів в підтвердження готівкових розрахунків. На думку податкової інспекції, такі документи мають відповідати розрахунковим документам відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». ДПІ у м. Рівне такі виплати розцінені як додаткові блага для працівника, які є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб. Проте такі висновки спростовані позивачем, а в судовому засіданні оглянуті Звіти про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт: 1) від 26.12.2007 року на суму 2327 грн. 00 коп. з підтверджуючими розрахунковими документами - товарними чеками № 00360 від 25.12.2007 року на суму 1884 грн. 00 коп., № 00361 на суму 26.12.2007 року на суму 443 грн. 00 коп., та видатковими накладними № 00360 від 25.12.2007 року, № 00361 від 26.12.2007 року, 2) від 14.11.2006 року на суму 200 грн. 00 коп. з товарним чеком № 167 від 14.11.2006 року на суму 200 грн. 00 коп., та видатковою накладною № 167 від 14.11.2006 року, 3) від 08.08.2006 року на суму 59 грн. 40 коп. з видатковою накладною № РВ-0000641 від 08.08.2006 року, копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця та свідоцтва про сплату єдиного податку продавця, товарним чеком № ПП-000826 від 08.08.2006 року на суму 30 грн. 00 коп.; 4) від 21.12.2006 року на суму 534 грн. 50 коп. з фіскальними чеками на суму 460 грн. 47 коп., накладною № 12 від 20.12.2006 року на суму 77 грн. 00 коп., копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця та патенту продавця.
Згідно з пунктом 2. 11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Національний банк України від 15.12.2004 року № 637, видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України. Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт. Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми. Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.
Відповідно до наказу Державної податкової адміністрації України від 19.09.2003 року № 440 «Про затвердження форми Звіту про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, та Порядку складання вказаного Звіту» працівник, який отримав готівкові кошти під звіт від підприємства з метою придбання для потреб останнього товарів (робіт, послуг), зобов'язаний відзвітувати за витрачені готівкові кошти шляхом подання Звіту про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт. До Звіту необхідно додати документи, що підтверджують здійснення платежу (фіскальні чеки, квитанції касових ордерів), а також отримання товару, сировини, матеріалів від продавця (товарні накладні тощо).
Враховуючи наведене, суд вважає, що працівником позивача належним чином відзвітовано за використанні готівкові кошти при придбанні товарно-матеріальних цінностей для позивача і такі суми підтвердженні належними розрахунковими документами, а донарахування податку з доходів фізичних осіб є неправомірним.
Суд зауважує, що згідно з п.п.4.2.9 «г» п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до доходу, отриманого платником податку від його працедавця як додаткове благо, відносяться суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що підлягають обов'язковому відшкодуванню згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим Законом. Віднесення відповідачем суми в розмірі 388 грн. 88 коп., яка є витратами на придбання товарів позивачу, за яку відзвітовано і надано підтверджуючі документи, до додаткового блага наданого працівнику, є помилковим.
Приймаючи рішення у даній справі, суд виходить із повноважень, визначених частиною другою статті 162 КАС України, де передбачено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про скасування рішення, попередньо визнавши його протиправним. Тому адміністративний позов слід задовольнити частково шляхом прийняття постанови про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції в м. Рівне №0002312342/0/23-121 від 3 червня 2009 року на суму донараховного податку на прибуток приватних підприємств 96 706, 50 грн., №0002322342/0/23-121 від 3 червня 2009 року на суму донараховного податку на додану вартість 89 844, 00 грн., №0001311742/0/17-123 від 3 червня 2009 року на суму донараховного податку з дохідів фізичних осіб
Керуючись статтями < Текст >, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Рівне №0002312342/0/23-121 від 3 червня 2009 року на суму донараховного податку на прибуток приватних підприємств 96 706, 50 грн. визнати протиправним та скасувати.
Податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Рівне №0002322342/0/23-121 від 3 червня 2009 року на суму донараховного податку на додану вартість 89 844, 00 грн. визнати протиправним та скасувати.
Податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Рівне №0001311742/0/17-123 від 3 червня 2009 року на суму донараховного податку з дохідів фізичних осіб визнати протиправним та скасувати повністю.
У решті позовних вимог - відмовити.
Присудити на користь позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнеагромашінвест" із Державного бюджету судовий збір у розмірі 1 (одна) грн. 70 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10-ти днів з дня складання постанови в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя < Підпис > Жуковська Л.А.