Справа № 2а-1410/10/1770
27 травня 2010 року 17год. 15хв. м. Рівне
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Шарапи В.М. за участю секретаря судового засідання Олевського Т.Р. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник ОСОБА_1,
відповідача: представник Красовський А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Суб"єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_4 < Список > < Позивач в особі > третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача < 3-тя особа >
до Костопільська міжрайонна податкова інспекція третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача < 3-тя особа >
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень
Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкового повідомлення-рішення № 0012441740/0 від 17.03.2010 року про нарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 68449 грн. та податкового повідомлення-рішення № 0012421740/0 від 17.03.2010 року про нарахування податку на додану вартість в сумі 122223,69 грн.
Представник позивача позовні вимоги підтримав в судовому засіданні, пояснив суду, що податковим органом безпідставно за результатами перевірки визначено суму податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість, яке ґрунтується на інформації, одержаній з джерел інших, ніж звітність або первинні документи. Не погоджується з визначеною відповідачем базою для оподаткування податком з доходів фізичних осіб, вважає що таке визначення здійснено податковим органом за рахунок застосування нормативно-правових актів, які на її податковий облік та господарські операції не поширюються. Тому, просить визнати оскаржувані рішення нечинними.
Відповідач - Костопільська МДПІ позовні вимоги заперечує. Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що в ході перевірки податковим органом було встановлено порушення позивачем порядку оподаткування операцій з продажу транспортних засобів, внаслідок якого підприємцем занижено базу оподаткування податком з доходів фізичних осіб та відповідно не сплачено податок на додану вартість. Порушення полягало у тому, що дохід від продажу транспортних засобів визначався позивачем з ціни, яка значно нижча оціночної вартості таких об'єктів. Відповідно до цього, податковий орган, врахувавши експертну оцінку та митну вартість автомобілів, констатував, що позивач занизив обсяг виручки від реалізації товарів (робіт, послуг). Тому, представник відповідача вважає нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість правомірним. Просить в позові відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов підлягає до задоволення повністю.
Судом встановлено, що в період з 09.02.2010 року по 01.03.2010 року Костопільською міжрайонною державною податковою інспекцією проводилася документальна планова перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4 за період з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року.
За результатами перевірки складений акт № 031/17-47/НОМЕР_1 від 04.03.2010 року (а.с.9-29).
На підставі акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0012441740/0 від 17.03.2010 року про визначення податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 68449 грн. та № 0012421740/0 від 17.03.2010 року про визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 122223,69 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 79782,46 грн. та за штрафними санкціями в сумі 42441,23 грн. (а.с.48,49).
У висновках акта перевірки орган податкової служби зазначає про встановлення наступних порушень позивачем:
- пункту 7.1 статті 7, підпункту 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889-IV від 22.05.2003 року, абз. б п.1 ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», за результатами перевірки донараховано податок з доходів фізичних осіб за перевірений період на суму 68449,22 грн., в тому числі: за 2007 рік - в сумі 23570,08 грн., за 2008 рік - в сумі 44877,64 грн.
- пункту 2.3 статті 2, підпункт 2.3.1 пункту 2.3 статті 2. пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.2.8 пункту 7.2 статті 7, підпункт 9.3 статті 9, абзац 4 пункту 9.4 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року, проведеною перевіркою донараховано за 2008 рік ПДВ на загальну суму 79782,46 грн.
Такі висновки органу податкової служби базуються на аналізі відповідачем інформації наданої: ВРЕР для обслуговування м. Острога, Дніпропетровського ВРЕР, Костопільського ВРЕР, ВРЕР з обслуговування Рахівського району, ВРЕР для обслуговування Винницького та Путивльського районів, ВРЕР для обслуговування м. Чернівців, Миколаївського ВРЕР, ВРЕР для обслуговування Сарненського району, Іллічівського ВРЕР, Сімферопольського ВРЕР, Хмельницького ВРЕР, ВРЕР № 8 м. Нетішин, Феодосійського ВРЕР, Черкаського ВРЕР, Фастівського ВРЕР, Кіровоградського ВРЕР про поставлені та зняті з обліку транспортні засоби для реалізації; Відділенням реєстраційно-екзаменаційної роботи УДАІ УМВС України в Рівненській області даних про експертну оцінку зареєстрованих та знятих з обліку транспортних засобів (а.с.76-78. 81-91, 96-133).
Так, на підставі названої інформації відповідачем встановлено, що позивачем за період з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року було знято з обліку для реалізації 31 транспортний засіб, а відтак при визначенні валового доходу позивача відповідач вважає, що той отримав валовий дохід виходячи з відповідної експертної вартості реалізованих транспортних засобів, а зокрема валовий дохід у 2007 році становить 709525,19 грн., у 2008 році - 478694,78 грн., у 2009 році - 509554,20 грн.
При визначенні вказаного валового доходу та податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість позивача, відповідачем враховано положення:
ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування» № 746/99 від 28.06.1999 року, якою встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;
п.п.2.3.1 п.2.3 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість» (згідно якого, обов'язковій реєстрації як платник податку підлягає особа у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).
Так, в ході названої перевірки відповідачем було зазначено, що:
- протягом 2007 року відбулося перевищення граничної суми валового доходу, встановленої Указом Президента України № 746/99, в розмірі 500 000 грн., відповідачем було визначено суму перевищення 709525,19 - 500000 = 209525,19 грн., яку в подальшому взято до розрахунку чистого доходу, який за даними перевірки підлягає до оподаткування з врахуванням витрат в сумі 52381,30 грн. (209525,19 х 25% (норма витрат) = 52381,30 грн.) та визначено податок на доходи фізичних осіб з названої суми в розмірі 23571,58 грн. За таких підстав, податковий орган зробив висновки про те, що з 2008 року позивач, не мав права перебувати на спрощеній системі оподаткування, а тому, відповідач вважає, що всі доходи позивача, отримані за 2008 рік підлягали оподаткуванню на загальних підставах. Тому, перевіряючими визначено валовий дохід за 2008 рік (без ПДВ) в сумі 398912,32 грн., відповідно чистий дохід з врахуванням витрат (398912,32 грн х 25 % (норма витрат) = 99728,08 грн.) становить 398912,32 - 99728,08 = 299184,24 грн., а податок з доходів фізичних осіб, що підлягає сплаті, становить 44877,64 грн. Загальна сума податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб становить 68449,22 грн.;
- з січня 2008 року по березень 2009 року позивач зобов'язаний був зареєструватися платником податку на додану вартість, нараховувати та сплачувати названий податок з операцій по реалізації транспортних засобів та подавати в продовж 15 звітних періодів (з січня по грудень 2008 року та з січня по березень 2009року) декларації з ПДВ до податкового органу, оскільки у ІV кварталі 2007 року загальна сума від здійснення операцій з поставки автомобілів протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищила 300000 гривень. Загальна сума основного податкового зобов'язання по податку на додану вартість визначена відповідачем в розмірі 79782,46 грн. та 42441,23 грн. штрафних санкцій. Разом із зазначеним, в розрахунку названої штрафної санкції мало місце нарахування відповідачем фінансової санкції за неподання декларацій з ПДВ з січня 2008 року по березень 2009 року включно в розмірі 170 грн. за кожен звітний період всього на суму 2550 грн.(170*15) (а.с.164).
Однак, такі висновки Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції суперечать нормам чинного законодавства та фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Відповідно до п.1.2 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» №889-IV від 22.05.2003 року, дохід фізичної особи охоплює суму будь-яких коштів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами. В свою чергу, дохід з джерелом його походження в Україні, згідно з п.1.3. ст.1 вказаного Закону - це будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді доходів від продажу рухомого майна, якщо факт зміни власника (продажу об'єкт рухомого майна) підлягає державній реєстрації та/або нотаріальному посвідченню згідно із Законом України, або якщо місце вручення такого рухомого майна набувачеві знаходиться на території України (пп."ж").
Загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року. До складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються в тому числі і частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 11-12 цього Закону. Дохід платника податку від продажу об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 цього Закону (15 % від об'єкта оподаткування). Як виняток із пункту 12.1 цієї статті, при продажу одного з об'єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера або моторного (парусного) човна не частіше одного разу протягом звітного податкового року доходи продавця від зазначених операцій оподатковуються за ставкою в розмірі 1 % від вартості такого об'єкта рухомого майна, за умови сплати (перерахування) ним суми державного мита до бюджету або суми плати нотаріусу за нотаріальне посвідчення відповідного договору до такого посвідчення.
На відміну від визначеного підпунктом 11.1.3 статті 11 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» №889-IV від 22.05.2003 року, порядку оподаткування операцій з продажу нерухомості, при якому дохід від продажу об'єкта нерухомого майна визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого нерухомого майна, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до законодавства, при продажі рухомого майна вказаний Закон не містить вимог до визначення бази оподаткування не нижче оціночної вартості такого майна. За таких обставин, висновок відповідача про визначення доходу від продажу рухомого майна виходячи з оціночної його вартості не ґрунтується на вимогах чинного законодавства про оподаткування, а відтак і визначення позивачу податкового зобов'язання із податку з доходів фізичних осіб від продажу рухомого майна, вартість якого визначена податковим органом за даними Відділення реєстраційно-екзаменаційної роботи УДАІ УМВС України в Рівненській області про експертну оцінку транспортних засобів, проведено неправомірно.
Слід зазначити, що дані Відділення реєстраційно-екзаменаційної роботи УДАІ про оцінку транспортних засобів зібрані даним органом на виконання покладених на них завдань по здійсненню контролю за внесенням обов'язкових платежів власниками транспортних засобів при проведені їх державної реєстрації, (перереєстрації), державного техогляду і зняття з обліку. Згідно з Правилами державної реєстрації і обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів всіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів і мотоколясок, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №1388 від 07.09.1998 року, реєстрація транспортних засобів здійснюється на основі заяви власника, поданої особисто, і документів, посвідчуючи його особистість, правомірність набуття транспортного засобу, оцінку його вартості, яка проводиться спеціалістом, що пройшов необхідну підготовку в порядку, встановленому МВС, Мін'юстом, Держпромполітики, Держмитслужбою і Фондом держмайна і що має відповідні документи.
Відповідно такі дані є лише свідченням того, що той чи інший транспортний засіб має ту чи іншу оціночну вартість, але зовсім не є доказом того, що такий транспортний засіб був придбаний чи відчужений його власником саме за такою ціною, тому сторони договору купівлі-продажу рухомого майна вільні у визначені ціни і жоден нормативний акт не встановлює, що при укладанні договору купівлі-продажу транспортного засобу між фізичними особами договірна ціна не повинна бути меншою від оціночної вартості такого автомобіля.
Оскільки за змістом п.1.2 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» №889-IV від 22.05.2003 року, дохід фізичної особи - це сума коштів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами, то з урахуванням відсутності правової норми про визначення такого доходу при продажу рухомого майна, виходячи з ціни, яка не є нижчою за його оціночну вартість, об'єкт оподаткування повинен визначатися із ціни продажу обумовленої договором, або ж із суми коштів, яка фактично, а не ймовірно одержана такою фізичною особою.
Відповідач в ході проведення перевірки позивача об'єкт оподаткування визначив не з ціни, яка зазначена в біржових угодах, а з джерел інших, ніж звітність або первинні документи.
Такий спосіб визначення суми податкових зобов'язань, згідно з пп.4.3.1. п.4.3. ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-III від 21.12.2000 року є методикою непрямих методів. Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін платнику податку, в силу вимог пп.1.20.10 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994 року, також здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.
Порядок та підстави визначення суми податкового зобов'язання за непрямими методами встановлено п.4.3 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-III від 21.12.2000 року. При цьому, пп.4.3.5 вказаної статті передбачає, що передумовою для застосування непрямих методів є рішення про застосування непрямих методів, яке приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Разом з тим, судом встановлено, що рішення про застосування непрямих методів для визначення суми податкового зобов'язання позивача з податку на доходи фізичних осіб не приймалося.
Відповідно до ст.70 КАС України докази повинні бути належними та допустимими. Дані відділення реєстраційно-екзаменаційної роботи УДАІ про експертну оцінку знятих з обліку в період з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року ОСОБА_4 автомобілів, не є належними доказами в розумінні вказаної статті КАС України. В силу вимог ч.4 ст.70 КАС України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Крім того, відповідно до п. 1.7, п. 2.3.2., п. 2.3.4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 р. N 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 р. за N 925/11205, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. При цьому, за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства, необхідно зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення. Не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючих, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо суб'єкта господарювання.
Всупереч цьому, акт перевірки, на підставі якого відповідачем винесено спірне рішення, містить припущення щодо реалізації 31 транспортного засобу та щодо ціни такої реалізації.
За змістом ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Однак, відповідачем не доведені обставини, на яких ґрунтувались його заперечення, зокрема не підтверджено належними доказами у справі обставини щодо отримання позивачем доходу у вище обумовлених розмірах та відповідно досягнення граничного рівня доходу оподатковуваних операцій, за наявності якого виникає обов'язок у позивача сплачувати податок з доходів фізичних осіб та податок на додану вартість.
Тому, податкові повідомлення-рішення № 0012441740/0 від 17.03.2010 року про нарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 68449 грн. та податкового повідомлення-рішення № 0012421740/0 від 17.03.2010 року про нарахування податку на додану вартість в сумі 122223,69 грн. підлягають визнанню нечинними.
Відповідно до вимог ст. 94 КАС України судові витрати, понесені позивачем, відшкодовуються з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю. < Текст >
Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції від 17.03.2010 року за № 0012441740/0 та № 0012421740/0.
Присудити на користь позивача Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_4 із Державного бюджету судовий збір у розмірі 3,40 грн.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10-ти днів з дня складання постанови в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова складена в повному обсязі 28 травня 2010 року
Суддя < Підпис > Шарапа В.М.