11 травня 2021 року м.Чернігів Справа № 620/3529/21
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не нарахування та невиплати, із 17.07.2018, ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити ОСОБА_1 , із 17.07.2018, нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік), здійснивши виплату суми заборгованості, яка виникне, однією сумою.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18, відповідно до якої перерахунок пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, проводиться у розмірі, встановленому Законом, а не постановою Кабінету Міністрів України.
Відповідачем подано до суду відзив у якому він зазначив, що не погоджується з позовними вимогами та просить у задоволенні позову відмовити, оскільки 04 лютого 2016 року прийнято Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який згідно Прикінцевих положень, набрав чинності з 01 січня 2016 року, та яким включено до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» статтю 39, згідно якої передбачалася доплата лише працюючим громадянам та не містила положень щодо підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення. Вказує, що у період з 17.03.2020 по 05.06.2020 позивач була працюючим пенсіонером, отже права на доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, не мала. Також зазначає, що позивачем пропущений строк звернення до суду, встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судове засідання здійснювалося в порядку, передбаченому статтею 263 КАС України.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Позивачка, з 17.03.2020, перебуває на обліку у відповідача, як одержувач пенсії за віком, призначеної згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вона є непрацюючим пенсіонером та постійно проживає в селі Пакуль Чернігівського району Чернігівської області, яке відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Суд зауважує, що адміністративна справа №620/3529/21 відповідає ознакам типової справи, які визначені Верховним Судом при розгляді зразкової справи №240/4937/18, а саме: позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; позивач є непрацюючим пенсіонером; відповідачем є відповідне управління ПФУ; предметом спору є нарахування та виплата підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ, у редакції, чинній до 01 січня 2015 року.
Відповідно до частини 3 статті 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду, за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Відтак при вирішенні даної справи суд враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі №240/4937/18 (провадження №11-150заі19).
Вирішуючи питання про право Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків у зразковій справі.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 липня 2018 року №6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом України від 28 грудня 2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №76-VIII) пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ), фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Велика Палата Верховного Суду у цій справі вважає, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинна до 1 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням є значно ширшою у порівнянні зі статтею 39 Закону №796-ХІІ в редакції Закону України від 04.02.2016 №987-VIIІ «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №987-VIIІ) і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не відновлено з включенням статті 39 Законом №987- VIII.
Стаття 39 Закону №796-ХІІ, у редакції чинній до 1 січня 2015 року, передбачала: «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті».
Вирішуючи питання про розмір доплати, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Статтею 67 Закону №796-ХІІ установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Надання Законом України від 28 грудня 2014 року №79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (далі - Закон №79-VІІІ) Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону № 796-ХІІ, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими наведені в апеляційній скарзі позивача доводи про те, що Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат та дійшла висновку у цій справі, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ (в редакції до 01 січня 2015 року) із 17 липня 2018 року позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796-ХІІ. Бездіяльність відповідача, яка потягла не нарахування та невиплату позивачу вказаного підвищення із 17 липня 2018 року, є протиправною.
Як встановлено судом ОСОБА_1 , з 06.06.2020, є непрацюючим пенсіонером та постійно проживає на території зони гарантованого добровільного відселення (а.с.32).
Проте нарахування та виплати позивачу з 06.06.2020 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ, відповідачем здійснено не було.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову, а порушене право позивача підлягає судовому захисту, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18.
Водночас суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання відповідача виплатити позивачу заборгованість, яка виникне, однією сумою, оскільки обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Водночас суд зауважує, що права позивача на час розгляду даної справи не порушені, оскільки перерахунок пенсії не проведено, а суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов до висновку, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії слід задовольнити частково.
Суд відхиляє посилання відповідача про порушення з боку позивача строку звернення до адміністративного суду, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України з наступних підстав.
Протиправна невиплата пенсії чи доплати до пенсії або протиправне не відновлення виплати пенсії чи доплати до пенсії, яке сталося з вини держави в особі її компетентних органів може бути віднесене до триваючих правопорушень, оскільки суб'єкт владних повноважень - відповідний орган Пенсійного фонду України - протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно пенсіонера, чим порушує його/її право на соціальних захист - пенсійне забезпечення, а тому суд вважає неможливим обмеження шестимісячним строком обов'язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного права на соціальний захист.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20.05.2020 у справі 815/1226/18 зазначила, що обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України без обмеження її виплати жодними строками.
Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд, керуючись положеннями статті 139 КАС України, враховуючи задоволення позову частково, вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь позивача судовий збір у сумі 454,00 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не нарахування та невиплати, із 06.06.2020, ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити ОСОБА_1 , із 06.06.2020, нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського окружного адміністративного суду або до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ - 21390940).
Суддя В.В. Падій