справа № 166/392/21
номер провадження 2-а/166/9/21
категорія: 140
Рішення
іменем України
смт. Ратне 11 травня 2021 року
Суддя Ратнівського районного суду Волинської області Фазан О.З.,
з участю секретаря - Заєць Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення , -
Позивачка ОСОБА_1 09.04.2021 року звернулася до суду з адміністративним позовом про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення серії ДПО 18 № 666796 від 31.03.2021 року .
Вимоги мотивує тим, що 31 березня 2021 року перебувала за кермом автомобіля марки OPEL моделі ASTRA державний номерний знак НОМЕР_1 та рухалась в с. Копачівка зі швидкістю 63-65 км/год. В цей час її зупинено працівником поліції , який повідомив про перевищення швидкості - 75 км/год, що зафіксовано показаннями приладу TruCam. Відповідач не показав відео чи фото доказів руху мого автомобіля зі швидкістю 75 км/год, а виніс постанову про накладення адміністративного стягнення штрафу у розмірі 340 грн за ч.1 ст. 122 КУпАП.
Просить скаксувати постанову про накладення адміністративного стягнення, оскільки фіксування перевищення швидкості здійснено не стаціонарно вмонтованим приладом, а способом фіксації швидкості з руки, що ставить під сумнів цю зафіксовану перевищену швидкість руху її автомобіля. Крім того, відповідач виніс постанову на бланку постанові , форма та зміст якої не передбачено чинним законодавством України.Поряд з цим, позивач вказує, що застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідає принципу верховенства права і містить ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень.
Ухвалою суду від 13.04.2021 року відкрито провадження у справі .
До суду 21.04.2021 року від представника відповідача Кухарської О.В. надійшов відзив на позовну заяву із диском відеофіксації адміністративного порушення, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог . Крім того, просить розглянути справу без участі відповідача та його представника. У відзиві зазначено, що лазерний ви мірювач швидкості TruCam LTI20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму , що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак та особу водія. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів. Прилад допускає похибку _+ 2 км/год, здійснює фотографування транспортного засобу порушника, місце для роботи з приладом позначено відповідними дорожніми знаками з метою інформування учасників дорожнього руху про проведення вимірювання швидкісного режиму. Вказаний прилад отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки та зареєстрований в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером У3197-12. Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/20052 від 15.10.2020 року, яке чинне до 15.10.2021 року, лазерний аимірювач швидкості транспортних засобів TruCAM LTI 20/20 № ТС 001006 виробник Laser Technology Inc., США відповідає вимогам технічної документації на вимірювач , діапазон вимірювань швидкості від 2 км /год до 320 км/год , максимально допустима похибка при вимірювання швидкості в ручному та автоматичному режимі +_ 2 км/год в діапазоні від 2 км/год до 200 км/год ; +- 1% в діапазоні від 201 км/год до 320 км/год .Відповідно листа Департаменту патрульної поліції №1135 від 12.06.2020 року здійснюється контроль швидкісного режиму за допомогою лазерних вимірювачів швидкості TruCAM , зокрема на автодорозі М-19 Доманове-Ковель- Чернівці-Тереблече 80 - 137 км. Крім того, відповідач додав Схему встановлення інформаційних дорожніх знаків 5.70 "Фото- відеофіксація порушень Правил дорожнього руху" на автодорозі М-19 Доманове - Чернівці -Тереблече на підходах до населеного пункту Копачівка розміщений знак 5.70 на 132 км авдороги.
У судове засіданні 22.04.2021 року позивачка не з'явилася, не подала заперечення на відзив.
Судове засідання відкладено для надання позивачці ОСОБА_1 строку для подання відповіді на відзив.
Позивачка ОСОБА_1 повторно 11.05.2021 року не з'явилася до суду, не подала відповіді на відзив, хоча належним чином сповіщена про дату, час та місце судового розгляду, про що свідчать дані " Трекінг" Укрпошти.
Представник відповідача Кухарська О. 29.04.2021 року звернулася до суду із письмовим клопотанням про розгляд справи без її участі
Дослідивши матеріали справи та наявні докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.287 КУпАП , постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Згідно до вимог ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Судом встановлено, що згідно з постановою серії ДПО 18 № 666796 від 31.03.2021 року, винесеною поліцейським взводу № 2 роти № 3 БУПП у Волинській області ДПП Гриневич Кариною Сергіївною, на позивача ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП. Як вбачається з цієї постанови , 31 березня 2021 року о 13 годині 15 хв АД Н-22 с.Копачівка 130 км вона рухалася із швидкістю 75 км/год перевищуючи встановлене обмеження на 25 км,чим порушено п.12.4 ПДР України . Швидкість руху вимірювалась на TruCam LTI 20120 TC 001006, тобто скоїла адміністративне правопорушення за ч1 ст. 122 КУпАП. У п.8 даної полстанови зазначено, що до постанови додаються " відеофіксація".
За ч.1 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до п.12.4 Правил дорожнього руху, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Відповідачем на підтвердження своїх дій надано фото автомобіля позивача із автоматично зафіксованими показаннями приладу TruCam перевищенням швидкості на 25 км/год, свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/20052 чинне до 15.10.2021 року лазерного ви мірювача швидкості TruCam LTI20/20 № ТС 001006 із максимально допустимою похибкою при вимірюванні швидкості в ручному та автоматичному режимі 2 км/год в діапазоні від 2 км /год до 200 км/год, сертифікат затвердження засобів вимірювальної техніки № UA-MI/1-2903-2012 від 29.08.2012 року на цей прилад, експертний висновок за вих.№ 04/02/03-3008 від 27.09.18 Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на TruCam LTI20/20 із терміном дії до 27.09.2021 року, схема розташування інформаційного знаку 5.70 " Фото- відеофіксація порушень Правил дорожнього руху на автодорозі М-19 на підходах до населеного пункту Копачівка.
Крім того, із проглянутого судом відеозапису з приладу TruCam LTI20/20 та портативного відеореєстратора поліцейського ОСОБА_2 від 31.03.2021 року не вбачається автоматична фіксація перевищення швидкості позивачкою, а її згода із вчиненим нею правопорушенням за ч.1 ст. 122 КУпАП при розгляді адміністративної справи не є доказом вчинення правопорушення без наведенні інших доказів. При цьому ,поліцейська ОСОБА_2 роз'яснила права ОСОБА_3 , але не повідомила , якими доказами доводить винуватість останньої, незважаючи,що та відмовилась підписувати постанову про накладення адміністративного стягнення за перевищення швидкості.
Таким чином, відповідач не надав доказів про те, що позивачу ОСОБА_1 при розгляді справи навела докази про її винуватість за ч.1 ст. 122 КУпАП.
Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобовязаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення які стосуються правил дорожнього руху, зокрема частини перша, друга, третя і п'ята статті 122.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
За приписами частини 1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону № 580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Окрім того, частиною 2 ст. 283 КУпАП визначено загальні вимоги до постанови про накладення адміністративного стягнення, яка має містити інформацію щодо особи правопорушника та обставин скоєння нею правопорушення.
Частиною 3 ст. 283 КУпАП встановлюють, що постанова у справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених ч. 2 цієї статті, має містити також відомості, зокрема відомості про технічний засіб, яким здійснено фото- або відеозапис.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
В розумінні статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З наведеної норми слідує, що при прийнятті суб'єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
Із змісту оскаржуваної постанови слідує, що позивач в зоні дії дорожнього знаку 5.45 «населений пункт» порушив швидкісний режим, визначений п. 12.4 ПДР України більш ніж на 20 км/год. При цьому, в оскаржуваній постанові відповідач покликався лише на єдиний доказ, який підтверджує обставини щодо перевищення швидкості руху транспортним засобом під керуванням позивача в зоні дії дорожнього знаку «населений пункт» це здійснення вимірювання швидкості руху приладом LTI 20/20,відеофіксація без наведення якими технічними засобами вона здійснена.
Дослідивши долучені відповідачем фотознімки та відеофіксацію приладу LTI 20/20, судом встановлено, що вказані фотознімки та відеофіксація не містять інформації щодо місця знаходження дорожнього знаку « 5.45» «населений пункт» та зони його дії в кілометровій відмітці зазначеної автодороги.
В оскаржуваній постанові також відсутні покликання на докази місцезнаходження дорожнього знаку « 5.45» «населений пункт» та зони його дії в кілометровій відмітці вказаної автодороги, що могло б дати змогу встановити фактичні обставини щодо вчинення правопорушення.
Таким чином, посилання відповідачем в оскаржуваній постанові на докази, щодо фактичної зони дії дорожнього знаку « 5.45» «населений пункт» в кілометровій відмітці вказаної автодороги є ключовим для вирішення питання щодо порушення швидкісного режиму руху транспортних засобів, визначеного п. 12.4 ПДР України більш ніж на 20 км.
За відсутності покликання відповідача в оскаржуваній постанові на зазначені докази щодо зони дії дорожнього знаку « 5.45» «населений пункт» в кілометровій відмітці вказаної автодороги, суд приходить до висновку, що зібраними доказами не підтверджуються обставини стосовно руху транспортного засобу під керуванням позивача саме в зоні дії дорожнього знаку населений пункт з перевищенням швидкості понад 20 км.
Відтак, відповідач в особі працівника патрульної поліції який розглянув справу не виконав вимоги щодо посилання у постанові про накладення стягнення на докази які в повній мірі підтверджують факт скоєння адміністративного правопорушення позивачем.
Стосовно ж наданої відеофіксації стосовно порядку розгляду справи про порушення правил дорожнього руху, то суд вказаній відеофіксації не надає правової оцінки, як доказу, оскільки проведена відеофіксація та пояснення позивача не підтверджують обставин щодо зони дії дорожнього знаку «5.45» «населений пункт» в кілометровій відмітці вказаної автодороги, окрім того вказана відеофіксація не була покладена в основу прийняття оскаржуваної постанови як доказ ( при розгляді спра поліцейською будь-які докази не досліджувалися) .
Разом з тим, суд враховує, що вказана у постанові відеофіксація без зазначення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, з точки зору процесуального законодавства статті 70 КАС України, не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
В контексті наведеного слід зауважити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Така правова позиція , викладена у постановах Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 607/7987/17, від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17, від 30.05.2018 у справі № 337/3389/16, від 17.07.2019 у справі №295/3099/17.
Окрім того, судом враховано положення ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» № 580-VIII, якою передбачено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Дослідивши наданий відповідачем до матеріалів справи відеозапис суд встановив, що на рухомий автомобіль марки OPEL моделі ASTRA державний номерний знак НОМЕР_1 наведено ціль та протягом приблизно 2 секунд здійснювався замір швидкості. В цей момент видно значне дрибіжання приладу TruCam, що може свідчити про проведення моменту фіксації швидкості автомобіля Trucam LTI20\20 з руки (рук). Така вібрація приладу TruCam, може дати більшу похибку, а ніж передбачено свідоцтвом про повірку, що ставить під сумнів зафіксовану швидкість руху автомобіля, яким керувала позивачка.
Відповідачем не надано жодних доказів щодо способу використання, закріплення приладу TruCam, яким поліцейський здійснював вимірювання швидкості руху автомобіля позивачки.
Враховуючи вищевикладені положення ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу автоматична фото- і відеотехніку повинна бути розміщена в порядку визначеному вказаною нормою Закону (стаціонарно вмонтованим способом), натомість ручне розміщення засобів автоматичної фото- і відеотехніки для вимірювання та фіксації швидкості суперечить приписам ст. 40 названого Закону.
Водночас, суд зазначає, що законодавчо не визначено іншого способу та порядку використання лазерних вимірювачів TruCam працівниками патрульної поліції ніж розміщення виключно в порядку ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», а листи Департаменту патрульної поліції від 04.10.2018 №11299/41/2/02-2018, № 04/03/03-3878 від 04.10.2018 , Наказ "№ 1135 від 12.06.2020 року про використання лазерного вимірювача швидкості TruCam для фіксації правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху не є нормативно-правовим актом, який змінює чи припиняє порядок використання та розміщення засобів автоматичної фото- і відеотехніки для фіксації виявлених порушень правил дорожнього руху.
Також судом враховано, що контроль швидкості руху транспортних засобів здійснюється лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак « 5.70»), позаяк вказане обумовлено ч.2 ст. 40 Закону №580-VIII, згідно якої інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку фіксацію повинна бути розміщена на видному місці.
Відповідно до Правил дорожнього руху знак 5.70 «Фото, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху», інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.
Натомість, оскаржувана постанова не містить інформації стосовно доказу, яким підтверджувались обставини стосовно розміщення на вказаному відрізку дороги дорожнього знаку « 5.70» лише за наявності якого можливе монтування/розміщення автоматичної фототехніки і відеотехніки щодо фіксації обставин порушення правил дорожнього руху в тому числі і швидкісного режиму.
Окрім того, з доданого до відзиву на позовну заяву відеозапису вбачається, що поліцейським під час розгляду справи роз'яснювала позивачці права, передбачені ст. 268 КпАП України, але не навела будь-яких доказів про вчинення нею правопорушення за ч.1 ст. 122 КУпАП.
Такі обставини, на думку суду, свідчать про грубе порушення прав позивача, оскільки остання про таке право не була поінформована, і відповідно про порушення процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності, що в свою чергу стало підставою для винесеня оскаржуваної постанови за неповним з'ясуванням всіх обставин справи та перевірки їх належними і допустимими доказами.
За наведених обставин, оскаржувана постанова прийнята з порушенням частини 2 ст. 77 КАС України та п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України та є необґрунтованою та такою, що прийнята без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Підсумовуючи викладене в сукупності, суд прийшов до висновку, що в діях позивачки склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, відсутній, оскільки факт порушення нею вимог 12.4 ПДР України не підтверджується належними та зібраними у справі доказами, які відповідач мав би дослідити під час прийняття оскаржуваної постанови та відомості про наявність і дослідження яких повинні бути внесені до змісту такої постанови.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що постанова інспектора за таких обставин підлягає скасуванню, оскільки вона винесена без достатніх доказів, а позовна заява в цій частині підлягає задоволенню.
Отже, відповідач жодним чином не заперечив обставин, стверджених позивачем, а тому, за вказаних вище обставин, права позивача, як особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, не порушені діями відповідача щодо винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення та накладення адміністративного стягнення.
З огляду на кількість та характер допущених відповідачем порушень норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваної постанови, така постанова не може вважатись законною.
У відповідності до ч. 3 п.3 ст.286 КАСУ ,за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Суд, обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, вважає, що для відновлення останнього необхідним і достатнім є скасування вказаної постанови.
Відповідно до ст. 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліціна користь ОСОБА_1 стягнути судові витрати в розмірі 454 грн, які складаються з судового збору .
Керуючись ст. 286 КАС України, суд,-
У ХВАЛИВ;
Позов задовольнити .
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ДПО 18 № 666796 від 31.03.2021 року по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі відносно ОСОБА_1 ,місце проживання АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , за ч.1 ст.122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 340 гривень.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції( юридична адреса: 43006, Волинська область, м. Луцьк, вул. Залізнична,15,код ЄДРПОУ 40108604) судові витрати у розмірі 454 ( чотириста п'ятдесят чотири ) гривні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи,якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги,відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття рішення судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Ратнівський районний суд Волинської області протягом десяти днів з дня проголошення.
Суддя Ратнівського
районного суду О.З.Фазан